Галя розгублено поглянула на Риндiна: легко сказати, "перевiряйте"! А раптом усе буде таким складним, що вона нiчого не зрозумiє? Що робити? Втiм, Микола Петрович, помiтивши її збентеження, виручив дiвчину:
- Нi, все ж таки спочатку треба як слiд пояснити вам.
Схематичний рисунок космiчного шляху астроплана "Венера-1".
Галя Рижко полегшено зiтхнула. А Риндiн уже взяв олiвця:
- Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже здогадалися, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях вiд Землi до Венери, чому ми летимо не по прямiй лiнiї, яка з'єднала б "З1" i, припустiмо, "В0", а вздовж довгого пiвелiпса, який позначений тут пунктиром i з'єднує кружечки "З1" i "В2". Це цiлком зрозумiло. Обравши перший, зовнiшньо "короткий" шлях, ми змушенi були б витратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час використовуємо силу тяжiння Сонця, яка, немов надпотужний двигун, мчить нас уздовж пiвелiпса, як астероїд, з кожною секундою наближаючи астроплан до його мети. Пiдкоряючись тяжiнню Сонця, ми летимо зараз у мiжпланетному просторi, не включаючи зовсiм ракетнi двигуни. Розумiєте, скiльки ми заощаджуємо палива? Отже, з того моменту, як ми вилетiли з земної орбiти, наш астроплан сам немовби перетворився на маленький астероїд, який лине вздовж пiвелiпса "З1"-"В2", неухильно наближаючись до орбiти Венери... Що вам неясно, Галю? - спинився Риндiн, помiтивши нерiшучий рух дiвчини.
- Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як можна було з такою точнiстю вилетiти з Землi, щоб одразу опинитися на правильному шляху, летiти до Венери наче до цiлi?
- А хто ж вам говорив вiдносно того, щоб "одразу опинитися на правильному шляху"? Це - нiсенiтниця, ось що! При всiй точностi розрахункiв i попередньої пiдготовки просто смiшно думати про те, щоб отак - раз, два i готово! - правильно лягти на курс. Насамперед, майже неможливо заздалегiдь врахувати наймiзернiшi вiдхилення вiд заданої швидкостi в одинадцять тисяч п'ятсот метрiв на секунду. А коли змiнити її бодай на який-небудь метр на секунду, - тодi радiус дiї корабля зменшиться чи збiльшиться на десятки й сотнi тисяч кiлометрiв! Розумiєте, що це означає? Припустiмо, що на астропланi виявилося трохи бiльше чи менше вантажу, - i його швидкiсть одразу змiниться, доведеться робити значну поправку до розрахункiв. Втiм, навiщо припускати щось таке, коли нам уже довелося вiдчути це в зв'язку з деякими необдуманими i легковажними вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попрацювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змiнився через раптову добавку вантажу на нашому кораблi...
На щоках Галi спалахнув рум'янець збентеження: вона добре зрозумiла, що мав на увазi Микола Петрович. А вiн, мовби нiчого не помiчаючи, продовжував:
- Це - щодо швидкостi. А напрям? Та досить вiдхилитися пiд час вильоту вiд курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну шiстдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невiдповiднiсть зросла на вiдстанi Марса до шiстдесяти шести тисяч кiлометрiв. А ви говорите - "одразу"! Не можна так легковажно кидати слова, мила дiвчино. Тут потрiбна найскладнiша i найточнiша праця всiх земних постiв керування нашим астропланом - i в Радянському Союзi, i в Китаї, i в Iндiї, - i плавучих океанських постiв. В роботi їм допомагають десятки електронних обчислювальних машин. Бо iнакше, без таких машин, нiхто на Землi не встиг би нiчого пiдрахувати. А електроннi машини дають наслiдки своїх обчислень майже вмить - i так само раптово радiоiмпульси, якi надсилаються з земних постiв керування, виправляють курс астроплана, включають у дiю його ракетнi двигуни. Це зовсiм не так просто, як може декому здатися... Вся радянська наука допомагає нам i технiкою, i розрахунками, i невсипущим турботливим спостереженням за нами в космосi. Ось що!
Микола Петрович скоса подивився на Галю: здається, дiвчина зрозумiла, що сказала нiсенiтницю.
