Однак Ондатр мовчав — заснув у гамаку.
— Так-так, — похитав головою Хропусь. — Жодної зацікавленості у процесі! Хто ще хоче висловитися, перш ніж я оголошу вирок?
— Вибачте, — пролунав голос народу. — Чи не допомогло б вирішенню справи оприлюднення вмісту валізки?
Чупсля знову щось зашепотіла Гемулеві, той згідно кивнув головою.
— Це таємниця, — витлумачив він слова Чупслі. — Чупсля і Трясля переконані, що Вміст валізки є найчудовішою річчю на світі, а Мара натомість вважає її лише найдорожчою!
Хропусь покивав головою і наморщив чоло.
— Випадок важкий, — зрештою мовив він. — Чупсля і Трясля міркують слушно, однак повелися вони не правомірно. Закон є закон. Мені треба подумати. Помовчте хвильку!
У кущах бузку запала тиша. Дзижчали бджоли, сад розімлів під гарячим сонцем.
Раптом дмухнуло холодом, сонце зайшло за хмару, садок посірів.
— Що це? — Нюхмумрик підвів голову від сторінок протоколу.
— Це знову вона, — прошепотіла Хропся.
У паморозній траві сиділа Мара й витріщалася на товариство, потім поволі перевела погляд на Чупслю і Тряслю і, мружачись, присунулася ближче до них.
— Рятуйте! — зарепетувала Чупсля.
— Стій, Маро! — рішуче звелів Хропусь. — Я маю тобі щось сказати!
Мара зупинилася.
— Я довів свої міркування до логічного завершення, — вів далі Хропусь. — Може, Чупсля і Трясля викуплять Вміст валізки? Яка твоя ціна?
— Висока, — крижаним голосом відповіла Мара.
— Моєї гори золота з острова гатіфнатів достатньо?
Мара заперечно похитала головою.
— Ой, як тут холодно, — озвалася Мама Мумі-троля. — Піду по шаль.
Вона швиденько перебігла садом, де Мара залишила морозяні сліди, вийшла на ґанок, і тут їй сяйнула щаслива думка. Розпашіла від хвилювання, вона схопила з комоди капелюх Чарівника. Лиш би Мара гідно оцінила його!
Повернувшись до кущів бузку, де чинилася судова розправа, Мама поклала капелюха в траву і мовила:
— Ось найвартісніша річ в усій Долині Мумі-тролів! Чи знає шановна Мара, що виростало з цього капелюха? Чудові маленькі хмаринки, якими можна було кермувати, чарівна солодка вода і тропічний райський сад! Це єдиний чарівний капелюх у світі!
— Доведи! — Мара не приховувала насмішки.
Мумі-мама поклала до капелюха вишеньку.
Залягла мертва тиша, всі затамували подих.
— Лиш би звідти не поперла якась бридота! — прошепотів Нюхмумрик до Гемуля.
Їм пощастило. Мара зазирнула в капелюх і побачила там жменю червоних рубінів.
— Бачиш! — зраділа Мама. — Уяви, на що обернеться, скажімо, гарбуз!
Мара подивилася на капелюх, потім перевела погляд на Чупслю та Тряслю і знову на капелюх. Видно було, як напружено працює в неї думка.
Урешті Мара схопила чарівного капелюха і, не зронивши й слова, морозяно-сірою тінню посунула геть.
Умить знову заяскріли літні барви, все навколо задзижчало і задухмяніло.
— Щастя, що ми позбулися капелюха, — сказала Мама. — Нарешті він згодився для доброї справи.
— Хмаринки були такі гарні, — сумно мовив Чмих.
— А як весело було гратися у Тарзана в джунґлях! — і собі засмутився Мумі-троль.
— Швидкосля минулосля усе! — тішилася Трясля, хапаючись за валізку, яка досі лежала на лаві підсудних.
— Геніальносля! — погодилася Чупсля, беручи Тряслю за руку.
Удвох вони почеберяли до будинку, а решта стояли й дивилися їм услід.
— Що вони сказали? — запитав Чмих.
— Побажали всім доброго дня чи щось таке… — відповів Гемуль.
Розділ останній, дуже довгий,
Це було наприкінці серпня. Ночами пугикали сови, а лилики чорними зграями безгучно кружляли над садом. Шумів ліс, брижилося море. Природа тривожно чогось очікувала, а згори споглядав землю великий жовтий місяць. Мумі-троль понад усе любив найостанніші тижні літа, хоч і сам до пуття не розумів чому. Ліс і море шуміли у цей час на інший лад, у повітрі вчувався запах перемін, дерева немов чогось очікували.
