"Так, розумiю, розумiю, - усмiхнувся Ван Лун. - Присмоктує порожнеча!.."
Дивна зв'язанiсть власних рухiв вразила його, немовби вiн iнстинктивно побоювався зробити зайвий крок. Його обличчя вiддiлялося вiд мiжпланетного простору тiльки товстим органiчним склом шолома-цилiндра. Дивно i страшно було думати, що тут-таки, за цим прозорим склом, - температура абсолютного нуля, нiщо, таємнича порожнеча Всесвiту. I вiн, з трудом стримуючи хвилювання, дивився у пробоїну.
Тепер Ван Лун бачив не одну лише крупну жовтувату зiрку, яку помiтив спочатку. Чорна безконечна глибина була, здавалося, геть уся рясно засипана iскрами й вогниками. Це були зовсiм не такi зiрки, до яких звик погляд людини на Землi! Вони палали кожна сама по собi, сплiтаючись при тому в барвистi чарiвнi вiзерунки; погляд пробiгав по них, мимоволi затримуючись на величезних слiпучих зiрках, якi палахкотiли незгасним яскравим свiтлом далеких гiгантських свiтил.
Але зараз був не час для спостережень.
- Триста двадцять, п'ятнадцять, одинадцять, - лунав у його навушниках голос Галi.
- Миколо Петровичу, - закричав Ван Лун, - дозвольте сказати, пробоїну знайдено!
- Дуже добре, Ван, - почув вiн у вiдповiдь нетерплячий голос Риндiна. Чи легко полагодити це?
- Зараз почну. Гадаю, заварю швидко. Незабаром все буде в порядку... Вадиме, прошу вас, iдiть до мене, в сектор...- вiн оглядiвся, ввiмкнув прожектор. А, ось вони, умовнi позначення переходiв i вiдсiкiв астроплана! В сектор К-14! Iнструменти! Одразу!
- Єсть!
Ван Лун знову схилився до пробоїни. Що ж, все ж таки попрацювати доведеться. Оплавленi краї пробоїни свiдчили про величезну силу, з якою вдарив невеличкий метеорит. Очевидно, сам вiн вибухнув пiд час удару, перетворився на газ.
- Вадиме, довго чекати вас доводиться!
- А я вже тут, Ван!
З темряви з'явився силует Сокола, вiрнiше - його скафандра. Бiле промiння прожектора прорiзало пiтьму i схрестилося з промiнням прожектора Ван Луна. Фантастичнi постатi двох мандрiвникiв у Всесвiтi схилилися коло пробоїни, пильно розглядаючи її. Метеорит, очевидно, ударив з величезною силою. Вiн пробив, як той снаряд, оболонку астроплана, та до того ще й крiплення переборки.
- М-да... - пробурмотiв Сокiл. - Оце так удар! Мабуть, нам ще пощастило, що в цьому мiсцi було крiплення переборки. Воно прийняло на себе частину удару, iнакше метеорит мiг би пробити i внутрiшню стiнку, врiзатися в каюту... Гаразд, але чому не спрацювали радiолокацiйнi шукачi?.. Це не просто цiкаво, але й тривожно, Ван. Це визначає, що i надалi...
- Про "надалi", вважаю, встигнемо поговорити, - сухо вiдгукнувся Ван Лун. - Давайте працювати, прошу.
Вiн акуратно вимiряв дiаметр пробоїни. Потiм промiння його прожектора освiтило принесений Соколом ящик з iнструментами. Ван Лун вiдшукав у ньому щось схоже на плескату пробку i вимiряв її.
- Нi, треба ширше. Вiн узяв iншу.
- Ця пiдiйде.
Пробка мала конiчну форму. Ван Лун устромив її тоншим кiнцем у пробоїну - i вона зразу ж таки втиснулася в неї сама майже на третину. Ван Лун задоволено зауважив:
- Отак присмоктувало до отвору i мiй шолом.
- Вплив порожнечi, - озвався Сокiл. - Вона висмоктує з нашого корабля повiтря.