- Зараз ми, звичайно, як говорять штурмани, вже "лягли на правильний курс", - примирливо продовжував вiн, - але коштувало це величезної роботи там, на Землi... Так... Ну, перейдемо до найпростiших розрахункiв, пов'язаних з нашим маршрутом. Продовжуючи летiти з такою самою швидкiстю, астроплан опише в мiжпланетному просторi цей пiвелiпс протягом ста сорока шести днiв i опиниться на орбiтi Венери. Але де перебуватиме в цей час сама Венера? Чи потрапимо ми на неї, як куля влучає в цiль?.. Це залежить, головним чином, вiд того, в якому мiсцi своєї орбiти була Венера в момент нашого вильоту з Землi. Припустiмо, що вона перебувала в цей час у точцi "В0". Що тодi? Адже ж Земля рухається по своїй орбiтi навколо Сонця повiльнiше, нiж Венера. Наша планета обертається навколо Сонця за триста шiстдесят п'ять днiв, а Венера...
- За двiстi двадцять чотири днi, - закiнчила Галя. Це вона знала добре!
- Так, - пiдтвердив Риндiн. - Яку вiдстань у дугових градусах пролетить у свiтовому просторi по своїй орбiтi Земля за 146 днiв? Щодня вона пролiтає... запишемо, щоб було яснiше. Так, щодня вона пролiтає 360/365 = 0,987°. Отже, за 146 днiв Земля пролетить 0,987°, взятi 146 разiв, що складає 144°. А Венера? Щодня вона пролiтає 360/224 = 1,607°. Таким чином, за 146 днiв Венера пролетить 1,607° x 146=234,5°. Iнакше кажучи, якщо в момент нашого вильоту з Землi Венера буде на своїй орбiтi в точцi "В0", то ми вже не знайдемо її в точцi "В2", долетiвши до цiєї точки її орбiти. Венера випередить, за час нашого польоту Землю, вона опиниться вже в точцi "Вx", перегнавши Землю в своєму русi по орбiтi...
- На 234,5° мiнус 144°, себто, на 90,5°, - наче вiдповiла Галя, зрозумiвши паузу Риндiна як запитання, звернене до неї. - I ми не потрапимо на Венеру, - додала вона. - От неприємнiсть яка! I вся подорож пiшла б нанiвець. Астроплан буде в точцi "В2", а Венера - вже в точцi "Вx"... Що ж робити, Миколо Петровичу?
Риндiн посмiхнувся: його потiшила юна запальнiсть дiвчини.
- Нiчого, єсть вихiд iз становища. Щоб потрапити на Венеру за нашим маршрутом, треба вилiтати з Землi дещо ранiше, тодi, коли Венера буде ще в точцi "В1". Це визначає - тодi, коли Венера на своїй орбiтi буде позаду Землi на 234,5° мiнус 180°, себто - на 54,5°, рахуючи в напрямi руху обох планет по їх орбiтах. I тодi за сто сорок шiсть днiв Венера, переганяючи Землю, долетить саме до точки "В2", куди тим часом примчить i наш астроплан, як це показує пунктирна лiнiя, що з'єднує пiвелiпсом обидвi орбiти. А Земля за той же самий час вiдстане, вона долетить по своїй орбiтi тiльки до точки "З2". Зрозумiло? Земля вiдстане вiд Венери на 36°. Уявляєте собi все це, Галю?
- Дуже ясно, Миколо Петровичу. Ми вилетiли з Землi в той самий день, годину i хвилину, коли Венера вiдстала вiд Землi на 54,5°, i рисунок показує це: в момент вiдльоту астроплана Земля була в точцi "З1", а Венера - в точцi "В1". Все в порядку. Спiймаємо Венеру в просторi!
Галя дзвiнко розсмiялася: такою веселою здалася їй думка про полювання на Венеру в свiтовому просторi! Але зразу ж вона додала:
- Ми летимо наче комета. Здорово! Шкода тiльки, що в астроплана немає такого красивого хвоста, який буває у комет. Було б на що помилуватися з Землi.
Академiк Риндiн втiшив її:
- На нашому небозводi є й без того чимало чудесного, не баченого нами досi. Ось - хiба не чарiвне видовище?
I вiн указав рукою на екран перископа. Галя знову поглянула - i в неї перехопило подих вiд феєричної картини, яка вiдкрилася перед її очима.
З-за величезного блакитнувато-зеленуватого, вкритого блискучою бiлою пеленою хмар диска Землi, що сяяв на непроникливо чорному небозводi, починала випливати невеличка срiбна куля. Щойно було видно лише її краї,- i ось вона випливла вже наполовину. Срiбна куля поспiшала, немов прагнучи вiдiрватися вiд величезного диска Землi. I на тiй кулi чiтко розрiзнялися примхливi вiзерунки, знайомi кожнiй людинi, яка бодай один раз пiднiмала очi до неба в мiсячну нiч.
