Важко повірити, але саме наші юні шибайголови найкраще за всіх справлялися з цим нелегким завданням, їх пильність ніколи не послаблювалась. І начальники були спокійні, коли нічну охорону бурського табору доручалося Молокососам.
Того вечора Зірвиголова, який, подібно до справжнього сина могіканів, пильно вдивлявся в долину, помітив, у зоні, що відокремлювала передові лінії обох воюючих сторін, якийсь повільний рух сірих тіней. Місяць сховався за хмарами, стало темно.
Капітан Молокососів вирішив розібратися, в чому справа.
Найкраще, звичайно, піти самому і подивитись. Спосіб вірний, але рискований. Можна якраз потрапити під перехресний вогонь бурів і англійців.
І все-таки Зірвиголова пішов, взявши з собою юнгу Фіньйоле, бура Іоріса, італійця П'єтро, португальця Гаетано і креола з Реюньйону. Усі шестеро зняли маузери, що заважали б їм рухатися під час розвідки, лишивши при собі тільки револьвери.
І от вони повзли, стримуючи подих, з котячою спритністю обходячи найменші перешкоди.
Вони просунулися так на триста-чотириста метрів, коли Зірвиголова, рухаючись попереду, побачив кроків за двадцять від себе якусь темну масу. Вдивившись, Жан пересвідчився, що йому назустріч, розплатавшись на животі, повзе людина. Легкий, ледве чутний шурхіт супроводив кожний її рух.
Розсудливість вимагала від Жана Грандьє зімкнути лінію розвідки і зчинити тривогу. Розвідник повинен по змозі уникати бою.
Але спробуйте говорити про розсудливість з хлопцем, який на кожному кроці так і шукає нагоди виправдати своє енергійне і славне прізвисько!
«Англійський розвідник! — промайнуло в голові Жана. — Я враз підчеплю його і візьму в полон».
Зірвиголова звівся на ноги і після кількох гігантських стрибків опинився біля англійського розвідника, кинувся на нього і щосили стиснув у своїх обіймах. Та що за чудо!.. Його пальці схопили ліпне порожнечу, вірніше — пухку грубошерсту тканину, очевидно, ковдру. Але разом з тим він відчув і опір.
Чиїсь невидимі руки тягли до себе ковдру, мабуть, за прив'язані до неї мотузки.
— Мене обдурено! — прошепотів Зірвиголова, збагнувши, нарешті, легковажність своєї поведінки.
На жаль, обдурили не тільки його! Його товариші так само, як і він, замість ворожих розвідників узяли в полон шмаття.
Але навіщо ця пастка?
Тільки для того, щоб заманити їх, взяти в полон і потім напасти на бурських вартових, які мирно куняли з люлькою в роті.
Усе сталося за кілька секунд.
Два взводи англійців — о, ці не ховались! — оточили капітана Молокососів і його товаришів, схопили і повалили, так що вони не встигли і скрикнути.
Глузливий голос сказав англійською мовою:
— Ці дурники попались на вудочку.
Напівзадушеннй Зірвиголова заричав від люті.
— Мовчання або смерть! — наказав той же голос. — Вперед, і не галасуйте!
Зірвиголова зрозумів, яка небезпека загрожує бурам. За всяку ціну треба застерегти їх, зняти тривогу, хоч би це коштувало йому життя.
Подібно до рицаря д'Ассаса[27], він не вагався й хвилини.
Відчайдушним зусиллям він вирвався з рук солдата, який стискав його горло, і пронизливо закричав:
— Тривога!.. Тривога!.. Англійці!..
Солдат замахнувся шаблею над його головою і неодмінно розтяв би її, якби Зірвиголова не відхилився. В ту ж мить він вихопив свій револьвер і пострілом впритул убив солдата. Потім, відчуваючи, що однаково пропав, Жан вигукнув глузливо:
— Не вийшло! Зіпсовано сюрприз, панове англійці!.. Назавжди запам'ятайте цей останній жарт, що утнув з вами Зірвиголова!
Вів хотів випустити у ворогів ще кілька куль, які лишилися в револьвері, щоб якнайдорожче продати своє життя, але безліч рук уже схопили його. В ту ж мить десятки здоровенних кулаків посипалися і на інших Молокососів.
Жана, мабуть, добили б тут же, коли б до чиїхось вух не дійшло так гордо кинуте їм слово: «Зірвиголова».
