— Де Сьома?!
Налила собi повну склянку вiскi, але не стала пити. Утупилася очима у ртутну пляму сонця, мельхiоровий простiр iз пилинками, прямовисним промiнням. Алiсiя гикнула, i попросила ще раз Сьому. Охоронець позiхнув, але з мiсця не зрушив. Алiсiя провела рукою в повiтрi зовсiм без причини, перевернула склянку.
— Прибери! I поклич Сьому!
Охоронець ще раз позiхнув у кулак, розвернувся одним плечем i пiшов якось боком. Дорогою вiн перднув. I Алiсiя сказала «фi» затуливши нiздрi двома пальчиками. Вона сiла за стойку i стала чекати, уп'явши нерухомий погляд у зелений трикутник свiтла, що його сiкли комахи. Жiнка чiпає тi лiнiї пучками — проводить пальчиком, повертається назад. Вона встає i ходить уздовж шинквасу, скидає склянки на пiдлогу i кричить: «Сьома!» Потiм зупиняється, наче у фантастичному зеленому мороцi, з ударами спиць свiтла, бачить велетенську комаху, i ця комаха перебирає лапками — ось-ось добереться до неї. I щось змiниться. Саме так, усе мусить змiнитися. Вона закинула голову, подалася спиною, розкрила рота, показавши бiлi зуби дзеркальнiй стелi, i засмiялася переможно i довго:
— Старий козел! Вiн мене ще запам'ятає!
Нарештi до неї дiйшло. Це прозрiння вибухнуло шаленою радiстю. Вона дiстала слоїка. Висипала на шинквас, розбила на двi дорiжки, i втягнула через стодоларову купюру — як звикла. Сiла, закинула голову, поправила рукою свою хлопчачу зачiску. I впала на пiдлогу, схопившись за голову. Сьома i охоронець застали її в дикiй позi пiд шинквасом. Охоронець нагнувся. Помацав пульс на шиї, i сказав:
— Мертва. Блядь, передозняк.
Сьома, куций лисий чоловiк, нахилився над Алiсiєю. Вiдкопилив губу i помахав головою.
— Вiд такої дози й вiд такого паскудного коксу навiть школяру нiчого не буде…
— Тодi що це?
Сьома налив i випив. Потер лисину рукою. Глянув на охоронника.
— Тягни її до машини.
Алiсiю запхнули в мiшок з-пiд одягу й вiднесли до авто. Сьома подивився на годинник. Рiвно 14.00. Через годину її знайдуть на Харкiвському масивi бiля нiчного клубу «Самсон». За добу, перед самими похоронами Алiсiї Хрустенко, клуб «Самсон» загорiвся.
Хруст i Серафима сидiли в її червоному «Феррарi».
Серафима зняла чорнi окуляри, i в сталевих її очах, бiгали жовтогарячi зайчики. Вона подивилася на Хруста, i сказала:
— О котрiй її знайшли?
— Яка рiзниця. Скоро все закiнчиться, — сказав Хруст i погладив руку Серафимi.
Сонце плавилося в синiй порцелянi, i натужно, невiдомо де, кричала сойка. Серафима одягнула окуляри, натиснула на стартер i «Феррарi» червоною стрiлою увiгналася в синiй лiтнiй полудень. Нарештi вона побачила сойку, що летiла упродовж траси, урiвень iз «Феррарi». Серафима помiтила її краєм ока i додала швидкостi. Хруст здивовано глянув на неї, але нiчого не сказав. Але його погляд Серафимi не сподобався.
7
Вона сидить на майданчику. П'є каву з молоком i багато курить ментолових сигарет. Унизу жирнi тiнi розлазяться пiд тисячами людських нiг. Синє, ледь вловиме свiтло стоїть над бiлими плитами майданчика, з трьома столиками, зараз порожнiми. Серафима спостерiгає за людьми. Вона нi про кого не думає. Певне, пiсля того, як вона пiдмiнила слоїка Алiсiї. Пiсля її пишного похорону вона нiчого й не вiдчуває. Навiть задоволення. Серафима знає одне, що це не те, чого вона хотiла. А вона точно знала, що їй потрiбне.
