— Лічу до трьох. Якщо при слові «три» ви не будете роздягнені, я всаджу вам кулю в лоба. Раз… Два… Прекрасно! Ви дуже добре зрозуміли мене.
І цей улан роздягся за мить.
— Тепер твоя черга, Фанфан, — сказав, усміхаючись, Зірвиголова.
Другий улан був високий і кремезний, Фанфан же худий, мов тріска, а на зріст — зовсім куций. Мундир улана майже прикрив його стегна, а штани довелося підтягти аж до пахов, і все-таки вони тяглися по землі.
Зірвиголова залився гомеричним реготом; навіть на губах серйозного Поля з'явилося щось схоже на усмішку — такий кумедний вигляд мав парижанин.
Та Фанфан не розгубився. Засукавши рукава і відвернувши краї штанів, він іронічно, з комізмом справжнього Гавроша оглядав своє вбрання. А злощасний улан, неймовірно смішний у занадто короткому і вузькому жіночому вбранні, скидався на одну з тих жалюгідних маріонеток, яких збивають ударом м'яча по сільських ярмарках.
Третій улан сам догадався, що для нього найкраще — якомога швидше покінчити з переодяганням.
Обмін одягу з Полем відбувся без інцидентів, і за дві хвилини все було закінчено.
Зірвиголова знову став серйозним.
— Ви вільні! — владно, з гідністю сказав він. — Сідайте на коней і повертайтеся в табір. Передайте од мене уклін майору Колвіллу і скажіть йому, що замість пастушок я посилаю йому їхнє шмаття. Нічого більшого, на жаль, цього разу зробити для нього не можу.
Розлютовані, пригнічені соромом і зовсім одурілі від усього пережитого, улани скочили на коней і, плутаючись у спідницях, з-під яких стирчали їхні босі ноги, щодуху помчали до табору.
А Зірвиголова, Фанфан і Поль, скинувши за плечі карабіни, повернулися на ферму.
РОЗДІЛ III
Давні друзі. — Сапери роти Молокососів. — Наполеон. — Необережність. — Оточені! — Парламентер. — «Капітулюйте!» — Горда відповідь. — Під артилерійським обстрілом. — Пролом. — Зірвиголова купує стадо. — Примха коштує тридцять тисяч флоринів. — Про те, навіщо потрібна була ця покупка. — Надзвичайні готування. — Куди підуть корови? — Нестерпне вичікування.
Там їх чекав приємний сюрприз. На подвір'ї ферми вони побачили вісім осідланих, споряджених по-військовому коней, що з насолодою жували початки кукурудзи. То були бурські поні.
А коли троє друзів увійшли у парадну кімнату, їх зустріли радісним «ура».
З-за столу встало восьмеро чоловік. Двоє з них, з довгими бородами, простягли руки і вигукнули:
— Зірвиголово! Друже! Приймайте перших волонтерів нового ескадрону Молокососів!
— Лікар Тромп! Перекладач Татусь! Радий вас бачити! Але які ж це Молокососи з бородами, широченними, немов лопати!
— Вони цілком можуть бути саперами! — втрутився Фанфан.
— Браво! Молодець, парижанин! — вигукнув лікар. — А я, — продовжував він, — у госпіталі відчув, що старію. Дайте мені бойове діло. Ранити однією рукою і лікувати другою — от моє покликання!
Татусь із повним ротом їжі перебив його:
— Наказ генерала Бота оголошено нам позавчора, і ось ми вже тут, а з нами і Жан-П'єр, і Карел, і Еліас, і Гуго, і Іохім, і Фіньйоле, який втік з понтонів, а скоро приїдуть і інші.
Зірвиголова, сяючи, потискував простягнуті до нього звідусіль руки:
— Ого! Та нас уже і так одинадцятеро! Ну і вдаримо ж ми тепер по англійцях!
— Смерть ворогові!
— Так. І особливо смерть уланам! — вигукнув Зірвиголова. — Від сьогодні ми оголошуємо їм нещадну і безперестанну війну — війну на винищення. Як я їх ненавиджу!
— І проте носите їхню форму!
— Так само як Поль і Фанфан.
— О, я не дуже гну кирпу від цього! — засміявся парижанин. — Ви тільки гляньте на мене. Гарне платтячко? Яке опудало, друзі мої! Чи ви бачили колись таку потвору?
— Але яким побитом потрапили до вас ці мундири?
— Кумедна історія! Зараз розповім… Можна, хазяїне?
