— Вступаючи в володіння цією землею, названою мною островом Герцога Променестеанського, оголошую його з усіма берегами, гаванями і з усім, що є в них. власністю його католицької величності короля Іспанії…
Як тільки скінчилась церемонія введення острова в володіння іспанської корони, матроси повитягали на берег баркаси. Стрільці подалися до лісу, решту матросів боцман розподілив для заготовки дров і води.
Луїс, рятуючись від пекучих променів тропічного сонця, окутав голову ганчіркою і побрів уздовж берега. Скоро він радів, знайшовши черепашачі яйця.
Ніанг і Федя пішли до річки. Під ногами похрустував сірий від солі черепашник. Після протухлої води з корабельних барил проточна вода здавалась особливо смачною. Річечка так вабила, що Федя не втримався і швидко роздягнувся. Він пірнув, а за ним Ніанг. В цей жаркий день було дуже приємно освіжитись і відчути, як тіло сповнюється бадьорістю. Федя розплющив очі і обімлів: прямо перед ним швидко ворушило лапами чудовисько із зміїною головою. Наляканий, він вискочив на берег і мимоволі посміхнувся: «страшним чудовиськом» виявилась морська черепаха.
Накупавшись, хлоп'ята сіли в затінку пишнолистої пальми. З лісу долітало дзижчання пилок, тріск повалених дерев, приглушені голоси.
Федю приваблювали таємничі тропічні зарості, про які він так багато читав у книжках. Не раз у своїх мріях він разом з відважними мандрівниками пробирався крізь непрохідні хащі. А зараз за сто кроків звідси екзотичні дерева й кущі з їхніми мешканцями!
.— Ходімо туди, — кивнув він у бік лісу.
— Не треба, — злякано сказав Ніанг. — Там змії, москіти, комарі. А ще… на нас можуть напасти леви!
Федя заспокоїв друга: острів лежить недалеко від берегів Нового Світу, а леви водяться лише в Африці і Азії.
Спочатку хлоп'ятам зустрілись пальми. їх змінили якісь гігантські дерева з великим м'ясистим листям. Стовбури дерев густо переплітали орхідеї. їх блідо-сріблясті корені повисали в повітрі. Федя замилувався квітами цих незвичайних рослин. Він не стримався і зірвав бірюзову квітку. 1 тут же, скрикнувши від гострого болю, відкинув її вбік. Федю вкусила мураха. Ці комахи обрали собі місцем постійного перебування орхідеї.
Стовбури дерев-велетнів окутували згори донизу гнучкі вузлуваті щупальця ліан. Самі ліани обросли мохом і лишайником. Деякі з них були завтовшки з руку дорослої людини, їхні гострі колючки підступно шкрябали тіло, шматували одежу, і кожен крок коштував неабияких зусиль.
Що далі йшли хлопці, то глухішим ставав ліс. Ніде ні пучка трави. Самий мох та якісь пістряві гриби. «Мабуть, отруйні», — подумав Кудряш, обминаючи їх. Все довкола мріло в сіро-зеленому мороці. Дерева-велетні і карлики попереплітались гілками. Ні неба, ні сонця. Суцільне зелене шатро. Все частіше стали попадатись мертві, зарослі мохом, лежачі дерева. Ноги грузли в м'якому вогкому ґрунті. Повітря було важке, смердюче, нерухоме, як у погребі. Від усього цього паморочилось у голові, стукало в скронях. Тіло Феді вкрилось липким потом, йому здавалось, що він зовсім не купався, хоч у лісі пробув усього чверть години.
На шляху хлоп'ят стіною стали деревоподібні колючі папороті.
— Федю, — вигукнув Ніанг, відмахуючись гілкою від москітів. — Вертаймось! Краще поплаваєм!
Кудряш не встиг відповісти. За метр від нього висіла вниз головою якась невелика дивна тварина. Довга брудно-сіра шерсть, кругла волохата голова…
— Це ж лінивець! — згадав Федя назву тварини. — Давай заберемо його з собою!
Ніанг, який ніколи в житті не бачив лінивців (в Африці ж їх немає), боязко позадкував.
— Ще вкусить, я боюся.
— Що ти, лінивці найспокійніші тварини в світі. Вони ніколи ні на кого не нападають, їдять собі листя й галузки, і все.
Федя відрубав кинджалом гілку і торкнув нею лінивця. Той не поворухнувся, тільки розплющив маленькі тьмяні очиці. Кудряш посмілішав і погладив його рукою. Знову ніякої реакції. Справді лінивець! Краще й не назвеш. Федя спробував відірвати лінивця від гілки, але де там! Лінивець міцно вчепився пазурами в гілку і тільки жалібно кричав: «І-і-і».
