"пацани") зазвичай носять короткі зачіски "їжачок", джин си, заперезані ременем на два язички (дуже характерно!), кросівки і заправлені за пояс сорочки картатого узору. (П р и м і т к а: формали тубільці - автохтонні жителі Мідних Бук - зовнішньо дещо відмінні, що пояснюється нечистою кров’ю. Даний ареал заселений гібридними видами: гопнік рагуль, гоп "Прикарпатський", гопнікобик.
Навіть можна натрапити на рідкісного гоп лох штріх бика - воїстину жалюгідне видовище! Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани. З а у в а ж е н н я: Автор цих рядків не розділяє позиції Стефка Шанкра, висунутої ним у сатиричній тра вестії "ІV Послання до салоїдів": у ній Шанкр називає гопів "прищавими тварюками". Автору даних рядків особисто доводилося зустрічати прищавих тварюк і серед хіпаблудів, а отже, прищавість критерієм приналежності бути не може).
Проте шляхи гопів усередині коледжу і гопів знадвору рідко коли перетинаються.
Гопніки віддають перевагу чорним тонам із мізерними, сказати б, мінімалістичними вкрапленнями білого - біла смужка на кашкеті чи білий рубчик на кросівках. Проте з чорним кольором слід бути обережним; він є також пріори тетним для т.зв. блекерів - адептів death та black metal, абсолютно чужої гопнікам нонконформістської субкуль тури.
Особливо поважні птиці в коледжі мають власні мобільні телефони, які переважно припинаються на видному місці, як правило, в ділянці геніталій ("Ей, пацан!//Tи знову Анєчьку побачив,//Чи, може, тепер мобілку//Носиш у кишені?" - цит. за В. Реланіум "Акт вандалізму на острові Пасхи. Онтологія та космогонія львівської рагульні", "МіМ", Л., 1995 р.). Носити телефони їм не заважає навіть те, що Мідні Буки з трьох сторін оточені горами, та ще й лежать у природній улоговині, від чого всі коміркові телефони тут не працюють.
Проте іноді формали можуть досить вдало мімікрувати під певні течії андеґраунду. В таких випадках самого зовніш нього сканування недостатньо. Потрібне ж и в е с п і л к у в а н н я.
Методом ж и в о г о с п і л к у в а н н я - попри всю його небезпечність - безпомилково викривається істинне обличчя пацана.
"Гопніки розробили власний моральний кодекс чести, - пише Жижка Рафалович, - кодекс чести, який ґрунтується на повному безчесті й на відсутности будь якого кодексу чести як такого. […] Цей кодекс передається усно […] з покоління в покоління, перетворившись у вироджену форму фольклору. Справжній пацан повинен уміти у будь яку хвилину абаснувати (обґрунтувати) те, що він пацан, а не лох. […] Хто цього не вміє - відповідно ніякий не пацан.
Справжні пацани т р у д я т ь с я - що на сленґу означає "забирати в лохів гроші"; гопів легко розпізнати по їхньому арґо, а ще простіше - по нахабному тупому виразу обличчя, котре немовби промовляє: "Хто ваділа на цій землі? Я ваділа на цій землі!". Гопи є першими паростками підліткової злочинности, і мрія кожного з них - "стати вором в законє".
[…] Їхня кінцева мета - надґлобальний, вселенський конформізм. Вони ненавидять усе, що відрізняється від СІРОСТИ, тієї порошнявої млявої СІРОСТИ, якою вони, власне, і є". (цит. за книгою К. Жижка Рафалович "Ігорич, Немирич, Нірванич і Доберманич: 101 день у Панк клюбі".,"МіМ", Л., 1997 р.).
Пацани усюди (а у коледжі особливо) зневажали й дуже не любили неформалів. Неформали, у свою чергу, не любили їх. Але якщо останні у більшості своїй були ліберальними пацифістами і не звертали на пациків жодної уваги, то гопи сприймали кожного кудлатого чувака як персональну об разу власної гідності. Тому й були винайдені такі геніальні речі, як "стріла", "качелі" тощо.