— Шквар, тільки коротше. Однаково поїсти треба: від бутербродів сестрички Беті давно вже й сліду нема. Пожуємо — і в дорогу!
Фанфан палко розповів про їх сміливий наліт на водойму Таба-Нгу, про відступ і переодягання уланів.
Неважко догадатися, який успіх мала його розповідь.
Потім Молокососи добре закусили, запиваючи страви кафрським пивом. Принесли також дві пляшки старого капського вина, і всі чокнулися за успіх кампанії і за «дядька Пауля», шановного президента Трансваалю.
Це ім'я викликало вибух ентузіазму.
— Хай живе дядько Пауль! Хай живе бурський Наполеон! — горлав Фанфан, п'яніючи від власних слів.
Наполеон! Це порівняння прозвучало надто пишно, навіть фантастично, так що сам парижанин відчув потребу пояснити це хоч би тим з гостей, які розуміли французьку мову.
— Так, Наполеон! Я не відмовляюся від своїх слів. Доказ? Будь ласка! У Наполеона була єдина в своєму роді трикутка, а у дядька Пауля — циліндр, схожого на який не знайдеш на всьому світі. Треба бути генієм, щоб наважитися носити такий капелюх… І ще доказ: Наполеон смертельно ненавидів англійців, яких лякала його трикутка, і дядько Пауль також ненавидить їх, а його ковпак також вселяє в них дикий жах! Що, здорово ми поцокали англійців?.. Пам'ятатимуть Молокососів! — сам захлинаючись від захоплення, закінчив Фанфан свою промову, що викликала бурхливе схвалення слухачів.
Але тут у залу вихором влетіла сестричка Гріет — справжня — і одним словом перервала бурхливу овацію:
— Улани!
Боже мій! Про них зовсім забули. А багато їх? Мабуть, якийсь сторожовий патруль. Зараз Молокососи добре їх провчать.
Зірвиголова прожогом вийшов, здерся на гребінь стіни і глянув на рівнину. Сто чортів, діло серйозне! Уланів було понад сотню. Вони мчали розгорнутим строєм, обходячи ферму, щоб відрізати її від Таба-Нгу. Тікати було пізно. Молокососи потрапили в оточення. І Зірвиголова, повернувшись, скомандував:
— До зброї!
Молокососи зараз же посхоплювалися з місць, розібрали карабіни і, вибігши на подвір'я, замкнули важкі ворота, підперши їх для певності тридюймовими дошками.
А втім, бурські ферми з їх високими і товстими мурами взагалі являли собою справжні маленькі фортеці, в яких жителі могли відбивати несподівані наскоки ворога.
Улани швидко наближалися, з усіх боків обходячи ферму. За ними показалися інші кавалеристи, мабуть, драгуни: здалека вони здавалися зовсім крихітними, наче олов'яні солдатики.
— Чи не думають оці джентльмени вшанувати нас облогою? — сказав лікар Тромп, заряджаючи маузер.
— Я мусив був розставити вартових! — нарікав на себе Зірвиголова. — Така помилка непростима для командира розвідників. А проте чи не однаково, де битися — тут чи в полі… Головне — битися. До того ж нас аж одинадцять, — заспокоював себе Зірвиголова, — і ми, хоч і Молокососи, не дамо перерізати себе, немов курчат.
Зірвиголова не знав вагань, і його самовладання у подібних обставинах було просто-таки незбагненне.
— Скільки у вас патронів, Татусю? — спитав він.
— Близько двохсот на людину.
— Чудово! А в нашої трійки — по двісті п'ятдесят. Загалом понад дві тисячі патронів. І, звичайно, ми не стрілятимемо ними по горобцях.
Улани все наближалися. Зірвиголова уміло вибрав позиції для десятьох бійців, з яких складався гарнізон маленької фортеці, а сам вирішив залишитися в резерві, щоб мати змогу в разі необхідності приспіти на допомогу кожному посту.
Усіх заходів захисту було вжито. Метушня припинилася. Настала мертва тиша.
Здалека долинув пронизливий звук ріжка. У супроводі сурмача до ферми наближався улан з білою хустиною на вістрі піки.
— Парламентер, — сказав Зірвиголова, потираючи від задоволення руки. — І, звичайно, з вимогою капітуляції. Ну, нічого, ми влаштуємо йому гідний прийом! Знатимуть, з ким мають справу.