«Передчуваю, станеться щось надзвичайне, — думав Мумі-троль. Він прокинувся і лежав, дивлячись у стелю. — Напевно, ще дуже рано, але день буде сонячний».
Мумі-троль повернув голову і побачив, що ліжко Нюхмумрика порожнє. Тієї ж миті з-під вікна долинув таємний умовний сигнал — один довгий посвист і два короткі, що означало: «Які плани на сьогодні?»
Мумі-троль зістрибнув з ліжка й визирнув надвір. Між деревами ще тулився присмерк, віяло прохолодою. Внизу стояв Нюхмумрик.
— Йо-хо! — крикнув Мумі-троль, але дуже тихо, щоб не побудити інших. — Привіт! — привітався він, спустившись по мотузяній драбині.
— Привіт!
Друзі зійшли до річки і вмостилися на поручнях місточка, баламкаючи ногами над водою. Сонце вже піднялося над лісом і світило їм у вічі.
— Точнісінько так само сиділи ми тут навесні, — сказав Мумі-троль. — То був перший весняний день після зими. Усі ще спали…
Нюхмумрик кивнув. Він майстрував з очерету човники і спускав їх на воду.
— Цікаво, куди вони попливуть? — озвався Мумі-троль.
— Туди, де мене немає… — відповів Нюхмумрик.
Човники один по одному допливали до закруту річки і зникали з очей.
— Навантажені прянощами, акулячими зубами й смарагдами… — фантазував Мумі-троль.
Нюхмумрик зітхнув.
— Ти запитував про плани? — нагадав Мумі-троль. — А сам що намислив?
— Та є у мене задум. Але це, розумієш, план на одного…
Мумі-троль довго дивився на друга — він одразу все збагнув.
— Ти нас покидаєш…
Нюхмумрик кивнув.
Якийсь час вони сиділи мовчки, баламкаючи ногами у повітрі. Річка невпинно плинула під ними, несучи свої води у незвідані краї, куди так тужно рвалося Нюхмумрикове серце.
— Коли вирушаєш? — запитав Мумі-троль.
— Ось зараз, — відповів Нюхмумрик, відпускаючи на волю хвиль решту своїх корабликів.
Він зістрибнув з поруччя і понюшкував повітря. День був добрий для початку подорожі. Гірський кряж рожевів у променях сонця, стежка спиналася по ньому вгору і зникала за перевалом. Там простиралася інша долина, а за нею — інші гори…
Мумі-троль дивився, як Нюхмумрик пакує намет.
— Довго мандруватимеш?
— Ні, — втішив друга Нюхмумрик. — Першого весняного дня я знову з’явлюся в Долині Мумі-тролів і свисну під вікном. Час злетить так швидко, що й зогледітися не встигнеш!
— Що ж, бувай! — з жалем зітхнув Мумі-троль.
— Бувай! — попрощався Нюхмумрик.
Мумі-троль стояв на місточку, дивлячись услід Нюхмумрикові. Постать друга щораз маліла, аж врешті розчинилася поміж беріз та яблунь, але за якийсь час здалеку долинули звуки гармонії: Нюхмумрик грав свою улюблену пісеньку «В усіх звірят кокарди на хвостах». «Тепер він щасливий!» — подумав Мумі-троль. Мелодія звучала чимраз слабше і згасла в далечі. Мумі-троль почвалав росяним садом назад, додому. На сходах ґанку він застав Чупслю і Тряслю, котрі ніжилися на сонечку.
— Привітсля! — привіталася Чупсля.
— Привіт! — відгукнувся Мумі-троль. Він уже навчився розуміти їхню мову (хоча розмовляти йому ще було важко).
— Ти плакавсля? — схвилювалася Трясля.
— Пусте, — відмахнувся Мумі-троль. — Нюхмумрик подався у мандри.
— Як шкодасля, — поспівчувала Чупсля. — Можесля, повеселієшсля, як поцілуєшсля Тряслю в носика?
Мумі-троль, не бажаючи нікого образити, цмокнув Тряслю у носа, однак веселіше йому не стало.
Чупсля і Трясля, притулившись головами, про щось довго шепотілися, а потім Трясля урочисто проголосила:
— Ми вирішилисля показати тобі те, що всерединісля!
— Валізки? — недовірливо перепитав Мумі-троль.
Чупсля і Трясля втішено закивали головами.
