Інколи Сашко нагадує про те, що він моя запродана душа, що, хоч і вилізла назовні, щоб податися до нового ґазди, все ніяк від мене не відчепиться, все намагається (в відомий спосіб) залізти у мене назад. Ми довго кохаємося ранками. Хоча... чи принесе він апельсинів на мою могилу?
Мабуть, вперше з прищавого тінейджерського віку мені схотілося:
Здохнути
Дати дуба
аб жшпринесе він апельсинів на мою могилу? до нового ґазди, все ніяк від мене не відчепиться, все намагається (в відомий спосібПростягнути ноги
Піти тпру-тпру на курчу ляґу
Дочекати християнської кочини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної... На тому танатологічні фантазії вриваються, не надихає навіть Геловінська ніч. Обурена моїми відповідями київська брошурка «Афіша» сказала, що мій гурт не вдоста знаний, і що вони почекають на всановлення статусу мене як письменника. Я сказала їм, щоб встановлювалисаазав їм, щоб встановлювалиста знаний, іщо вони почекають на всановлення статусу мене як письменника. я зручненько відлизати у мене.
До речі, про кохання. Я забуваю імя твоє, Скандинавська Квітко. Полювання йде поміж сосен до кінця.
01.11.02.
Книжки, плівки, нотатники розкидані по підлозі. Мені так зручно. Мені зверху легше щось шукати. А взагалі все скидається на помешкання психа.
А епілепсією не хворієте? спитала мене поважна пані професорка.
Ні, тьху-тьху-тьху...
Ну, тоді ви все-таки не дотягнули до повної геніальності.
Відтак Артим мені сказав, що епілепсія хвороба інфекційна, й захворіти нею може будь-хто. Я чхнула. Будь здорова, правда. А потім сповістила Артимові, що, певно, не хочу і не буду викладати в цьому університеті.
Слава Богу, вона зрозуміла це, поки небо ще не стало зовсім темним... сказав він.
* * *
Where is your homeland?
Well, thats in Sweden, near Vaastervik. In English you can call it «Blueberry bay».
Are you from Sweden?
Ive been there... Once.
3.11.2 День початку реабілітації.
Я лежу спиною на дуже зимному дні колодязя. Зверху залетів протяг і просто завис наді мною, заповзявшись мене повсякчас холодити. Простягаю руку до слизької стіни, забиваю під нігті якусь підступну паросль. Навряд чи допоможе звідси вилізти, та все ж хапаюся за неї, точніше, просто драпаю стіни. Скільки вже часу я тут чекаю на мотузку згори? Всіх інших вже повитягали звідси так давно, що я вже впевнений: лежав тут споконвіку сам-один. Мій голос час від часу спіраллю забігає наверх, а там одразу дубне й скапує слизом мені на голову і руки. Чекаю тута зяви бодай якогось хробака чи мокриці. Все мене полишило, геть усе. А я навіть й не казав отому всьому «Геть!»
Можна кожну сторінку ненаписаної маґістерської змазати наркотою. Кокаїном, ліпше всього. Буде, як в «Імені Ружі» тільки той, хто буде слинити палець при гортанні буде не вмирати від отрути, а виганятись від коксу. А якщо ще й шрифти зробити різнокольоровими... Так казав Борейчук. Він, певно, не зовсім хтів, щоб я їбанулась. Но і так, як каже Іздрик. Dead can dance, як каже ще хтось. Не Заратустра.