Разом з Фанфаном, який прикрасив свій штик білою салфеткою справжньої сестрички Беті, Зірвиголова піднявся на гребінь муру.
— Шкода, що в мене немає дудочки, — пожартував Фанфан, — а то зіграв би я їм пісеньку!
— Лейтенанте Фанфан, струнко! — з насмішкуватою урочистістю скомандував Зірвиголова.
Англійський парламентер зупинив коня за п'ятнадцять кроків од ферми і голосно гукнув:
— З наказу його милості майора Колвілла я вимагаю від жильців цієї ферми відчинити ворота і беззаперечно видати людину, яка зветься капітаном Зірвиголовою! В разі невиконання наказу будинок буде взято штурмом і спалено, а жителів його судитимуть з усією суворістю законів воєнного часу.
Відповіді не довелося довго чекати:
— Я, капітан Зірвиголова, що підірвав водоймище Таба-Нгу, оцінив усього в один пенс голову людини, яка зветься Колвіллом, і знищив взвод уланів, посланий в погоню за мною, — я пропоную вам негайно забиратися геть звідси! Інакше я стрілятиму. Парламентер повинен бути ввічливий, а ви невихований грубіян. Щождо Колвілла, то я присудив його до смерті, і тому його слова не мають для мене ніякого значення.
Видимо збентежений, парламентер відповів трохи м'якшим тоном:
— Мушу застерегти, що нас п'ятсот чоловік і ми в разі опору полонених не братимемо.
— П'ятсот чоловік — це не так уже багато. А полонених у вас не буде хоч би з тієї простої причини, що вам не пощастить їх узяти.
— Це ваше останнє слово?
— Так, сер!
Переконавшись, що наполягати — марна справа, парламентер повернув коня і поскакав у супроводі сурмача.
Минуло чверть години. Англійці були ще далеко, але кільце облоги поступово вужчало. Вони наближалися дуже обережно і не наважувалися йти напролом, не знаючи, скільки бурів на фермі. А один уланський взвод з дванадцяти чоловік застиг нерухомо приблизно за півтори тисячі метрів од ферми.
Непростима легковажність! Зірвиголова, щоб показати ворогам, на що здатні Молокососи, не міг устояти проти бажання послати їм привітальний залп. Він покликав до себе найвлучніших стрільців, тобто всіх бурів і хлопчаків, крім Фанфана, Фіньйоле і Жана-П'єра, і, вказуючи їм на групу уланів, сказав:
— Покладіть рушниці на мур, прицільтеся добре і стріляйте за моєю командою.
Марна і безрозсудлива спроба, скаже дехто. Справді, мішень була так далеко, що контури людей розпливалися, а колір хакі робив їх майже невидимими.
Але ж бури — найкращі в світі стрільці, а маузер — чудова зброя.
Ця рушниця, вагою чотири кілограми, має у довжину, не рахуючи штика, 1,23 метра. Калібр її — 7 міліметрів. В її патроні 2,5 грама бездимного пороху, а куля з твердого свинцю, у сорочці з нікельованої сталі важить 11,2 грама.
Початкова швидкість польоту її кулі досягає 728 метрів на секунду, тоді як швидкість кулі англійського лі-метфорда не перевищує 610 метрів. Куля маузера смертельна навіть на відстані 4000 метрів, тоді як лі-метфорди б'ють всього на 3200 метрів. Нарешті, траєкторію польоту куля маузера має положистішу за англійську, що дозволяє влучати в ціль з неймовірно великої дистанції.
Отже, з такими влучними стрільцями, як десять Молокососів, взвод англійських уланів не повинен був почувати себе в безпеці.
— Вогонь! — півголосом скомандував Зірвиголова.
І от один за одним, майже єдиним протяжним звуком прогриміли шість пострілів. Ще секунда — і група уланів змішалася. Вибиті з сідла вершники сторчма попадали на землю, а їхні коні з переляку понеслися по степу.
Незважаючи на велику відстань, жодна куля не пропала марно. І хто знає, чи не скосила якась із них одразу кілька жертв? Маузер — чудова і страшна зброя.
На такій дистанції усе це, правда, не мало такого вже драматичного вигляду. Створювалося враження, ніби дитина кинула жменьку кульок у групку олов'яних солдатиків.
Постріли примусили англійців бути обережнішими. Вони миттю поділилися на дрібні групи, щоб не становити таку легку мішень для куль. Та й Молокососи, відчуваючи, що в них ціляться з усіх боків, також поховали голови, немов слимаки.
