_Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...
_Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...
_Таня._ А наяву все нижче падаєш... З нас усiх, мабуть, тiльки Еврика вже ствердився. Але, можливо, я його просто не розумiю...
_Магнiтофон._ А що його розумiти?! Еврика типовий алкоголiк. У цьому званнi вiн уже давно утвердився.
_Еврика._ Це в мене спадкове. Батько помер вiд запою.
_Магнiтофон._ У тебе ж i мати була.
_Еврика._ Матерi не було.
_Санько-Чорний._ Ги-и!..
_Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?
_Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..
Магнiтофон мовчки знизує плечима.
_Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.
_Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.
_Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...
Таня мовчить.
_Еврика._ Говори!
_Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).
_Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!
_Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?
_Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.
_Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?
_Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...
_Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?
_Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?
_Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."
_Геннадiй._ З Денисом давно знайомi?
_Еврика._ Як вам сказати? Не дуже.
_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А ви?
_Магнiтофон._ Скоро чотири роки. З армiї. Нашi лiжка поряд стояли.
_Денис._ З того часу i дружимо. Цей дивак завжди виручав мене. Iнодi через це сам потрапляв у халепу i вiдсиджував на гауптвахтi. I замiсть мене добровiльно нужники чистив. Дивна людина! Загадка природи.
_Магнiтофон._ Нiчого ти, Денисе, так i не зрозумiв. (До Геннадiя). Вiн привiз iз собою кiлька своїх фiгурок. У нього ж золотi руки. I щоб я дозволив рукам, якi вирiзали Кентавра, нужники скребти!
_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А чому вами займався карний розшук?
_Денис._ Справа давня. Його годинникова артiль оркестру, звичайно, не мала. В iншi оркестри чужу людину не приймали. От вiн i вирiшив свiй створити, iз вiльних хлопцiв... Але iнструментiв немає, грошей так само. Хотiв у багатих клубiв тим часом позичити. Непомiтно... Але тут мiлiцiя втрутилася...
_Геннадiй._ Музична крадiжка?
_Магнiтофон._ У всякому разi, до суду справа не дiйшла.
_Еврика._ Дзигарики-ходики на поруки взяли.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, з викликом). Задля повного комплекту, товаришу слiдчий, я - дармоїд! Уже другий тиждень. А що?! По закону можна тимчасово не працювати!
_Лада._ Нате i мої п'ять, щоб було - десять! Не вибрикуй. Сядь.
_Геннадiй._ А де там ваш Бiлий подiвся? Денисе, пiди-но поглянь.
Денис виходить.
_Санько-Чорний._ Вiн, мабуть, вирiшив за одним рипом i душ прийняти.
Раптом за дверима щось падає, звiдти долiтав несамовитий крик Дениса.
_Денис._ Щеня! Iдiот! Додумався! Йолоп малахольний! (Втягує за комiр Санька-Бiлого до кiмнати, трусить його, продовжуючи кричати. Замахується кулаком). Я тобi зараз як врiжу! Я тебе навчу вiшатися, лушпайка, сопляк! Теж менi - самогубець знайшовся. Ох, iдiот який!.. (Випускає його з рук).
Санько-Бiлий знесилено стоїть серед кiмнати.
_Денис_ (збуджено, до всiх). Заходжу у ванну, а вiн вже вилiз на табуретку, i вiрьовка на шиї... Руки йому помити! (Знову замахуеться на Санька-Бiлого). Убив би гада!
_Геннадiй._ Облиш його.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, жахаючись). Бiлий, так, значить, це ти... ти - Вiктора!..
Санько-Бiлий раптом починає несамовито ридати. Його садовлять за стiл. Усi мовчать.
_Майя_ (наливає склянку води). На. Випий води.
_Санько-Бiлий_ (п'є i, впавши головою на стiл, знову ридає).
_Лада._ Я ж казала що кiнець кiнцем вiн сьогоднi зареве!
_Магнiтофон_ (зло). Досить, Ладо! (Смикнувши, знiмає парик з її голови). Може, оце заважає тобi говорити по-людськи.
_Лада_ (вихоплює з рук Магнiтофона свiй парик, розлючено). Хамло! (Мало не плачучи). I всi ви тут хами! Не хочу бiльше вас бачити (пiдхоплюється i йде до дверей).
