Старий Салех-бей сiв на канапцi в кутку бiля вiкна й дав хлопцевi виплакатися.
За якусь часину вiн промовив:
- Здається менi, юначе, ця спадщина затяжка для ваших плiч.
Тiм хлипнув iще разiв зо два, тодi втерся мереживною хусточкою й вiдповiв:
- Я її зовсiм не хочу, цiєї спадщини, Салех-бею.
- Чого ж ти тодi хочеш, хлопче?
Тiмовi так приємно стало, що до нього звертались на "ти". Йому нестерпно захотiлось розповiсти Салех-беєвi про свою бiду. Але ж тодi його смiх пропаде назавжди... I Тiм мовчав.
- Ну гаразд, - буркнув старий. - У барона багато таємниць. I одна з тих таємниць - ти. Здається, це якась дуже негарна таємниця.
Тiм кивнув головою, але не сказав нiчого. Салех-бей облишив ту тему й розповiв хлопцевi, яким побитом вiн став одним iз головних компаньйонiв у цiй багатющiй фiрмi.
- Їм треба було для своїх азiатських справ якої-небудь дуже шанованої людини. Коли б вони обрали магометанина, уразились би буддiйськi країни; а обравши буддiйця, розгнiвали б магометан. Тому й було обрано проводиря невеличкої секти, що її всi вважали за чудну, але гiдну пошани, - цебто мене. Задля мене барон i замок цей купив. Крiм того, вiн цiкавиться нашою вiрою.
- Але ж вам багато що в цьому товариствi не подобається, - сказав Тiм. - Нащо ж ви погодились увiйти до нього?
- Я погодився тiльки з умовою, що менi дадуть частину контрольних акцiй. I вони мусили пристати на мою умову. Тепер я маю право голосу в правлiннi й можу де в чому їм перешкоджати, хоч i не багато в чому. А крiм того... - Салех-бей захихотiв i повiв далi вже пошепки: - Крiм того, всi тi мiльйони, що я в них наживаю, я обертаю проти них-таки. В Пiвденнiй Америцi я найняв армiю, що повалить того злодiя й убивцю, якому наше товариство допомогло посiсти президентське крiсло. А в Афганiстанi...
У дверi постукали, й Салех-бей зразу змовк.
- Вiдчинити? - потихеньку спитав Тiм.
Старий кивнув головою, i хлопець пiшов до дверей. У кiмнату спрожогу влетiв звичайно такий незворушний та надутий мiстер Пеннi й здушено забелькотiв:
- Що означає зiс демд... м-м... сей прокляти... м-м...
- Говорiть по-англiйському, - сказав йому Салех-бей. - Я перекладу хлопцевi.
I мiстер Пеннi залопотiв по-англiйському. Потiм раптово урвав свою мову, показав на Тiма й промовив до Салех-бея:
- Перекладiть йому, будь ласка!
Старий спокiйно запросив англiйця сiсти, а коли мiстер Пеннi знесилено впав у крiсло-гойдалку, сказав Тiмовi:
- Барон щойно звiльнив з посади директора нашого гамбурзького пароплавства пана Рiкерта. А що мiстер Пеннi має найбiльшу частину пароплавних акцiй, то вiн вiдмовляється погодитись на це. Вiн твердить, що Рiкерта дуже поважають у Гамбурзi, i коли його звiльнити, вийде великий скандал, який погано вiдiб'ється на справах пароплавства. I це нiбито ваша провина, каже мiстер Пеннi, що пана Рiкерта звiльняють.
- Моя провина? - зчудовано перепитав поблiдлий Тiм.
- Аужеж, так, уаша проуина! - мiстер Пеннi знову схопився з крiсла. - Так сказала... м-м... сказало... м-м... так сказау барон.
Тiм, певна рiч, зрозумiв, що Рiкертове звiльнення пов'язане з їхньою телефонною розмовою; але звертати на нього провину - це вже диявольське паскудство: хiба ж мiг Тiм хотiти, щоб пан Рiкерт позбувся своєї посади!
Салех-бей раптом вийшов iз кiмнати, у дверях мовивши до мiстера Пеннi:
- Побалакайте собi з паном Талером по-нiмецькому, це примусить вас говорити повiльно й спокiйно.
Огрядний лондонець гепнувся на канапу в кутку, де щойно сидiв старий, i простогнав:
- Я се не можу розумiти!
Тiм спочатку хотiв був сказати, що барон набрехав. Але йому спала на думку розмова з сеньйором ван дер Толеном, що про неї вiн дуже багато мiркував. I та думка напровадила його на iншу.
