Час від часу навідувався Ондатр і цікавився, як просуваються приготування.
— Слід наставити багато столів, — радив він. — Великих і малих. По всіх закутках… Нікому не захочеться сидіти сидьма на такій великій забаві. Боюся, розгардіяш буде нині незрівнянно більший, ніж звичайно. Спершу гостей необхідно почастувати вишуканими смаколиками, потім страви на столі вже не матимуть великого значення, бо всі розбавляться, і гостям стане байдуже до почастунку. Та не нав’язуйте їм ігрища, пісні і таке інше, дозвольте самим розважатися.
Виклавши таким чином своє бачення дивовижної життєвої мудрості, Ондатр повернувся до улюбленого гамака почитати книжку «Про марноту всього».
— Що мені одягнути? — нервувала Хропся. — Прикрасу з блакитних пір’їн чи перлову діадему?
— Я б порадив пера, — сказав Мумі-троль. — Скромно прикрась пір’ям за вушками, оторочи лапки. Дві чи три пір’їнки можна устромити в китичку хвоста.
— Дякую! — і Хропся побігла чепуритися.
У дверях вона зіткнулася з Хропусем, який саме ніс у садок барвисті паперові ліхтарики.
— Обережно! — рявкнув він. — Потрощиш на гамуз! Поясніть мені, будь ласка, навіщо існують на світі сестриці?
У саду Хропусь заходився розвішувати на деревах ліхтарі. Тим часом Гемуль понаставляв у безпечних місцях петарди. Яких там тільки не було! Блакитний зоряний дощик, вогняні змії, снігова завірюха з бенгальських вогнів, срібні гейзери і ракети, що вибухали в повітрі!
— Я так страшенно хвилююся! — нарікав він. — Може, випробуємо котрусь?
— Вони не справлять жодного враження при денному світлі, — переконував Тато. — Але якщо тобі вже так кортить, візьми вогняного змія і запали у льоху.
Тато перед ґанком готував у бочівках червоний солодкий пунш. Присмачив його родзинками, мигдалем, варенням з зацукрованого лотосу, додав імбиру, цукру, мускатних пуп’янків, трохи цитрини і кілька літрів горобинової наливки. Час до часу, куштуючи напій, задоволено прицмокував — було дуже смачно!
— Одне шкода, — мовив Чмих. — Гостина буде без музики, бо ж Нюхмумрика немає…
— Ми приєднаємо підсилювач до нашої старої музичної скриньки, — не розгубився Тато. — Усе владнається! Другого келиха вип’ємо за Нюхмумрика.
— А першого — за кого? — запитав Чмих з надією в голосі.
— За Чупслю і Тряслю, ясна річ!
Приготування до банкету набирали чимраз більшого розмаху. Усі мешканці Долини, навколишніх лісів, гір і навіть морського узбережжя стікалися до Долини Мумі-тролів, несучи страви і питво, грона стиглих фруктів, величезні таці з канапками, та розставляли все це на столах у саду. На маленьких столиках попід кущами поклали горішки, букетики свіжої зелені, лісові ягоди, нанизані на стебельця трави, солодкі корінці та пшеничні колоски. Мама Мумі-троля замісила тісто на оладки у ванні, бо каструль не вистачало.
Потім вони принесла з льоху одинадцять величезних слоїків з варенням (дванадцятий, на жаль, розбився, коли Гемуль запустив свого вогняного змія, але то не біда, бо Чупсля і Трясля повилизували майже все, що розлилося).
— Подумайсля лишеньсля! — мовилася Чупсля. — Скільки старань на нашу честь!
— Так, важко збагнутисля! — погодилася Трясля.
Чупслю і Тряслю посадили на почесному місці за найбільшим столом.
Коли стемніло вже настільки, що можна було засвітити ліхтарики, Гемуль вдарив у ґонґ, що означало: «Свято починається!» Спочатку панувала урочиста атмосфера. Всі причепурилися, хто як міг, і почувалися трохи скуто у незвичному вбранні. Гості віталися з поважними мінами, кланялися і присідали у реверансах, неодмінно додаючи: «Як пощастило з гарною погодою!» або «Яке щастя, що торбинка знайшлася!» Ніхто не наважувався першим сісти за стіл.