— Не вбивайте його! Це Брсйк-нек![28] Тому, хто приведе його живого, обіцяно двісті фунтів! — загорлав хтось несамовитим голосом.
Жану поталанило, він був щасливішим від героя Клостеркампа: він живий і знає, що принесена ним жертва не була марною — бури почули його крик і постріл.
У бурському таборі вже просурмили тривогу. Миттю ожили окопи, загриміли постріли, загули великі гармати… Нічна атака була відбита.
Але Зірвиголова і його товариші потрапили в полон.
Навіки замовкли креол з Реюньйону і молодий італієць П'єтро. Тільки капітан Брейк-нек, як звали англійці Жана, міг пересуватись самостійно; всі інші були в такому стані, що їх довелося нести.
Ось вони вже в англійському таборі. З того, як часто повторювали його ім'я англійські солдати, капітан Молокососів зрозумів, що він має тут таку ж почесну, як і небезпечну популярність.
Полонених кинули в каземат, стіни якого були викладені, паче бліндаж, із залізничних рейок, і замкнули, не давши ні крихти хліба, ні ковтка води.
Бідолашні хлопчаки провели тяжку ніч: Їх мучила спрага, вони стікали кров'ю і задихались. Зірвиголова втішав і підбадьорював товаришів, як міг, але, незважаючи на всі силкування, так і не перев'язав їм рани у цій непроглядній темряві.
Нарешті настав день. Звичайно, він полегшить їх долю!
Першого з каземату витягли капітана Зірвиголову, його привели до офіцера.
Судячи з форми мундира кольору хакі, на еполетах якого вишито дві золоті зірочки, це був драгунський капітан. Не приховуючи іронії, він розглядав капітана Молокососів, якого оточили четверо англійських солдатів, випростаних, наче дерев'яні боввани, і пихатих, як справжні англійці.
Вдосталь надивившись, драгунський капітан без зайвої балаканини розпочав допит:
— То, значить, ви і є той самий француз, відомий під ім'ям Зірвиголови, командир інтернаціонального загону юних волонтерів?
— Так, це я! — гордо відповів Жан Грандьє, дивлячись просто у вічі офіцерові.
Офіцер зловісно всміхнувся, розстебнув свій мундир, вийняв з внутрішньої кишені невеличкий бумажник і дістав звідти згорнуту вдвоє візитну картку.
З нарочитою і глузливою повільністю він розгорнув її і, піднісши до очей Жана Грандьє, сказав:
— Отже, ви — автор цього фарсу?
Зірвиголова впізнав один з листів, які він розіслав після смерті Давіда Поттера п'ятьом членам військового суду.
Він нагадував у цьому листі, що бур засудив до смерті своїх суддів, а він, Зірвиголова, виконуючи останню волю свого друга, поклявся винищити їх усіх.
Слово «фарс» прозвучало у вухах Зірвиголови як ляпас. Він почервонів і вигукнув:
— Цей фарс скінчиться вашою смертю!
— Я капітан Руссел, — продовжував усміхаючись офіцер, — командир другої роти сьомого драгунського полку. Як бачите, засуджений на смерть почуває себе непогано.
— Поживемо — побачимо, — без ознаки ніяковості відповів Жан.
— Любий мій французику, ви справжній хвалько! Раджу вам припинити ці жарти. Вам не пощастить розлютити мене, слово честі! Швидше ви доб'єтесь батога.
— Людину, голову якої оцінено в двісті фунтів, не карають батогом… Між іншим, моя голова коштує далеко більше. Крім того, я — солдат і вимагаю, щоб зі мною поводилися, як належить поводитись з полоненим воїном. Я вбив стількох ваших людей, що цілком заслуговую на таке поводження.
Офіцер трохи зблід, закусив вуса і, переставши нарешті всміхатися, урочисто, наче прогавкав, скрикнув:
— Мені потрібна інформація! Відповідайте! Відмовлятися не раджу. Однаково примусимо.
— Питайте!
— Скільки бурів проти наших ліній?
— Вісім днів тому їх було цілком достатньо, щоб побити вас, хоч вас було у багато разів більше.
Офіцер зблід ще дужче.
— Скільки у вас рушниць? — спитав він.
— Маузерів? Не знаю. А лі-метфордів[29] близько тисячі: ми відібрали їх у ваших солдатів.
— Останнє запитання: що сталося з герцогом Річмондським і його сином?
