— Акватрансформація? — примружився Кратов. — Десять років лабораторних дослідів по заміні в живій клітині води-0 на воду-44? А ти знаєш, що досліди на пацюках дають лише вісімдесятипроцентну гарантію?
— Знаю, — Кронс посміхнувся. — Здається, ми помінялися з тобою ролями. Тепер я мушу пояснювати директорові академмістечка те, що вирішено сьогодні на Раді.
— Ну-ну? — зацікавлено підвівся з крісла Кратов.
— Про це, до речі, давно вже всі знають. Якщо протягом двох місяців — здається, такий у нас запас води? — не станеться розгортки Кокона, то всі ми змушені будемо пройти через акватрансформацію. А розгортка, — я, мабуть, майже точно процитую слова Друа на Раді, — відбудеться нескоро.
— Настільки точно, що в мене мимоволі виникають деякі підозри… Засідання Ради зараз ведуться за зачиненими дверима і з заблокованим зв’язком. А втім, може, в тебе є жетон інспектора Комітету статусу людини, який дозволяє знати все?
Кронс знизав плечима.
— Якщо добре знаєш Друа і маєш ту саму інформацію про Чорні Кокони, що й він, то для цього не потрібно жетона.
Кратов почав обома долонями розтирати обличчя.
— Мене, однак, цікавить, хто ж він, цей інспектор, і чому досі не відкрився в такій екстремальній ситуації. Адже ж сидить він зараз десь, можливо, навіть у Раді, спостерігає, слухає, оцінює… — Кратов різко хитнув головою, намагаючись відігнати сонливість, що раптом напосіла на нього. — А втім, облишмо інспектора у спокої. Вирішивши питання про акватрансформацію, ми підійшли до іншого: чому припинено діяльність наукових груп? Сама вже акватрансформація вимагатиме величезної кількості енергії, якої в нас не так уже й багато. Крім того, належить забезпечити хоча б мінімум життєвих умов для акватрансформованих людей, а для цього потрібно: перепрограмувати синтезатори на випуск білка на основі води-44; побудувати нові оранжереї, де можна буде вирощувати акватрансформовані рослини, — на самому білкові довго не протягнеш; встановити в будинках кондиціонери з оптимальною температурою градусів так шістдесят п’ять; забезпечити людей теплим одягом, якого, до речі, у нас взагалі немає! Нарешті, вигнати вас із лабораторій і пристосувати їх під житлові приміщення, тому що, хай тобі буде відомо, сорок відсотків житлових котеджів побудовано з підручного матеріалу, тобто з льоду-44. Але й це не все. Є ще одна причина, з якої припинено діяльність усіх наукових груп. Зараз у полі знаходяться вісім геологічних і гляціологічних партій, зв’язку з ними немає, як нема його і з обома базами та зі “Шпігелем”. Передавач мовчить, радіо — теж. Якась неймовірна магнітна буря, лазерний промінь у цьому згорнутому просторі тремтить і вібрує… І тому нам потрібні зараз люди діла, такі, що вміють організувати будівельні роботи, провести рятувальні експедиції, перепрограмувати синтезатори, налагодити кондиціонери, добитися зв’язку хоча б зі “Шпігелем”, а не просто вчені, що вміють лише жонглювати мільйонами електроновольтів, яких у мене, до речі, і немає.
— Так, — прицмокнув губами Кронс. — Дякую за відвертість. Але чим я можу тобі допомогти, адже ти црийшов сюди не тільки для того, щоб пояснити мені ситуацію?
— Частково й для цього, — стиха мовив Кратов. — І от тепер, коли ти знаєш біль-менш усе про стан справ, я хотів би почути твою думку: якби ти був на моєму місці, коли б ти розпочав загальну акватрансформацію?
Кронс нарешті вийшов з-за пульта. Сухенький, малий, у завеликому на нього, вкритому численними складками комбінезоні, він повільно пройшовся по лабораторії, немовби розминаючи ноги.
— Адже ти давно вже вирішив це питання сам, — несподівано зупинившись прямо перед Кратовим, сказав він.
Кратов лише мовчки похилив голову.
— Ну, гаразд, — Кронс знову почав крокувати по лабораторії. — Я спробую поставити себе на твоє місце… Отже, що в нас є і чого в нас немає? Є запас води на півтора місяця і немає жодних житлових умов для акватрансформантів. На мою думку, розумним було б спершу підготувати нехай мінімальну базу життєзабезпечення і лише потім розпочинати акватрансформацію. — Кронс подивився Кратову прямо в вічі: — Але ж ти вирішив розпочати акватрансформацію негайно?