Зараз вона спостерiгає за лiтнiм днем, за людьми, i строката тiнь мрiйливостi наповзає на її обличчя неймовiрно чарiвною маскою. Тiльки сухий трiск роздратування пробиває її зiницi, вузькi, як пiсля iн'єкцiї морфiю. Нарештi вона заспокоюється. Ось ця дiвчина… Висока, з червоними бантиками губiв, iз синiми очима, з непроглядною iнфантильною мрiйливiстю — вона подiбна до аконiту, на його гарну квiтку. Серафима запалює нову сигарету, iз задоволенням слухаючи, як пiд язичком вогню трiщать папiр i тютюн. Iнша, присадкувата, з кривими кавалерiйськими ногами — це дурман iз його пахучими бiлими квiтами, з колючими коробочками. Ця, з пишними бiло-мармуровими плечима, з повiльними рухами, у тiлi, але грацiйна, пристрасть i смерть заховано в її рухах, — це кукiль. Дiвчина з опущеними донизу очима, плавними рухами — о, сама сором'язливiсть — це чарiвна купина. У неї там, мiж ногами, швидше за все, чудово пахне. У Серафими очi спалахують i горять рiвним вогнем.
З «Лексуса» виходить жiнка. Спочатку нога — це нагадує кiно, Серафима довiряє тiльки кiно й чорно-бiлим порнострiчкам зосiбна — ця рiвна i пряма, погляд твердий i жовтий, як очi вовка. Вона, ця жiнка, вовче лико. Вона зустрiчається з розпатланою дiвчиною у рваних модних джинсах, напевне, донькою: блекота чорна. Серафима переламує нервово сигарету у попiльницi й повiльно повертає голову. Офiцiант, який не приховує своєї сексуальної орiєнтацiї, пiдскакує до неї, i вона замовляє чарочку абсенту. Коли приносять абсент, Серафима помiчає, що один столик уже зайнято. Жiнка i хлопець. Її не турбує хлопець. У жiнки неправдоподiбно блискучi очi, миловидне обличчя. Вона випромiнює млiсть i секс. Це беладонна. Чи ти розумiєш, йолопе, з ким зв'язався? Серафима усмiхається. Вона повiльно повертає голову: вiкна будинку горять слюдою проти сонця, у одному вiкнi кiт i красива жiнка у шовковому халатi. Вона випромiнює благополуччя, готове убити або пiдняти. Серафима ледь стримує дихання. Ця жiнка подiбна на олеандр. У неї екзотична врода, отруйна й бажана. Через таких умирають чоловiки.
Серафима п'є повiльно: свiт повертається колесом перед її обличчям. Мозок шпарко шукає вiдповiдi. Вона дивиться на пару. У хлопця в руках схема. Серафима усмiхається. Цi люди — так, так, саме цi люди — стали розбивати своє життя на схеми: з менеджменту, з дiтонародження, з маркетингу, з кохання. Хтось пiдкинув логiчну систему в їхнє життя, а та виявилася суцiльним божевiллям. Але всi повiрили у доцiльнiсть подiбних схем i втрапили в залежнiсть вiд системи. Це вона точно знала. А тому нiколи не попадеться на цей гачок. Нема дурних. Вона сидить пiд теплим вiтром i не розумiє, чого зараз не вистачає. Але тут робити їй нема чого. Не допивши абсент, вигинаючись тугим струнким тiлом, вона, вiйнувши запахами, прогнавши хвилю жаги — обличчя хлопця просто нiмiє, а дiвчина притискає до грудей руку — проходить майданчиком, прощається з офiцiантом. Вiн їй подобається. Їй узагалi подобаються такi: анi риба, анi м'ясо. Так себе легше вiдчувати впевнено в цьому свiтi. При виходi вона повертає голову i бачить лихоманку в очах хлопця.
