От,
— Капелюшок... а на нім п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова — не для моди, а для походу, для простору.
І нарешті —
— чоботи.
Ну, тут ясно:
подивіться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить? .
А тепер про її зовнішність, а потім —
— про неї...
.Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясно 1— жучок.
А втім, це не важно...
...Очі... ах, ці очі... Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі
— теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь — то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал?)... ніс — головка від цвяшка: кирпатенький («Кирпикі» — казали й так, поза очі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: «кіт у чоботях».
А втім, я зовсім^ не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав’язки, цікавої розв’язки, а від «кота в чоботях» — загальновизнаних подвигів, красивих рухів —
— іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красидих рухів у нас не буде:
у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв- гітарних поем.
Товариш Жучок — це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото.».
А яке — ви самі знаєте.
І ТІЛЬКИ.
А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь.
Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв’язка в гітарних поетів... От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє *! Всаджу собі оцей чингал... Умирає...»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші...
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман — це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розддлі я оповідаю про невеличкий ПОДВ'И г...
— А чий? Ви подумайт еі.
...Зима, фуга, буруни, іще буруни...
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут — у депо, і там — у депо...
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
...А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати ке хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
...На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д’ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова 2 — не воротішся.
65
З М. Хвильовий
Ой на горі та женці жнуть.
— ...Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити — і так сумно.
...Степ» Фуга, Буруни й буруни.
— ссоЄфто пятой вагон — антірнаціоналы-юй,. ї скажу я тобє, братяц, про народи. Латиш — єфто тіш, смірн-кой народ, мудрай; оврей — тож нічяво. Ходя — катаяць аль тутарін — суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол — панях І да: як ізавоя про поля аль про дєвчину — тякай!
...Степ. Фуга. І рейки — рейки.
— Козаки!
— Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «браунінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
...Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті прийшов. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
...Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані діряві вагони:
...«Поїзд генерала (ім’ярек)».
...Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
...Товариш Жучок дістала палива» А дістає так:
— Тьоту, дайте оцю паличку.
— Що?
— Дайте оцю паличку. 1
— Бери.
Взяла.
— А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
...Жучок: «кіт у чоботях».
Іще дає.
Товариш Жучок заливається: ''
— Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто — жучок!
Ах, ці. жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».
...Тріщить чавунна пічка — паливо., За вагоном летить, виє дика фуга,
їдемо на КубанЬо
¦ — ...Отак... не так» (Це товариш Жучок»)
Отак... не так...
Біля пічки одиниця вагону — може, я, може, хто інший, може, ВСІ' ми.
Вона вчить,,як залатати пропалену шинелю»
Але вона каже:
— Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона "нам обід варить, вона наша куховарка — і тільки*, Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку «Что такое коммунизм» (без автора)... Издание М-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
...Іноді ми їй кажемо:
— Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
— Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім «дзуськи»! — у нас є молодий «пареньок» — так зветься, так звемо: «пареньок». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
Ну, то їхнє діло.
...Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли.
. Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
— Чи не скінчила ти, бува, гімназію? — сміявся дехто.
Вона комічно сплескувала руками:
— Гімназію? Гімназія для панів. А для нас — дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
— Це паходной Ленін...
— Да руки порепані.
...А за вікном стояла туга, і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
...Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завжди:
— Д’ех! Революція — так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі поїзди, поїзд, як воли, і раптом:
— Стоп! ¦
— Що таке?
— Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику хугу, у дикий німий степ.
Тільки забув я ще сказати:
Частенько, коли потяг зупинявся на станції «на иеопре-дєльонноє время», товариш Жучок, упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди, і довго її не було. А відтіля вона приходила завжди в зажурі.
Чого в зажурі?
Це буде видно далі. '
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівці — ще, ще, ще... Колчак 3. Юденіч 4. Денікін 5 — ще, ще, ще... Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять... ще, ще, ще... Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Мчались місяці...
Минуло... я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті літ?
Коли це було?.. А може, це васильковий сон?
— Не знаю!
І от — літо, степове літо. Це степи біля Дніпра — недалеко Дніпро.
...Тепер ночі в літніх степах.
Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так замалював — їй-право!
.о.Я приїхав:
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі ещо в пятніцу. Предлагаю немедленно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
— Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
— Тебе дивує записка? «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
— Що за дискусія?
— Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
...Я пішов.
— Де кімната ком’ячейки?
— Он!
Входжу.
Дивлюсь — щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кіт у чоботях».
Ото штука!
— Ви секретар ком’ячейки?
— Я...— Вас, здається, товариш Жучок?