- Мiсяць! - радiсно скрикнула Галя.
- Так, старий, незмiнний Мiсяць, - прошепотiв Риндiн: вiн також вiдчув хвилювання.
Споконвiчний супутник Землi, що ховався досi за нею, плив в холодному похмурому космiчному просторi. Ось Мiсяць немовби зовсiм одiрвався вiд Землi i почав вiддалятися вiд неї. Так здавалося спостерiгачам на космiчному кораблi... Звичайно, це був цiлком природний рух Мiсяця по його орбiтi навколо Землi. Проте не можна було позбутися дивного враження, наче Мiсяць вирiшив, нарештi, залишити свiй звичний шлях, вiдiрватися зовсiм од Землi i втекти вiд неї в безмежнi простори Всесвiту.
Мов зачарована, дивилася Галя Рижко на екран. їй не хотiлося говорити. Виникали спогади дитячих рокiв, - коли вона, ще школярка, годинами просиджувала бiля маленького телескопа в обсерваторiї, де працювала її мати. Як подобалося їй бачити те, що вiдкривалося перед нею в маленькому очку окуляра! I бiльш за все любила вона без кiнця роздивлятися Мiсяць. Зiрки, планети - все це було таке крихiтне, схоже одне на одне. Зате на Мiсяцi все чисто рельєфне, все яскраве! Чiтко окресленi обриси його гiр i долин, уславлених "морiв", кратерiв, що ховалися в густих чорних тiнях. Галя пам'ятала, як потiм вона з неменшою цiкавiстю розглядала фотографiї, зробленi ракетним кораблем "Мiсяць-2", який облетiв навколо Мiсяця i повернувся на Землю. Найдивнiшим за все для неї в цих фотографiях було те, що знiмки протилежного боку Мiсяця виявилися схожими на звичний вигляд мiсячної поверхнi, завжди вiдкритої для Землi. Ну, трохи iнший малюнок, дещо iншi вiзерунки; але й там - тi ж самi гори, рiзкi тiнi, кратери... а вона ж мрiяла, що мiжпланетний корабель привезе щось зовсiм iнше, нове, незвичайне... Фотографiї розчарували дiвчину, хоча вони були на свiй лад дуже красивими i ефектними.
Але нiколи ранiше нi на фотографiях, нi навiть у найбiльшому телескопi Кримської обсерваторiї, куди час вiд часу дозволяла їй зазирнути мати, Галi не доводилося бачити срiбний Мiсяць таким прекрасним, яким був вiн зараз! У телескопi Мiсяць завжди нерухомо i мертво висiв мiж мерехтливими зiрками на синьому фонi неба. Iнодi здавалося, що вiн ледве здригався, - i Галя знала: це пояснюється коливаннями повiтря в земнiй атмосферi, це тiльки здається так... А насправдi - Мiсяць зовсiм-зовсiм мертвий, на його срiбних горах i чорних долинах немає й не може бути нiякого життя. Мiсяць завжди справляв на Галю враження холодної, наскрiзь промерзлої скляної кулi, яка навiть порепалася вiд лютого морозу.
Зараз Мiсяць чомусь виглядав по-iншому. Щоправда, вiн такий самий холодний, але не мертвий. Мабуть, таке враження складалося вiд того, що на екранi перископа Мiсяць рухався, був зовсiм близько вiд Землi i не висiв самiтно на пустинному небозводi. А може бути - там все-таки є що-не-будь живе?
Але ось Мiсяць якось зразу майже перестав вiддалятися вiд Землi, видимий рух його уповiльнився, вiн уже не намагався вiдiрватися i пiти в простiр. Так буває i на Землi, пiд час сходу Мiсяця, коли вiн, щойно показавшись над обрiєм, спочатку пiдiймається швидко-швидко, а потiм уповiльнює рух по небу i пливе вгору вже ледве помiтно.
Академiк Риндiн щось записував у книзi спостережень. Вчений знав, якими важливими i цiнними згодом можуть виявитися навiть найдрiбнiшi деталi його спостережень у польотi. Тому вiн не пропускав нагоди заглибитися в такi записи. Втiм, на цей раз навiть не вченому, а й звичайному спостерiгачевi було б що записати, i досить докладно: вперше в iсторiї людства люди спостерiгали не з Землi, а з космосу, як сходить Мiсяць, схований доти за величезним диском нашої планети.