Абстрагування часто виступає як багатоступінчатий процес, результатом якого є абстракція від абстракції. Це з Сашкового реферату. Сашко математик. Реферат, бля, з педагогіки.
yy ii??ooiiaa
aaooaaoo iieeaaeeaaooee ooaaaaaa oo nniiaa??
nneeaa??aaoo yy aaooaa aaoo??iieeee
yy iiaa ccaaiiaaaaooii nnaaiiiiaaiiaaaaiiaaiieeee
iiaa ee??aaee?? nnaaaaaa
aaii aaaaooaaaaii AAiiaaaa iiaaii?? aaaaeeaaeeii
yy iiaaaa??oouu eeiiaaii iiaa aaaa??oo
aa??eeaaeeaa nnooaaii????iiiiyy
ii??eeeeeeaaaa aaiinnee??aa??aaiiiiyy ooeeiiaannooaaaa aaeeyy iinneeooiiaaiiaaee??ccoo
iiaaaaiiii ooaa aaaa??aaiiiiyy aa??aaaaaa??ooiinnoo?? oo aannuuiiiioo
ii??ii??iieeooee
ooaa aannuuiiaaii eeeeoo nniiii
ii??iieeeeaaaaeennyy
eeeeooaa aa aaaaaannuueeeeoo nniiaaoo
aaoo??aa??aaaaoo eeiiiioo??iieeuu iiaaaa nnaaii???? ??iiaaeeaa??aaooaaeeuuii??nnoo??
aaeeyy ooaaaaaa ooaa ii??iinnooii
ii??iieeeeiiuunnyy
ccaaiieeooee ooiiee nniiii yyee nniiiiaaiiaaaaaannyy
iiaaii??eeee??iioo?? aannaa nnooaaiiaa iiaaiieeii
Такий-от був Сашковий текст. В перекладі він мав би значити:
я пішов
буду плекати тебе в собі
скажеш я був дурний
я не надто самовпевнений
не люблю себе
до вашего Бога мені далеко
я навіть його не бачу
бридке створіння
приклад дослідження уйобства для психоаналізу
певно це бажання відвертості у всьому
очорнити
це всього лиш сон
прокидайся
лише в гадських снах
втрачаеш контроль над своєю індивідуальністю
для тебе це просто
прокинься
запиши той сон як сподобався
наприкінці все стане одним
Та все ж quel deejaa vu він не пішов. Нє, у мене, звісно, вже попроростало пазуряччя тупої невимовності в грудях, я безсловесною твариною заскляніло споглядала квадратики і літери на чорному джинсі моєї сукні, в закапелках мозку я вже виправдовувала його вибір «Піти», але ж.
ВІН БУВ АНГЕЛОМ.
? i?oe ia ci?a ae, iaa?ou yeae caoio?a. Ai oi ia eiio aeae?aoe ?an i?eeuio?a ? a?aeuio?a ?, oei ia?a, ia iai?, oi?a y e aeii?eea aia?y?a eiio e?eea ??aeii? aey ieooy iinoao «?aea». I?, ia iai?. Oi?a y e iaea ?ioe?e iea o a?aia?a?aii? aa???iui? oeae, a a?i ?o iaa eeoa aaa. A ua ie a?i?a iioa?aoaaee eiio ai?iao a ?a?aiiee (?oaee?) eie??.
Ну що, хтось то побачив? питаю.
Ні. Мене ніхто окрім тебе не бачить.
Інколи він каже, що є простою галюцінацією, що у мене простий параноїдальний синдром. Я йому кажу, щоб він просто не вийобувався. Тоді він просто розкладає по торбинках жовті яблука. На кухні. Я прищемляю йому зеленкуваті від хімікату крила кухонними дверима. Він не йде. Але не тому. А тому що.
ВІН Є АНГЕЛОМ.
А ангели танцюють навіть мертвими.
08.11.02 (За місяць моє деньнародження. Стати великим і сильним. Визначитися з житієм).