— Я особисто наказав перенести цих двох тяжко поранених джентльменів до бурського госпіталю. Тепер вони у безпеці.
— Досить. Ви відмовились відповісти на два перших запитання, і я змушений передати вас у розпорядження Колвілла — майора третього уланського полку.
Це ім'я примусило молодого француза здригнутися. Колвілл! Ще один з убивць Давіда Поттера. Не приховуючи ненависті, Зірвиголова пильно подивився на Колвілла, що саме увійшов. Це був довгий, як жердина, сухорлявий і жовчний англієць з пихатим і жорстоким виразом обличчя. Жан поклявся самому собі ніколи не забути його, якщо тільки пощастить вирватися з цього осиного гнізда.
— Дорогий Колвілл, дозвольте представити вам містера Зірвиголову, відомого вам нашого майбутнього ката.
— Он як! — презирливо відповів майор. — Той самий хлопчисько, що насмілився послати офіцерам її величності свої ідіотські і образливі листи? Ну що ж, тепер прийшла наша черга побавитись.
— Клянусь, — пробурмотів Руссел, — не хотів би я опинитися в шкурі цього хвалька, з яким Колвілл збирається побавитись.
Майор підніс до своїх губів рукоятку хлиста з свистком.
На пронизливий посвист прибіг уланський сержант.
— Максуел, — процідив крізь зуби Колвілл, — візьми-но цього хлопця, і можеш розважитися з своїми товаришами грою «підколімо свиню».
«Pigsticking» — жорстока гра англійських уланів, які захоплювалися нею, замінюючи свиню полоненими з «нижчої раси».
Але ніколи ще, скільки відомо, біла людина не була об'єктом цієї варварської розваги. Бідолашний Жан мусив стати першою жертвою глуму, що незабаром поширився на багатьох полонених бурів.
Почувши передаваний з уст в уста заклик: «Pigsticking», десятків зо два уланів схопили свою зброю і скопили на коней.
Жана поставили обличчям до поля, на якому вишикувався взвод сержанта Максуела.
Майор Колвілл, бажаючи подовжити розвагу, наказав одному з піхотинців:
— Дати йому ранець!
Передаючи Жану військовий ранець, солдат, людяніший, ніж його начальник, шепнув:
— Захищайся ним, мов щитом. Головне, не бійся і намагайтеся парирувати удари.
Навколо стовпились офіцери всіх родів зброї, з цікавістю чекаючи видовища, жорстокість якого не може зрівнятися ні з чим.
Прізвисько «Зірвиголова» не сходило з їх уст, але вимовлялося без ненависті, скоріше з відтінком співчуття, до якого примішувалася певна повага.
— Зірвиголова!.. Так це Зірвиголова?.. Бідолашний хлопець!
— Дивіться, та він зовсім і не злякався. Ну й сміливець!
— Хочете парі, Руссел? — запропонував майор. — Ставлю десять фунтів, що цей шахрай кинеться навтіки, як лисиця від гончаків, і його одним махом підколять трохи нижче спини.
— Гаразд! — сміючись, відповів драгунський офіцер.
Взвод стояв за двісті метрів.
— Колоти! — проревів сержант. — Вперед!
І взвод помчав шаленим галопом…
На Жана Грандьє летів, наїжившись піками, виблискуючи сталлю, смерч людей і коней.
Зірвиголова затулив ранцем груди і, міцно впершись розставленими ногами в землю, приготувався до удару.
І удар не примусив себе чекати. Жахливий удар!
Зірвиголова відчув, що його буквально підкинуло в повітря, він двічі чи тричі перевернувся і важко впав на землю, його ліве плече було пошматоване, права рука сильно кровоточила. Та все ж ранець відбив і ослабив удари, спрямовані в груди.
Під вигуки «ура» уланські коні блискавкою пронеслися мимо, навіть не зачепивши Жана.
— Ви програли, Колвілл! — вигукнув капітан Руссел. — Цей шахрай поводиться непогано.
— Почекаємо, — з холодною ненавистю відповів майор.
Приголомшений падінням і важко дихаючи, Зірвиголова насилу підвівся і підняв свій роздертий ранець.
Він вирішив боротися до кінця, а улани не гаяли часу: зробивши швидкий поворот, взвод перешикувався.
Знову розляглася команда сержанта:
— Колоти! Вперед!..