- Мiстер Пеннi, -почав вiн. - Ви ж, певне, знаєте, що я, дiйшовши повнолiття, успадкую цiлу купу контрольних акцiй.
- Знаю, - буркнув гладун у кутку.
- Якби я вам пообiцяв письмово, що вiдступлю вам тi акцiї, коли менi вийде двадцять один рiк, ви дали б менi за це зараз вашi акцiї гамбурзького пароплавства?
Мiстер Пеннi притих у своєму кутку й ледь прищулив очi. Чути було тiльки, як вiн сопе. Аж ось англiєць важко видихнув iз себе:
- А уи не джартуєте, мiстере Талер?
- Нi, мiстере Пеннi, кажу цiлком щиро.
- То замкнiть дверi!
Тiм послухався його. А тодi в замкненiй кiмнатi уклав з мiстером Пеннi угоду, що її вiн повинен був тримати в такiй самiй таємницi, як i угоду з Трочем, бо нi в якому разi не можна було допустити до того, щоб барон дiзнався про неї. Була тiльки одна прикрiсть: на передачу акцiй пароплавства до iнших рук iснував обмежувальний термiн, i Тiм мiг одержати їх лише через рiк. Але, може, так воно було й краще для тих планiв, що їх наукладав Тiм за безсонну нiч пiсля того дня.
Як. на чотирнадцятирiчного хлопця, то були грандiознi плани. Бо Тiм надумав не бiльш не менш, як iз Салех-беєвою допомогою так розхитати баронове акцiйне товариство, цю найбагатшу й наймогутнiшу в свiтi фiрму, щоб бароновi лишилось тiльки вiддати Тiмовi його смiх або ж зразу втратити все своє багатство й могутнiсть.
Замiр той був зовсiм божевiльний i навiть iз Салех-беєвою допомогою нездiйсненний. Тiм iще тiльки-тiльки почав принюхуватись до свiту великої комерцiї, а тому ще не вмiв оцiнювати витривалостi такої всесвiтньої фiрми, застрахованої на тисячу ладiв. Недооцiнював вiн i тих людей, що з ними мав справу, та їх одностайнiсть у хвилину небезпеки. Кожен з них коли завгодно кинув би напризволяще, на поталу злидням свою жiнку, дiтей, батька, матiр, якби це могло вiдвернути падiння фiрми. А Троч вiддав би навiть смiх.
Та й сам Тiм був iще замолодий i не досить хитрий для таких планiв. Смiх його можна було вiдвоювати куди простiшим способом усього лиш кiлькома словами. Але при баронi Тiм розучився дивитися на життя просто. Замiсть iти навпростець, вiн блукав манiвцями.
Удосвiта, о четвертiй годинi, так i не заснувши, вiн iще раз перечитав укладену з мiстером Пеннi угоду, i йому впала в вiчi дата: тридцяте вересня. То був Тiмiв день народження.
Тiмовi вийшло повних п'ятнадцять рокiв. День, що його Тiмовi ровесники вiдзначали тортами, какао та веселим смiхом, для Тiма був днем таємних угод i чорних планiв. Гiркi сльози знову обернули захопленого таємними планами змовника на звичайного нещасливого пiдлiтка без усмiшки й принесли йому, коли вiн нарештi заплющив очi, майже легкий сон.
Двадцять п'ятий аркуш
У ЧЕРВОНОМУ ПАВIЛЬЙОНI
День у замку минав суворо за розкладом. Уранцi о восьмiй годинi в Тiмовi дверi стукали, i входив, не чекаючи дозволу, молодий приязний слуга, що з ним Тiм, на жаль, не мiг поговорити, бо не знав арабської мови.
Слуга вiдгортав завiси на вiкнах, приносив глек гарячої води й виливав його в умивальник.
Умившись i вдягнувшись, Тiм смикав за гаптований пас вiд дзвоника. Тодi слуга приносив снiданок на тацi, пересував до вiкна столик, розставляв на ньому посуд, наливав у чашку какао, насипав цукру, клав вершки, присовував стiлець i, поклавши руки на бильце, чекав, поки Тiм сiдатиме, щоб пiдсунути йому стiльця ближче.
Першого дня слуга широко всмiхався Тiмовi. Але вже з другого дня вiн не всмiхнувся нi разу. Обличчя в нього було весь час сумне, немовби вiн знав Тiмове горе.
Тiм приймав усi тi послуги мовчки. Хоч вiн i вiдчував юнакове спiвчуття i хоч слуга йому подобався, все ж Тiм бував щоразу радий, коли церемонiя снiданку закiнчувалась i вiн лишався бiля свого вiкна сам.