_Магнiтофон._ Нехай iде. Набридла.
_Геннадiй_ (до Лади). Залишiться!
Лада покiрно сiдає у кутку на диванi, ховає парик у сумочку i починає причiсуватися.
_Геннадiй_ (до Санька-Бiлого). Перестаньте ревти i вiдповiдайте на мої запитання. Ви вдарили ножем Вiктора?
Санько-Бiлий продовжує схлипувати.
_Геннадiй._ Був у вас нiж?
_Санько-Бiлий._ Був...
_Геннадiй._ Ви взяли його з цього ременя? (Показує на ремiнь з ножами на стiнi).
_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю...
_Геннадiй._ Як це не пам'ятаєте?
_Санько-Бiлий._ Я був п'яний. Дуже...
_Еврика._ Сп'янiла людина не може не тiльки точно оцiнювати свiй внутрiшнiй стан, але й наслiдки своїх вчинкiв.
_Денис_ (до Санька-Бiлого). Де ж ти напився?
_Санько-Бiлий._ Тут.
_Денис._ Як тут? Тобi не давали.
_Санько-Бiлий._ Еврика дав.
_Денис._ Неправда. Нащо брешеш? Еврика тобi нiчого не давав.
_Санько-Бiлий._ Ви нiчого не бачили. Коли свiтло погасили i всi танцювали.
_Еврика._ Ти щось, чоловiче, плутаєш. Сам, мабуть, крадькома налив собi.
_Санько-Бiлий._ А що ж такого, що ти налив? Ти ще сказав: "Пий, почувай себе мужчиною! Затирають тебе". А що такого?!
_Геннадiй._ Стаття така е. За споювання неповнолiтнiх. (До Санька-Бiлого). Нiж хто вам дав?
_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю... Якийсь туман був у головi.
_Геннадiй._ А лiзти у бiйку була причина, Бiлий?.. Майте на увазi, сп'янiння не є пом'якшуючою обставиною. Навпаки. Розкажiть, що ви запам'ятали.
_Санько-Бiлий._ Вiн кудись Ладу тяг, i я його вдарив.
_Геннадiй._ Хто "вiн"?
_Санько-Бiлий._ Ну, Вiктор... На танцмайданчику.
_Лада_ (зло). Рятiвничок!
_Геннадiй._ Ладо, Вiктор i справдi вас кудись тяг?
_Лада._ Вiн, як тiльки прийшов на танцi, схопив мене за руку i сказав: "Вийдемо звiдси. Повинен негайно щось сказати тобi!" А вигляд у нього був!
_Еврика._ "Щось сказати"? Зрозумiло, чого вiн вiд тебе хотiв.
_Лада_ (до Еврики). Зрозумiло чи не зрозумiло, тiльки раптом навколо мене зчинилася штовханина. Пам'ятаєш? Ти ледве витяг мене з цiєї бiйки.
_Денис_ (до Еврики). Ну от. А ти тут Таню приплутав...
_Геннадiй_ (до Лади). I Вiктор нiчого вам не сказав?
_Лада._ Вiн не встиг.
_Еврика._ Ревнивець Бiлий, недовго думаючи, ударив його ножем... Ну тепер все ясно... (До Геннадiя). Всi iншi можуть бути вiльнi, товаришу слiдчий?
_Геннадiй._ Менi, на жаль, не все ясно. Зокрема, що ще трапилося тут, у квартирi. Перед тим, як пiшли на танцi.
_Санько-Чорний._ Яке це має значення тепер?
_Геннадiй._ Певно, має, коли я цiкавлюсь.
Дзвонить телефон. Нiхто не бере трубки. Всi мовчки дивляться на апарат. До телефону пiдходить Геннадiй.
_Геннадiй._ Слухаю... Так, Андрiю, це - я. Ти звiдки дзвониш?.. З лiкарнi?.. Добре. Зараз приїду. (Кладе трубку. До всiх). У нас дуже цiкава бесiда. Але мусимо перервати її. На пiвгодини. Всiх прошу залишатися в квартирi.
_Еврика._ Навiщо?
