- Може, тому й погладшала, - нiби й не чуючи, далi вела своє Магда. - Пiд грудьми i на животi якiсь складки з’явилися…
- Звичайно, тому. А усi цi хрустики i «наполеони» нi до чого! - Iрина розстiбнула ґудзик на джинсах. - У мене, мабуть, теж клiмакс. Уф-ф, аж дихати важко.
- Та ну, тебе, Iрко, - засмiялася Луїза. - Але справдi, даремно ми так нажерлися. Слабачки. А справжнi жiнки роками не їдять тортiв i не можуть згадати смак смаженої картоплi.
- I це неправильно! - зауважила Галя. - Якщо чогось дуже хочеться, то краще дозволити собi, анiж не дозволити i страждати. Просто з’їсти повiльно маленький шматочок…
- Як ми сьогоднi, - iронiчно уточнила Луїза. Їй, на вiдмiну вiд iнших, вдалося зупинитися на третьому хрустику.
Галя розповiла про новий, а насправдi дуже старий метод контролю за вагою. За мiсячним календарем, до якого жiнки є особливо чутливi. Ще у стародавнi часи, буцiмто було вiдомо: усе, що їсиш на повний мiсяць, легко перетворюється у зайвi кiлограми i залягає тягарем на стегнах i животi. У цей перiод треба обмежувати себе у їжi. На молодий мiсяць, що росте, теж не варто їсти досхочу, бо у рiст йде не тiльки мiсяць, але й вага. У цей перiод мiсяць на небi схожий на скибочку, як права частина лiтери Р. А старiючий мiсяць нагадує букву С. У цi днi можна особливо себе не обмежувати - усе, що спожив, згоряє, перетворюється на енергiю. Отже, мiсяць Росте - лiтера Р - не жерти! Лiтера С у небi - мiсяць Старiє, йде на спад - не вiдмовляй собi у кулiнарних радощах. Повне О - будь обережною, пам’ятай про фiгуру!
Що там, до речi, на небi? Чотири пари очей подивилися у безхмарну височiнь раннього вечора, там ледь помiтно проглядалася блiда тоненька лiтера С.
- Ну то що? Ще по хрустику? - запропонувала Iрина.
- Якби iснував Кодекс Правил Молодої Жiнки Невизначеного Вiку… Усi лiтери - з великої, - Галя показала вказiвним пальцем це уточнення у повiтрi, - там нiколи не було б категоричних заборон, особливо щодо їжi. Навпаки, вiд iменi жiнки були б сформульованi не правила-заборони, а правила-дозволи. Вловлюєте? Рiзниця колосальна. Скажiмо, таке правило… Деколи я дозволяю собi поласувати улюбленою, але позбавленою користi стравою.
- Деколи я дозволяю собi трошки випити. Але з вели-и-иким задоволенням, - додала Луїза. - Правильно?
- Лягаю спати не пiзнiше одинадцятої вечора, - вступила у гру Магда. - Не тому, що так треба, а тому що менi так подобається.
- Їм не менше двох яблук на день. Iз зернятками, - пiдхопила Iрина. - Хто перший зупиниться, той програв.
- Так… Зараз… Ага! Пам’ятаю лише хороше, погане забуваю.
- Страше-е-енно люблю гарно одягатися.
- Завжди маю вдома букет живих квiтiв.
- Люблю смiятися.
- Вчу англiйську.
- Розв’язую кросворди.
- Не вечеряю. Переважно… Бо не хочу.
- Не п’ю колу. П’ю зелений чай i мiнералку без газу, щоб не було целюлiту.
- Так… Не боюся клiмаксу та iнших фiзiологiчних змiн в органiзмi. Люблю свою роботу, - пiшла на новий виток Галя.
- Люблю свого чоловiка, - не здавалася Магда.
- Люблю запах мужчини, - пiдтримала Iрина.
Усi засмiялися.
- Який саме? Запах шкарпеток чи тютюну?
- Спiтнiлої сорочки?
- Досить, мантелепи, ви програли, - задоволено констатувала Iрина.
Магда запропонувала усiм залишитися на ночiвлю. Завтра ж недiля. Можна ввечерi посидiти бiля вогнища, поїсти печеної картоплi, тим бiльше, що мiсяць буквою С. Зранку вiдiспатися.
- Я в принципi можу. Вiтя у Києвi, буде лише у понедiлок, - погодилася Галя. - Хлопцi у Карпатах, на Петрос пiднiмаються…
Луїза знизала плечима.