Так я думав років у 16-17-18, коли розмірковував про свої 22. Хтось колись сказав мені, що треба обовязково визначитися до того часу, на крайняк до тридцяти трьох або, в дуже рідкісних випадках, до сорока чотирьох, але так довго не живуть. Такий от булшит, як сказали б американські мучачі. Я ж мучачік чистокровний український, хоча й кохаю дівчину-бусурманку, і діти мої, як вона їх вродить, таки й бусурманами породяться. Тьху на тебе, дурню, вона ж за тебе не хоче, та й кров у неї чиста, майже арійська, а ти так, другий ґатунок, зі своїми карими очима й темно-русявим волоссям. Коротше, я не той, про кого Положик співає: «В мене світле волосся, блакитні очі, і кожна зустрічна жінка мене хоче». Хоча про останнє... Твої нещасні співробітниці-німки та-ак на мене витріщалися вчора у клубі, ледь своїми колготками не подушилися. А ти, як і будь-яка стервочка на землі, від цього лише більше шаленіла й виціловувала мені вуха й шию. Одна з них ще мені сказала, прощаючись, ламаною російською:
Натеюс, ми йішто с вамі увітімса...
Я їй голлівудсько посміхнувся. На крихітній сцені «44» догравав «Мертвий Півень».
Відтак вже на виході ми зустріли мою колишню коханку з якимось причесано вдягненим мешканцем Нашого міста. Вона радісно з тобою джерґотіла англійською, я собі байдуже йшов поряд, не сильно прагнучи познайомитись із тим мешканцем, лиш час від часу кидав тобі якісь стьобуваті маяки французькою, щоб подивитись, як від того тихо шаленіє моя колишня. Сука. Я таки постраждав через неї. Вона була звичайною кабачною співачкою, щоправда, із найліпшим на Вкраїні соуловим вокалом. Приїхала сюди з провінції, стрибала від невдачі до кидалова, зичила в мене гроші. Робив для неї все: знайомив із людьми, всім її розмальовував як щось цілком бомбове й неймовірно комерційне, готував їй фаршировані шампіньони (я (!!!) готував!!!) і мастив ступні пахучою оливою. Вона була страшенно худа й висока. Вища за мене. Здалеку була нічо так, симпатична, та шкіра обличчя була поїджена якоюсь давньою хворобою. Кохалась якось без особливих поривів посилалася на втому, на депресію, на бознащо іще. Хотіла мене лиш тоді, як інші баби, змокрівши між ногами від вигляду мого торсу на біґ-бордах, лізли до мене зусібіч. Тоді лише тихо до мене підходила, цілувала десь згори (була ж вищою), так само згори всіх змірювала сірими очицями і трохи зарізко казала:
Падьом.
Ми розійшлися. Мене забембали її творчі пориви неспокійної душі. Вона писала цілком гівняні вірші, а претендувала ще й на роль композитора. Вона роздавала свій номер телефону таким відстійним почварам, що я би не торкнувся більше її тіла навіть за наявності медичної довідки від венеролоґа. Вона була звичайна курва. Курва із потужним соуловим вокалом. Шкода, що не застосовувала його під час орґазму, та то вже таке. А, ще якось ми були зустрілися (де?), вона щось верзла мені з голосним придихом про те, що її почуття лише тепер прокинулись, і що вона дико мене хоче. Я взяв таксі і повіз її до себе. В таксі ми цілувалися. Вона сказала:
Ну нарешті!
Вдома я дуже довго не виходив із душу. Потім вона зробила мені міньєт, я кінчив, а її грати не схотів. Розплакалась і заснула. Зранку тихо зникла. Добре, що не готувала сніданку, бо було б мені «Ой не ходи, Грицю...»
Вчора ми не пили разом. Ми порадили їм чергову забігайлівку на Толстого і пішли на метро. То й добре, правда ж, Скандинавська Квітко? Вдома ми довго кохалися, аж поки не поснули. А вночі сніг вмовив небо віддатися йому, і зрадив небові з землею, тихо-тихо її накривши, міцно до неї притиснувшись. Так, як ти укриваєш мене своїм тілом, благаючи щоб я ввійшов у тебе якнайглибше й найніжніше.
12.11.02
Скочив зайчик у тернину,
Та й порвав кожушину.
А лисичка регоче,
Зашивати не хоче.