_Геннадiй._ У цiй квартирi у суботу було вчинено ще один злочин... I ми повиннi до кiнця у всьому розiбратися.
Геннадiй виходить. Згори раптом знову долiтають звуки фортепiано. Знову - "Собачий вальс".
_Магнiтофон_ (розгублено). Подумати тiльки: люди спецiально купують пiанiно, щоб мати змогу грати "Собачий вальс"...
Лада хапає з полицi металевий свiчник i з усiх сил б'є ним по трубi парового опалення. Звуки пiанiно обриваються.
Кiнець першої подiї
Подiя друга
Та сама кiмната. Той самий святковий стiл. Всi нерухомо сидять на своїх мiсцях у тих самих позах, як i в кiнцi першої подiї. Немає тiльки Геннадiя. Довга пауза. Еврика повiльно i розмiрено стукав виделкою по тарiлцi.
_Денис_ (раптом кричить Еврицi). За-мов-кни!!
_Еврика._ А я нiчого не сказав. (Перестає стукати).
Мовчанка. Магнiтофон пiднiмається i починає ходити по кiмнатi. Всi стежать за ним. Вiн пiдходить до полицi з книжками i дмухає на книжки.
_Еврика._ А я нiчого не сказав. (Перестає стукати).
Мовчанка. Магнiтофон пiднiмається i починає ходити по кiмнатi. Всi стежать за ним. Вiн пiдходить до полицi з книжками i дмухає на книжки.
_Магнiтофон._ Ну й пилюки зiбралося.
_Таня_ (до всiх, тихо). Що ж це робиться?.. Як же це?.. Який iще такий злочин?..
Мовчанка.
_Еврика._ I це називається друг дитинства? Менi жаль твого дитинства.
Мовчанка.
_Магнiтофон_ (продовжуючи ходити, бере в руки колоду карт i машинально перетасовує їх). Ось тобi i казенний дiм... Ось i благородний король... I рання дорога... Одним словом, оце тобi, бабусю, й Юрiя!..
_Денис_ (розгублено). Щось неймовiрне...
_Санько-Чорний._ Невже ще одне вбивство?!.
_Магнiтофон._ А тобi, Чорний, i передачi нiкому буде носити...
Санько-Чорний пiдхоплюється i мовчки прямує до дверей.
_Денис._ Ти куди?
_Санько-Чорний_ (зупиняється бiля дверей, обводить всiх поглядом). Менi з вами бiльше нiчого тут робити!
_Магнiтофон._ Нiхто звiдси поки що не вийде.
_Санько-Чорний_ (урочисто). Я вам бiльше нi в чому не вiрю. Хто ви такi зрештою?!
_Магнiтофон._ А ти хто?
_Еврика._ Вiн? Жалюгiдний боягуз. Дуже поширений у природi тип. Коли страшно - кусається першим. Краще випий i заспокойся. (Наливає йому i собi чарку). Одна з головних причин утворення неврозiв - так звана "конфлiктна ситуацiя". Пий!
_Санько-Чорний._ А може, я не хочу бiльше пити з тобою!
_Еврика._ Чому "зi мною"?
_Санько-Чорний._ Нi з ким не хочу!
_Магнiтофон._ В лавах жерцiв Бахуса починається розкол.
Колода вислизає з рук Магнiтофона, i карти вiялом лягають на пiдлогу. Нiхто їх не пiднiмає.
_Еврика._ Вiн нас не знає! Вiн нам не вiрить! (До Санька-Чорного). Так чому ти сюди ходиш?.. Хто тебе тягне?
Санько-Чорний мовчить.
_Еврика_ (пiдiймає пляшку горiлки). Може, вона, рiдненька? А крiм того, хлiб, сосиски, сир голландський та iнша гастрономiя. Одне слово, можливiсть надудлитися i нажертися за його рахунок (киває на Дениса). А цей ударник виробництва вколює, цей фiлантроп ладен поїти i годувати тебе, дармоїда, цiлими тижнями. Чорний, а ти сам розумiєш, що ти паразит, блощиця, нахлiбник?!. Що?! Не подобається? Чи, може, я помиляюсь, Денисе?