- Залишайтеся, - вирiшила за усiх Iрина. - А я їду, бо не хочу Соньку саму залишати. Повернуся до вас о десятiй ранку. Пропоную завтра пройтися по дорогих бутiках i блошиних ринках. Погоджуєтеся? Обiцяю незабутнi враження. Маю замовлення на оформлення кiмнати у японському стилi. Собi теж хочеться щось для натхнення прикупити. Магдi подивимося дещо у колекцiю. Галi - якийсь лаконiчний додаток, щось дiлове, в офiс. А Луїзi…
- Менi треба якусь деталь у кадр, аксесуар чи що, - пiдхопила Луїза. - Щось викличне, зухвале, на межi кiчу.
- Якi блошинi ринки? На секонд-хенд не пiду, - Магда почала збирати горнятка.
- Я теж не маю бажання, - пiдтримала подругу Галя.
- Чому? - поцiкавилася Iрина. - Соромитеся? Комплексуєте? Якщо не цiкаво у принципi - одна справа. Якщо цiкаво, але соромитеся - зовсiм iнша. Тiльки абсолютно вiльна людина може, не кремпуючись*, ходити на блошинi ринки та у крамнички секонд-хенду. Багатьох приваблюють копiйчанi цiни за якiсний товар, i вони б радi зекономити… Але за умови, щоб їх нiхто не бачив у цих соромiцьких мiсцях. Якби ви знали, якi люди ходять потайки до торговцiв елiтним секонд-хендом! Дружини високих чиновникiв, власницi дорогих крамничок, успiшнi спортсмени, художники, журналiсти, артисти… А є ще категорiя понтовикiв, якi ще й хваляться: це я у бутiку купила, шаленi бабки викинула… Усе! Завтра йдемо в народ вичавлювати з себе рабiв. Незабаром цi ринки дрiбних торговцiв закриють, а замiсть них - справа ж вигiдна! - повiдкривають супермаркети секонд-хенду.
Подруги мовчали.
- Кому потрiбний захисний антураж-камуфляж, тому привезу перуки, окуляри та iншi прибамбаси. Замовляйте! - не поступалася Iрина. - Тобi, Галко, як журналiсту, цей досвiд необхiдний. А ти, Магдо, iнакше свою колекцiю старожитного одягу не поповниш. Що скажеш, Луїзо?
- Я готова.
- Ну, до завтра.
8 Секонд-хенд
Для цього походу Луїза вибрала собi образ сучасного Гавроша. Їй личив тiнейджерський комплект з Iрининих припасiв: широкi штани з багатьма кишенями, легка вiтрiвка з капюшоном, кепка з дашком, пiд якою вона сховала свою вогняну гриву, текстильнi черевики i невеликий заплiчник. «Те, що треба», - оцiнила прикид Iрина, оглянувши подругу.
Магда до останнього вiдмовлялася: краще я вас вдома почекаю, книдлi налiплю… Але нарештi й вона включилася у гру. Вийшла до подруг у довгiй сукнi пiсочного кольору без рукавiв. На головi однотонна батистова хустка, кiнцi вив’язанi навколо шиї, одне свiтле пасмо волосся виглядає назовнi. Великi чорнi окуляри. Сандалiї. Солом’яно-гобеленова торбинка.
- Почуваюся, нiби Катрiн Деньов у якомусь пригодницькому фiльмi, - повiдомила вона.
- Вищий бал! - вiдгукнулася Iрина. - Галко, а ти чого так вирядилася?
- Я вирядилася? - здивувалася Галя. - Я сьогоднi як сiра миша. На такiй жiнцi погляд не затримується.
Усе на нiй було безбарвним: зiпранi джинси, невиразна футболка без малюнкiв та написiв, кросiвки i бандана, навiть маленька шкiряна сумочка на поясi.
- Але ж ти сiрою мишею нiколи не ходиш, - не вiдступалася Iрина, - Це ж не ти! А як знайомих зустрiнеш? Запитають, що сталося?…
- Яких знайомих? За язик себе вкуси! - злякалася Галя. - Зараз нiкуди не пiду.
- А куди складатимеш свої покупки? - Iрина проiгнорувала реплiку подруги.
- Я пакет взяла, вiн у Магди в торбi.
- Ну, вперед!
Iрина виглядала як завжди - тобто яскраво й помiтно.
- Так i пiдеш? - не повiрила Галя.
- Звичайно, нi, - Iрина потягнулася до верхньої полицi, висмикнула звiдти за шнурок стару зимову «вуханку», забуту у передпокої з минулорiчних холодiв, i натягнула її по самiсiнькi брови. - Щоб не привертати зайвої уваги, - без тiнi усмiшки пояснила вона.