— Ну його, — махнув рукою Федя, — ходімо далі.
Йдучи слідом за Кудряшем, Ніанг невдоволено бурмотів; навіщо, мовляв, блукати, коли нічого цікавого нема. Зненацька посвітлішало, і попереду з'явилось широке болото, що заросло по краях яскравою соковитою зеленню. Голосно кумкали здоровенні жаби. Над болотом пищали хмари комарів. Тисячі маленьких, але лютих кровопивць одразу ж накинулись на Федю й Ніанга. Хлопці відчайдушно відмахувались, та це мало допомагало. Нові й нові полчища комарів налітали на Федю й Ніанга і кусали немилосердно.
— Ти мав рацію, Ніанг! — морщачись від болю, сказав Кудряш. — Ходімо назад. Мабуть, це те болото, де загинули Педро й Гуго.
Хлопці були вже хвилин за п'ять ходьби від річки, як раптом побачили багатометрового плямистого удава, що причаївся на гілках. З переляку вони кинулись навтіки і полегшено зітхнули, коли побачили матросів, які вантажили барила в баркаси. До Феді підійшов Луїс.
— Погляньте, — з гордістю кивнув він на повний кошик черепашачих яєць. — Бачите, скільки зібрав? Я їх так приготую, що пальчики оближете.
Почулись постріли. Федя здригнувся.
— То наші полюють, — спокійно пояснив Луїс.
Скоро з лісу вийшли мисливці. Обличчя в них сяяли. І не дивно. Полювання виявилось на рідкість вдалим: три броненосці і з півсотні агуті — золотистих зайців.
Баркаси, навантажені барилами з водою і мисливськими трофеями, повільно відійшли від берега.
Острів розчарував Федю, і залишив він його без усякого жалю. Не таким, зовсім не таким уявляв він собі тропічний ліс. «Наші ліси куди кращі,— думав Кудряш, — хоч і немає в них усяких цих екзотичних штучок…»
І якось самі собою постали перед очима ліси й діброви рідної Київщини, тихі річки, широкі заливні луги, неозорі, наче море, степові простори з хвилястими хлібами. А які чудові навесні біло-рожеві квітучі сади! А зима… Невже йому так ніколи й не доведеться в погожий зимовий день походити на лижах по припорошеному снігом лісі серед високих сосон, струнких ялинок, помилуватися жовтогрудими синичками, красунями снігурами?
Баркас підійшов до каравели. По мотузяному трапу Федя піднявся на палубу. Зайшов до каюти, сів на скриню, задумався. Згадались тато, мама… Федя не витримав і гірко-гірко заридав.
Поповнивши запаси води, провізії і палива, повеселілий Дієго наказав підняти якір. Поліпшився і настрій матросів. Тільки одного Федю охопила якась апатія. Він не хотів ні з ким зустрічатися і годинами мовчки просиджував де-небудь у глухому кутку, на самоті із своїми невеселими думками. Туга за рідними, за домівкою, за шкільними товаришами оволоділа ним.
Це бачив Ніанг і намагався, як тільки міг, розрадити, підбадьорити друга. Але Федя нічого не міг зробити з собою. Це вже був не той Федя. Іншими очима дивився він на довколишній світ і нещадно картав себе. Який він був наївний, коли, по суті, відмовлявся від завоювань людства, добутих ціною неймовірних зусиль і навіть жертв! Звісно, прямо він не казав, але виходило: геть електричну лампочку, хай живе каганець! Не потрібні автомобілі, літаки, електровози — їх замінять коні, мули, верблюди… Не потрібні радіо, телефон, телеграф! Краще хай буде голубина пошта… Не треба телебачення, радіолокації… «Яке безглуздя! — не міг заспокоїтись Кудряш. — Так, захоплюючись середньовіччям, чого доброго дійдеш до того, що станеш прославляти бронзовий або й кам'яний вік… Ех, зібрати б зараз усіх хлопців і дівчат, що скаржаться на нудьгу, на те, що їм романтики не вистачає, я б знайшов, що їм розказати…»
Сильний поштовх звалив Федю, і тут же почувся скрегіт і тріск.
— Іржавий якір тобі в бік! Куди дивився? Ти посадив каравелу на підводну скелю! — гнівно закричав Дієго і навідліг ударив Альфонсо. Капітан сам схопився за руль.