Банзай сказав, що, звісно, зможе, дуже навіть зможе їм допомогти, якщо вони готові виставити "поляну" для однієї особи.
- Не для мене, не переживайте, - заспокоїв він їх.
3.
Людина, для якої мала бути "поляна", - це Ростик Стриба. Він вчився на третьому курсі юридичного факультету, був хорошим Юрковим знайомим і провідним спеціалістом у даній сфері.
У той же день Банзай подзвонив йому з телефона, що був на першому поверсі.
- Ну то як, Роню? Поляна плюс оплата за проїзд. І дві години в тому місті.
- А як ти його назвав? Буки Бяки? Теж мені фани Ко нан Дойля. Добре, Банзаю, як для тебе, поляни може не бути.
Лишень квиточок туди і назад. А довго їхати?
- Дві з половиною години.
- О о ох… - зітхнув Роня у слухавці. - Ну добре, Юрко.
Для тебе.
Банзай повісив слухавку. Ростик Стриба зростав дуже інтеліґентним і вихованим юристом. "Стріли" були його хобі.
4.
Коло телефонного апарата сидів якийсь старий пан із зовнішністю пияка. Банзай знав, що то Ромко Корій, новий сторож. Функція сторожа полягала у тому, щоб пильнувати вхід і не давати всіляким покидькам знадвору шастати по коледжу. У Корія було молочно сиве, наче дим від сирого листя, волосся, коротесеньке і приховане під чорним беретом десантника. У Корія, напевне, була алергія на дим, тому що білки очей затекли кров’ю. Виглядав він років на п’ятдесят, не більше.
Поки Банзай розмовляв телефоном, чоловік уважно читав книжку. Ще одна книга і блокнотик з простим олівцем лежали коло нього. Хтось чужий підійшов до дверей, і Корій, поклавши книжку сторінками донизу, поспішив до входу.
Юрко повісив слухавку і кинув оком на назву.
Одна книжка була українською, інша - російською. Та, що відкрита, - видавництва Інституту трансперсональної психології. "Пнакотические песнопения и измененные состояния сознания. Тексты Р’лайх", автор Юрґен фон Юнцт. Інша книжка - "Полінезійські вірування та північні аналогії у доколумбовій Америці", авторська дисертація Олекси Карни, рік 1987 й.
Якусь жахливу мить Банзай відчував у серці гостре крижане жало. Ім’я.
Воно, безперечно, було йому знайоме. У сновидінні він читав книжку барона фон Юнцта "Неймовірні культи". Він не пригадував її змісту, але назва та ім’я автора збереглись.
Він читав її у Вавилонській Бібліотеці.
Банзай заквапився у туалет. Його почало нудити. Він увірвався в одну кабінку і перехилився над унітазом.
Пробував щось відхаркати, але вилив зі себе лише кілька згустків їдкої, кислої мокроти. На стіні у кабінці хтось синім маркером намалював детальне креслення механізму, що нагадував м’ясорубку. Креслення було у трьох проекціях, дуже прецизійне - з використанням товстих, тонких та пунктирних ліній. Видно було, що автор трудився протягом не одного уроку фізики. Підписано: "ВЧИТЕЛЕРІЗКА ПОБУТОВА СТАТИЧНА".
Банзай різко підвів голову і вийшов з кабінки. Перед очима спурхнула сотня метеликів, тому на якусь мить Банзаю видалося, що він бачить на стіні темно червоні літери.
Він кліпнув кілька разів - і літери зникли.
5.
Семпльований і Малаялам дуже хвилювалися. Вони ходили бліді й налякані, як сновиди зі сивих сновидінь. Було вже за квадранс четверта, а Ростика Стриби - ні духу. І Юрко був тут безсилий.
Двадцять по четвертій у коледж спробував зайти невисо кий акуратний третьокурсник, з акуратною зачіскою, вдало підібраними окулярами, чистенько одягнутий. Він розсію вав довкола себе впевненість та аромат "Олд Спайсу".
