Але Микола Петрович Риндiн дотримувався iншого погляду. Вiн говорив:
- Все це дуже добре, Ван. Але треба врахувати кiлька можливостей. В першу чергу, ми не можемо знати, на якiй вiдстанi вiд Землi радiоiмпульси постiв керування почнуть слабшати i, внаслiдок цього, не зможуть впливати на нашi приймальнi пристрої. Мене, зокрема, непокоїть космiчне промiння - чи не завадить воно прийомовi радiоiмпульсiв? А тодi нам доведеться справлятися власними силами, без допомоги земних постiв керування. Це перше. Далi, хто знає, чи не з'явиться якась зовнiшня причина, яка вплине на наш курс?
- Але яка саме, хотiв би я знати, Миколо Петровичу? - запитав Ван Лун.
- Ви не знаєте? I я також не знаю, - спокiйно вiдповiдав Риндiн. Втiм, нi ви, нi я не можемо поручитися, що така причина не виникне. I ми зобов'язанi бути готовими до подiбної можливостi. I, нарештi, третє. Я сумнiваюся, щоб земнi пости керування могли тримати нас на повiдку пiд час вiдльоту з Венери. Далекувато, знаєте, i знов-таки нам невiдомо, як будуть дiяти радiоiмпульси на такiй величезнiй вiдстанi. Значить, тодi нам доведеться розраховувати тiльки на себе. Тому давайте тепер же працювати на повний хiд - так, наче земних постiв керування взагалi не iснує. Тренування, висловлюючись вашою мовою, тут просто необхiдне, i я буду з задоволенням допомагати вам, дорогий мiй! До речi, Галя де вiд чого звiльнила вас, чи не так?
Таким чином Ван Лун разом з Риндiним виконував штурманськi обов'язки паралельно з земними постами керування. Порiвняно з цiєю складною роботою йому здавалися вiдпочинком кiнозйомки у космосi; та й було їх зовсiм небагато.
Вадим Сокiл займався насамперед дослiдженням космiчного промiння одного з найменш вивчених фiзичних явищ.
Слiд визнати, що природа цього загадкового випромiнювання, надзвичайно жорсткого, - воно пронизує на своєму шляху майже всi перепони, - лишалася i досi не вивченою наукою. Вiдомо було, що випромiнювання виникає десь у бездонних глибинах Всесвiту - i, мабуть, це все. Розвиток науки i технiки за останнi роки допомiг людинi оволодiти великими висотами. Прекраснi радянськi ракетоплани пiдiймалися до найвищих шарiв стратосфери i починали вже штурмувати iоносферу. Але й вони не допомогли науцi розгадати основнi таємницi космiчного промiння. Безсилими виявились також не лише радiозонди, але й штучнi супутники Землi; навiть корабель "Мiсяць-2", автоматичнi апарати якого зафiксували активнiсть космiчного випромiнювання на всiй вiдстанi мiж Землею i Мiсяцем, не внiс нiчого вирiшально нового в це питання. Встановлено було тiльки одне: що вище над Землею, що далi вiд Землi провадити спостереження, то активнiша дiя космiчного промiння.
Вченi сподiвалися, що тепер астроплан академiка Риндiна допоможе, нарештi, з'ясувати природу загадкового випромiнювання. Щоправда, дехто з учених висловлював побоювання, що космiчне промiння в глибинах мiжпланетного простору може вплинути погано не тiльки на прилади, а й на органiзм учасникiв експедицiї. В якiй мiрi обгрунтованими були такi побоювання, нiхто, природно, сказати не мiг, тим бiльше, що iншi вченi заперечували цю можливiсть. Все ж таки Ленiнградський iнститут фiзичних проблем настояв на тому, щоб в астроплан були взятi запаси листового свинцю. Космiчне промiння в певнiй мiрi затримується свинцем, - в усякому разi, бiльше нiж iншими матерiалами. Iнститут фiзичних проблем вважав, що в разi потреби апарати i люди можуть бути захищенi такими свинцевими аркушами.
Так чи iнакше, але досi нiхто з учасникiв експедицiї не помiчав нiяких змiн, не вiдчував нiякого впливу космiчного промiння на свiй органiзм, хоч астроплан давно вже перебував у мiжпланетному просторi.
