Вейгт по-ведмежому озирнувся. Нервово гукнув: «Пранек!» — хоч розумів, що борт-механік не почує. Потім натиснув кнопку.
Біля верхнього отвору двічі засвітилася лампочка. Вона тьмяно висвітлила мальовничим конусом внизу звичайний закритий люк. Поза тим конусом стало ще темніше.
Помітивши сигнал, Пранек швидко спустився і підійшов до командира. Так було завжди, і Пранека це не здивувало. Як і завжди, Вейгт кивнув непокритою головою на сектор руля і, знявши навушники, встав з сидіння пілота.
Для Пранека не новина — така мовчазна розмова в рейсі. Навіть уже виробилася професійна послідовність рухів при рейсовій заміні пілота. Пранек узяв руль, протиснувся повз Вейгта і сів на його місце.
Стрілочки на приладах ледве ворухнулись і знов стали в своє нормальне положення. Тільки стрілка швидкості нервово стрибала між позначками триста вісімдесят і триста дев'яносто.
Вейгт стомлено ткнув пальцем, показуючи на ту нервуючу стрілку, вийшов з кабіни пілота, щільно причинивши за собою скляні двері, і рушив у глиб літака. Пранек ще біля кулемета догадувався про можливість такої дії пілота, а тепер відразу зрозумів жахні наміри командира, і його руки помітно затремтіли на секторі руля.
Ввійшовши важкою ходою в тьмяний конус фіолетового світла, що падало згори, Вейгт озирнувся, потім засвітив ліхтарик, що висів на гудзику розстебнутого френча.
Промінь відразу натрапив на Романа, який стояв майже поруч Вейгта, тримаючись обома руками за трап. Руки наче поприростали до металу. Вейгт не міг не помітити переляку в єдиному оці піонера, бо друге зовсім запухло. І не жаль, а якась звірина радість відбилася у фашиста в очах. Сите, аж обвисле з перепою обличчя розпливлося в хижацькій посмішці.
Обернувся і вже довше висвічував обличчя й усю. постать Вані. Хлопець, як розіп'ятий, стояв, тримаючись руками за виступи дюралюмінійової обшивки. Вейгт простежив ліхтариком за тими руками, освітив і ноги, затримався поглядом на них, щось обмірковуючи. На Юру, що притулився в кутку, поглянув мимохідь, по Олегові між каністрами тільки ковзнув злим поглядом— він поспішав. Важко нагнувся до люка, передбачливо розстебнувши кобуру з маузером на поясі. Металічний лязк потонув у ритмічному гоготі моторів, у витті пропелерів.
Пілот звичним рухом розкрив люк, і страшний рев літака увірвався всередину. Розгинаючись, Вейгт почав загрібати рукою позаду себе, щоб схопити Ваню. Але з такого незручного положення не міг дістати. Тоді передумав, оглянувся, подивився знизу вверх на Романа. Лице фашиста в холодно-зеленавому світлі було перекошене страхітливою гримасою: вираз звіриного задоволення, усмішка диявола, підкресленої злості.
В цю напружену мить і вистрілив Юра Бахтадзе. Пілот зігнувся, вуста вередливо смикнулися жахом. Ворухнувся, як сильний ведмідь на цепу, намагаючись не впасти в люк, гребнув обома руками, щоб ухопитися за щось. Чіплявся за життя, яке вже назавжди залишало його.
Ваня штовхнув гітлерівця ногою і тим довершив справу. Важкий Вейгт, остаточно втративши рівновагу, пірнув у люк. Падаючи, ще раз глянув налитими кров'ю очима, за кого б ухопитися. Чіплявся руками, неоковирними ногами за борти люка. А внизу під ним двигтіло гулом порожнє провалля ночі...
Роман відірвався однією рукою від трапа, смикнув ляду і грюкнув нею, закриваючи. Неначе відчахнувся надвірний гамір — і літак знову сповнився нормальним, звичним і заспокійливим гулом.
Ні один з чотирьох наших героїв по-справжньому не збагнув усієї глибини цієї надзвичайної події. Те, що в літаку на одного гітлерівця' стало менше, здавалося якимсь примарним сном. Хоч у той же час троє хлопців ні на мить не сумнівалися, що тільки-но стріляв саме Юра, а не хтось інший. Але звідки потрапив йому до рук бойовий пістолет?
Чому решта екіпажу ніяк не реагує на таку надзвичайну подію?
Олег перший насмілився підбігти до свого друга. Не сказавши й слова, кинувся обнімати й цілувати його.