За ящиком, який принiс Сокiл, тягнувся гнучкий електричний кабель. Сокiл вийняв з ящика невеличкий апарат, з'єднаний шнуром з корпусом ящика, приставив його до пробки i повернув вимикач. Одразу iз приладу висунувся масивний металiчний стрижень, який дрiбними сильними ударами бив по пробцi. Це був електричний молоток. Частими ударами вiн забивав пробку в пробоїну. Вже через пiвхвилини Сокiл виключив молоток. Пробка мiцно увiйшла в пробоїну, щiльно закривши отвiр.
- Тепер заваримо краї!
У руках Ван Луна був уже iнший апарат. Вiн нагадував знайомий кожному виробничнику прилад для електрозварювання, тiльки портативнiший. Ван Лун включив його. Спалахнула слiпуча, яскрава дуга полум'я. Легкими рухами Ван Лун проводив кiнчиком приладу по краях пробоїни. I там, де вогняна дуга з'єднувала корпус астроплана, крiплення переборки i пробку, - метал пробки зразу розплавлявся i заливав стiнку ракети, розпливаючись по нiй. Пробка зварювалася з металiчною стiнкою i крiпленням переборки. Ця операцiя забрала теж небагато часу.
I нарештi Галя Рижко, яка уважно прислухалася до голосiв Ван Луна i Сокола, почула радiсний вигук геолога:
- Миколо Петровичу, можна включати повiтрянi апарати. Пробоїну закрито!
Проте Риндiн заперечив:
- Рано ще, Вадиме! Дверi в коридор вiдчиненi, та й ви ще будете повертатися, повiтря даремно виходитиме у вiдсiки. Йдiть до каюти, iзолюйте її, а тодi вже i включайте апарати постачання повiтря.
- Єсть!
Тим часом Галя Рижко, яка остаточно заспокоїлася, з iнтересом вивчала свiй скафандр. Зроблений вiн був продумано i дуже дотепно. Товстий шар якоїсь невiдомої Галi тканини, мiцної й пружної, немов насиченої гумою, вкривав усе тiло; з неї ж були зробленi шаровари й рукава. Зовнi ця пружна товста тканина була вкрита ще й тонкою металiчною сiткою, яка, мабуть, призначена була захищати тканину вiд ударiв, пошкоджень i подряпин i не давати їй роздуватися зсередини. Для цього ж таки в рукава й шаровари були вставленi металiчнi кiльця.
Високий цилiндричний закруглений зверху шолом з прозорого матерiалу мiцно закрiплювався на наплечному вигнутому кiльцi з блискучого металу. Це кiльце зручно лежало на плечах людини, не заважаючи їй рухатися, i разом з тим надiйно прикрiплювало цилiндричний шолом. Кiлька гнучких трубок в металiчних спiралях з'єднували нижню частину шолома з апаратами для дихання, якi мiстилися за спиною, нагадуючи ранець.
Потужний прожектор, закрiплений на грудях скафандра, давав слiпуче бiле промiння. Галя кiлька разiв вмикала i вимикала його, знайшовши кнопку керування.
Виявилося, що руки рухаються в рукавах скафандра зовсiм легко - так само, як i пальцi в товстих рукавичках. Вiдчуття зв'язаностi i незграбностi, яке було у Галi перший час, виникало тiльки спочатку, доки вона не звикла до скафандра. А потiм все йшло добре i без найменшої незручностi.
Взагалi в цьому надзвичайному скафандрi була безлiч дотепних пристосувань. Галя дуже легко навчилася керувати обiгрiванням. Вона зразу ж намацала маленьку рукоятку в нижнiй частинi шолома, про яку їй сказав Ван Лун, i знайшла потрiбний для неї стан. Електрогрiлка була, мабуть, десь у тканинi костюма, а можливо, нагрiвалася та сама металiчна сiтка, яка вкривала скафандр... В усякому разi, вiд цiєї грiлки розливалося приємне тепло, яке рiвномiрно зiгрiвало все тiло, вiд кiнчикiв пальцiв на руках до нiгтiв на пальцях нiг.