Подруги засмiялися, стягнули з неї кроляче неподобство i рушили до Луїзиного «Шевроле».
Уздовж кiльцевої дороги тягнулася доглянута смуга соковитої кукурудзи.
- З чим у вас кукурудза асоцiюється? - запитала Галя.
- З Хрущовим, - не довго думаючи, озвалася Магда.
- А у мене з кукурудзяними пластiвцями у маленьких паперових коробочках, не таких як зараз, а якi у дитинствi були, - Луїза не вiдволiкалася вiд керма, але у розмовi брала активну участь.
- А я згадую бабусину кулешу*, зварену у печi. Її ще потiм у братруру* ставили, аби упрiла, - вiдповiла на своє ж запитання Галя, витримавши невеличку паузу. - Ми її їли ще гарячою зi свiжим молоком, i тодi вона робилася рiдкою, розпускалася у молоцi без грудочок. Або холодною теж з молоком. З пiдсмаженими шкварками та цибулею кулеша дуже смачна. А дiдо полюбляв кулешу з квасним молоком…
Галя почекала, чи скаже щось Iрина, але та мовчала - i тодi додала:
- I ще, як бачу кукурудзу, згадую сукню Iрини для прийому в англiйської королеви.
Дiвчата знали в усiх подробицях подiю, коли Iрина була запрошена на прийом до Її Величностi Єлизавети II, але час вiд часу випитували новi подробицi. «Коли менi буде рокiв так з дев’яносто, - смiялася Iрина, - це лаконiчне оповiдання перетвориться у пишну розлогу повiсть з багатьма деталями».
Вiзит до Єлизавети II трапився у життi Iрини, коли вона виграла «Конкурс однiєї сукнi», який проводив у країнах Європи Концерн британської моди. Iрина, ставши переможницею в Українi, отримала можливiсть вiдвiдати Велику Британiю. На прийом до англiйської королеви одягнула сукню зi своєї останньої колекцiї. По низу спiдницi з синього шовку широкою каймою стояла вишита зеленими нитками соковита кукурудза. Здалеку сукня привертала увагу хiба досконалим кроєм. Але справжнiй ефект справляла на вiдстанi витягнутої руки деталями та нюансами ефектної вишивки стебел, листя i качанiв кукурудзи у скручених спiралями сховках. Сукню доповнювала група пiдтримки - ефектна сумочка та парадовий капелюшок, якi вже давно чекали виходу у свiт. Їх Iрина придбала у панi Зонi з площi Ринок, яка запевняла, що i торбинка, i капелюшок «королiвської кровi». Iрина не сперечалася.
Панi Зоня на пiдтвердження своїх слiв демонструвала лейбл на шовкових нутрощах сумочки: вишита золотом корона та надпис treation Royale. Однак купити це вiнтажне диво Iрину переконав не цей промовистий аргумент. Вона прийшла у захоплення вiд застiбки. Це був мельхiоровий (панi Зоня запевняла, що срiбний) масивний пуп’янок квiтки, подiбний на корону, який вивершував ажурну металеву планку у верхнiй частинi торбинки. Пару до бiлої торбинки склав молочного кольору капелюшок з вуалькою та букетиком штучних маргариток. Образ довершили вив’язанi львiвською майстринею Олею ажурнi короткi рукавички. Компанiю речам-аристократам склали двi живi маргаритки, зiрванi на виходi з готелю «Шерлок Холмс» на Бейкер-стрiт, де українська дизайнерка жила у номерi за 155 фунтiв стерлiнгiв за добу. Маргаритки з тоненькими, але мiцними, як цвяшки, стеблами Iрина встромила у дiрочки у мочках вух.
На прийомi, який вiдбувався на галявинцi перед Букiнгемським палацом, пiсля третьої чашки чаю з вершками до Iрини пiдiйшла Вiв’єн Вествуд. Волосся руде, як апельсин. Забагато пудри, вiд чого зморшки зробилися ще помiтнiшими. Лаконiчного крою сукня, яка однаково доречно виглядала б i у палацi, i у халупi. Обов’язковий для таких випадкiв капелюшок з рукавичками. А на ногах, як виклик, провокацiя i пiдтвердження репутацiї бешкетницi - вовнянi постоли на пiдборах, ручної роботи, перехопленi шкiряними шнурами на литцi.
Незрiвнянна Вiв’єн! Улюблений дизайнер, кумир студентських рокiв, бунтар у царинi моди, справдi вiльна людина… Iрина не могла прийти до тями. Будь-яку згадку про Вiв’єн Iрина шукала двадцять п’ять рокiв тому у польських журналах, на ура сприймала усi iдеї та сумнiвнi вибрики цiєї тодi вже зрiлої жiнки, яка започаткувала новий напрям у молодiжнiй модi. А тепер вона стояла на вiдстанi двох крокiв i усмiхалася Iринi.