— Юрочко! Який же ти... мій! Наш... Ти, Юрочко, Герой Радянського Союзу! — примовляв Олег, обціловуючи гарячу голову Юри Бахтадзе.
— Це він... чех залишив,— прошепотів Юра на вухо другові, неначе виправдувався.
— Чех? — вирвалося перелякане в Олега. Аж присів хлопець, вражений такою звісткою.
Ваня теж перестав триматися за обшивку, спробував устояти по-матроському, розставивши ноги.
— А що, гадино! — сам до себе промовив Ваня, озирнувшись на закритий люк. Потім гукнув до Романа, який стояв у фіолетовому конусі світла: — Ромко! Романе, живемо!..
Хлопець відірвався од трапа, ступив назустріч Вані. Мабуть, він чекав, сподівався, що Ваня буде бадьорити його на правах старшого. Може, догадувався навіть, якою фразою почне. Тому сам озвався назустріч Вані:
— Порядок, Ваню! Молодець, Юро.
Ваня з не притаманною йому ніжністю обняв Романа, навіть схлипнув у тривожно-радісному збудженні над вухом друга.
— Це Юрочка Бахтадзе. Герой! — прошепотів.
Юру хвалили, обнімали. Всі лиха, невідоме і напевне ж трагічне майбутнє були затьмарені цією дивовижною перемогою. Юра від хвилювання й слова не міг вимовити.
Стояли вчотирьох, міцно підтримуючи один одного, в цьому тепер була їхня сила! Літак гримів, здригався, наче падав у якісь вибоїни і знов вирівнювався. А вони стояли мов зачаровані, наївно радісні, на мить забувши, що летять невідомо куди на ворожому бойовому літаку, який мусить же десь приземлитися.
Юра вже не кидав зброї, що тепер стала для нього милою й дорогою, як тепла і надійна рука матері.
Аж тепер усі четверо зрозуміли, що чех не випадково залишив маузер, і змінили про нього думку: Пранек був своєю людиною!
— Де він? — в тривозі спохватився Олег.
— Веде машину,— поінформував Ваня, єдиний, хто бачив через скляні двері, як Вейгт загадково передавав руля лейтенантові Пранеку.
— Ура! — вирвалося в Олега. Та Роман закрив долонею уста збудженого друга. Адже вони були в повітрі десь над невідомою землею чи океаном.— Літак веде друг, але на ньому ще є й фашист. Найменша його догадка про подію біля люка, і він...
— Що ж він? Один проти п'яти, в повітрі...
— Він пристрелить чеха за рулем, а сам викинеться на парашуті у люк під ногами.
Недаремно Ваню визнали верховодом не тільки ці четверо, долею закинутих подорожувати між небом і землею, а й весь піонерський табір. Як тонко і всеохоплююче він збагнув становище.
— Ти, Юро, стань на моєму місці, біля стіни, і цілься йому в голову. Цілься добре, але не стріляй без потреби, доки я довідаюся в чеха, як маємо повестися, що чинити.
Команду виконували блискавично. Юра прожогом кинувся до стіни. З-за неї крізь скло дверей, в скупому світлі зелених ламп, над численними приладами силуетом вирізьблювалася голова штурмана.
Ваня попрямував до кабіни пілота і зупинився біля скляних дверей, набирався духу. Адже цей третій гітлерівець, побачивши біля борт-механіка за рулем не пілота, а одного з чотирьох радянських піонерів, зрозуміє, що означав той постріл, який прозвучав кілька хвилин тому.
А штурман справді міг почути звук пострілу. Адже чех Пранек його прекрасно чув, перебуваючи в кабіні по сусідству з штурманом. Щоправда, Пранек чекав того пострілу! Але чув його і штурман. Він на мить одірвав погляд від карти та приладів, надто різко, запитливо глянув на чеха. Їх погляди зустрілися, очі засвітилися зеленим блиском, відбитим од приладів. І чех у тому тривожному погляді штурмана зрозумів стандартне запитання:
— Що це?
Пранек грайливо підморгнув штурманові, злегка хитнувши головою назад. І штурман багатозначно кивнув головою у відповідь — мовляв, усе ясно. Він знов схилився над приладами і картами. Але Пранек теж чудово грав свою гру. Куточком правого ока він стежив за штурманом. Від його тривожної уваги не приховалося, як той тремтячою рукою, злодійкуватим рухом вимкнув радіонавушники Пранека.
— Послухайте, штурмане. Ви випадково вимкнули мої навушники. Що сталося?— гукнув чех у рурку.
— Цілком можливо,— поквапився штурман, у ту ж мить вмикаючи навушники пілота.