Галi дуже кортiло вiдшукати в скафандрi мiнiатюрну радiоустановку, яка дозволяла переговорюватися з товаришами i навiть чути всi звуки, що лунали зовнi, поза скафандром. Адже для цього треба, щоб у шоломi був свiй власний мiкрофон i репродуктор i, крiм того, окремий мiкрофон, виведений назовнi. Галя чудово розумiла все це, недарма вона завжди цiкавилася радiотехнiкою. Але виявити щось у шоломi чи бiля нього їй не вдалося: мабуть, i мiкрофон, i телефон були дуже маленькими.
Шукаючи радiоустановку, Галя обмацала вже всю верхню частину скафандра, коли прочинилися зовнiшнi дверi каюти i ввiйшли в своєму фантастичному для незвичного ока одязi Сокiл i Ван Лун. Останнiй зачинив за собою дверi, перевiрив, чи досить мiцно прихопили її кривi важелi, що висунулися з стiни, чи не залишилося десь щiлини. Потiм вiн повернувся до Галi:
- Нудьгуєте, дiвчино, так? - лагiдно, хоча, як i звичайно, трохи насмiшкувато пролунав його голос. - Нiчого, нiчого, вже кiнець. Прошу стежити за барометром, включаю постачання повiтря.
- Та я зовсiм i не нудьгувала, а слухала, як ви розмовляли, - вiдповiла Галя. - I потiм зайнята була скафандром. Я нiколи не думала, що вiн так складно влаштований.
- А що, важко справлятися? - спитав Сокiл.
- Нi, зовсiм не так! Вiн складний, а виходить, що вся ця складнiсть допомагає людинi вiдчувати себе зручно й легко.
- Ото ж воно й є, - задоволено сказав Сокiл. - У нас на астропланi все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повiтрям, товаришi. Ван Лун уже включив!
З вихiдної трубки балона iз стислим повiтрям лився потiк прозорого газу. Стрiлка барометра анероїда повiльно поверталась назад, до показникiв нормального тиску. I знову вона не квапилася, а повiльно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз кожну цифру.
- Скiльки вже? - почула Галя голос Риндiна.
- Шiстдесят, Миколо Петровичу.
- Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в рубцi повiтря наче на Гiмалаях...
Серце Галi тривожно стислося. Як вона могла забути про це!.. В астропланi, очевидно, було тiльки три скафандри. I Микола Петрович вiддав їй свiй... Ой, як страшно думати про те, що могло б статися!.. А що ж буде пiсля того, як вони прилетять на Венеру? Невже ж такi передбачливi люди, як Риндiн i Ван Лун, не захопили з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратiв вийде з ладу?..
Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:
- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слiд було перенести до каюти.
Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:
- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слiд було перенести до каюти.
У Галi вiдлягло вiд серця: значить, усе гаразд.
- Шкодую дуже, Миколо Петровичу, - вiдповiв Ван Лун. - Дуже-дуже шкодую. Це лише моя провина.
Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помiтивши це, вiн спитав:
- Що, знову якесь нерозв'язне питання, Галю?
- Так, - сказала вона, - не розумiю однiєї речi.
- Якої?
- Ось, внутрiшнє примiщення астроплана немовби герметично вiддiлене вiд тих коридорiв, якi проходять мiж зовнiшньою i внутрiшньою стiнами астроплана, правда?
- Правда.
- А метеорит пробив тiльки зовнiшню стiну?
- Ну i що ж?
- Значить, крiзь отвiр у цiй зовнiшнiй стiнi могло вийти тiльки те повiтря, яке було в коридорах... А з внутрiшнiх примiщень воно не мусило вийти. Втiм, повiтря весь час виходило, i свистiло... Як же це так?
- А от погляньте сюди, Галю, - вiдповiв Сокiл, вказуючи в куток каюти.
Там, у кiлькох сантиметрах вiд пiдлоги, косим зигзагом змiїлася трiщина. Вона була досить великою, над нею навiть луснула м'яка тканина, що вкривала стiну в цьому мiсцi.
- Вiд мiцного удару метеорита трiснула стiна каюти, - пояснив Сокiл враженiй Галинi. - Крiзь цю трiщину i виходило у вiдсiки повiтря. Воно й свистiло, як ви помiтили. Але все обiйшлося благополучно, тепер ми з Ваном заваримо i цю трiщину. А ви, Галиночко, в свою чергу, зашиєте i тканину пiсля того, щоб усе було красиво... А ось i Микола Петрович!