Звичайно, Корій і не збирався його впускати, проте послав якусь дівчинку за Юрком Банзаєм, котрого гість, власне кажучи, і жадав побачити. Говорив той студент м’яко, виразно, неголосно й дуже переконливо.
Коли Банзай разом із двома напудженими учнями спустилися на перший поверх і вийшли на зимницю, що була ззовні, то зраділо побачили Ростика Стрибу.
Він привітався зі всіма за руку і сказав:
- Давайте, кохані, ходімо у той ваш парк. По дорозі розкажете, шо тут за мудки.
Дорогою Ростик глянув на годинник, видавши здиво ваний вигук (Семпл та Павук подумали, що тепер той Ростик побачить, як вони запізнюються, і пришвидшить хід). Нато мість Роня радісно сказав, що в запасі купа часу, можна піти в ресторан пообідати. Семпльований пробував делікатно натякнути, що ресторан у Мідних Буках був лише до Пер шої світової, і що вони трохи запізнюються, але Роня видав ще один вигук - уже радісний - його очі саме натрапили на кнайпу "Опір".
У кав’ярні Роня преспокійно вицмокав три філіжанки кави - він відразу ж замовив чотири порції, але Павук і Семпл відмовились. У них і так серця билися, як шалені.
Семпльований і Павук на повному серйозі вважали себе останніми романтиками у загниваючому лігві гопніків та прагматизму. Потайки вони звели собі в кумири відомого вбивцю поліцейських Кроулі Два Нагани. Із братом по духу Кроулі вони сходилися в одному: в їхніх грудях билися втомлені, але дуже добрі серця.
Павук і Семпльований були справжніми мрійниками.
Вони вірили, що міліція справді береже їх, і, якщо злий гопнік відбере у тебе гроші на морозиво, а ти скажеш про це Міліціо неру, злодюжку покарають, а гроші повернуть… і ніхто тобі не робитиме у відділку "слоника" у протигазі чи "ластівку" з вивертанням суглобів; вони вірили, що Міліція ДОБРА, вона захистить їх від злих старших дядьків, а якщо і зловить на вулиці з кишенями, напханими пробитим "планом", то не забере, не викурить сама, і не потрощить змайстрований удома із пляшки "Живчика" кишеньковий бульбулятор, і не посадить до цюпи на невизначений термін, а просто насварить пальцем. І взагалі, як на те, Семпльований мріяв про життя посеред благословенних Альп, у котеджі з балконом на озеро та мансардою з видом на ліси, мріяв про чотирнадцятилітніх дівчаток молочниць, білявок у білих блюзочках та червоно чорних запасочках, дівчаток, спраглих тілесних любощів та добротного грання на килимі між палаючим каміном та дзбанами паруючого молока, які ті білявки, власне, і при несли…
Павуку ж увижались жорстокі розправи над своїми кривдниками - тисяча і одна ніч довгих ножів у гопівських ґето, підпорядковані йому загони чорних СС "П’ястуки правди" для винищення пацанів… марилося, що одного разу, коли гопи прийдуть зібрати данину, він зробить у повітрі досконалу "блоху" - смертоносний прийом бойового гопака - проломить ногами стриженому мерзотнику грудну клітку, а хтось із бандюг раптом панічно вигукне: "Шухєр, пацани, он на б а є в о й г а п а к ходіт!"… Уявлялось, як він носитиме за пазухою величезний тесак мачете для четверту вання, загорнутий у бавовняну хустинку для витирання крові, орудуматиме ним у ґето направо і наліво… марились ріки крові та гори м’яса, міхи кістяної муки та віґвами скаль пів, скрині, повні коралів із їхніх членів, палі з насадженими на них головами кривдників, ряди трилітрових слоїків, всередині яких у формаліні плавають здивовані гопівські очі, їхні цирозні печінки та атрофовані сім’яники. Оце був клас для Павука!!!
Коли Банзаїв електронний годинник показав 16:53, Рос тик заспокійливо поплескав хлопців по плечу і замовив крихкі пиріжки круасани. Дякувати Богу, він передумав скуштувати гарячі флячки.