— Ходімосля, ходімосля, — покликали вони, тягнучи Мумі-троля за собою під живопліт.
Мумі-троль слухняно поповз услід.
Чупсля і Трясля привели його до своєї потаємної, схованої від стороннього ока у найгустіших хащах криївки, встеленої пухом й оздобленої розвішаними на гілках черепашками та дрібними білими камінцями. Під зеленим склепінням було зовсім темно. Ніхто би й не здогадався, проходячи повз живопліт, що тут є схованка. На простеленій рогожці стояла валізка.
— О, це ж рогожка Хропсі! — вигукнув Мумі-троль. — Вона вчора шукала її.
— Угу! — мугикнула Чупсля. — Вона не зналасля, що ми її знайшлисля.
— Гм, — хмикнув Мумі-троль. — Ви, здається, хотіли показати мені те, що у валізці…
Чупсля і Трясля задоволено кивнули. Ставши по обидва боки валізки, вони з поважним виглядом заходилися лічити: «Разсля! Двасля! ТРИСЛЯ!» — і, клацнувши замками, відчинили покришку валізи.
— Ох, трам-тарарам! — вихопилося у Мумі-троля.
Усе навколо сповнилося м’яким червонуватим сяєвом. Перед ним лежав рубін завбільшки з голову пантери, палахкотливий, немов призахідне сонце, живий, наче вогонь чи переливи морської хвилі.
— То як тобісля? — поцікавилася Чупсля.
— Ого! — ледь чутно мовив Мумі-троль.
— Більше не плакатимешсля? — запитала Трясля.
Мумі-троль похитав головою. Чупсля і Трясля зітхнули з полегкістю і повсідалися навколо валізки з коштовним каменем. Вони благоговійно мовчали, милуючись рубіном.
Рубін був мінливим, наче море. Він то просто мерехтів, то переливався рожевими барвами, немов промінчик сонця на засніженій гірській вершині, то враз його серце оживало багряними спалахами, і він ставав схожим на чорний тюльпан з іскорками замість тичинок.
— О, якби Нюхмумрик міг побачити це чудо! — тужно зронив Мумі-троль.
Він стояв так довго-довго, час уповільнив свій біг, а думки бубнявіли, розростаючись до безміру.
— Гарно, — мовив урешті Мумі-троль. — Можна мені ще коли-небудь прийти й поглянути на нього?
Чупсля і Трясля, однак, промовчали.
Мумі-троль вибрався з-під живоплоту, при блідому світлі дня йому запаморочилося в голові, тож довелося посидіти трішки в траві, щоб знову прийти до тями.
«Трам-тарарам! — подумав собі Мумі-троль. — Я готовий поклястися власним хвостом, що це той самий Королівський Рубін, за яким шукає на Місяці Чарівник. А оці малята, виявляється, ховали його у своїй валізці!»
Мумі-троль поринув у глибоку задуму. Він навіть не помітив Хропсі, яка простувала садом. Вона підійшла і сіла поруч. Час минав, Хропся не втерпіла й обережно торкнула Мумі-троля за хвіст.
— О, це ти! — ледь не підстрибнув з несподіванки Мумі-троль.
Хропся усміхнулася.
— Ти вже бачив мою нову зачіску? — вона, хизуючись, покрутила на всі боки головою.
— Ага, справді, — неуважно бовкнув Мумі-троль.
— Ти думками витаєш деінде, — зауважила Хропся. — Чи можна поцікавитися де саме?
— Моя ранішня зіронько, — ніжно мовив Мумі-троль. — Цього я не можу тобі сказати, а на серці в мене важко, бо Нюхмумрик покинув нас.
— Не може бути! — вражено скрикнула Хропся.
— Може… Він попрощався лише зі мною. Не захотів нікого більше будити…
Хропся з Мумі-тролем усе ще сиділи в траві, коли на ґанку з’явилися Чмих із Хропусем. Сонце, підбиваючись вище, зігрівало їх.
— Привіт! — гукнула Хропся. — Знаєте, що Нюхмумрик подався у мандри на південь?
— Без мене!? — обуренню Чмиха не було меж.
— Інколи хочеться побути на самоті, — зауважив Мумі-троль. — Ти ще надто малий, щоб це збагнути.
— А де решта?
— Гемуль пішов по гриби, — повідомив Хропусь. — А Ондатр заніс до хати гамака, каже, що ночами надворі вже холодно. До речі, твоя Мама у жахливому гуморі…
— Сердита чи сумна? — поцікавився Мумі-троль.