Сокiл наполегливо провадив свої дослiдження, вимiрюючи iнтенсивнiсть i напрям потокiв космiчного випромiнювання. Вiн працював iз складними приладами, i Галя Рижко з повагою поглядала на їх циферблати. Чутливi стрiлки, здригаючись, вiдзначали iнтенсивнiсть космiчного промiння, яке пронизувало весь астроплан. Iншi прилади дозволяли встановити напрям, за яким промiння поширювалося у Всесвiтi. Справа була в тому, що чимало вчених взагалi заперечували думку про якийсь переважний напрям потокiв цього промiння. Дослiдження Сокола мали за мету перевiрити всi такi догадки i встановити iстину.
Нiкого, крiм Риндiна, Сокiл не знайомив з наслiдками своїх спостережень i висновками. Тiльки Микола Петрович, керiвник експедицiї, мав право коли завгодно пiдходити до Вадима пiд час його роботи i переглядати розрахунки i записи. Одного разу Галина Рижко випадково почула коротку розмову:
- Чи певнi ви, що головний потiк iде саме з боку крабовидної туманностi Тельця? - запитував стурбованим тоном Риндiн.
Сокiл вiдповiв, дещо вагаючись:
- Поки що всi данi говорять саме так, Миколо Петровичу. Але ось пiвгодини тому гамма-прилад показав, що напрям змiнився на шiсть градусiв. Може статися, якраз у цей час пости керування вiдхилили курс ракети?
- Сумнiваюсь. Вони попередили б мене або принаймнi сповiстили б про це потiм. Треба перевiрити. Цiкавiше за все, що в такому разi головний напрям космiчного промiння збiгається з одним з головних потокiв радiовипромiнювання. Ви пам'ятаєте, їх три, такi потоки: вiд дзети Тельця, вiд "наднової" зiрки в сузiр'ї Кассiопеї i вiд тiєї точки в сузiр'ї Лебедя, де, як твердять, зiткнулися двi галактики. Перевiряйте, перевiряйте, Вадиме! Це надзвичайно важливо. Невже центри виявляться спiльними i для космiчного промiння, i для радiовипромiнювання?..
I Риндiн повернувся до себе в навiгаторську рубку, а Сокiл з головою занурився в свої розрахунки.
Галя Рижко зрозумiла в усiй цiй розмовi мало що. Тут було страшенно багато темного й незрозумiлого, в цiй заплутанiй астрономiї! З часом вона безумовно зрозумiє все, цього Галя була певна. I якщо б вона не вирiшила нi про що не запитувати Вадима Сергiйовича, доки вiн не перестане офiцiальничати, - звiсно, можна було б дуже швидко довiдатися, в чому тут рiч. Але Сокiл мовчав - чи то вiд збентеження, чи чомусь ще... А сама Галя починати не могла: тут уже було питання самолюбства!
Бiльш за все подобалося Галi допомагати Ван Луновi. Щодо готування їжi i господарських справ, то все це Галя, як ми пам'ятаємо, взяла в свої руки з першого ж таки дня. До речi, Ван Лун аж нiяк не заперечував. У нього лишалося чимало дiла. Крiм обов'язкiв штурмана, про якi ми вже говорили, вiн стежив за роботою численних приладiв, що автоматично очищували повiтря в астропланi, видаляли з нього вуглекислоту, додавали свiжого кисню i регулювали вологiсть повiтря. Схвально поглядаючи на Галю, яка допомагала йому, Ван Лун промовляв:
- Дуже, дуже добре, дiвчино! Ще трохи - i Микола Петрович, вважаю, дозволить передати вам все господарство. Шанобливо прошу - придивляйтеся, вивчайте. Воно взагалi дуже iнтересно.
Втiм, Галинi Рижко здавалося неймовiрно цiкавим буквально все. Микола Петрович заохочував iнтерес дiвчини до справ експедицiї. Посмiюючись, вiн казав:
- Ви, Галю, можете принести нам велику користь. Навiть не нам, а всiй науцi. Подумайте тiльки: все, що ви вiзьмете на себе, розвантажить Ван Луна i Вадима. У них залишиться бiльше часу для головних справ. А вiд цього, безумовно, виграє наука. Звичайно, тут, як i всюди, треба знати мiру. Якщо, наприклад, забрати надто багато обов'язкiв у Ван Луна, то вiн почне витрачати весь час на тренувальну стрiльбу. А це для науки, гм, не найкориснiше.
- Вважаю скромно: все ж таки кориснiше, нiж лiричнi вправи для геолога, - ущипливо вiдповiв Ван Лун, покосившися в бiк Сокола.