- Не переживайте, народ! То ж звичайнісінькі сільські бики. Ми ше змусимо їх… гм м… як то кажуть у народі, забашляти нам і вам бабки.
На щастя, Ростик не став їсти круасани в кафе. Він над кусив один, ще один віддав Банзаю, а решту поклав у паперо вий пакетик і помалу жував дорогою (він узагалі дуже трепетно ставився до солодкої випічки, а тому в глибині душі тішився, що так багато круасанів залишилося йому).
Коли вони прийшли на призначене місце - тінисту алей ку парку, де вельми зручно робити облави на хіпаблудів, - там уже тіснилося чоловік так приблизно двадцять. Банзай побачив, як Павук намагається облизувати сухі губи пере сохлим язиком. А Семпльований, напевне, разпораз витягує руку, щоб натиснути на клавішу "Escape", аби вийти з цього дурнуватого сайту.
Ростик зупинився, продовжуючи насвистувати носталь гійну мелодію з "Хрещеного батька". Поліз у кишеню, розгорнув пакетик і доїв круасани (вишнева начинка мар муляда ще парувала). Піднявши очі, він побачив, що хлопці дивляться на нього в німому благанні.
- Хочете трохи?.. - спитав він із напханим ротом. Семп льований зачаровано подивився на того і лише повільно похитав головою у німому запереченні. Здавалось, він упав у транс. Павук навіть не хитав головою, лише досадливо копнув купу листя.
- Ото вони? - спитав розчаровано за якусь хвилину жування Роня, все ще ротонапхано. Головою він кивнув у бік гопотні, яка аґресивно (і досить таки розгублено) пози рала у їхній бік. Час від часу котрийсь гоп вигукував щось образливе, від чого решта гопів починала реготати.
Прожувавши, витерши рот хустинкою від налиплої цукру пудри, Роня підхопив втрачену мелодію і наказав усім наближатись.
Ростик привітався уголос, проте нікому руки не потиснув: так почалися мудки.
Спочатку гопи виклали їм свою точку зору стосовно проблеми. Вони оперували такими проґресивними понят тями, як "он мєня напрягає", "ми вас всєх захіпаблудім",
"будете нам всім башлять бабкі" і таке інше.
- Я подібний на хіпаблуда? - м’яко спитав Ростик у головного гопа.
- Нєт.
- Тоді давай відійдемо, я тобі дещо розтлумачу.
Такого повороту подій гоп очікував найменше. Це ВІН прийшов тлумачити, ВІН прийшов качать сваї права, і ВІН абсолютно не збирався вислуховувати повчання якогось гоміка педанта.
Проте він пішов. Вони відійшли на п’ять метрів убік, Рос тик - із піднятим підборіддям, зі складеними за спиною ру ками, гоп - із руками у кишенях, зі святою переконаністю у власній вищості над опонентом.
Спочатку була тиша. Ростик говорив дуже тихо, лише для двох пар вух. Потім у сутінках почувся вигук:
- А чьо він маю дєвчьонку пасилаєт?
А потім:
- Да? Ти увєрєн? Да в жизні таго нє будіть! Якім та хіпаблудам! Да пашол ти!..
Моментально по цих словах кулак Ростика заїхав тому знизу в щелепу. Гоп упав на коліна, притискаючи руки до підборіддя. Він сплюнув рожевим. Ростик підняв того за лікоть і продовжував свою едукаційну роботу таким самим суґестивним голосом. Тепер гоп, підтримуваний за лікоть, лишень кивав без слів. По якихось семи хвилинах вони повернулись. Гоп підійшов до своїх друзяк і тихо переповів усе в кількох словах. "П’ятьдєсят грівєн?" - не вірячи влас ним вухам, вигукнув хтось із юрми.
- Ну то як? - короткої паузи голосно спитав Ростик, який уже став зліва від Банзая.
- Харашо, - тихо промовив вожак.
- Передасте філки ось тому чоловікові, - Ростик кивнув головою на Банзая. Той мовчки пускав ротом кільця пари, думаючи у цей момент про Дарцю. - І пам’ятай, що я тобі казав.