_Денис_ (знiяковiло). Нащо ти його так... Хiба справа в сосисках... I, зрештою, я сам знаю, з ким i як менi дружити.
_Еврика._ Денисе, я просто пояснив йому, що вiн являє собою на сьогоднiшнiй день i що його з тобою зв'язує. А ти вiзьми ще одну халтурку, щоб Чорний мiг повалятися тут i взавтра (показує на розкладушку у кутку). Будь ласка!
_Магнiтофон._ Якщо вже почали, засукавши рукава, боротися за справедливiсть, Еврико, не забудь i про таку дрiбницю: за чий рахунок у цьому домi з'являється трикляте вино i закусь для всiх. За рахунок того ж самого благодiйника i годувальника Дениса. Може, ти думав, що все з неба падає? Ти теж, до речi, не вiдмовляєшся. I вiд його кустарних подарункiв так само...
_Еврика._ Маг, я не думаю, що ми такi дрiб'язковi...
_Магнiтофон._ Ти перший почав - я продовжив. Легко бути широкою натурою за чужий рахунок... Ось Денис мовчить, але ж ми всi його боржники, Еврико. Тiльки якого бiса вiн усе це робить?!
_Денис._ Припинiть цi дурнi розмови.
_Еврика_ (до Дениса). Почекай! (До Магнiтофона). Поясню i це. Денис людина самотня. I ми його сiм'я...
_Майя_ (до хлопцiв). Пробачте, але чому ви говорите про присутню людину у третiй особi? Адже це неприємно. Негарно. Образливо!
_Еврика_ (не звертаючи на Майю уваги) ...Ми його сiм'я! Без нас вiн що?.. Бедуїн у пустелi. Обруч без дiжки.
_Денис_ (пiдхоплюється). А пiшли б ви всi!.. (Вибiгає з кiмнати).
Пауза.
_Таня._ Що ви робите?!. (Вибiгає услiд за Денисом).
_Магнiтофон._ Ти, Еврико, тут усьому бiда. (Пiдходить до вiкна i повертається до всiх спиною).
_Еврика_ (iронiчно). Ах, скажiть, будь ласка! Вовк та семеро козенят? Може, й ти козеня? (Показуючи на всiх по черзi, крiм Майї). I ти?.. I ти?.. I ти?.. I, може, саме це вас всiх зiгнало в одну полохливу отару? А як гадає стороння дiвчина Майя?
_Майя._ Я справдi людина стороння, випадкова, i не знаю, що вас гуртувало ранiше... Але в цей момент, зараз, об'єднує звичайнiсiнький страх.
_Еврика._ Чого нам боятися, дiвчино Майя? Кiнця свiту? Страшного суду?
_Майя._ Може, й суду, але я говорю не тiльки про злочин i вiдповiдальнiсть за нього. Це - страх елементарний, як гранчаста склянка. Я говорю про iнше: ви всi боїтесь, щоб вашi невисловленi думки не прочитав сусiд по столу. Боїтесь, що справжнє нутро кожного зараз вивернуть, як кишеню, i всi вашi "цiнностi", весь ваш особистий капiтал буде виставлено напоказ. Це було б дуже прикро, особливо для тих, хто виявиться сьогоднi нi в чому не винним.
_Лада._ Жахливий вечiр!
_Магнiтофон._ Загибель Помпеї...
Входить Денис, за ним Таня. Денис пiдходить до столу i наливає собi вина.
_Таня_ (пiдходить до Магнiтофона). Вiн сказав: через пiвгодини... А вже бiльше минуло...
_Магнiтофон._ Скучила за ним?
_Таня_ (до Магнiтофона). Я тебе благаю, Володю... Щось дике тут вiдбувається... Зроби що-небудь... щоб усе знову стало на свої мiсця...
_Магнiтофон._ Гаразд. Спробую... (До всiх). Все ж таки, хлопцi, що мав на увазi слiдчий? Про який iще злочин могла йти мова? Давайте самi розберемося, поки його нема.
_Еврика._ А що розбиратися? Денисе, ти цього Геннадiя добре знаєш? Вiн не мiг взяти нас на пушку? Як лопухiв.
_Денис._ Не думаю. Вiн не такий. Але тут, у квартирi, нiчого не могло статися! Маячня якась!..