Спускаючися Круглоунiверситетською, вона потрапила в затор: нiчого особливого, що б пов'язувало її з недавнiми спогадами. Вона зупинилася якраз бiля зелених, ядучого кольору, пластикових столикiв. Двi дiвчини в дешевих колготках i троє пiдтоптаних провiнцiалiв у яскравих пiджаках. Губа Серафими скривилася у бридливiй усмiшцi. Вона знала цю породу дешевих повiй — клофелiнниць. Вона була цнотливою. Навiть тодi, коли перебралася у восьмикiмнатну квартиру Хруста, то розiгнала прислугу. Лишилася одна куховарка. Серафиму за тиждень вона навчила готувати. Хруст тiльки задоволено сопiв носом. I зараз у сизих димах, у порцеляновому свiтлi полудня, з золотою полудою сонця на вiтринах вона намагалася думати про нього. Але навряд чи це виходило. Серафиму займало лише бажання. Спалахувало, пропiкало її, а потiм вiдходило — людини не iснувало. Коли вона лягала з чоловiком або жiнкою у лiжко, коли займалася сексом чи коханням, то iснувало щось третє. I це невидиме третє спостерiгало за ними, за нею, за свiтом — тягучим, ненависним i прекрасним. У лiжку Серафима намагалася наздогнати ту втрачену красу, — усе, чого вона не випила, не взяла, а можливо, це було її фантазiєю. Так чи iнак, але для Хруста вона була загадкою. Пiдстаркуватий бiзнесмен вирiшив, що таку ось жiнку вiн шукав усе життя. I втiшався з тiєї банальностi. I Серафима пiдтримувала цю впевненiсть, кожної ночi чекаючи поштовху, того тектонiчного поштовху, що знову розiллє отруту срiбла її жилами.
Вона вiдкинулася на спину, закурила ментолову сигарету, але це не принесло втiхи. Свiт зробився желатиновим, i будинки тремтiли у неї перед очима, зависнувши iграшками у полуднi. Реальнiсть зникла. Панiка ляснула в салонi. Погляд її поповз асфальтом, зiскочив на бордюр, i натрапив на руки якогось чоловiка. Дiвчата-клофелiнницi втратили напускний гонор i дивилися на нього. Серафима не пригадувала руки Фiкси, але руки (важкi, грубi, сильнi руки) Хруста iз запахом дорогих сигар, iз запахом її пiхви — ось що зараз займало Серафиму. Вона перевела повiльно самi очi, наче налитi свинцем, на обличчя чоловiка. Тонкогубий рот — вiчний невдаха. Сильнi плечi. Дешева шкiрянка. Вiн сидiв розставивши широко ноги у синiх джинсах, пив пиво i не звертав уваги на дiвчат, якi враз принишкли, як мишi перед удавом.
Серафима припаркувала машину i вийшла. Замовила пиво, i сiла навпроти. Як дiятиме, вона ще не знала. Але вона дивилася на його руки: випещенi, бездоганнi iз дорогим манiкюром. Безперечно, що цей чоловiк берiг i цiнував — так це руки. Хитрi очi незнайомця зловили її холодний погляд. I вона, i вiн зрозумiли: чоловiк перелякався. Вiн ще з хвилину просидiв, а потiм, не допивши пиво, пiдвiвся i пiшов, залишивши стояти у повiтрi приторний i дешевий дух парфумiв, диму i тiльки для Серафими знаного запаху — злочину. Вона допила пиво, потiм замовила ще випивки — дешевої горiлки — й горiшкiв. Дiвки здивовано поглядали на неї. Одна вихиляючись пройшла повз неї. Але продавець окрикнув її, i дiвка, хiхiкнувши, вiдiйшла. Серафима закурила ментолову сигарету. За хвилину викликала Чакоса, i скоро все потягнулося, як i треба, усталеним за рiк звичаєм. Але десь там далеко, у невiдомих нетрях, вона вчула сигнал, знак. I злiсть iз того дня крапля по краплi стала заливатися у її жили i серце. Чакос поклав руку їй на колiно, Серафима не вiдсунулася. Тiльки сказала:
— Щоб я бачила це востаннє.