Тато Мумі-троля виступив з коротенькою промовою, у якій пояснив, з якої нагоди влаштовано банкет, і подякував Чупслі і Тряслі. Ще він сказав кілька слів про коротке північне літо і закликав усіх повеселитися на славу. А потім почав оповідати, як відбувалися забави за часів його молодості.
Промову урвала Мумі-мама — вона привезла повну тачку оладок. Гості заплескали в долоні.
Урочисте напруження потроху спало, і за якийсь час забава набрала обертів. Увесь сад — та що там сад! — уся Долина була заставлена освітленими столиками. Повсюдно мерехтіли світелка світлячків, а ліхтарі на деревах, схожі на чудернацькі фрукти, розгойдував нічний вітерець.
Ракети дугою злітали у серпневе небо і вибухали високо вгорі каскадами білих зірок, що поволі опадали в Долину. Гості задирали голови назустріч зоряному дощеві й гучно кричали: «Ура!» О, це було неповторно!
Одразу за ракетами бризнули срібні фонтани, а над верхівками дерев завіяло хурделицею бенгальських вогнів!
Тато Мумі-троля викотив на садову стежку велику бочівку пуншу. Усі кинулися до нього. Мумі-тато не оминув нікого, наливав до горнят, келихів, берестяних чарок, равликових черепашок, навіть до згорнутих ворочками листків.
— За здоров’я Чупслі і Тряслі! — гриміла уся Долина. — Віват! Віват! Віват!
— Віватсля! — вигукували й собі Чупсля та Трясля, цокаючись з гостями.
Потім Мумі-троль виліз на стілець і закликав присутніх до уваги:
— Я п’ю цього келиха за Нюхмумрика, який цієї ночі, далеко від дому, мандрує на південь, самотній, але, напевно, не менш щасливий, ніж ми! Побажаймо йому затишного місця для нічлігу і радості у серці!
Знову всі гості підняли свої келихи.
— Ти гарно промовляв! — похвалила Мумі-троля Хропся, коли він сів на своє місце.
— Справді? — скромно мовив Мумі-троль. — Я підготувався заздалегідь…
Тим часом Мумі-тато виніс у сад музичну скриньку і під’єднав до неї великого голосника. Вмить уся Долина закружляла у танку, гості підстрибували, тупотіли, йшли вихилясом, тріпотіли… Мавки — душі дерев — пурхали у повітрі, розпустивши коси, і навіть миші витанцьовували в альтанці на своїх штивних лапках.
— Чи можна запросити Вас до танцю? — схилився перед Хропсею у поклоні Мумі-троль.
А коли підвів голову, побачив над деревами осяйний пруг. То зійшов серпневий місяць. Він викотився на небо, більший, ніж будь-коли, помаранчево-жовтий, з ніжними ворсинками по краях, наче в абрикоса. Долина наповнилася примарним світлом і тінями.
— Уночі можна навіть побачити кратери на Місяці, — сказала Хропся. — Подивися!
— Там, напевно, страшенно самотньо! — міркував уголос Мумі-троль. — Бідолашний Чарівник… Нипає Місяцем у пошуках Королівського Рубіна…
— Якби у нас був потужний бінокль, ми змогли б його побачити… — зауважила Хропся.
— Напевно, — погодився Мумі-троль. — Але тепер нумо танцювати!
Забава шаленіла далі.
— Ти втомиласясля? — запитала Трясля.
— Нісля! — відказала Чупсля. — Я міркуюсля. Всі такі добрісля до нас! Требасля їх потішитисля!
Чупсля і Трясля пошепотілися між собою, закивали головами і знову зашепотіли, а тоді подалися до свого потаємного сховку. Звідти вони вийшли, тягнучи за собою валізку.
Далеко за північ сад зненацька спалахнув червоно-рожевим сяйвом. Усі перестали танцювати, подумавши, що запустили новий феєрверк. А то Чупсля і Трясля підняли кришку своєї валізки. Королівський Рубін, невимовно гарний, світився у траві. Вогні, ліхтарики і навіть Місяць померкли і втратили свій блиск. Мовчазні, заворожені гості тісним колом скупчилися навколо палахкотливого коштовного каменя.
— Важко повірити, що така краса існує на світі! — не стримала захопленого вигуку Мумі-мама.