Дiло вiдбувалося пiд час обiду. Сокiл, мабуть, не розчув фрази Ван Луна, занурений у власнi думки. Iнакше вiн обов'язково вiдповiв би аналогiчною шпилькою на адресу Вана. Такими вже були звичнi стосунки двох друзiв.
На загальне здивування Сокiл раптом палко заявив, немовби пiдбиваючи пiдсумок своїм мiркуванням:
- Археоптерикс мусить бути! Неодмiнно мусить бути.
Сенс цього вигуку зрозумiв тiльки Ван Лун, який зразу ж таки охоче пiдтримав розмову:
- Це, роблю висновок, нове вiяння в науцi? Дуже цiкаво. Згадую: вчора один мiй добрий друг наполегливо запевняв, що ми не зустрiнемо археоптериксiв. Боюся помилитись, але вiн нiбито доводив, що розвиток фауни на Венерi ще не дiйшов до них.
- Я не говорив так, - ображено заперечив Сокiл.
- Попереджав, боюся помилитись, - ввiчливо нагадав Ван Лун, посмiхаючись.
- Киньте, Ван! Тут справа не в жартах, та ще сумнiвного характеру! Так, я вчора ще не вирiшив для себе цього питання. А сьогоднi прийшов до певних висновкiв. На жаль, для вас усе це не дуже важливо.
- Дозволю собi спитати: чому? - насторожено примружив очi Ван Лун.
- А що являє собою для вас цей самий археоптерикс? У кращому разi чергову цiль для пострiлу, i все.
- Можна й так. Вважаю, ваш археоптерикс мене цiкавить менше, нiж iншi тварини. Як мисливця, пiдкреслюю.
- А iнакше ставитися до нього ви й не можете. Тим часом для геолога чи палеонтолога це питання надзвичайно важливе. Його правильне розв'язання може багато на що пролити свiтло. Що таке, кiнець кiнцем, археоптерикс? Ну, скажiть, Ван!
- Киньте, Ван! Тут справа не в жартах, та ще сумнiвного характеру! Так, я вчора ще не вирiшив для себе цього питання. А сьогоднi прийшов до певних висновкiв. На жаль, для вас усе це не дуже важливо.
- Дозволю собi спитати: чому? - насторожено примружив очi Ван Лун.
- А що являє собою для вас цей самий археоптерикс? У кращому разi чергову цiль для пострiлу, i все.
- Можна й так. Вважаю, ваш археоптерикс мене цiкавить менше, нiж iншi тварини. Як мисливця, пiдкреслюю.
- А iнакше ставитися до нього ви й не можете. Тим часом для геолога чи палеонтолога це питання надзвичайно важливе. Його правильне розв'язання може багато на що пролити свiтло. Що таке, кiнець кiнцем, археоптерикс? Ну, скажiть, Ван!
Ван Лун не любив запитань "з пiдковиркою", якi охоче ставив перед ним Вадим Сокiл. Однак палеонтологiєю вiн у свiй час трохи цiкавився: тут нiбито не було нiчого пiдступного. Презирливо скрививши губи, Ван Лун вiдповiв:
- Хм... думаю - такий птах... з рiзних ваших потвор однiєї з ер... як це?.. мезозойської чи плезозойської?
- Ха-ха-ха! - розреготався геолог, переможно поглянувши на Риндiна i Галю. - Як ви зволили сказати? "Плезозойської" ери? Ой, не можу! Ха-ха-ха! Дорогий Ван... ой, не можу! Ха-ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте, що назва ери походить вiд найменування тварини плезiозавра? "Плезозойська"! От насмiшив!
Ван Лун помiтно образився, хоча голос його звучав, як i ранiше, урiвноважено:
- Дозволю собi зауважити: нiколи не вважав себе знавцем палеонтологiї, - сухо вiдповiв вiн. - Моя спецiальнiсть - енергетика, i ще трохи подорожi та полювання. Назви ер пам'ятаю не дуже, можу помилитися. Сподiваюсь, коли вашi звiрi з'являться, знайду для них пiдходящу кулю. А вам можна буде спокiйно працювати, сподiваюсь також. I сказати потiм, яка тварина, яка саме ера. I пiдкреслюю: не дуже добре володiю вашою мовою. Можу iнодi помилятися. Пробачте!
Микола Петрович вирiшив, що йому слiд втрутитися в розмову, яка набула дещо гострого характеру. Вiн м'яко зауважив примирливим тоном:
- На вашому мiсцi, Вадиме, я не звертав би уваги на випадкову обмовку. Цiлком ясно, що Ван Лун просто помилився на словi. Зрозумiло, що вiн хотiв сказати не "плезозойська" ера, а "палеозойська", чи не так, Ван?