Але це її збудило. Збудило настiльки, що хотiлося лягти вiдразу тут на сидiннi. I вона зрозумiла, дивлячись на струнку, зелену, з сизим вiдливом траву, що Чакос ворог. Несподiвано для Чакоса, вона попросила, щоб вiн зупинив авто, i пiшла у цю високу траву. Вона зайшла по пояс, втягуючи розкриллями нiздрiв гiркий i п'янкий запах. Потерла долонями. I — бiлий спалах в головi. Серафима радiсно усмiхнулася. Руки незнайомця, запах полинi i противний дух Чакоса. Вона пiдняла вгору руку й впала спиною у траву. Чакос стояв, насупивши кошлатi брови, курив рвучко, дуже швидко курив, однiєю рукою вiдганяючи мошкару. У кишках у нього перекручувало, пiд ложечкою смоктало: жах присiв на його плечi. Чакос спересердя сплюнув, i вирiшив, що обов'язково поговорить з шефом. Вiн не помiтив, як з полину на нього дивляться два срiбних озерця, двiйко очей — ясно, реально i страшно.
8
Для Лєри основним у життi був секс. I, як i ведеться, саме з цим у неї були проблеми. Пригода на Червоному морi не пiшла їй на користь. Лєра нiчого не навчилася. Iнфантильна зарозумiлiсть, переконання в тому, що вона — неабияка спритниця — обкрутить навколо пальця долю, пiдбивали дiвчину пускатися на всi заставки. Вона мiсяць не бачила Серафиму. I скоро спiймала себе на тому, що подумки займається сексом тiльки з нею. Але природний розум пiдказував їй, що у Серафими є iнше життя; життя, яке вона старанно приховує. На другий мiсяць, «повiдшивавши» усiх залицяльникiв, отупiвши вiд онанiзму, Лєра зрозумiла, що не може без неї. Серафима трималася вiд неї якнайдалi. Узагалi вона намагалася найменше виходити на люди. Хруст призвичаїв її до гольфу, до тенiсу. VIP-салони стали для неї справою звичною. Помалу дика провiнцiйна дiвчинка набувала свiтського лоску. Але що найдивнiше — великосвiтськi болячки аж нiяк не приставали до неї.
Вона навiдрiз вiдмовлялася вiд наркотикiв, дорогих розваг, i справувалася на кухнi самотужки. Вона входила в людськi життя, в довiру, але найтемнiшою плямою був Чакос. За Чакосом прийшов кошмар невiдомого чоловiка з рубаним вуркаганським обличчям i тендiтними витонченими руками. Чакос якось перестрiв її на кухнi в одному халатi i сказав: «Дєтка, я таки тебе розколю. Або ти ляжеш пiд мене, або…». I Серафима почала виконувати свiй план — упевнено, холоднокровно; зачинившись у спальнi, вона мастурбувала i поверталася в життя з сухими i жорсткими очима. Тут-то вона i згадала свою колишню коханку — Лєру. I вже з досвiдом, вирiшила, що колишнiх нiколи не буває.