Дитяча пісенька. Слова Марійки Підгірянки. Остання сторінка ґазети рекламних оголошень з приводу нових раковин і пожиттєвої депіляції під пахвами. Пісенька ззаду, з нотками. Для таких, як я, щоб витягли зі скриньки і бубніли б ту пісеньку в ліфті маршрутом на сьомий поверх. Підгірянка. Дитинство. Дитяча оперета (оперетка звучить образливо). Скільки мені було: вісім, десять? Роль Ночі для найповнішої і найпохмурішої дівчинки. Особливі вокальні дані не обовязкові. І, тим не менш, аж дві пісні співати, а відтак ще й записувати радіопєсу. Видатних письменників і музикантів у Франції в цей час сексуально травмують у туалетах їхніх ліцеїв.
Митець, патолоґія... Мені хіба що не подобалось, коли мама сиділа в глядацькому залі, а відтак вдома представляла опозицію загальному глядацькому враженню. Ні, вона ніколи нічого не називала гівном. Так, проста едукативна критика.
Скоро має повернутися ангел Сашко. Ґарден-енджел, як я його деколи кличу. Садівником він бути не хоче, й тому виправляє:
Не «ґарден», а «ґардієн».
Ну то таке. В ангела-Сашка опріч мого вайлуватого спеллінґу й своїх турбот вистачає. До прикладу, його зріст чи довжина статевого органу.
Фе, каже він, - знаєш, як важко, коли в тебе довгий член? Ці дебіли совкові зробили унітази так, що сидячи на них, не можеш не торкнутися ним тої холодної гидкої фіґні. Бее!!! Зразу вилітаєш з туалету і летиш, як ошпарений у ванну митися. Хіба що робити все якось підвиснувши...
Чи надбудувати додатковий поверх.
А ще ангел Сашко не зовсім любить тебе, Скандинавська Квітко. Він часто співає мені:
I met
a christian in Christiansands
and
the devil in Helsinki
Ти ж, у свою чергу, сказала, що він цілком тобі подобається, лишень що трохи різкуватий. Нє, вона сказала «forceful». Як його найліпше перекласти?
Фе, яке негарне слово... образився ангел Сашко.
А все-таки він із тобою кохався.
Впишеш той епізод до свого роману? поцікавилась ти наступного дня.
Так, цілком можливо... Ну, може не все достеменно... відмазувався я, розпалюючи тим часом свою чуттєву память аж до неможливого. Так, якісь там деталі, кольори, запахи...
Я описав все достеменно й відіслав до ґазети «Спід-інфо». Жарт.
(Він у лікарні на Кульпарківській. Його мені не закличуть, сказала пані з його мистецького обєднання, його переміщають з палати в палату. Що з ним, мені не сказано. Сказано: побутовий момент, за тиждень буде на роботі. Так що приїздити до Львова не варто, а варто звязуватися із нею, як мені щось горить, сказала та пані. Кульпарківська... Що вона мені нагадує?)
15.11.02.
Чи є на світі?
18.11.02.
я. Задихаюся.
Я здаюся
Роздаюся навсебіч
Роздягаюся
Розглядаюся
І
Розпорошуюся
Сухими росами
(Порошками)
що їх лиш папугам
вранці
не бридко.
Цикл підходить до завершення. Голі янголи пишуть сумні вірші до тієї днини. Тільки я не пишу нічого. Ніц-нічого, ніцнічого. Так, наче хтось почовгав уночі. В хаті виростають жовті книги. Самі лише жовті, що на повний шлунок здаються оранжевими. А може просто собі достигають. Я пишу «жіночу прозу». Можна ще її в італіки вганяти, гівняна суть від того не закосичиться. Кінець книгодрукуванню. Але то тільки мене стосується, бо ж то мої книжки подуріли: розростаються, де тільки не ліньки. Я займаюся психоаналізом, щоб не йобнутись. Стоп. Я? Займаюся? Психо... ага! Щьас. Прикриття, відмазка, останній екскюз перед платниками податків, що, фактично, утримуватимуть мене у психдиспансері, ЯКЩО (б). Хоча які вже заяложені ці думки-самолюбування-саможаління на тему психічної нездоровості. Куди мені... В мене ж бо «дуже характерне жіноче мислення», сказала Зборовська. От, тепер доведеться собі справжню піську відрощувати. В середу піду в солярій зі знайомою гейшею. Янгол Сашко був від того не в захваті.