Дверi навiгаторської рубки вiдчинилися. На порозi стояв Риндiн. Обличчя його було похмурим. Жестом вiн показав: зняти скафандри!
Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насолодою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi було холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення, ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не встигло ще пiдняти температуру до норми.
- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав Сокiл.
Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно, як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки. Академiк пощипував вуса.
- Метеорит трохи змiнив наш курс, - сказав вiн.
Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так само пощипуючи вуса, говорив далi:
- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiолокацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попереду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв, негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а ззаду, наздоганяв нас. I наздогнав. Швидкiсть нашу вiн майже не змiнив: його маса замала для цього, та i його власна швидкiсть, хоча й дуже велика, все ж була в значнiй мiрi погашена тим, що ми вiддалялися вiд нього. Але курс вiн все ж таки дещо змiнив, цей мiжпланетний снаряд... Земнi пости керування вже вiдзначили неприємну пригоду, запитували мене. Я розповiв те, що знав i що мiг виснувати. На Землi вже вирахували наше вiдхилення i зараз почнуть виправляти курс. Але це може спричинитися до затримки... можливо, доведеться знову включати нашi двигуни. А поки що ми летимо вбiк, трохи ухиляючись в глибину Сонячної системи.
- Але ж це означає... - нерiшуче сказав Сокiл.
- Нiчого ще не означає, - вiдрубав Риндiн. - Якщо б не iснувало земних постiв керування, нам було б значно важче. А зараз... Ван Лун, ходiмо до карт. Ми мусимо самi точно встановити вiдхилення i допомогти Землi виправити наш курс. Дорога кожна секунда!..
Роздiл дев'ятий,
що являє собою щоденник Галини Рижко, в
якому вона розповiдає про обладнання
мiжпланетного корабля, про те, чому в
подорож можна було взяти дуже мало води,
про мiнiакумулятори i здобуття енергiї за
рахунок Сонця - i про багато iнших
важливих речей.
...Чому я вирiшила вести щоденник? Не знаю й сама. Може, вплинуло зауваження Миколи Петровича. Вчора, вiдiрвавшись вiд своїх обчислень i протираючи запаленi, почервонiлi повiки, вiн сказав менi:
- А шкода, що нiхто на астропланi не веде свого особистого щоденника. Звичайно, особливих пригод у нас не дуже багато, якщо не зважати на головне - удар метеорита, з наслiдками якого ми нiяк не справимося. Так, пригод у нас ще менше, нiж у звичайного корабля, який пливе десь у Атлантичному чи Тихому океанi, анi бур, анi штормiв... I все ж таки непогано було б потiм, у майбутньому, повернувшись додому, на Землю, почитати такий щоденник. Одне дiло - офiцiальний службовий журнал з його записами, i зовсiм iнше - записи особистi, вiд душi, з iндивiдуальними враженнями. Як ви гадаєте, Галю?
Проте, моєї вiдповiдi Микола Петрович i не чекав, а тут-таки знову заглибився в обчислення. Ось уже третю добу вiн майже не спить, як i товариш Ван Лун. Вони перевiряють курс, побоюючись найменшої помилки в розрахунках. Це все пiсля зустрiчi з гидким метеоритом, про який я не можу думати без лютi. Стiльки накоїти! Микола Петрович i Ван Лун вiдриваються вiд працi тiльки на лiченi хвилини, щоб поснiдати i пообiдати.
Яка вiн надзвичайна людина, наш Микола Петрович, i як я люблю його! Я все ладна зробити для нього, - рiшуче все, тiльки б вiн посмiхнувся в свої короткi сивi вуса, у нього така лагiдна, добра посмiшка! I як це вiн може бути завжди турботливим, як знаходить час навiть думати про наш настрiй, жартує, вигадує всякi речi. Наприклад, учора вiн запропонував нам влаштувати змагання, турнiр стрiльцiв з електричного пiстолета. "Переможець, - сказав вiн, - дiстане звання кращого снайпера астроплана i цiлої Венери, оскiльки, - засмiявся вiн, - ми навряд чи зустрiнемо там когось, хто спробував би вiдвойовувати таке звання". Мiж iншим, по-справжньому змагатися доведеться тiльки менi i товаришу Ван Луну (я нiяк не звикну називати його просто Ваном, як iншi, вiн такий завжди глузливий, хоча теж дуже хороший i пiклується про мене). На решту зважати не доводиться, особливо на Вадима Сергiйовича, який, на мою думку, зовсiм не вмiє стрiляти. А проте Ван Лун iронiчно зауважив, що Вадим Сергiйович все ж таки може сподiватися потрапити до кращої четвiрки стрiльцiв астроплана! Ну, втiм, зараз не до жартiв.