Секс для неї нiчого не означав, окрiм засобу зняти нелюдську напругу, що високовольтним струмом весь час проходила крiзь неї. Як цiль, як досягнення, як iнструмент — Серафима ставилася до цього з провiнцiйною стриманiстю. Вона не була курвою, чи стервом. Вона знала, що робить це з iншої, хоч i не зовсiм зрозумiлої, причини. Їй подобалося спати з людьми, котрi їй були симпатичнi. Лєра ж втрапила в зачароване коло, а тому нiяк не могла вирватися з нього. Вечори її збавляли випивка i наркотики. А ще — спорт. Хто звiв її в Карпатах зi сноубордистами, лишається тiльки гадати. I ось вони — Лєра i Серафима — зустрiлися знову. Переспали, коли їхнi чоловiки пили вiскi i милувалися синiми схилами, вдаючи iз себе мужнiх завойовникiв. Iлюзiя — як приховане вбивство, або як пiзнання свiту. А потiм, поклавши голову на мiцнi сiдницi Лєри, Серафима сказала:
— Менi потрiбна оранжерея. Але це наш секрет. Ти вмiєш мовчати…
У Лєри вiд ревнощiв зайшлося серце: о, так, вона має таємницю, ця цупка й тендiтна водночас дiвчина. У Лєри набiгли на очi сльози. Серафима пiдтиснула плечi, i твердо сказала:
— Заспокойся. Ти поводишся, наче справжня лесбiянка. А ти ж бо менi подобаєшся, — i вона не збрехала. Лєра закурила, поцiлувала у спину свою кохану.
— Все, що побажаєш, люба.
9
Чакос у минулому був освiдомлювачем в карному розшуку. Або по-iншому — стукачем. Якийсь час вiн працював на Реуса, добре знав i Калениченка. А тому вирiшив копати десь у цей бiк. Логiка пiдказувала йому, що ця дiвчинка з неба не впала. Хтось повинен знати про неї. А що у неї темне минуле — не було жодних сумнiвiв. Навiть Алiсiя не була бездоганна, хоча нiчого особливого у покiйної в бiографiї не було. Чакос був педант i як кожен педант i чепурун-чистоплюй мав збоченськi нахили. А ще збирав на людей, з якими близько контактував, досьє. Такий у нього був пунктик. Вiднедавна його вразило почуття. I вiн сам це почуття, на межi пристрастi, роздмухував. Але Серафима виприскала мiж його пальцiв, як розлита ртуть. Його брав стороп од її погляду. I вiн хотiв її бiльше за усiх жiнок, якi в нього були. А ще Чакос так не боявся Хруста, як Серафиму. Вона йому снилася ночами. А коли снилася, вiн прокидався у холодному поту: переляканий, збуджений, мов нехолощений кабан. Тож розшуки Реуса нi до чого не призвели, окрiм того, що Чакос дiзнався, що того поховано на Байковому цвинтарi, i зробив це не хто iнший, як Хруст. Це здивувало Чакоса, бо у хазяїна вiд нього не було таємниць. А ще бiльше здивувало, що Реус жив iз Серафимою. Щоб запiдозрити Серафиму, не треба великих зусиль. Так Чакос вийшов на Калениченка. I тут його очiкувала несподiванка. Обидва вони загинули за досить таємничих обставин. I Чакос, потираючи руки, вирiшив дiяти.
10
Напевне, Серафима почувалася самотньою. Хоча це тiльки припущення: нiколи не скаржилася, а жила, наче у воду дивилася. I вона не могла без союзника. Ночами, густими вiд мрiй, — мрiї заповзали пiд її шкiру, болiсно i солодко, — згадувала Реуса. I десь у глибинi душi була вдячна колишньому, у всiх сенсах, майору. Вiн лишив їй два десятки досьє, трохи грошей i до десятка рецептiв отрут, що вiн напитав то у циган, то у бродяг, а то i повизбирував по бiблiотеках. А ще в їхньому сховку вона надибала до трьох десяткiв паспортiв, заготовок, порожнiх бланкiв. Це була спадщина Шпулi й Калениченка. Зустрiвшись знову з Лєрою, вона вiдчула мiцний ґрунт пiд ногами. Вона не дала новiй пристрастi розтягнутися на мiсяцi. Вона змусила Лєру придбати оранжерею i ростила там не самi троянди. Лєра чудувалася. Їй навiть це iмпонувало, її iнтригувало, i вона прямо пiсяла кип'ятком. Виходило так, наче вона намацала сенс у життi. Iлюзiя поцiлувала Лєру в лобика.