Галя Рижко бачила, як на сторiнках грубого зошита, що лежав перед Риндiним, один за одним виникають чiткi рядки записiв. Вона думала: з яким iнтересом вивчатимуть цi записи на Землi, коли астроплан повернеться з подорожi! I яка шкода, що вченi на Землi не зможуть на власнi очi побачити те, що вона з Миколою Петровичем щойно спостерiгала на екранi перископа!
Немовби вгадавши її думки, Риндiн вiдiрвався од записiв i сказав:
- До речi, треба замiнити плiвку в фотоавтоматi. Галю, стежте уважно, як я це робитиму. У подальшому такою замiною будете займатися ви, а не Ван Лун. Це ввiйде до ваших обов'язкiв.
У Галi знову перехопило подих вiд радостi.
- Мої обов'язки? - не вiрячи своїм вухам, перепитала вона.
- Так, звичайно, - незворушно пiдтвердив Риндiн. - I у вас таких обов'язкiв буде чимало. Якщо ви вже опинилися тут, будемо навантажувати, аж доки не почнете скаржитися.
- Скарг нiколи не буде, Миколо Петровичу, - переконано вiдповiла Галя. Здiйснюються найзаповiтнiшi її мрiї: вона братиме участь у науковiй роботi експедицiї! Ох, мамо, мамо, якби ти тiльки знала!
Микола Петрович помiтив, яка радiсть освiтила обличчя дiвчини.
- Гаразд, гаразд, там подивимося, - буркнув вiн. - От як завалимо вас роботою, тодi й перевiримо, чи не поскаржитеся ви! А поки що - знайомтеся з фотоавтоматом. Вiн установлений паралельно з перископом i включається повертанням цiєї рукоятки.
У кiлькох словах Риндiн пояснив Галi, як замiнювати касети з плiвками, якими заряджався апарат. I правда, це було зовсiм просто, дiвчина засвоїла пояснення вiдразу.
- Миколо Петровичу, це значить, що автомат сфотографував i вихiд Мiсяця з-за Землi, яким ми милувалися? - спитала вона, коли Риндiн закiнчив свої пояснення.
- Звичайно. Я включив його зразу ж, тiльки-но почався вихiд. I автомат акуратно робив своє дiло. А для того, щоб докладнiше зафiксувати це iнтересне явище, я навiть прискорив його дiю, автомат робив вдвоє бiльше знiмкiв на хвилину, нiж звичайно. I тепер тут, у цiй алюмiнiєвiй коробцi, лежать наслiдки його роботи: двадцять п'ять метрiв знятої плiвки, наполовину присвяченi виходу Мiсяця з-за Землi. Це буде непогана частина великої серiї фотографiй, зроблених за час нашої космiчної подорожi. Буде чим зацiкавитися i вченим, i широкiй публiцi, коли ми повернемося на Землю. До речi, друже мiй, що скажуть рiднi, довiдавшися про ваше зникнення?
Запитання Миколи Петровича торкнулося найболючiшого мiсця Галиної душi. Це було саме те, що мучило її бiльш за все. Одна справа - зважитися на щось, навiть найвiдчайдушнiше: тодi зопалу все iнше здається неважливим, другорядним. Зате потiм, коли все вже зроблене, коли вiдрiзанi всi шляхи назад, - тодi зовсiм iнше дiло. Тодi починають мучити iншi думки, якi ти ранiше навмисно вiдганяла вiд себе. Рiднi... це значить - мама, мила, турботлива, яка не раз тривожно казала їй: "Ой Галинко, бережись, палка ти голово! Не доведуть тебе до добра твої божевiльнi захоплення то одним, то iншим!"
- Бачте, Галю, - продовжував Риндiн лагiдно, - я уявляю собi, як хвилювався б я сам, коли б раптом отак зненацька зникла моя дочка. Невже рiднi абсолютно нiчого не знали про вашi намiри?
- Я розкажу вам, Миколо Петровичу! - Галя вирiшила не приховувати нiчого. - Моя мама трошечки знала... я багато говорила з нею про те, як менi хочеться полетiти з вами. Ну, звiсно, вона тiльки смiялася, вiдповiдала, що це, мовляв, дитячi вигадки. Хiба її переконаєш? А вiд'їжджаючи, я залишила листа, в якому написала, що обов'язково полечу. Вона, я гадаю, все одно не повiрила, мабуть. А тепер... тепер вона, звiсно, ще теж нiчого не знає, думає, що я в iнститутi.