Чмих важко зітхнув:
— Щастить Чупслі і Тряслі!
Королівський Рубін сяяв, немов червоне око у нічній темряві, і Чарівник з Місяця помітив його полиск на Землі. Він уже втратив надію знайти його і сидів, стомлений і сумний, на краю одного з кратерів, а неподалік спала чорна пантера.
Чарівник одразу збагнув, що означає червоне око на Землі — не інакше як найбільший у світі рубін, Король Рубінів, якого він розшукував не одну сотню років! Чарівник не зводив очей із Землі, квапно одягаючи рукавички й накидаючи на плечі плаща. Зібрані коштовності Чарівник просто висипав на місячний ґрунт — його цікавив лише один-єдиний коштовний камінь. Менше ніж за півгодини він триматиме його в руках!
Пантера знялася в повітря з господарем на спині.
Випереджаючи швидкість світла, помчали вони крізь Всесвіт. Метеори з шипінням перетинали їм шлях, зоряний пил немов снігом притрушував плащ Чарівника.
Червона жарінь усе яскравіше яріла внизу. Чарівник летів простісінько до Долини Мумі-тролів. М’яко торкнувшись лапами землі, пантера приземлилася на вершину гори.
Гості родини Мумі-тролів усе ще сиділи в мовчазному замилуванні навколо красеня-рубіна. Їм здавалося, що у його пломені вони бачать усе те найгарніше, найвідважніше і найшляхетніше, що передумали й пережили у своєму житті, а тепер захотіли передумати й пережити ще раз. Мумі-троль пригадав собі нічну виправу удвох з Нюхмумриком. Хропся думала про свою блискучу перемогу над дерев’яною королевою. Мамі Мумі-троля знову запраглося полежати на теплому пісочку, поніжитися на сонці й помилуватися синім небом з-під гойдливих пуп’янків морських гвоздик. Геть усі поринули у спомини, а тому аж підскочили з несподіванки, коли з тіні вибігла біла мишка з червоними очима й пошелестіла просто до Королівського Рубіна. За нею прошмигнув чорний-чоренний кіт і простягнувся у траві поряд.
Наскільки було відомо, у Долині Мумі-тролів не мешкали ні білі миші, ані чорні коти.
— Киць-киць! — покликав Гемуль.
Але кіт тільки примружив очі й навіть бровою не повів у його бік.
— Доброго вечора, сестрице! — привіталася мишка-полівка.
Біла миша глянула на неї довгим похмурим поглядом своїх червоних очей.
Мумі-тато простягнув новоприбулим келихи з пуншем, однак ті не звернули на нього ані найменшої уваги.
У недоброму передчутті всі принишкли, перешіптуючись. Чупсля з Тряслею занепокоїлися, заховали Короля Рубінів до валізки і замкнули покришку. Та коли вони націлилися забрати валізу з галявини, миша раптом звелася на задні лапки й почала рости. Вона стала майже така завбільшки, як будиночок Мумі-тролів, а тоді враз обернулася на Чарівника у білих рукавичках і з червоними очима. Він сів у траву, не зводячи погляду з Чупслі і Тряслі.
— Забирайсясля геть, старе одороблосля! — гнівно крикнула Трясля.
— Це ви знайшли Короля Рубінів? — запитав Чарівник.
— Не пхайсясля у чужі справисля! — підтримала Чупсля.
Ще ніхто не бачив Чупслю і Тряслю такими відважними.
— Я шукав Королівський Рубін триста років, — мовив Чарівник. — Ніщо у світі мене не цікавить, окрім нього.
— Нассля теж!
— Ви не можете забрати у них рубін! — втрутився Мумі-троль. — Вони чесно викупили його у Мари!
Мумі-троль, звісно, промовчав, що викупили коштовність взамін на старого капелюха самого Чарівника. (Він, до речі, придбав собі вже нового).
— Пригостіть мене чимось, — попросив Чарівник. — Мої нерви не витримують…
Мумі-мама вмить принесла йому тарілку з оладками та варенням.
Доки Чарівник ласував, гості наважилися підсунутися трохи ближче. Хто їсть оладки з варенням, не може бути страшним та небезпечним. З таким можна пускатися в розмову.