Уранцi пiсля тiєї безсонної ночi Тiмовi дуже не хотiлося вставати. До того ж iще не зовсiм i розвиднiлось, бо церемонiал зi слугою вiдбувся як i щоранку, їздячи з бароном, Тiм навчився самовладання, дисциплiни.
Снiдаючи, Тiм дивився у вiкно на замковi сходи. Барвистi полив'янi собаки блищали пiд дощем. Та однаково мали вони жалюгiдний вигляд, сидячи так застигло й безпорадно пiд струменями зливи, в безглуздому суворому послуху.
Тiмовi здавалось, наче й сам вiн стане одним iз тих собак, коли йому не пощастить невдовзi повернути собi свiй смiх.
Задзеленчав телефон. Дзвонив Троч. Вiн попросив Тiма прийти до нього на п'яту годину пити чай. До Червоного павiльйону.
Тiм вiдповiв: "Гаразд, бароне!" - й сiв доїдати снiданок, думаючи, що це Трочевi треба. Досi барон просто приходив до хлопцевої кiмнати, коли хотiв щось сказати йому. Видно, тут справа якась надзвичайна, що вiн хоче зустрiтись iз Тiмом у павiльйонi.
Рiвно о першiй годинi удар гонга покликав Тiма на обiд. Широкими сходами з гарно вигнутим рiзьбленим поруччям хлопець спустивсь на перший поверх, до їдальнi. Хоч за обiдом вiн сидiв поруч барона, той анi словом не згадав про своє запрошення.
Салех-бей, що завжди приходив до замку тiльки по обiдi, цього разу обiдав з ними, i в Тiма склалось таке враження, нiби того ранку вiдбулась якась важлива розмова. Але компаньйони про неї не згадували. Взагалi той обiд був такий мовчазний, як iще нi разу.
Пiсля обiду звичайно всi розходились по своїх кiмнатах. Тiм здебiльшого брався за книжку, бо в його кiмнатi стояла шафа з нiмецькими книжками. Найбiльше вiн любив червоно-брунатнi томики з нижньої полицi, твори Чарлза Дiккенса. Вiн поглинав романи про бiдних нещасливих дiтей, мов марципани панi Бебер. Але щоразу боявся щасливого кiнця роману. Три книжки вiн узагалi не дочитав, помiтивши, що дiя в них прямує до щасливого кiнця.
Дощ лив i лив цiлий день. У таку негоду тiльки й читати сумнi романи. Але Тiмовi чогось не читалося. Вiн сидiв на канапцi бiля вiкна й видивлявся надвiр, на сiру долину, слухав одноманiтне шелестiння дощу й силкувався пригадати свої нiчнi плани. Але в головi у нього було порожньо, як виметено. Вiн не мiг думати. Сидiв i тупо дивився на дощ, на смутних собак понад сходами та на фургон, що в ньому кожного дня по обiдi привозили з Мосула свiжi припаси на кухню.
За кiлька хвилин перед п'ятою годиною прийшов молодий слуга з парасолькою в руках. Вiн, видно, збирався вiдвести хлопця до Червоного павiльйону, несучи парасольку над ним. Але Тiм забрав її в нього з рук i на мигах показав, що пiде сам. Потiм надiв легкого плаща, купленого на ринку в Афiнах, i вийшов з кiмнати.
На сходах стояв Салех-бей. Потискуючи Тiмовi руку, вiн непомiтно - хоч поблизу не видно було нiкого - вклав йому в долоню авторучку й шепнув: "Пiдпишеш нею".
Не встиг Тiм нiчого спитати, як старий уже пiшов. Хлопець поклав ручку до кишенi, спустився сходами вниз i перейшов вестибюль. Старий швейцар вiдчинив перед ним великi дверi.
Тiм хотiв був уже вийти пiд дощ, але ззаду гукнули:
- Одну хвилиночку, пане Талер!
Iз-за колони виступив сеньйор ван дер Толен. Махнувши рукою старому, щоб той вiдiйшов, вiн пiвголосом спитав Тiма:
- Ну, ви вже надумались, пане Талер? Пообiцяйте, що вiддасте менi свої контрольнi акцiї, а я за те подарую вам велике пiдприємство.
Тiм трохи-трохи не сказав: "Я вже пообiцяв їх мiстеровi Пеннi". Але похмурий сльотавий день допомiг хлопцевi хоч в одному: поки млявий, аж сонний Тiм зiбравсь розкрити рота, вiн устиг похопитись та вiдповiсти обережнiше:
- Я не можу укласти з вами такої угоди, сеньйоре ван дер Толен.