— Скоріш за все, сумна…
— Побіжу до неї, — ураз підхопився з трави Мумі-троль. — Ще лиш цього бракувало…
Мумі-мама сиділа у вітальні, ледь не плачучи.
— Що трапилося? — ще з порога загукав Мумі-троль.
— Ох, синочку, сталося непоправне! Моя торбинка зникла! Я не можу без неї обійтися! Все обшукала, а її ніде нема.
— Жах! — погодився з нею Мумі-троль. — Влаштуємо пошуки!
У будиночку розгорнулася велика пошукова акція, лише Ондатр відмовився брати в ній участь.
— Серед усіх зайвих речей торбинкам слід відвести головне місце! — заявив він. — Спробуйте замислитися на мить: час минає, дні змінюються днями незалежно від того, має пані Мумі торбинку чи ні…
— Ви не маєте рації, різниця нечувана! — палко заперечив Мумі-тато. — Я не уявляю собі Мами Мумі-троля без торбинки. Вона ніколи з нею не розлучалася!
— У ній були якісь цінні речі? — запитав Хропусь.
— Ні, лише найнеобхідніше, — відповіла Мумі-мама. — Чисті шкарпетки, карамельки, сталевий дріт, ліки від болю шлунку та всяке інше…
— Яка нам належиться винагорода, якщо ми знайдемо торбинку? — діловито поцікавився Хропусь.
— Що лишень забажаєте! — не торгувалася Мама. — Влаштую вам величезну гостину, на обід подаватиму лише солодощі, нікого не примушуватиму вмиватися чи рано лягати до сну!
Після таких обіцянок пошуки поновилися з подвоєними силами. Перевернули догори дном увесь будинок. Зазирали під килими та ліжка, до печі та до льоху, на горище та на дах. Обнишпорили кожен кущик у саду та берег річки, не оминули й дровітні. Ніде ані сліду торбинки!
— Сподіваюся, ви не залазили з нею на дерево і не купалися? — допитувався Чмих.
— Та ні! Яка ж я нещасна! — розпачала Мама.
— Пошлемо повідомлення телеграфом! — запропонував Хропусь.
Так і зробили. Телеграма повідомляла дві надзвичайно важливі новини:
А далі ще більшими літерами:
«
Як тільки новини облетіли околицю, завирувало у лісах, у горах і над морем. Геть усі, до щонайменшої мишки, вийшли на пошуки торбинки, вдома зосталися хіба старі та немічні. Вся Долина сповнилася галасом та метушнею.
— Ой-ой-ой! — скрушно хитала головою Мама. — Скільки клопоту я всім завдала!
Та насправді вона була дуже рада.
— За чимсля це всі шукаютьсля? — запитала Трясля.
— За моєю торбинкою, звісно! — повідомила Мумі-мама.
— Чорноюсля? — допитувалася Чупсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?
— Що-що? — від надмірного хвилювання Мама ніяк не могла зосередитися.
— Торбинкасля — чорнасля з чотирма кишенькамисля?
— Так-так! — потвердила Мама. — Пошукайте її, любі дітоньки, а за мене не турбуйтеся!
— Що скажешсля? — запитала Трясля, коли подружки вийшли в сад.
— Не можусля бачити її горясля! — відповіла Чупсля.
— Доведетьсясля її повернутисля! — сумно зітхнула Трясля. — А так затишно спалосясля у кишенькахсля.
З тими словами Чупсля і Трясля подалися до своєї криївки, про існування якої ще ніхто не здогадався, і добули з-під трояндових кущів торбинку Мами Мумі-троля.
Була рівно дванадцята, коли Чупсля і Трясля волокли удвох садом Мамину торбинку, їх запримітив яструб і негайно розніс новину Долиною Мумі-тролів:
«
— Невже це правда? — невимовно зраділа Мама Мумі-троля. — Яке щастя! Де ви її розшукали?
— У кущахсля, — почала Чупсля. — Так добре булосля спатисля…
Але в цю мить у дверях почалася штовханина, численні мешканці Долини квапилися привітати Маму зі знахідкою, тож Мумі-мама так ніколи й не довідалася, що її торбинка слугувала спальнею для Чупслі і Тряслі (але воно й на краще…).
Зрештою, ніхто зараз не міг думати ні про що інше, як про велику гостину з нагоди повернення торбинки власниці. Банкет планували розпочати ще до сходу місяця. Уявляєте, яких зусиль треба було докласти, щоб підготувати велике свято, а ще подбати, аби всім було весело і затишно у товаристві один одного.