Кратов спокійно зустрів цей погляд.
— Так.
— Чому? Адже в нас принаймні місяць у запасі.
— Нема в нас місяця, — рівно проказав Кратов. — Навіть дня в нас немає. Тому що живуть на Сніжані.крім нас із тобою, ще й маленькі люди. Діти. Чотириста тридцять дев’ять дітей, що не досягли вісімнадцяти років. Їх що, теж до Шренінга?
— Так ось чому ти до мене прийшов, — задумливо мовив Кронс і раптом стрепенувся: — Алеку… а якщо… Кокон… завтра…
— Якщо… — Кратов відвів очі, і вся його фігура, ще мить тому зібрана, підтягнена, якось відразу осіла, він розслаблено відкинувся на спинку крісла. Руки нишпорили по кишенях у пошуках поліклетаміна. — Якщо ми проведемо акватрансформацію зараз, протягом двох тижнів, то дітям вистачить води на два роки…
3Пола довго стояла в дверях дитячої кімнати. Дівчатка ще спали. Крізь прозору плівку манежу видно, що Станка цілісіньку ніч воювала з постіллю. Подушку вона ногами заштовхала в куток, під головою лежить ковдра, простирадло обгорнуте навколо талії, а сама Станка солодке спить посеред цього безладдя і вві сні з насолодою смокче великий палець правої руки. Ларінда ж, на відміну від молодшої сестрички, як лягала спати на бік, підклавши під щоку долоню, так і прокидалась у тому ж положенні.
На спектрофлюоритовій стінці в танку застигли різноколірні мультизайці та сміхотливі лепусенята. Пола зітхнула й стерла їх зі стіни. Кінчаються дитячі казки…
Вона схилилась над манежем, дивлячись на рожеве дитяче тільце, і раптом її охопила нестримна хвиля ніжності, захотілось схопити Станку на руки, розтермосити, притиснути до себе, поцілувати…
Пола відсахнулась від манежу. Відчувала: ще мить — і вона не зможе стриматися, розридається вголос і налякає дітей.
Підійшла до вікна і прочинила його навстіж. Каріатида стояла вже високо над обрієм, і сніг на вулиці різав очі. Абсолютно сухе, тепле повітря відразу ж забило легені, і Пола закашлялася. Це допомогло їй оволодіти собою.
“Усе, годі. — Вона здмухнула волосся, що впало на чоло. — Не можна, щоб діти побачили тебе такою. Будь веселою і життєрадісною, начебто нічого не скоїлося”.
Пола повернулася і гучно сплеснула в долоні.
— Годі спати, соньки. Пора вставати. Півень проспівав!
На спектрофлюоритову стіну скочив вогненний півень і оглушливо кукурікнув.
Пола стягла ковдру з Ларінди, потім перехилилася через манеж і спробувала розбудити Станку.
— Ну-ну, досить потягусики робити, розплющуй оченята!
Вона поляскала Станку по спині, але у відповідь долинуло лише невиразне муркотіння.
— А от я зараз води холодної принесу, — пообіцяла Пола, і Станка, злякано здригнувшись, відразу ж розплющила очі.
Мати підхопила її під пахви й поставила на підлогу.
— Ось так воно краще. Поглянь, уже гноми давно на зарядку вишикувались, тебе чекають.
На передньому плані спектрофлюоритової стіни сім веселих гномів у різнобарвних шароварах почали робити ранкову зарядку. Трохи далі, на задньому плані стереозображення, дівчинка в трико виконувала вправи за системою Страдіссона. У кімнаті все дужче відчувався запах соснового бору, ранкової свіжості, ніби узлісся, де вистрибували зараз дівчинка та гноми, справді було поряд. Звідкілясь із-за розлогих сосен хрипким метрономом відміряла час зозуля, а в росяній траві сюрчали коники.
Пола рвучко відвернулася. Поштовхом руки відіслала ліжко та манеж у протилежну стіну, де постелі пройдуть дезобробку і ввечері повернуться на свої місця чистими й випрасуваними.
Ларінда позіхнула й, ставши навшпиньки, потягнулася. Потім відразу ж, без жодного переходу, вигнулася у місток.
— А я не хочу з гномами, — закапризувала Станка. — Я хочу, як Лалінда!
— Лалінда, Лалінда! — передражнила її старша сестра. Вона пружно відштовхнулась і перейшла із містка у стійку на руках. — Спершу “р” навчись вимовляти.