А що, образилась на його відсутність реакцій я, невже жінка-танк не може сходити в солярій?
Відтак мене дико розсмішила картина танку в солярії. Ну десь так я, приблизно, й буду виглядати. А Сашко сказав:
Ага, будуть всілякі мальчікі за тобою бігати... Конкуренти. Бо я тебе і таку люблю. Страшну.
Думаю, треба його розважити запевненням, що після одного-єдиного солярного сеансу в 10 хвилин за 15 гривень (на більше сеансів срана інтеліґенція не спроможна в силу обєктивних чинників) пика кривості своєї не позбудеться. Зате ж буду лежати там, спостерігати голісіньких пещених грошовоосяйних кралечок із вигрітими ультрафіолетом порожнинками для мізків, і думати:
Я ОСОБИСТСТЬ.
Відтак погортаю якийсь із жєнскіх журналів, якщо не виженуть одразу після того, як відмовлюсь від джакузі-сауни-тренажерів і фітнес-консалтинґу. О, жєнскіє журнали - то всьо, то фініш, то вишак! А що ж ви хтіли? Я пишу жіночу прозу...
Мені страшно. Страшно. Страшно.
Певно, в такі-от вечори і приходить
Смерть.
Починається вона десь у зеленій свічці, що горить у спальні, якраз за коридор від мене. Там на ліжку плавиться янгол. Скоро-скоро моя черга. Ангел відсипав мені трохи свого піря. Цікаво, що мені ще намагатися встигнути? Викурити б цигарку, ось тут пачка біля мене лежить якраз, на японський прапор схожа, та ж я не курю, холєра. Музика? Це якщо хочеться померти у власних блювотних масах, що, в принципі, і так за нєфіґ можна досягти. Дві платформи під ногами розїзджаються. Все на світі даність. Світ прозорий, як бурштин. Я ґандж у тому бурштині. Або, по-простому, лантух із лайном. Ла-ла типу.
«Я нічого не зробив у цьому житті... Я не вмію ростити свиней...» каже Уельбеківський герой. Депресняки середини життя. Повільне повернення органічної речовини в неорганічну. Розпад. Відвислі статеві губи й слабенька ерекція. Так, добре. Все законно. Тільки якого дідька мені зараз цим паритись? Ще, принаймні, років так із вісімнадцять можна похотіти здехнути з багатьох інших приводів.
Фе, крапаю щось, як у 18 років. Де ти, о втрачена дірко? (Я про вхід для несвідомого).
З іншого боку, якщо я зараз гикнусь, в цьому буде чимало й позитивних аспектів. По-перше, обовязково знайдеться кілька некрофілів-видавців, що зрадіють можливості «відкрити так рано згаслу зірку», й не платити їй авторських відсотків за продаж худеньких (але ж яких вагомих! самостьоб) книжечок. По-друге, кліп наш крутитимуть з більшою охотою, аніж після перегляду моєї мармизи в ріал-таймі. По-третє, диски розійдуться мільйонними тиражами, «Я така маленька» будуть ротувати на всіх засраних ЕфЕм-станціях, а гопніки похапають гітари, й волатимуть мої пісні попід підїздами, і вже не пиздитимуть неформалів, а обіймуться, як рідні сестри, і заплачуть на могилі надії молодої української держави... Ну що, Карпа, бач сама, який тута чьос намалювався? То всьо станеться хіба як комета в Землю вхєрячить. Все інше юзлес. А Юзлес, як справжній єврей, завжди має рацію.