Москаль-чарівник - Иван Котляревский 4 стр.

Тара, ба­ра,

Гала, ба­ла.

Во всех уг­лах

Трах-тарарах!

Из печ­но­ва дна

Вылезай, са­та­на!

При цих сло­вах Ми­хай­ло смiш­но кри­виться. Фин­тик ви­лi­зає з-пiд пе­чi. Сол­дат йо­му по­ма­гає, за­ту­ляє пiч, стає знов на своє мiс­це й ро­бить знак, щоб той мов­чав; пiд­хо­дить до жiн­ки, розв'язує їй очi, да­лi й чо­ло­вi­ко­вi. Ми­хай­ло, вгле­дiв­ши Фин­ти­ка, ви­яв­ляє пе­ре­ляк i ди­ву­ван­ня. Те­тя­на хо­че так са­мо зро­би­ти, та удає нев­да­ло..

Помилуйте, вас про­шу:

Єй-єй же, по­ка­юсь!

I прельща­ти­ся чу­жим

По смерть за­цу­ра­юсь.

Я - без­дельник, приз­на­юсь,

I ду­рак письмен­ный!

Я про­ны­ра i крю­чок

I ха­пун от­мен­ный…

Я спо­ку­тую грi­хи

I, бо­жусь, iсп­рав­люсь

I лю­бить чу­жих жi­нок

По смерть не от­ва­жусь.

Треба б да­ти

Прочухана,

Щоб ти на­учив­ся;

Як об­ма­ню­вать жi­нок,

В дру­гий раз стра­шив­ся.

Ти за чванст­во,

За лу­кавст­во

I по­пав­ся в сiт­ку

За те б тре­ба

Дати хльосту

I спро­ва­дить к дiдьку.

Признавайся,

Оправдайся,

То не бу­де ли­ха.

Добрих лю­дей не ку­сай

Явно, нi спiд­ти­ха.

О, го­ре мне, греш­ни­ку су­щу,

Ко оп­рав­дан­ню от­ве­та не иму­щу!

Како и чем мо­гу вас уб­ла­жи­ти?

Ей, от се­го ча­са бу­ду чест­но жи­ти!

Михайло. Гля­ди ж то­го! Встань та пос­лу­хай сю­ди. Ме­нi б тре­ба бiльше за всiх про­уче­нiє то­бi да­ти, но я не­пот­реб­ство твоєї ду­шi про­щаю то­бi, тiльки обi­щай нам нi­ко­ли не за­бу­ва­ти, яко­го ти ро­ду, по­чи­та­ти ма­тiр свою, по­ва­жа­ти стар­ших се­бе, не оби­жа­ти нi­ко­го, не пiд­си­па­тись пiд чу­жих жi­нок, а мою Те­тя­ну за три­дев'ять зе­мель об­хо­ди­ти; бо ко­лись за це да­дуть то­бi бе­ре­зо­вої при­пар­ки та­кої, що й пра­в­ну­ча­там бу­деш за­ка­зу­ва­ти.

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жi­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не грiх,

Щоб i лю­дям не в смiх.

Всем те­перь ска­жу я сме­ло:

В прок не пой­дет злое де­ло, -

Хоть удаст­ся в один раз -

Попадешься в ин­чий час.

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жi­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не грiх,

Щоб i лю­дям не в смiх.

Паничi, ос­те­рi­гай­тесь,

Не за­пальчи­во влюб­ляй­тесь,

Бо хто ла­сий до чуж­бин,

Той скуш­тує i ду­бин.

Треба друж­но з людьми жи­ти,

Треба так жi­нок лю­би­ти,

Щоб од бо­га не грiх,

Щоб i лю­дям не в смiх.

Завiса.