— Так.
— Ну, так ми з вами знайомі. Пам’ятаєте?..
Вона, звичайно, все пам’ятає, але вперше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
...Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала «Что такое коммунизм» (без автора)... Издание М-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції і, може, й сам не знає, що він секретар ком’ячейки, а потім узнає й пише:
«Предлагаю немедленно зарегістріроваться...»
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кіт у чоботях» і тоді вже був —
— «паходной Ленін...»
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна — «Паходной Ленін» — таке ж іноді було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
— Товаришу! І вам не соромно?
— Дозвольте... я ж... їй-право... я ж...
Товариш Жучок очі драконом:
— Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
«Товаріщ такой-то в таком-то месяце пропустіл столько-то
собраній» Получіл виговор от секретаря ком’ячейкі с преду-прєждєнієм винєсті єго недісціплінірованость на обсуждєніє общественного мнєнія партії посредством партійного суда на предмет перевода в кандідати ілі окончательного ісключснія із нашіх коммуністічєскіх рядов,
Подпісь».
Точка»
Коротко»
Ясно»
І трішки того..» ніяково»
..«Звичайно, як і тоді (тоді — в дикім степу), на ній колір «хакі», бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий
з кольором «хакі». Як і тоді: величезні чоботи не на ногу» Як і тоді:
— Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик — голівка від цвяшка: кирпатенький»
».»Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні — літні степові ночі»
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил, А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії»
А от дискусія (у печінках сидить!)»
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку»
— Дискусія — це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
— Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
О-ох! У печінках вона сидить! (Це, звичайно, не вголос»)
— Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізму»,
— Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд»., найом-ний труд.,, найомний труд...
Хтось підказує:
— Монополізація стредств проізводства, І.»,
— І ідіте ви к чорту, сам прекрасно знаю,
А от на другім краю:
— Комедія! Как все заволновалісь, Товаріщ Ларіков, не-ужелі ви не волнуетесь? Не верю. Не поверю, чтоб ви всьо знал і,
¦ Це до одного з тих, що все знають:
— Ну от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьер 6 разбіл ве-лікую французскую комуну — в 71 ілі в 48 году. А? От скажіте.
— А ви, товаріщ Молодчіков, нє хітрітє, нє випитивай-тє, скажіте просто, что ви нє знаєте» І тоща я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і багато з нас червоніє, бо більшість із нас — це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть»
— Це ж дурниці — ці дискусії, наче ми шкільники»
— І правда» На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти» Не достає ще екзамена з інспектором»
Іще чути:
— Да, наконец, дайте мне на мінуту «Азбуку комунізму»»
— Фу, чорт, снова забил» Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства».» монополізація проізводства...
— От бачите, все ж одно не знаєте.
— Ах, оставьте меня, товаріщ»»»
Нарешті вечір»
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх),— громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі — кавалерія» Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихенько за травами — «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух по-бігу, дух крові».
Але те забувається»
.„Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
— Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказано — історичний матеріалізм? Ви як думаєте?
— Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
— Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати»
Ми говорили, ми плутались (з нами іноді було навіть дурно).
А все це називалось дискусія. ,
Товариш Жучок казала:
— Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчіков?
Вона рішуче входила в роль педагога»
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу кухарку, на сьогоднішнього секретаря ком’я-*іейки — на «кота в чоботях».
...Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав).
Кричали:
— Геть сім’ю!
— Хай живе холоста женщина!
А для плодючої женщини казали:
— Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні й т. д.,
Й Т. ІНШо
— .„/Товаришу Жучок, можна двох любити?
— Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й «воздержуюсь»„
Так от —
— багато я написав би ще про товариша Жучка, і це заняття вельми цікаве. Та, бачите, зараз пів на п’яту, і мені треба вже спішити на партзібрання, бо там —
— товариш Жучок № 2, а це значить... проте коли ви партійний, то ви самі знаєте, що це значить.
Вона написала так:
«Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, післязавтра будете вже в Таращанськім полку, а я зараз буду в резервній кінноті: там щось махновщина, треба поагітувати Може, ніколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнівайтесь на мене за дискусію. Я знаю, у вас — самолюбство, але в нас — темнота. А поскільки диктатура наша.„. Словом, ви мене розумієте: нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень. З комуністичним привітом. Жучок».
Але вона сьогодні не поїхала і ми ще побачились.
Побачились от де.
Уявіть — порожня школа, політвідціл. По кутках, на столах сплять. Це муралі революції. Частина з них поїде в полки, подиви, частина ще буде тут, а потім теж поїде в полки, в подиви 7.