Станка набурмосилась і почала колупати ногою штучне трав’яне покриття підлоги.
— Що сталося, Станко? — спитала Пола. — Дивись, як Прошка весело зарядку робить!
Станка спідлоба позирнула на гномів.
— А чого вона длазниться!
Мати всміхнулась і погладила Станку по голові.
— Вона просто забула, що сама була такою ж.
Ларінда лише знизала плечима й, стріпнувши коротким волоссям, почала на місці крутити колесо.
Полі стало сумно. От уже й виросла старша донька. Чомусь ми, батьки, помічаємо це тільки тоді, коли скоїться щось із нами самими, коли ламається звичний ритм життя, з очей спадає полуда повсякденності, а з плечей — звичний тягар монотонних турбот. І ти раптом помічаєш; що на скронях у твого чоловіка прозирнула сивина, а в самої в куточках очей зібралися зморшки, що не піддаються масажу. А діти починають відмовчуватись при твоїх настирливих розпитуваннях, у них з’являються якісь свої таємниці, свої інтереси, формується непомітно для тебе й незалежно від тебе своє життя. І тоді ти усвідомлюєш, що твоя опіка їм уже не потрібна. Вони стали дорослими…
Ранкова зарядка скінчилася, і гноми, вихопивши з високої трави рушники, побігли до струмка вмиватися.
Пола знову плеснула в долоні.
— На превелику радість моїх дітей, бруднуль і невмивак, — виголосила вона, — вмивання відміняється!
— Ул-ла-а! — аж застрибала на місці Станка. Ларінда ж лише скоса кинула здивований погляд на матір.
— Відсьогодні ми будемо обтиратися снігом, — продовжувала Пола. — А тому всім одягти купальники і за п’ять хвилин бути в коридорі. — Вона рушила до дверей і вже звідти, обернувшись, підморгнула: — Усім зрозуміло? Вперед!
Пола зазирнула до їдальні, замовила сніданок, а потім зайшла до себе в кімнату, щоб скинути халат і вдягти темні окуляри. І тут її викликали зі Шкільного містечка. Вона відповіла на виклик, і в кутку кімнати репродукувався старший вихователь.
— Добридень, Поло.
— Добридень.
— Вибачте, що турбую вас так рано. Боявся пізніше не застати. Річ у тім, що вчора ви, забираючи дітей, не сказали нам, коли вони повернуться…
— Боюся, що я вам цього і зараз не зможу сказати… Старший вихователь похитав головою.
— Сподіваюсь, вони не багато пропустять по програмі? — спитала Пола.
— Ні. Гадаю, вони нічого не пропустять. У Шкільному майже нікого не залишилось… Вибачте, що потурбував. До побачення. Передавайте вітання Іржі.
І тут витримка на мить полишила Полу.
— Іржі пішов учора ввечері, — схлипнула вона. — Добровольцем.
Вихователь змінився на лиці. Якийсь час мовчав, потім сказав заспокійливо:
— Нічого, Поло. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. А моє вітання Іржі все-таки не забудьте передати.
Пола боялася знову зірватися, тому лише мовчки кивнула і відключилася. Безцільно пройшлася по кімнаті, повільно скидаючи халат. Напросилася на співчуття…
— Мамо! — гукнула Станка із коридора. — Ми вже готові!
Пола здригнулася і провела рукою по обличчю. Вона мусить стриматися. Мусить, мусить, мусить… Зітхнула й, так і забувши вдягти окуляри, вийшла в коридор.
— Готові? — весело перепитала. — Тоді уперед!
Пола підхопила Станку на руки і разом із Ларіндою вибігла на ґанок. Тут вона легенько підштовхнула Ларінду, й вони всі втрьох опинились у заметі. Знявся вереск, і почався гармидер.
— Ой, мамочко! Ой, мамочко! — тільки повискувала Станка, поки мати натирала її снігом.
Потім вони грали в сніжки, й Полі дісталося більше за всіх, адже їй довелося битися проти двох. Нарешті помітила, що діти вже стомилися, вдала з себе переможену.
— Здаюся, здаюся! — змахнула руками.
— Перемога! — радісно вигукнула Ларінда і кинула останню сніжку в стіну дому.
— Ура-а! — підхопила переможний клич Станка і, підстрибнувши, почепилася матері на шию.
— Чудово! А тепер — у душову! — наказала Пола і, взявши доньку за плечі, повернула її обличчям до дверей. — Ларіндо! Прийміть іонний душ, перевдягніться і йдіть до їдальні снідати. І допоможи Станці одягнутися!