Знову оглушливий гуркіт. Затріщав, розламуючись під ударами хвиль, корпус каравели. Розриваючи ванти і вітрила, впали щогли… За хвилину-другу каравела розвалилась.
Опинившись у воді, Федя ледве встиг ухопитись за колоду, що пропливала мимо. Рядом промайнуло перекошене від жаху обличчя Луїса. Він благав про допомогу. Вчепившись за барило, бовталися Габріель і Альфонсо. Перекинутий догори дном баркас обліпили Адальберто, Дієго, боцман, Доменіко… Федя озирнувся і побачив Ніанга. Той безпорадно бив по воді руками, намагаючись утриматись на поверхні.
Кудряш поспішив йому на допомогу, але велика хвиля накрила його з головою, відірвала від колоди, жбурнула кудись убік. Усе закружляло перед очима в зловісному зеленому світлі…
Федя опам'ятався, через силу підняв обважнілі повіки, не. розуміючи, де він і що з ним. Над головою безхмарне голубе небо. Якась пташка непорушно висіла у високості. «Жайворонок!» — промайнуло в голові.
— Як ти себе почуваєш, Федюню? — неначе здалеку, долинув чийсь співчутливий голос.
«Федюню!» Так називав його лише тато. Федя повернув голову і ніби крізь пелену туману побачив батька, що схилився над ним.
— Ну як, тобі вже краще?
Хлопчик заплющив очі. Що це? Галюцинація? Щойно він був на каравелі, а зараз чомусь поряд батько…
— Коли б ти знав, Федюню, як я налякався! Ти потрапив у підземелля, а там сірководень… От і втратив свідомість. Добре, що я тебе швидко знайшов і виніс на повітря… Не плач, все вже позаду. Нічого страшного нема…
…Повернувшись з Криму, Федя розповів друзям про свою одіссею в шістнадцяте століття. Декому з хлоп'ят сподобалась ця дивовижна історія, де в кого викликала недовірливі посмішки. Та найголовніше — сам Федя більше не шкодував, що живе в наш час, а не в далекому середньовіччі.
Абордаж—старовинний спосіб морського бою, коли два кораблі-супротивники зчеплюються між собою й розпочинається рукопашна бійка.
Алхімія — середньовічне вчення, яке передувало науковій хімії. Алхіміки розшукували так званий «філософський камінь» — особливу речовину, за допомогою якої можна було б перетворювати прості метали на золото.
Арроба — старовинна іспанська міра ваги—12,5 кілограма.
Астрологія — широко розповсюджена в давнину псевдонаука, яка за розміщенням зірок нібито завбачала долю людини.
Астролябія — спеціальний кутомірний прилад, яким до початку XVIII століття користувались у мореплавстві для визначення місцеположення суден за небесними світилами.
Асумбара — іспанська міра рідини — трохи більше 2 літрів.
Бакалавр — перший учений ступінь у західноєвропейських університетах часів середньовіччя.
Бальзам — напіврідка речовина рослинного походження або виготовлена штучно. Містить у собі ефірні олії і смоли. Застосовується в техніці й медицині.
Ванти — снасті, що ними закріплюють щогли з бер гін.
Вічний двигун — (перпетуум-мобіле) — уявний механізм, який, будучи раз приведений в рух, діє без додаткової затрати сил. Створення вічного двигуна суперечить законам фізики.
Галс — курс корабля відносно напрямку вітру. Галсом звуть ще снасть, яка притримує нижній над-вітряний кут вітрила.
Гороскоп — таблиця розміщення небесних світил у момент народження людини. За цією таблицею середньовічні астрологи нібито могли завбачати людську долю.
Гранд — іспанський шляхтич, аристократ.
Ідальго — іспанський дворянин.
Кабальєро — в Іспанії шляхтич, що займає важливе становище в суспільстві.
Кабельтов — морська міра довжини—185,2 метра.
Каравела — старовинне іспанське або португальське вітрильне судно.
Лаг—прилад для визначення швидкості корабля й пройденої ним відстані.
Лиценціат — вчений ступінь, середній між бакалавром і доктором.
Мараведі — старовинна іспанська монета.
Олья — національна іспанська страва, щось на зразок нашого овочевою рагу.
Пеон — іспанський селянин-бідняк.
Рангоут — сукупність дерев'яних щогл, на які ставлять вітрила.
Такелаж—всі снасті на кораблі, за допомогою яких кріплять рангоут і керують вітрилами, а також підіймають вантажі.
Траверс — напрямок, перпендикулярний курсові корабля.