Бачить Дрозд, а дорiжкою чоловiк їде, бочку води везе капусту пiдливати. Пiдлетiв Дрозд, сiв коневi на голову, дзьобає.
- А тю!- крикнув чоловiк та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловiк луснув батогом коня по головi. Мов нiчого й не бувало, сiв собi Дрозд на другого коня та й дзьобає його в голову. Знов замахнувся чоловiк i знов луснув коня по головi. Розлютився чоловiк на Дрозда. "От каторжна пташина!- думає собi.- I чого вона прив'язалася!"
Дрозд тим часом сiв на бочку з водою та й дзьобає собi.
"Чекай же ти",-думає чоловiк та несподiвано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочцi! Дрозда не вцiлив, а бочка вiд важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, i вся вода з неї вилилася та потекла здоровою рiчкою по дорозi. Вискочив Лис iз жита, напився доволi, а чоловiк, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку i поїхав додому.
Сидить Дрозд на деревi та й в'є собi гнiздо, аж тут зирк, а Лис знов пiд деревом.
- Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?
- Вивiв.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Ну, а тепер посмiши мене, а то я, їй-богу, твоїх дiтей живцем поїм.
- Не їж, Лисику, я тебе посмiшу. Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмiшити, а далi й каже:
- Ходи зо мною!
Вийшли з лiсу знов на польову дорiжку. Лис засiв у житi та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловiк, що вперед їхав з водою: сам сидить напередi, а ззаду сидить його синок з паличкою в руцi. Пiдлетiв Дрозд, сiв на плече чоловiковi та й дзьобає.
- Ой тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не ворушiться, я його заб'ю.
Ще старий не вспiв гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою - лусь батька по плечу! Дрозд тiльки фуркнув, а по хвилi сiв на друге плече чоловiкове. Знов розмахнувся хлопець i ще дужче влучив батька по плечу.
- Ой сину, що се ти робиш?- крикнув батько.
- Цитьте тату! Якась пташка все сiдає на вашi плечi, я її мушу зловити.
- То лови, а не бий!- з болю кричить батько.
Полiтав, полiтав Дрозд та й сiв старому на голову та й дзьобає його солом'яну крисаню*(* К р ис а н я - капелюх.), немов тут йому й мiсце. Махнув хлопець долонею, щоб його спiймати,фуркнув Дрозд. Сiв удруге, знов хлопець на нього намiрився рукою - знов надармо.
"Чекай же ти, бiсова птице! Вже я тебе почастую!"- подумав хлопець. I коли Дрозд утрете сiв на батькову голову, вiн, не тямлячи гаразд, що робить, як не замахнеться палицею, як не трiсне старого по головi, аж тому свiт замакiтрився. Дрозд фуркнув i полетiв собi геть. А Лис, сидячи в житi, дивився на се все i аж за живiт держався зо смiху над Дроздовими штуками.
Бачить Дрозд, що Лис такий радий, i вiдiтхнув свобiдно.
"Ну,- думає собi,- тепер, чень* (* Ч е н ь - мабуть.), дасть менi спокiй, не буде моїм дiтям грозити".
Та ледве вiн знов узявся будувати своє гнiздо, аж зирк. Лис уже знов пiд деревом.
- Дрозде, Дрозде,- мовить Лис,вивiв ти мене з ями?
- Вивiв.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Розсмiшив ти мене?
- Розсмiшив.
- Ну, а тепер ще мене постраши, бо коли нi, то я твоїх дiтей поїм.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далi й каже:
- Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попiд лiс дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сидiли в колибi* (* К о л и б а - хатинка пастухiв.), а пси бiгали довкола череди, пильнували овець. Став Лис здалека, на краю лiсу, та, побачивши псiв, не хоче йти далi.
- Що, Лисику, страшно?- питає Дрозд.
- Нi, не страшно,- каже Лис,- а тiльки я втомився, не хочу йти далi.
- Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далi йти?- питає Дрозд.
- Страши як знаєш,- мовить Лис,- але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дiтей з кiстками схрупаю.
- Добре,- каже Дрозд,- лягай же ти собi ось тут у жито i гляди, що я буду робити. А коли тобi почне бути страшно, то крикни менi, щоб я перестав.
Полетiв Дрозд, сiв собi на землi перед псами та й порпає землю лапками. Кинулися пси до нього, вiн пiдлетiв, та зараз же сiв знов недалеко того мiсця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис глядить, що з того буде, а того й не бачить, що пси пiдходять усе ближче та ближче. Далi Дрозд зривається з землi i, одним крилом треплючися, мов скалiчений, починає летiти просто до Лиса. Пси за ним. Бачить Лис, що бiда, як не схопиться з мiсця, як не крикне до Дрозда:
- Ну, що ж ти, дурню! Та бо ти направду псiв на мене ведеш!
Тут його пси побачили. Як не кинуться за ним! Ледве Лис здужав пробiгти кiльканадцять крокiв, уже пси здогонили його i роздерли. Таке-то, бачите: хто хитрощами та пiдступом воював, той вiд пiдступу й погиб.
This file was created
with BookDesigner program
[email protected]
26.06.2008