Пола простежила, щоб за дівчатками затяглась перетинка іонного душу. З умиванням, здається, покінчено. Вона провела долонею по плечах. Неприємне відчуття — тіло немов натерте парафіном. Сніг при розтиранні топився під пальцями й відразу ж застигав на тілі неприємною тонкою кіркою. Доведеться все ж таки відмінити подібне вмивання і обтиратися мокрим рушником, нехай навіть за рахунок зменшення своєї добової дози.
Пола пройшла до себе і натягла прямо на голе тіло комбінезон із біотрату. Цупка сіро-зелена тканина спочатку складками висіла на ній, але поступово почала стискатись, облягаючи тіло. Шкіру почало легенько поколювати— біотрат почав переробку виділень шкіри. Шкода, що цей матеріал ще не пройшов повної експериментальної перевірки. Якби дітям дозволили носити комбінезони з біотрату, то проблема умивання сама собою відпала б.
Насилу вичесавши з волосся парафіноподібний сніг, Пола глянула в дзеркало, знайшла свою зачіску задовільною і повернулась у їдальню, щоб накрити на стіл.
— Годі мньохатись! — гукнула вона в коридор, скінчивши сервірування столу. — Чи скоро ви там?
— А ми вже тут! — крикнула Станка, із гучним тупотом вриваючись до їдальні. — Чим ти нас будеш годувати?
— Тим, що на столі, — відповіла мати.
Слідом за Ставкою до їдальні увійшла Ларінда, самостійно виростила собі стілець і мовчки сіла.
— Ой, полуничка! — захоплено пролепетала Станка.
Мати легенько ляснула її по руках.
— Спочатку з’їмо кашу, а вже потім — полуниці.
Станка наприндилась було, але її увага швидко переключилась на інше. Вона підвелася зі свого стільчика й перелічила прибори на столі.
— А тато з нами лазом хіба не буде снідати? — спитала розчаровано.
У Поли перехопило горло. Вона гарячково намагалася щось вигадати, та її випередила Ларінда.
— Тато поїхав у відрядження, — повільно проказуючи слова, мовила вона і пильно подивилась на матір. — Його терміново викликали вночі.
Знає. Вся кров прилинула до обличчя Полі. Вона похилила голову, щоб не зустрічатись із уважним поглядом старшої дочки. Знає. Ну, що ж, вона вже доросла…
— А коли він повернеться?
— Станко! — підвищила голос Пола. — Ти сюди їсти прийшла чи розмовляти?
— А якщо…
— А якщо ти будеш базікати, то не одержиш полуниці.
Пола мигцем позирнула на Ларінду. Дочка, як і раніше, дивилась на неї не по-дитячому пильно. Мати взяла ложку і знову поклала її на стіл.
— Їж, Ларіндо, — стиха мовила вона, дивлячись, як Станка ображено копирсається ложкою в тарілці.
Їли мовчки. Пола швидко проковтнула свій сніданок, навіть не відчувши його смаку, і тільки після цього наважилася знову поглянути на дочок. Ларінда вже доїдала свою порцію — їла вона машинально, дивлячись кудись убік. Станка ж усе ще вередливо длубалась ложкою в кащі.
— Станко! — суворо сказала мати. — Їж швидше. А то ми з Ларіндою зараз візьмемось за полуниці, і тобі нічого не залишиться.
Станка стрепенулася:
— Я залаз, мамо! — запхнула до рота повну ложку каші й прошамкотіла: — Я швидко!
У цей час пролунав сигнал виклику. Пола хотіла відразу ж дати дозвіл, але щось її зупинило.
— Хто? — несподівано слабким голосом запитала вона.
— Редьярд Шренінг. Лабораторія акватрансформації.
Пола скочила і знову сіла. Обличчя її взялося червоними плямами.
— Зараз!
Вона знову зірвалася зі свого місця, відібрала у Станки ложку, зняла її зі стільця.
— Ідіть! Ідіть до себе в кімнату. Ларіндо, забав там чимось Станку.
— А полуниці? — обурилася Станка. — Мамо, а як же; полуниці?
— Ось вам полуниці, цукор, сметана, ложки, тарілки, ну, йдіть же! — Пола мало не виштовхала дівчат у коридор.
Якусь мить вона постояла, притулившись спиною до блокованих дверей, важко дихаючи.
— Так, — нарешті дозволила вона.
У кутку їдальні з’явився високий худорлявий чоловік у біотратовому комбінезоні.