— Гер борт-механік!— звернувся штурман до Пранека. За час свого перебування на кораблі він взагалі нікого не називав на прізвище, як прийнято в ескадрильї за спеціальним наказом командира.— Послухайте, гер борт-механік, куди подівся пілот?
— Упорався з більшовиченятами і, певне, спить,— відповів Пранек.
— Сном праведника? Ви чули постріл? — знов запитав штурман, пильно дивлячись на чеха.
— Цілком можливо, гер штурман,— відповів чех, помітивши, що до нього в кабіну проскочив найстарший з хлопців. Тепер Пранек уже не мав сумніву, що той єдиний постріл потрапив у ціль.
— ...Вейгт! Вейгт! Я — капітан фон Пуффер... Вейгт!..— почув чех у навушниках, але не відповідав командирові ескадрильї.— Вейгт! Я — капітан фон Пуффер... Де ви є? Готуємося до посадки, де ви, хай вам чорт?
— Вейгта вбито! На кораблі партизани...
Штурман уже встиг закінчити ту фразу, коли оторопілий чех спохватився і вимкнув своїм аварійним вимикачем його передавач. Штурман зрозумів: єдиний порятунок — це вистрибнути з літака на парашуті. Але для того, щоб зняти навушники, підвестися з сидіння і простягнути руку, аби смикнути на себе ричаг люка під ногами, йому треба витратити не менше як півхвилини часу.
Це ціла вічність у його становищі.
Пильному Юрі Бахтадзе потрібна була лише одна мить, щоб збагнути намір фашиста. А другої миті цілком вистачило, щоб натиснути на гашетку маузера.
Штурман незграбно впав упоперек відкритого люка. Конвульсивно вхопився рукою за ніжку крісла, на якому сидів, і... повис над прірвою.
— Алло, ви... як там вас. Піонери, чорт забирай! Лечу до Америки, капітулювати буду. Хто з вас водить ' автомашину?
— Звичайно ж, Олег! Він і літак уже вивчав в авіа-гуртку! Олег! — гукнув Ваня.
Олег не чекав повторення. Ледве почувши своє ім'я серед неймовірного шуму, підійшов і нахилився до чеха. Та надвірний гамір, вриваючись у відкритий штурманом люк, не давав можливості вільно говорити борт-механі-коеі. Чех натиснув на ручку збоку, яка синхронно з'єднувалася з ручкою штурмана. Але люк не закривався. Здивований Пранек трохи підвівся з місця — хотів побачити, що йому заважає.
Ваня спритно відскочив убік, ухопився за спинку крісла і ногою збив з ніжки задубілу руку штурмана. В ту ж мить люк, ляснувши, закрився. А чех давав уже наступний наказ, чітко вимовляючи кожне слово:
— Відкрити той, внутрішній люк,— кивнув головою назад,— і викинути за борт усі банки з пальним, усе, що можна,— геть, геть! Зняти двері з петель, бічні лави з гнізд, брезент, речі екіпажу — все за борт! Нам потрібна стеля... Олег! — гукнув, ледве передихнувши, бо відчув, як усі четверо кинулися виконувати наказ командира.
Олег повернувся і ніяково став, ледве доторкнувшись до ліктя пілота, бо гадав, що той не бачить його збоку.
— Оле-ег! — ще раз гукнув чех. У надзвичайному спокої Пранека Олег відчув найвищу міру хвилювання.— Може бути повітряний бій... Це є основні керма. Берись за мою руку зверху на штурвалі. Коли злегка, наче граючись, повести рукою сюди або туди, корабель слухняно піде в той же бік. Але нам летіти тільки на захід. Оця стрілка вказує напрям. Ясно?
Олег догадувався, до чого йдеться, і не зовсім охоче хитнув головою.
— Сідай! — невмолимо наказав чех.— На учбовій машині літав? Сідай і тут.
Не відриваючи руки од штурвала, Олег просунувся на звільнене чехом місце. Той усміхнувся, ледве приховуючи вимушеність посмішки. Хотів-бо заспокоїти хлопця.
— І пам'ятай: Пранек тут завжди і автопілота я ввімкнув, рівновагу триматиме сам,— заспокоїв лагіднішим тоном, але вже кричачи, бо хлопці відкрили люк і надвірний гамір бурею ввірвався всередину.— Візьми себе в руки! Хвилюватися можна тільки на дні океану, над яким летимо, або в шлунку акули... Ну ось, правильно! Тепер беремо штурвал на себе. Корабель піднявся вгору. Браво, браво!. Давай ще вище, Олег! Тепер вирівняй. І ще вище, вирівняй...