Початкове співчуття змінилося в них нездоровою цікавістю. Вигляд крові пробуджував у людині звіра. Зірвиголова випростався зусиллям волі і крикнув:
— Боягузи! Підлі, низькі боягузи!.. — і знову впав, збитий нищівним ударом.
Всупереч сподіванням, ранець і цього разу захистив його. Зрештою улани самі, хизуючися своєю вправністю, намагались влучати пікою тільки в імпровізований щит. Усе, що було поза ранцем, для них не існувало, вони вбачали в Жані лише приречену на смерть жертву.
Нещасний хлопчак був зовсім розбитий. Одяг його пошматований, тіло зранене. Він насилу підвівся, його ноги дрижали і підгиналися, налиті кров'ю очі потьмяніли, а шум у вухах заглушав іронічне «ура» англійців. Ослаблі руки вже не були спроможні підняти ранець, що захищав його досі.
Він зрозумів, що для нього вже все скінчено, порятунку нема: зараз його розчавлять безжальні звірі. Але в нього вистачило ще сили випростатися, схрестити на грудях руки і з гордо піднятою головою мужньо повернутися обличчям назустріч уланському взводові.
В думці він попрощався з життям, що досі так усміхалось йому, і послав останній привіт своїй сестрі і своїй палко любимій батьківщині, яку йому не судилося більше побачити.
І коли втретє розляглась команда сержанта: «Вперед!», він відповів на неї вигуком:
— Хай живе Франція!.. Хай живе свобода!..
Пригнувшись до кінських ший, улани проскакали вже половину відстані, що відокремлювала їх від Жана. Ще кілька секунд, і мерзенний злочин здійсниться.
Та ось якийсь вершник на всьому скаку врізався поміж уланами і їх жертвою. Це був один з тих чудових наїзників, дивлячись на яких мимоволі згадуєш легенду про центаврів[30].
Вершник підняв хлист і владно вигукнув слова, що з однаковим успіхом примушують атаку зупинитися, а натовп — заспокоїтись:
— Стоп!.. Ні з місця!..
Побачивши генерала, бо вершник був англійський генерал, улани так круто зупинили коней, що ті, ставши дибки, мало не поперекидалися разом з наїзниками.
Зупинивши свого скакуна за чотири кроки від полоненого, генерал піднявся на стременах і став на голову вищий за кавалеристів, які змішали свої ряди. Червоний від гніву і карбуючи слова, кожне з яких стьобало, немов ляпас, він прокричав:
— Мерзотники! Підлі боягузи, ви ганьбите англійський мундир! Який офіцер дозволив цю мерзенну розправу?.. Відповідайте, сержанте!
— Майор Колвілл, — промовив Максуел, переборюючи страх.
— Прислати його до мене! Негайно!
Зірвиголова скривавленою рукою віддав честь генералові. Той у свою чергу підніс до козирка каски пальці, затягнуті в рукавичку, і, побачивши перед собою хлопчика, спитав його мимоволі пом'якшеним голосом:
— Хто ви?
— Француз на службі бурської армії, — відповів полонений, тримаючись шанобливо, але з великою гідністю.
— Ваше ім'я?
— Жан Грандьє, на прізвисько Зірвиголова, капітан розвідників.
— Так, значить, це ви і є прославлений Брейк-нек?.. Поздоровляю! Ви сміливець!
— Така похвала, та ще з ваших уст, генерале… Я збентежений і горджуся нею!
— Ви такий молодий! Далебі ж, усякого іншого бранця вашого віку я тут же відпустив би на волю. Так… усякого іншого… Але ви надто небезпечний противник і надто багато завдали нам неприємностей. Я затримую вас як військового полоненого, але ви користуватиметесь усіма привілеями, на які заслуговує такий хоробрий ворог.
Зовсім знесилений і приголомшений, Зірвиголова насилу пробурмотів кілька слів подяки і тут же, страшенно збліднувши і м'яко осівши на землю, знепритомнів.
— Віднести цього юнака у госпіталь! — наказав генерал. — Я вимагаю, щоб про нього добре подбали. Я сам простежу за цим. Чули?.. А, ось і ви, майоре Колвілл! За жорстоку розправу з полоненим — п'ятнадцять діб суворого арешту. Сержант, що командував «Pigsticking», позбавляється свого звання і переводиться в рядові улани. Всі улани взводу призначаються на п'ятнадцять позачергових польових караулів. Вільно!