Всi ми дуже занепокоєнi. Земнi пости керування нiяк не виведуть наш астроплан на точний курс. Щось заважає. Микола Петрович побоюється, що це трапляється через перекручення радiосигналiв, якi ми одержуємо. Щось, пов'язане з космiчним промiнням, а що саме, я ще не зрозумiла. Як зрозумiю обов'язково запишу. А поки що знаю тiльки, що з кожним днем радiозв'язок з Землею стає гiршим i гiршим. Слова ледве чутнi, такий гуркiт у репродукторi. А тут iще це вiдхилення вiд курсу!..
В усьому винний, певна рiч, метеорит, який пробив стiну корабля i вплинув своїм ударом на наш напрямок. Як це могло трапитися? Як могла статися така неприємнiсть?
Адже кожному вiдомо, що такий випадок пiд час мiжпланетної подорожi взагалi є винятковим. Науковi працiвники в переважнiй бiльшостi вважали, що при розрахунках подорожi на небезпеку зiткнення з метеоритом можна просто не зважати. Ми розмовляли про цей самий наш метеорит з Вадимом Сергiйовичем i з Ваном (нарештi я назвала товариша Ван Луна, як i всi!). Ось як проходила наша бесiда.
- Пам'ятаю таке: тiльки одного разу пiд час обговорень майбутнього польоту ми натрапили на одного чи двох песимiстiв, - похмуро зауважив Ван, якi мiркували про метеоритну небезпеку. I як їх тодi розгромили! Особливо того маленького кандидата наук, як його?.. Та ви його знаєте, Вадиме!
- Так, так, - озвався Вадим Сергiйович, - маленький, худорлявий, в старомодному пенсне. Як же! Вiн ще сипав цифрами про середню кiлькiсть метеоритiв, яку щосекунди викидає космос на Землю. А що ж, i вiд нього була користь. Адже це пiсля тих суперечок Iнститут мiжпланетних сполучень та Iнститут радiозв'язку вже остаточно вирiшили обладнати астроплан протиметеоритними радiолокацiйними установками. I дуже добре зробили!
- Так... i незважаючи на тi установки, метеорит все ж таки врiзався в нас, - так само похмуро додав Ван.
- Вiд цього також є користь. У подальшому астроплани будуть обладнанi круговими радiолокацiйними установками, от побачите! - закiнчив свої заперечення Сокiл.
Скажу просто - нам здорово не пощастило. Наскочити в свiтовому просторi на метеорит вважається майже неможливим. За пiдрахунками астрономiв навiть у найгустiших метеоритних потоках, так званих Леонiдах, найближчi твердi частки потоку вiддаленi одна вiд одної на сто десять кiлометрiв!
Бiльше того, я пам'ятаю навiть таку фразу з однiєї астрономiчної книжки в маминiй бiблiотецi: "Кожен метеорит у звичайному потоцi вiддалений вiд свого сусiди вiдстанню принаймнi в п'ятсот кiлометрiв". I це ж - у потоцi!
У мiкрофiльмовiй бiблiотецi нашого корабля, у книжцi професора Оберта я знайшла такi слова:
"Ракета мусить мандрувати по Всесвiту принаймнi п'ятсот тридцять рокiв, доки зустрiнеться бодай з одним метеоритом. У цьому розумiннi мандрiвка в мiжпланетному кораблi в усякому разi менш небезпечна, нiж, наприклад, поїздка в звичайному автомобiлi. Доводячи це, вченi вирахували навiть, що можливiсть зустрiчi ракети з метеоритом пiд час подорожi Земля - Мiсяць обчислюється спiввiдношенням 1:100 000 000".