- Шкода, - з незворушним обличчям сказав португалець. А вже повернувшись iти, додав: - Ну хоч у маргариновiй справi пристаньте на наше прохання, пане Талер.
Аж тодi вiн пiшов.
Тiм не знав, що йому й думати про обидвi тi зустрiчi. Спершу Салех-беєва таємнича авторучка, тепер сеньйоровi ван дер Толеновi незрозумiлi слова про маргаринову справу. "Ще невистачало, щоб мене й мiстер Пеннi перестрiв", - подумав хлопець.
Так i вийшло. Спускаючись пiд парасолькою замковими сходами, вiн побачив бiля одного мокрого полив'яного хорта мiстера Пеннi - також пiд парасолькою.
- Прошу уас сiлкоуита моучанка про наш неуелички фчорашнi умова, - сказав англiєць.
- Добре, добре, - заспокоїв його Тiм.
Мiстер Пеннi, здавалося, мав на думцi ще щось, але, видно, не мiг наважитись його висловити. Кивнувши хлопцевi головою, вiн рушив сходами вниз.
Тiм розгубився. Певно, його розмова з бароном у павiльйонi матиме для компаньйонiв велику вагу, а то б вони не стали один по одному перепиняти його. Тяжко замислившись, попрямував вiн до павiльйону. Той так званий Червоний павiльйон стояв на середнiй терасi парку. Називався вiн так, мабуть, по вогненно-червоному пiвниковi на шпилi конусовидного даху, бо сам павiльйон був бiлий.
Пiдстриженi дерева й кущi нагадували поважних панiв, що попали ненароком пiд дощ, вимокли, змерзли й чекають, поки їх хтось вирятує. Тiм швиденько пройшов алеєю, що вела до павiльйону. Барон уже стояв у напiввiдчинених скляних дверях i чекав на хлопця.
- Ви спiзнились на три хвилини, - сказав вiн Тiмовi. - Вас хтось затримав?
- Так, - вiдповiв Тiм, однак допитуватися барон не став.
У круглiй кiмнатi павiльйону стояли легенькi меблi, оббитi шовком у жовту та ясно-брунатну пересмужку. Служниця поналивала з росiйського самовара чаю в чашки й хотiла була вийти. Тiм побачив, що парасольки в неї нема, й спинив її:
- Стривайте!
Жiнка обернулась, i хлопець простяг їй свою парасольку.
Служниця неначе аж злякалася. Напiвспантеличено, напiвзапитливо глянула вона на барона. Але той тiльки засмiявся й помахом руки звелiв їй щезнути разом iз парасолькою. Жiнку мов вiтром звiяло.
- А знаєте, отакi вашi невеличкi люб'язностi справляють враження на людей, пане Талер. Тiльки не треба надуживати їх, - сказав барон. Тодi помiг Тiмовi скинути плащ, i вони посiдали.
- Бачте, пане Талер, рiч у тому, що люди подiленi на двi половини: на панiв i на слуг. Наш час хоче стерти той подiл, однак це небезпечно. Треба, щоб були люди, якi думають i наказують, i люди, що не думаючи виконують накази.
Тiм спокiйно надпив iз чашки чаю i аж тодi вiдповiв:
- Як я був iще малий, бароне, мiй тато якось сказав менi: "Не вiр у панiв i слуг, синку! Вiр тiльки, що є люди розумнi й дурнi, i бiйся дуростi, коли вона не добродушна!" Я тодi цi слова навiть у зошит записав, тому й пам'ятаю їх досi.
- Ваш батько сказав по сутi те саме, що й я, пане Талер. Бо розумнi - то й є пани, а дурнi - то слуги.
- А Салех-бей, - не поступався Тiм, - розповiдав менi, що в Афганiстанi й у Пiвденнiй Америцi панують тiльки тi, хто випадково народився паном.
- Народитись випадково не можна, - невдоволено буркнув Троч. - I взагалi ваш Салех-бей, пане Талер, комунiст. Навiть попри свою вiру, Вiн тiльки сам цього не знає. Зате я знаю, що вiн найняв у Пiвденнiй Америцi армiю, щоб скинути нашого президента. Знаю я й те, що в Афганiстанi вiн пiдбурює гострiїв проти нашого уповноваженого Рамадулли.
- Ви це знаєте? - в Тiма на обличчi вiдбився такий жах, що барон зареготав.
- Я знаю бiльше, нiж ви гадаєте, - смiючись, вигукнув вiн. Навiть про вашу умову з мiстером Пеннi. I здогадуюсь, яку пропозицiю зробив вам ван дер Толен.