- Я голосувала за вашу конкурсну сукню, - почула ошелешена Iрина голос свого кумира. - У нiй витримано точне спiввiдношення вишуканостi та кiчу. Нiщо нi над чим не бере гору. Повний паритет. Хоча iнколи i досконалi пропорцiї варто порушувати…
- А ти що? - Луїза забула деталi зустрiчi подруги зi своїм кумиром i прагнула подробиць.
- А я стою, мовчу, нiби язика проковтнула, - Iринi й тепер було не по собi вiд тої давньої розгубленостi. - Стiльки всього могла сказати їй, а мову вiдняло. Отямилася, коли вона вiдiйшла.
- А ти ще колись про маргаритки розказувала…
- Ви ж знаєте. Побачила вона мої маргаритки у вухах. «Я теж, - засмiялася, - так робила. Жодна iнша квiтка настiльки вдало не встромляється у дiрочку у вусi, як маргаритка». I вiдiйшла до Маккуїна. Вiн тодi ще був рожевий рудий грубасик, а не худорлявий блондин, як зараз. А я тодi вкотре переконалася: є якийсь вищий банк даних, до якого одночасно можуть пiдключатися рiзнi люди, спецiалiсти одного напряму. Можна вiдчути певну, дуже конкретну тенденцiю i колекцiї дизайнерiв у Лондонi та Києвi виявляться настiльки подiбними, нiби розробляли їх два дизайнери разом. Або однаково пожартувати, як в iсторiї з маргаритками у вусi… Збоку це виглядатиме як плагiат або пряме наслiдування, але майстри рiвня Вествуд розумiють: такi збiги можливi, вони йдуть вiд занурення у матерiал та вiд зацикленостi на улюбленiй справi.
- Цiкаво, чи була тодi на Вествуд бiлизна? - обiзвалася Луїза.
- Звiсно, що була, - запевнила Iрина. - Вествуд не повторюється.
- Ви про що? - не зрозумiли Магда з Галею.
Їм пояснили: коли Вiв’єн стала скандальною зiркою британської моди, її запросили на прийом до королеви. У той час дизайнер випускала манекенниць на подiум у зухвало поєднаних речах рiзних напрямiв, у стилi рiзних епох, мiняла мiсцями акценти та утрирувала деталi. Особливо шокували атласнi бюстгалтери, одягнутi на вовнянi светри. У чому прийде у Букiнгемський палац королева епатажу? Це питання хвилювало багатьох. На диво, Вествуд нiчим не порушила вимог дрес-коду, виглядала, як аристократка. Але на нiй не було спiдньої бiлизни. Ця особливiсть її костюму стала вiдома журналiстам. Вiв’єн подбала про те, аби пiкантна подробиця туалету не залишилася таємницею. Преса намагалася зробити з цього скандал. Єлизавета II по-королiвськи навiть не звернула на це уваги.
…За розмовами доїхали до базару i ледве знайшли мiсце, де припаркуватися. Людський мурашник хаотично рухався уздовж рядiв з одягом, взуттям, iграшками, ковдрами, килимками, рушниками… Товар був скиданий горами на розкладачках та фанерних збiрних столах, накритих цератами*. Лише деякi речi акуратно висiли на простеньких кронштейнах, встановлених просто на землi.
Серед продавцiв i покупцiв переважали жiнки - порпалися у лахах*, немов кури у смiттi, мiряли штани, одягаючи їх пiд спiдницями. Нiхто нi на кого не звертав уваги, усiх цiкавили лише речi. Натовп був напрочуд рiзношерсним: блякло вдягнутi бабусi з торбинками Boss у руках, молодi мами з нетерплячими малюками у вiзочках, яскравi дiвчата у дорогому взуттi на недоречних тут шпильках, хлопцi-пiдлiтки у футболках навирiст…
- Нам - туди! - Iрина, як полководець, показала рукою напрямок i рушила першою. Принишклi подруги потягнулися за нею. Вони вже шкодували, що приїхали сюди. Iрина байдужо оминула кiлька живописних розвалiв, не збавивши темпу. «Тут непотрiб. Тут дорого». Впевнено вела до дальнiх розкладачок. За ними виявився ряд крамничок, схожих на металевi гаражi. В одному з таких ангарiв зробили першу зупинку.
- Привiт, Свiтлано, - привiталася Iрина iз засмаглою, немов циганка, молодицею. - Чим потiшиш?