Олег відчув у себе на щоці ніжний, батьківський поцілунок. А може, то тільки так здалося. Бо в наступну мить коло нього вже нікого не було.
— Ой! — аж зойкнув хлопець. І тут же засоромлено стих.
Лейтенант Пранек стояв на відстані одного метра від хлопця і пильно стежив за приладами та за спітнілими руками хлопця. Потім обернувся на брязкіт ляди люка.
— Виконано, товаришу командир! — відрубав Ваня, уклавши в те сміливе «товаришу» і любов, і подяку, і піонерське завзяття.
Після кількох маневрів рулем «на себе» машина досягла стелі. Майже роздягненим хлопцям ставало холодно. Крім Олега, з якого від напруженої праці струмками спливав піт. Але й він потроху заспокоївся, охолов.
Стрілка швидкості все ще нервово гойдалася, але тепер уже між цифрами 410 і 470.
Пранек, стоячи біля Олега, час від часу вмикав навушники, позирав на прилади, збільшував подачу газу в мотори. Корабель починав чутніше стогнати на несподіваних ямах, наче потрапляв у хмари, яких насправді не було. Чисте, чорне небо сіріло над головою численними зірками.
Раптом Пранек почув у навушниках слабий голос:
— Капітан Б, капітан Б. ...Пранека на курсі не знайдено...
— Йолопи! Пранек на кілометр вище за вас... Висилаю Горна та Кюхельвейса.
Пранек гойднувся. Горн та Кюхельвейс!.. Це ж відомі на всю гітлерівську армію винищувачів аси-нічники. Хто не пам'ятає нічних операцій цієї смертоносної двійки!, Працюючи в парі, кожен з них має свій облюбований прийом нападу. Про горнівський маневр переходу з «свічки» в атаку, коли машина йде ще в мертвій петлі, говорила не тільки вітчизняна, а й світова преса. Прийом знали, але протистояти йому не могли.
Пранек теж гаразд знав ці смертельні прийоми обох своїх теперішніх суперників, і мимовільний дрож пройшов по його тілу. Поєднані маневри цих двох асів були непереборні. Єдина надія на ніч і непередбачену нормами швидкість його літака. Чех поволі зняв навушники, машинально надів їх на голову Олега. Вслухався чи думав, нерухомо застигши на місці. Кюхельвейсівська лобова атака!.. Вслухався, думав. Може, пульс якогось з моторів змушував його вслухатися? Може, каяття за свій відчайдушний вчинок оволоділо ним? Мрію перекинутися до армії великих союзників лейтенант Пранек плекав давно. Він докладно обміркував план утечі ще з першого дня війни.
Лейтенант Пранек приймає повітряний бій з Горном і Кюхельвейсом!
— Ану, екіпаж! Пан стрілець нехай стане за тамтим кулеметом штурмана,— звернувся він до Юри.— Ти,— Пранек торкнувся плеча Вані,— вартуватимеш біля мене на башті, коли що — підміниш! Пан з одним оком пильнуватиме біля Олега. Пан Олег, браво, пан Олег! Коли б його друг чи й сам пан Олег помітив Кюхельвейса... попереду, в просторі, нехай тільки візьме його в те перехрещене коло і натисне на ці гудзики. Малий ґудзик — кулемет, більший — гармата. На Кюхельвейса не завадить натиснути на обидва разом, пане Олег. Курс — на захід, по стрілці, і... девіз — перемога!
Раптом Пранек обірвав мову і в наступну мить уже був на башті біля Вані. Олег тільки помітив, як стрілка одного з приладів раптово заворушилася, неначе на неї впливали якісь сторонні магнітні чинники.
Олег прочитав над приладом:
«Люфтахтунг!»
«Люфт — повітря, ахтунг — увага»,— добирав Олег, згадуючи свої скромні знання мови. І відчув радість, не похолонуло йому від страху в грудях, не затремтіли руки.
В повітрі ворог, з яким вони боротимуться. Тут не так, як з конвоїром унтером, що штовхав Ваню у кювети, чоботом бив у зуби. І Романові заліпив під око ще й автоматом пригрозив. Тут кулемет, гармата. Малий гудзик, великий гудзик... Так і кортіло спробувати натиснути їх.
Очима намагався проникнути в темряву ночі. Навіть шкодував, що за склом була все та ж порожнеча, масна тьма, мов густе решето, подзьобана міріадами зірок.
На башті вартувало четверо очей. І майже разом помітили, як десь праворуч, обходячи їхній літак, неслася чорніша за ніч пляма. Власне, вона така ж, як і ніч, тільки, проносячись, то закривала собою зірки, то відкривала, залишаючи їх позаду.