Микола Петрович пiдвiвся.
- Нi, вона вже не думає так, Галю, - сказав вiн твердо.
- Що? - дiвчина спантеличено поглянула на нього.
- Вона вже не думає так, - повторив Риндiн. - Ще ввечерi, коли ви з Ван Луном були зайнятi готуванням вечерi, я в черговiй розмовi з Землею, з центральним постом керування, розповiв про вашу появу у нас. I просив сповiстити вашу матiр про це. Крiм того, я вiд iменi всiх членiв експедицiї передав наполегливу вимогу, щоб ваша мати приготувала до нашого повернення для вас добрячу порцiю березової кашi... чули, що це таке - березова каша? Ах, не доводилося? Шкода, шкода! Знаєте, дивлячись на вас, менi хочеться змiнити деякi мої старi-старi переконання. Я завжди вважав так званi тiлеснi покарання варварством. Але зараз менi чомусь здається, що хороша порцiя березової кашi була б для вас корисною... певна рiч, не тепер, а значно ранiше. Але, може статися, ваша мати задовольнить наше прохання, як ви гадаєте, громадянко?
У жартiвливому тонi Миколи Петровича Галя ясно вiдчула i серйознi нотки. Вона схилила голову: виправдовуватися, захищатися було нi до чого. I Микола Петрович так лагiдно докоряв їй, що чимсь нагадував Галi маму.
- Проте досить з цим, - раптом змiнив свiй тон Риндiн. - Будемо сподiватися, що все обiйдеться. А тепер ось що. Iдiть, друже мiй, до каюти. Якщо Ван Лун i Сокiл ще не прокинулися, будiть їх, досить потурати їм. Поснiдаємо - i до працi. Та й ви, мабуть, хочете їсти, чи не так? Зголоднiли трохи?
I звiдки вiн усе знає? Адже Галя, прокинувшись, вирiшила було продовжувати своє голодне тренування. А зараз - так хочеться їсти, так хочеться!
- Iдiть, iдiть. Як буде готово, покличте мене, я теж їсти хочу.
А коли Галина Рижко зникла за дверима рубки, Микола Петрович подивився їй услiд, похитав головою:
- Хороша дiвчина, але треба тримати її в руках. Хе-хе, голодне тренування, що ти скажеш?
I вiн знову заглибився в свої записи.
Роздiл сьомий,
який говорить про обов'язки учасникiв
експедицiї, про те, чому на Венерi, на
думку Вадима Сокола, повиннi iснувати
мегалозаври i археоптерикси, а також про
те, що навiть у мiжпланетному просторi
можуть траплятися зiткнення.
Незабаром у ракетному кораблi закипiла робота. Сокiл i Ван Лун почували себе нiяково, коли довiдалися, прокинувшись, що академiк пiдвiвся значно ранiше вiд них i давно вже зайнятий дiлом. Адже i в них так само було чимало роботи.
Як ми вже знаємо, кожен учасник експедицiї мав своє коло обов'язкiв, заздалегiдь розроблене пiд час пiдготовки подорожi. Але в першi ж таки днi польоту дещо змiнилося - насамперед через появу Галини Рижко, яка не тiльки з готовнiстю бралася за першу-лiпшу працю, аби бути корисною, але й старанно, точно її виконувала.
Найскладнiшою справою для Ван Луна були обов'язки штурмана астроплана, пов'язанi з копiткими обчисленнями: вони забирали найбiльшу частину його часу. Безумовно, саме в першому перiодi польоту Ван Лун мiг би займатися штурманською справою менше, нiж будь-коли в iнший час. Адже астроплан з початку польоту перебував пiд постiйним наглядом земних постiв керування. Зiркими очима радiолокаторiв цi пости стежили за польотом астроплана, вiдзначали на зоряних картах його шлях, провадили перевiрочнi обчислення курсу i з допомогою потужних радiоiмпульсiв примушували ракетнi двигуни корабля виправляти найменшу неточнiсть у напрямi. Та пiсля двох-трьох днiв польоту i виправляти вже не було чого. Астроплан лiг на бездоганно правильний курс, з якого вiн без якоїсь особливої причини вже не мiг збитися. Цей курс мусив з точнiстю годинникового механiзму привести його через сто сорок шiсть днiв до тiєї точки свiтового простору, де в цей час опиниться на своїй орбiтi Венера. Що ж тут робити штурмановi?