Тiм аж чаєм похлинувся. Невже Троч умiв читати думки? Але барокове всевидiння пояснювалося куди простiше. Вiн сам розтлумачив хлопцевi:
- В цьому замку всi слуги - мої шпиги. Ви не помiтили, пане Талер, що на вашому письмовому столi лежить нова вимочка?
- Нi...
- А на такi дрiбнички треба звертати увагу! Бо як пiднести стару вимочку до дзеркала, на нiй можна досить виразно прочитати вашу умову з мiстером Пеннi.
Ту хвилину Тiм зрозумiв, що нiколи не спроможеться перехитрити барона в комерцiйних справах. I всi нiчнi плани розтанули, як пара над чашкою чаю. В боротьбi за свiй смiх хлопець програв один тур.
- А ви тепер щось зробите Салех-беєвi та мiстеровi Пеннi, бароне?
Троч iзнову засмiявся:
- Нi, любий мiй! Iз мене досить того, що я про все знаю. Звiсно, я спершу був розсердився, коли довiдався, що вони зробили чи надумали. Але, на щастя, ваш смiх допомагає менi не брати таких речей близько до серця. Вiн розвiює прикрiсть i дає менi полегкiсть. От бачте, пане Талер, для якої корисної мети вживаю я ваш смiх.
- Ви, здається, в усьому шукаєте тiльки користi, бароне.
- За двома винятками, пане Талере: моя зацiкавленiсть мистецтвом цiлком некорислива. А також моя зацiкавленiсть релi... Нi, - перебив Троч сам себе: - Релiгiєю я цiкавлюся теж iз певною метою.
Тiм поквапився звести розмову на iнше, бо напохватi не було пiдходящої люстри. Вiн спитав:
- А як же моя умова з мiстером Пеннi?
- Що ж, пане Талер... Мiстер Пеннi одержить контрольнi акцiї в тому разi, коли ви в двадцять один рiк справдi ще будете спадкоємцем усього мого майна разом iз контрольними акцiями. А друга частина вашої умови чинна безумовно. Рiвно за рiк бiльшiсть акцiй нашого гамбурзького пароплавства стане ваша. Ви, певне, хочете знову настановити пана Рiкерта директором?
- Так, - не вагаючись вiдповiв Тiм.
- Ну що ж, сподiваймося, що за рiк вiн буде ще живий i здоровий...
Цi останнi слова, хоч барон вимовив їх цiлком побiжно, налякали хлопця. Бо Троч, безперечно, здатен на все: вiн може навiть яким-небудь способом укоротити вiку пановi Рiкертовi. Отже, Тiмовi треба вдати, нiби пан Рiкерт не дуже й цiкавить його. Тому хлопець сказав:
- Менi просто нiяково було, що пан Рiкерт позбувся посади через мене. Ось тому я й уклав умову з мiстером Пеннi.
Троч налив собi в чай рому з невеличкої кришталевої карафки й спитав:
- I вам?
Тiм кивнув головою i барон долив рому й йому. А тодi промовив:
- Я хочу зробити вам одну пропозицiю, пане Талер. Протягом одного року не шукайте нiякого зв'язку з паном Рiкертом та iншими вашими гамбурзькими друзями, i я подбаю, щоб за рiк акцiї гамбурзького пароплавства справдi належали вам. Згода?
- Добре, - замислившись на хвилинку, вiдповiв Тiм. - Згода.
А собi подумав: "Цiлий рiк без смiху - це дуже важко, але ж цiле життя без смiху - це нестерпно. Треба якось перетерпiти цей рiк. А за такий довгий час я, може, придумаю, як пошити барона в дурнi. Як комерсанта я його перехитрити не зумiю, але, може, знайду в нього якесь вразливе мiсце просто як у людини".
Немов прочитавши Тiмовi думки, Троч додав:
- Давайте, пане Талер, весь цей рiк подорожувати. Довкола свiту, вдвох, як приватнi особи. Я дарую вам цю подорож на день народження. I щиро вiтаю вас, хоч i з запiзненням. - Вiн дзвiнко засмiявся й подав Тiмовi холодну-холодну руку.
- Щиро дякую, - вiдповiв Тiм i сьорбнув гарячого чаю.
- А ви знаєте, що п'єте ром стерничого Джоннi, пане Талер?
- Цебто як, пробачте?
- Ви ж забули в шинку в Генуї двi пляшки рому, що виграли в стерничого. Вас тодi вiдвезли до готелю, а ром я переслав сюди, щоб вигране справдi дiсталося вам. Я в таких дрiбницях пунктуальний.