— Смакуєсля? — поцікавилася Чупсля.
— Дуже! Востаннє я їв оладки вісімдесят п’ять років тому!
Усім стало шкода Чарівника, гості підсунулися ще ближче.
Попоївши, Чарівник обтер вуса й мовив:
— Я не маю права забрати у вас Рубін силою. Те, що куплено, можна лише продати або подарувати. Чи не обміняли б ви його, скажімо, на дві гори діамантів та долину розмаїтих коштовних каменів?
— Ніколисля! — одностайно заперечили Чупсля і Трясля.
— І подарувати мені його теж не хочете?
— Нісля!
Чарівник важко зітхнув.
Сумний та невеселий, поринув він у глибоку задуму.
— Хай свято триває, — озвався за якийсь час. — А я вам почарую! Кожному, хто забажає! Будь ласка, замовляйте чари! Право першості має родина Мумі-тролів.
Мумі-мама на мить завагалася.
— Йдеться лише про речі чи й про бажання теж? — запитала вона. — Якщо пан Чарівник розуміє, що я маю на увазі?
— Звичайно, розумію, — відповів Чарівник. — Речі начаровувати, ясна річ, легше, але можна й бажання.
— Мені б дуже хотілося, щоб Мумі-троль не тужив за Нюхмумриком! — побажала собі Мумі-мама.
— Я й не знав, що по мені це так помітно… — знітився і зашарівся Мумі-троль.
Чарівник змахнув полами плаща, і смуток одразу покинув серце маленького Мумі-троля.
Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.
— Я собі теж придумав бажання! — вигукнув Мумі-троль. — Любий Чарівнику, пошли Нюхмумрикові, де б він зараз не був, оцей стіл з усіма наїдками та напоями!
Тієї ж миті стіл злетів над деревами і полинув на південь з оладками й варенням, фруктами і квітами, пуншем та карамельками і з книжкою Ондатра, яку той поклав на край столу.
— О ні! — скрикнув Ондатр. — Попрошу негайно повернути мою книжку!
— Що зроблено, того не повернути! — розвів руками Чарівник. — Однак шановний пан одержить навзамін нову книгу. Прошу!
— «Про необхідність усього», — прочитав Ондатр. — Але ж це зовсім інша книга! У моїй ішлося про марноту всього!
Чарівник тільки засміявся.
— Тепер ніби моя черга, — озвався Тато Мумі-троля. — Дуже важко зробити вибір! Я думав уже і так і сяк, але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик — теж… Зрештою, у мене все є!
— Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, — устряв Чмих. — Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.
— Так то воно так, — завагався Тато. — Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…
— Не затримуй усіх, — зауважила Мама. — Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!
— Чудова думка! — зрадів Тато.
Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.
— Тепер я! — вихопився уперед Чмих. — Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!
— Ого, як ти розігнався! — суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…
Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.
— Не вдалося? — розчаруванню Чмиха не було меж.
— Чому ж, усе вдалося! — відповів Чарівник. — Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.
— Про смарагдові кочети не забули? — недовірливо перепитав Чмих.
— Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, — запевнив малого Чарівник. — Наступний!
— Та-а, — почав мимрити Гемуль, — кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…
І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс,[9] беручи з рук Чарівника нову лопатку.
— Ви не втомилися чаклувати? — поцікавилася Хропся.
— Анітрохи! Дуже легкі побажання! — відповів Чарівник. — А що забажала б собі панночка?
— Це не так легко, — засоромилася Хропся. — Можна я скажу вам на вухо?
Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:
— А панночка впевнена, що їй личитиме?
— Цілковито! — майже безгучно видихнула Хропся.
— Що ж, хай буде по-твоєму!
Наступної миті юрба спантеличено загула.
Хропся змінилася до невпізнання.
— Що ти з собою зробила?! — захвилювався Мумі-троль.
— Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!
— Казав, але ж… — Мумі-троль геть розгубився.
— Тобі не подобаються? — сльози бризнули Хропсі з очей.
— Не плач! — заспокоював малу Чарівник. — Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.
— Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! — запротестував Хропусь. — Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…
— А яким було твоє побажання? — поцікавився Чарівник.
— Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо — а що ні, що добре — а що погано.
— О, це надто важко, — мовив Чарівник. — Мені не під силу!