_Таня._ Всi були на очах, разом... Хоч, правда, тiльки в кiмнатi.
_Еврика._ Виходили, звичайно, на кухню... Але квартири нiбито не залишали.
_Магнiтофон._ Давайте встановимо, хто куди виходив i що робив. Послiдовно. Хвилину за хвилиною. Крок за кроком.
_Лада._ Спитайте Бiлого: може, вiн щось встиг i тут накоїти. А ми будемо голову собi сушити, розбиратися.
_Денис_ (зло). Ну, Бiлий, кажи! (Штовхає його у бiк).
Санько-Бiлий щось невиразне белькоче, мукає.
_Майя._ Вiн же не в собi. Навiть не чує нiчого. Зовсiм втратив людський вигляд. Покладiть його де-небудь.
Еврика пiдводить Санька-Бiлого i влаштовує на розкладушцi у кутку. Пiдкладає йому пiд голову подушку.
_Санько-Бiлий_ (вiдштовхує Еврику). Iди... (Заривається головою пiд подушку i повертається обличчям до стiнки).
_Магнiтофон._ Давайте згадаємо той вечiр.
_Денис._ Ми повернулися з кiно: я, Таня i Оля. Це було десь о восьмiй. Потiм прийшов Чорний. За пiвгодини всi зiбралися. Ну, випили. А потiм цей Вiктор з'явився... Та ви самi все не знаєтє... Iще пили. У фанти грали, танцювали...
_Лада._ А, до речi, Магнiтофон сам перший i зник. Ще перед фантами.
_Еврика._ Так, так... пригадую... Довгенько тебе не було. За сигаретами бiгав?
_Магнiтофон._ Нi.
_Еврика._ Але ж виходив з кiмнати?
_Магнiтофон._ Навiть з квартири. Та злочину нiякого не вчинив. Навпаки, захищав справедливiсть.
_Санько-Чорний_ (гiрко). Умгу!..
_Еврика_ (до Магнiтофона). А як ти доведеш, що нiякого злочину не вчинив?
_Магнiтофон._ У мене є свiдок.
_Еврика._ Хто?
_Магнiтофон._ Ось - Чорний.
_Таня._ Ага! Чорний теж тодi зник i у фанти навiть не грав.
_Еврика_ (скептично). Який свiдок! Я його у ваннi знайшов.
_Денис_ (до Санька-Чорного). А чого ти раптом у ванну полiз?
_Санько-Чорний._ Хотiв скупатися.
_Лада._ Не бреши!
_Санько-Чорний._ Ну, значить, хотiв вiдкрутити ванну i продати "налiво".
_Еврика._ Дивлюсь, а вiн хропе у сухiй ваннi, голий, в самих трусах. Добре, що хоч воду забув пустити.
_Магнiтофон._ Коли ти його там знайшов? Пiсля фантiв? Це коли уже всi танцювали. А ми з ним iз кiмнати виходили ранiше.
_Денис._ Так ви разом десь тинялися? Оце новина!
_Лада_ (до Санька-Чорного). Того ти хотiв зараз утекти (передражнює). "Я вас не знаю! Я вас не хочу!.." Значить, совiсть нечиста. Куди ви ходили?
_Санько-Чорний._ Не ходили, а їздили... тобто пiдiймалися...
_Еврика._ Як це - "пiдiймалися"?
_Санько-Чорний._ У лiфтi...
_Денис._ Каталися, дiтоньки?
_Лада_ (зло). "Дiтоньки"! Нахлисталися!..
_Санько-Чорний._ Вiн мене вивiв на сходи, посадив у лiфт i повiз на останнiй поверх.
_Денис_ (похмуро, до Магнiтофона). Для чого ти його вiз?
_Магнiтофон._ Я вже сказав - заради справедливостi.
_Лада_ (нервово до Магнiтофона). Ти будеш розповiдати чи нi?
_Магнiтофон._ Та не треба цього ворушити. Дурна iсторiйка.
_Таня._ Кажи!
_Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...
_Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...
_Денис._ За що?
_Санько-Чорний._ Значить, було за що.
_Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.
_Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.
_Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.
_Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.
_Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.
_Лада._ Ну i як: завищав?