- Вадим мiг зрозумiти одразу, - стримано i все ще трохи ображено пiдтвердив Ван Лун.
Микола Петрович так само примирливо закiнчив:
- А вам, Вадиме, не завадило б щиро визнати, що ви й досi не взялися як слiд за тренувальну стрiльбу. Нiби ви не знаєте, що це - ваше слабке мiсце. Ви зобов'язанi оволодiти пiстолетом i гвинтiвкою не гiрше вiд нашої Галi. Ви йому допоможете, дiвчино? У Ван Луна щось нiчого не виходить з його другом.
Галина Рижко, зашарiвшись (i коли вже вона вiдучиться вiд цiєї поганої звички?..), мовчки кивнула головою. Сокiл покосився на неї i покiрливо вiдповiв:
- Завтра ж таки почну, Миколо Петровичу. Визнаю, що вiдстав.
- То ж бо й є. I ось що я думаю, Вадиме. Питання про археоптерикса досить цiкаве, а менi, на жаль, не довелося чути вашi мiркування на цю тему. Чи не погодитеся ви з'ясувати нам вашi погляди? Час зараз є. Це буде корисно нам усiм i, зокрема, нашому молодшому товаришевi.- Вiн указав на Галю.
- Наш молодший товариш, Миколо Петровичу, - вiдповiв Сокiл, протираючи окуляри, - обiзнаний на цьому дещо бiльше i глибше, нiж дехто iз старших...
- Вадиме! - докiрливо перестерiг його Риндiн.
- Та нi, я, право ж таки, нiчого не хотiв сказати такого. Ви в цьому переконаєтеся самi. Ми чимало розмовляли з Галею на теми геологiї i палеонтологiї... ще там, на Землi, - додав вiн. - I якщо мова зайшла про лекцiю, то дозвольте перше слово надати товаришцi Рижко. Вона впорається з цим, запевняю вас.
Микола Петрович помiтно зацiкавився:
- Ви так вважаєте, Вадиме? Ану, прошу вас, Галю. Ми слухаємо.
Галя безпорадно подивилася на Риндiна, на Сокола, який тримався так, нiби все це його зовсiм не обходило, на Ван Луна, що спiвчутливо дивився на неї. Виходить, як на iспитi. Там теж люблять отак запрошувати: "Прошу вас, ми слухаємо..." Ну, гаразд, якщо слухаєте, то слухайте! Галина Рижко нiколи не ухилялася вiд бою. Будь ласка!
- А про що я мушу розповiсти? - вже задерикувато спитала вона саме Сокола.
- Ну... про геологiчнi перiоди, чи що.
Галя набрала повнi груди повiтря i хутко заговорила:
- Iсторiю Землi подiляють на два часи: догеологiчний - це неймовiрно довгий перiод космiчного розвитку нашої планети, - i геологiчний. Цей останнiй подiляється на ери, а ери на перiоди. Перiоди - на епохи. Найстародавнiшi ери - архейська i еозойська. Вони не залишили нам майже нiяких ознак життя тварин i рослин. Нашi знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з першого її перiоду - кембрiйського. За ним iшли девонський, кам'яновугiльний i пермський перiоди цiєї ж самої палеозойської ери. Пiсля цього почалася мезозойська ера з її перiодами: трiасовим, юрським i крейдяним. Далi - кайнозойська ера. Це вже наша ера. її перiоди - третинний i четвертинний. Все!
Вона спинилася, захекавшись, наче пiсля доброї пробiжки на сто метрiв. Сокiл демонстративно зааплодував:
- Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хiба не зразкове знання теми? Стисло, конкретно i без помилок. А тепер можу дещо додати i я. Мiж iншим, це, зокрема, може бути корисним i для Вана.
Ван Лун виразно пихкнув люлькою.
- Нi, я зовсiм про iнше, - мирно пояснив Сокiл. - Я про свої думки. Ви прекрасно знаєте, Ван, що Венера настiльки молодша вiд Землi, що там тепер мусить проходити ера, подiбна до земної мезозойської. Чому це так - цiлком ясно. Всi спостереження, якi провадилися досi з метою вивчити атмосферу Венери, показали, що наша сусiдка завжди огорнена суцiльною пеленою густих хмар - вiд полюса до полюса. Це свiдчить про бурхливе паростворення на її поверхнi. Далi, останнi дослiдження складу її атмосфери показали дуже своєрiдну картину. Я нагадаю вам про це, Миколо Петровичу, це я про нашу бесiду з Акiмовим, пам'ятаєте?