Склалася цілком зрозуміла стратегічна обстановка: п'ятсот англійців проти одинадцяти Молокососів, обложених на фермі, наче щури в норі. У невеликому масштабі повторилася картина оточення армії Кроньє під Вольверскраалем, з тією, проте, різницею, що Молокососи, не зв'язані обозом, зберегли рухливість, та й кільце оточення цього разу не було таким щільним.
А втім, усяка спроба пробитися крізь лави англійців наперед була приречена на невдачу.
Що ж думає робити ворог?
Він, звичайно, не гаятиме часу на облогу, що затримала б його на кілька днів, а почне напад, спробує зробити пролом у мурі і штурмом оволодіти фермою.
І цій атаці мусять чинити опір всього одинадцять чоловік.
Було близько п'ятої години дня. Мабуть, Колвілл; бажаючи уникнути зайвих жертв, вирішив атакувати вночі.
Зірвиголова передбачав це, і хоч становище на перший погляд здавалося безнадійним, він не розгубився. Про бадьорий настрій його свідчила посмішка, що світилася на його гарному юнацькому обличчі.
— О, ми ще повоюємо! — сказав він Татусеві, який з величезним спокоєм філософа курив свою люльку.
З поля донеслося завивання снаряда, посилюючись в міру його наближення. За сто метрів од ферми розлігся глухий вибух.
— Недоліт! — вигукнув Фанфан, побачивши, як від снаряда піднялася земля і каміння.
Знову постріл. Цього разу снаряд, пролетівши над самими мурами, вибухнув за двісті метрів позаду ферми.
— Переліт! — з поважним виглядом знавця вигукнув Фанфан.
Третій постріл!
Бум!.. Тепер уже не до сміху.
Англійські гармати наведені з математичною точністю. Снаряд влучив у самий гребінь муру і розбив близько кубічного метра кам'яної кладки.
Люди на фермі поводилися з разючим спокоєм. Жінки і дівчата, ідо давно вже звикли до мінливості і страхіть війни, виявляли виняткову мужність.
Мине кілька годин, і старовинне житло їх предків захопить ворог, пограбує, зрівняє з землею, а самих їх покалічить, можливо навіть уб'є. Ті ж, хто залишиться живим, не матимуть покрівлі над головою, втратять все своє майно, будуть приречені на злиденне існування.
Та ніде не чути ані нарікань, ні жодного слова розпачу. Ніяких виявів страху!
Господиня зібрала в їдальні своїх дочок і кафрських служниць. Всі вони стояли навколо великого столу, наче на вечірній молитві. А мати, замінивши батька, який пішов на війну, розгорнула старовинну біблію і урочисто читала її вголос.
Час від часу весь будинок стрясався від пострілів. Вибух заглушав слова матері, але голос її ні разу не затремтів.
Снаряди безперестанно вдаряли в одне і те ж місце, намічене ворогом для бреші. Мур осипався, обвалювався, руйнувався. Скоро пролом буде досить широкий, і англійці зможуть вдертися крізь нього на подвір'я ферми.
Що ж робили у цей час Молокососи?
Вони стежили за ворогом і час від часу розважалися тим, що підстрілювали якого-небудь необережного піхотинця чи кавалериста.
Так, вони розважалися. Ми не перебільшуємо, бо світ ще не бачив таких спокійних обложених, так мало стурбованих тим, що відбувалося, з таким байдужим, принаймні зовні, ставленням до страшного лиха, яке насувалося на них.
Молокососи безмежно довіряли своєму юному командирові, непохитна бадьорість якого передалася всьому маленькому гарнізону обложеної ферми.
Зірвиголова сказав Молокососам:
— Я все беру на себе! Ми пройдемо, не залишивши за собою відсталих: майор Колвілл надовго запам'ятає зустріч з нами.
Сам Зірвиголова з Фанфаном таємниче поралися над чимсь у віддаленій будівлі ферми. Інші захисники з наказу Жана продовжували перестрілку, щоб відвернути увагу порогів і дати їм перебільшене уявлення про чисельний склад гарнізону ферми.
Покінчивши з своєю загадковою роботою, Зірвиголова послав Фанфана до захисників, а сам попросив Татуся пройти з ним до тітки Поля Поттера.
Участь перекладача у розмові з нею була необхідна, бо ця добра жінка не розуміла жодного слова по-французькому.
Жан шанобливо вклонився їй і, як людина, що цінує час, без зайвих передмов почав ділову розмову.