Гоп неохоче кивнув головою і пішов. Компанія, яка прий шла сюди натовкти бузі хіпаблудам, розчаровано поплен талась услід за ним.
Через два дні до його кабінету заповз верховний гоп. Нічо го не промовивши, він дав Банзаю десять купюр номіналь ною вартістю у п’ять грн. кожна. Зі всіх папірців до нього пильно приглядався батько Хмель.
Тридцять п’ять він надіслав Ростику поштовою карткою з написом "ДЯКУЄМО". П’ятнадцять - по п’ять на душу - залишилось їм на морозиво.
Розділ 7
1.
Сонька-дрімка: що мені сниться.
19.09.2000
Цілий день думав про Дарцю, в надії, що вона присниться. Виконав усі поради, дані К.Г., розробив сценарій і постійно прокручував у голові. Запам’ятав 3 сни. 1 - див. Додаток; 2 - задуманий сон про Дарцю (див. там само). Найбільше мене вразив третій, останній із тих, що я запам’ятав. Він був Надзвичайно Яскравий, навіть як на усвідомлене сновидіння.
Закінчився сон про Дарцю, і тут я зрозумів, що це і є замовлений сон. Тобто збагнув, що я у тілі сновидіння. Від збудження відчув, що прокидаюся, тому вик. прийом К.Г. на подібний випадок. То так класно! Я побачив, як стіни кімнати починають розтуманюватись і зникати. Я опинився у великому приміщенні з височенною стелею. Дуже високою.
Приміщення незатишне. При стінах стояло безліч стелажів із книжками. Нагадую: я повністю контролював свої дії і був абсолютно впевнений у тому, що то НЕ сон. Усе точнісінько як у реальності: зір, слух, (Власне щойно згадав, що не було жодного відчуття дотику чи смаку. Може, я вже забув?) До мене підійшов якийсь чоловік у простому непримітному одязі й сказав, щоб я сідав і починав читати. Я пробував змусити його зникнути (бо відчував, що він мав якусь владу наді мною), як то буває при сновидінні, але той пан сказав: "нічого не вийде, не крути мені Юра, не стругай дурня, сідай і читай". ????????????
Тоді я спробував перетворити його на щось інше (напр., на кота). Чоловік раптово випав із фокусу - здалося, між нами тече потужний струмінь гарячого повітря. Коли я спробував сфокусуватися знову, переді мною було ЩОСЬ. (Я дивуюсь, як я не проснувся від страху. Може, мене тримали там зумисне?) маразм!
ЩОСЬ виглядало, як вис. (бл. 5м?) рожевий м’ясистий конус. Широким кінцем конуса він стояв на підлозі й пересувався, як слимак. На вершечку конуса на тонких нитках нервів звисало кілька очей (3? 4?), також там були невеличкі лискучі клешні, як у краба.
НЕ ВІРЮ В ТЕ, ЩО ЗІ МН
ЩОСЬ сказало, що я можу для зручності стати таким самим, але якщо мене це дезорієнтує, краще залишатися у власному тілі (???). Я досі не можу повірити, що сновидіння вийшло з-під МОГО контролю.
Наскільки я зрозумів, конус був чимось середнім між наглядачем, куратором і наставником. Він показав мені клешнею на стіл і повторив, щоб я сідав читати.
На столі лежали високі купи книжок. Коли я то прочитаю, сказав конус, він зі мною поговорить. Перевірить, чи я засвоїв (?!), додав він. І що зі мною набагато простіше, ніж з іншими.
Я сів за стіл на лавку й озирнувся. Наскільки я міг бачити, читальня тяглася нескінченно довго. У самому кінці читальня збиралася в одну точку, нескінченно-недосяжну. Можеш сміятися, але складалося враження, що вона зникає за горизонтом. Так само тяглися стелажі, столи і читачі. Дуже багато робило якісь конспекти (?) або ж просто писало. Багато хто, як мені здалося, не був людиною взагалі.