- Звичайно, - пiдтвердив Риндiн. - Професор Московського унiверситету.
- Саме так. Я прочитаю вам висновки цього солiдного вченого. Я тодi записав їх. Ось вони.
Сокiл перегорнув кiлька сторiнок своєї записної книжки i прочитав уголос:
- "Незвичайно щiльна атмосфера Венери помiтна, як вiдомо, у формi обiдочка в перiод проходження планети по сонячному диску. Я порiвнював темнi лiнiї в спектрi Венери з лiнiями вуглекислого газу в лабораторiї. I змушений констатувати, що обидва ряди лiнiй майже збiглися. Таким чином, можна твердити, що в атмосферi Венери дуже багато вуглекислоти. Без побоювань помилитися, я вважаю, що в повiтрi Венери вуглекислого газу майже в десять тисяч разiв бiльше, нiж в атмосферi Землi. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню..." Ну, далi йдуть деякi спецiальнi висновки. Проте i прочитаного цiлком досить.
- Так, вважаю, досить, - серйозно погодився Ван Лун. - В десять тисяч разiв бiльше? Цiкавлюсь: чим же дихають там вашi археоптерикси i бронтозаври?
- Все це доведеться з'ясувати саме нам, - тихо вимовив Риндiн.
- Важкувато нам доведеться на Венерi, - сказала стурбовано Галя.
- Ми маємо скафандри. Це буде, звичайно, важкувато, але що ж поробиш? А може статися, цi припущення виявляться i перебiльшеними.
- От, от ми все це i перевiримо, - заговорив знову Сокiл. - Але я особисто надаю вирiшального значення твердженням професора Акiмова. Це виключно серйозний науковий працiвник. Ви пам'ятаєте, Миколо Петровичу, як вiн спецiально прийшов до нас, щоб розказати про наслiдки своїх спостережень i попередити нас?.. Так-от, хай Акiмов навiть дещо перебiльшує, хай на Венерi не так багато вуглекислоти, як вважає вiн. Все одно, цього також цiлком досить для моїх висновкiв. Будь ласка, Миколо Петровичу, ось об'єктивнi данi про умови життя на Венерi. Виключна вологiсть атмосфери, суцiльнi хмари, середня температура досить стала i без великих коливань, приблизно близько 40 градусiв вище нуля, значно збiльшений процент вмiсту вуглекислоти в атмосферi. Все це свiдчить про те, що на Венерi нинi продовжується не тiльки мезозойська ера взагалi, але навiть точнiше юрський її перiод.
- А поправки на самобутнiсть i своєрiднiсть розвитку форм життя на Венерi? - запитливо зауважив Риндiн, який слухав Сокола з великою цiкавiстю.
- Втiм, Миколо Петровичу, адже ж це само собою мається на увазi, трохи ображено вiдповiв Сокiл. - Я просто вживаю звичнi для нас термiни.
Галина Рижко захоплено слухала геолога. Перед її очима, що враз заблищали, вже виникали дивнi, розкiшнi картини життя на Венерi. Буйнi лiси невиданих рослин - гiгантських пальм, папоротi, примхливих хвойних дерев... i серед цих хащ - неймовiрнi напiвфантастичнi страховища, потвори, якi так вражали її уяву ще в дитинствi, на сторiнках пiдручникiв i популярних книжок з геологiї... Брр!.. i страшно, i неймовiрно цiкаво!
- Дозволю собi утруднити вас: чому цi умови характернi тiльки для юрського перiоду? - поцiкавився Ван Лун.
- Можу пояснити, Ван, - поблажливо зауважив Сокiл. - Перший-лiпший пiдручник з геологiї розкаже вам, що для юрського перiоду на Землi були типовими саме пiдвищена вологiсть атмосфери i пiдвищена середня температура. Це загальновiдомо. А якщо додати до цього ще значно збiльшений процент вуглекислого газу в повiтрi, то стає остаточно неминучим саме такий висновок. Бо вуглекислота, себто сполука вуглецю з киснем, дає рослинам у надмiрi необхiдний їм матерiал для побудови клiтин. I саме надмiр вуглекислоти в оточуючому середовищi за певних вiдомих умов може виявитися дуже корисним для розвитку рослин.