- Здрасьтi! Якби ти зателефонувала не вчора, а трохи ранiше, я бiльше б вiдклала для тебе, - смаглявка витягнула пластикову торбу з хустками та шаликами. - Але дещо є. «Стелла Маккартнi». Бачиш, написано? I ще, як же ж воно? - «Макс Мара»!
- Подивимося.
Iрина поставила великий цупкий* пакет на стiл, висипала вмiст перед подругами - на столi виросла купа шовку, батисту, органзи, батику…
- Тепер усе складаємо назад. Те, що сподобалось - убiк, - проiнструктувала вона. - Налiтай!
- Дивись, на хустцi назва фiрми зрiзана, - показала їй Луїза молочний однотонний шалик з натурального шовку.
- Тут усе нове, з Нiмеччини. Некондицiя або остання рiч з партiї. А лейбл з назвою фiрми зрiзають у крамницях, коли списують товар. Щоб не «опускати» марку, не робити їй антирекламу, - пояснила Iрина. - Найменший дефект - це вже невiдповiднiсть рiвню фiрми. Рiч вiдкидають у спецiальний кошик, попередньо знищивши згадку про iм’я. Стоп, що за хустка тепла промайнула?
Розгорнула вовняний квадрат.
- Моїй тiтцi Улi. Скiльки вона?
- За п’ять забирай. Не сезон, - вiдгукнулася смаглявка.
За п’ять? - не зрозумiв нiхто. Доларiв? Євро?
- Гривень, - пояснила Iрина. - Ну чого стоїте, як засватанi?
З цього моменту персональнi купки почали рости на очах.
- Що твiй малий? - Iрина виявилася обiзнаною у приватних справах продавця.
- А, не питай! - Свiтлана шукала щось на полицях. - Не хоче на музику ходити - i край. Каже, що йому цiкаво на карате. А я йому: ходитимеш i туди, i туди. I ще на англiйську запишу. Потiм сам подякує. Менi б освiту, я б уже знаєш де була?… Тобi парео ще потрiбнi? Свiжi мiшки розпакувала з такими дивними парео… Дуже дивними… Коротше, для тебе.
Через пiвгодини Галя, Луїза та Магда пакували у торби свої покупки, по три-чотири на кожну: хустки, шалики, парео. Гаманець кожної схуд гривень на тридцять. Iрина набрала найбiльше, у тому числi оберемок рiзнокольорових прозорих хусток, якi вже давно вийшли з моди… Для чого? «Один задум виник. Ще трохи з цiєю iдеєю походжу, коли остаточно визрiє, розкажу».
На прощання Галя здивувала несподiваним повiдомленням, звернувшись до продавця:
- Свiтлано, я журналiст, готую репортаж про ринки секонд-хенду. Чи дозволите, щоб у вас тут завтра попрацював наш фотокореспондент?… А я маю до вас кiлька запитань…
- Я так i знала, - Iрина зробила продавцевi прощальне «па!» у повiтрi. - Доганяй, Галю. А ти що скажеш, Луїзо?
Вони йшли до машини, залишивши подругу домовлятися про iнтерв’ю.
- У мене теж одна iдея виникла… Уяви. Знiмаємо сюжет. Я одягаюся у подiбнiй крамничцi лише на сто гривень. «Який жах!», - спостерiгають за мною телеглядачi - тi, що естети та сноби. Але канал не перемикають. Цiкаво ж, що з того вийде. А потiм йду у дорогий бутiк, i запаковуюсь там на п’ять тисяч зелених. «Яке неподобство! Яке марнотратство!» - коментують перед телеекранами пересiчнi пенсiонери. Але теж з цiкавiстю дивляться, як хтось грошi на вiтер викидає. У фiналi демонструю два варiанти, порiвняйте, мовляв. Жодних коментарiв, просто можливiсть порiвняти та з’ясувати, чи є разюча вiдмiннiсть. Мiй дешевий комплект буде не гiршим за дорогий, а, може, й привабливiшим. Наочно доведу глядачам, що стиль - це перш за все iдея i свобода вiд стереотипiв, а не наявнiсть грошей. З грошима хiба повна нездара виглядатиме сiро…
- Хто тут щось має проти сiрого? - наздогнала подруг Галя, «сiра миша», як на сьогоднiшнi, ховаючи у шкiряну сумочку на поясi записник з номером Свiтланиного телефону.
- То були б не ви, якби пiшли на справу просто як жiнки. Завжди про роботу думають! Трудоголiки нещаснi, - пробуркотiла Iрина. - Добре, набирайтеся вражень. Тепер до Кузьмiвни!