– Королево, – заговорила непрохана гостя. – Ти так жадаєш дивовижного плоду, що ось-ось умреш. Я принесу його, але за це отримаю дочку, яку ти незабаром народиш на світ. Від мене дівчинка отримає благородне серце, а від двох інших фей, моїх сестер, розумну голівку і ангельський вид, але ти не побачиш її доти, поки вона не вийде заміж.
– Я згодна, – нарешті сказала мати.
Старенька одягнула її і провела в сад, де гнулося від важких плодів дивовижне дерево.
Мати скуштувала плодів, набрала повну корзину і понесла з собою.
А потім народилася я. Мати вжахнулася від своєї обіцянки. Вона не наважувалася відкритися батькові і остаточно засумувала. Але король не відступав і нарешті про все дізнався. Розлючений, він наказав кинути королеву в темницю, а до мене приставив охорону. За це феї прокляли короля і наслали на його землі моровицю. Діти, старі, жінки гинули сотнями. Король покликав на допомогу придворного мага.
– Не в моїй владі щось зробити, – признався маг. – Слова треба дотримувати.
Змирившись, батько наказав звільнити ув'язнену. Мати віддала мене феям у золотій колисці. Тріумфуючи, вони віднесли мене у фортецю, споруджену, щоб стати моїм будинком, моєю золотою кліткою. Там було безліч гарненьких кімнат без жодних дверей, зате з високими вікнами. У моєму розпорядження був цілий почет з королівських слуг.
Минули роки, і феї стали думати про моє заміжжя. Моїм женихом мав бути король Міггоне. Але напередодні весілля у мене гостював говорючий папуга, якому стало шкода мене:
– Бідолашна принцесо, плач про свою долю!
– Чому? – не зрозуміла я.
– Тому що твій майбутній чоловік, король Міггоне, – тиран серед карликів. Ми з ним з однієї гілки.
Його одкровення перервала одна з фей:
– Одягнися як слід і поквапся вниз. Прийшов король Міггоне, ти повинна йому сподобатись.
– Але я не хочу бачити його, не те щоб виходити за карлика заміж, – розплакалась я.
– Дурненька, не тобі вирішувати, за кого виходити заміж!
Ковтаючи сльози, я зійшла вниз і зустрілася з ним поглядом. Зростом він був папузі по крило, лапи – пазуристі, як у орла, горб і потворне обличчя виказували в ньому злого карлика. Його ніс був такий довгий, що на його крилах гніздилися птахи. Злякавшись, я кинулася до своєї кімнати. Жорстокі феї наклали чари на мене і моїх слуг, обернувши нас у кішок. Ці чари повинні були розвіятися, коли в моєму палаці з'явиться юний принц, який покохає мене над усе на світі.
– Я кохаю тебе над усе на світі! – вигукнув принц. – Будь мені за дружину!
Разом вони поїхали до короля, але принцеса сховалася всередині рубінового яєчка. Старші брати принца були вже тут як тут, кожен – з красунею нареченою. Коли молодший розкрив рубінове яєчко, з нього випурхнула принцеса, – на тлі її краси тьмяніли небесні світила. На ній була казкова біло-рожева сукня, а її гордо підняту голову вінчали найрідкісніші квіти.
– Вона! – вигукнув король. – Лише вона повинна правити моїм королівством!
– Ваша величносте, – сказала принцеса, – я втішена тим, як мене гарно прийняли, але навіщо ваше королівство мені, у кого їх аж шість? Дозвольте мені піднести два з них вашим старшим синам в обмін на право одружитися з молодшим.
Такий фінал був щасливим для всіх. Того ж дня три пари присягалися бути разом у горі і в радості, але горя на їхню долю не випало.
Франсуа Петі де ля Круа
Історія Маліка і принцеси Сирін
Після батькової смерті я, єдиний спадкоємець багатого торговця, розтринькав майже все, що він мені заповідав. Решта грошей пішла на дружні гулянки. На одній з таких гулянок моїм товаришем по трапезі виявився якийсь чужоземець. Почувши, що лише страх перед нападом розбійників та іншими небезпеками, що підстерігають у далеких подорожах на кожному кроці, тримають мене в Сураті, незнайомець пообіцяв поділитися зі мною засобом, завдяки якому можна залишати позаду країну за країною без найменшого ризику.
Це була скриня, для виготовлення якої негайно послали за столяром і лісом. Майстрові наказали збити скриню розміром шість на чотири фути, а чужоземець тим часом узявся робити механізм, з яким провозився три доби. Зверху на неї накинули перський килим і разом з ним покинули місто. Я став єдиним свідком того, як скриня з чужоземцем усередині піднялася в повітря і блискавично зникла за обрієм, щоб через деякий час опуститися поряд зі мною.
– Я дарую цю скриню вам. З нею далекі краї стануть ближчими, – ощасливив мене чужоземець і відразу навчив керувати цим засобом пересування, отримавши як подяку гаманець із цехінами.
А що грошей у мене більше не було – лише борги, то при першій же слушній нагоді я скочив у свою скриню і полетів якнайдалі від своїх лихварів.
Скриня змагалася з вітром у швидкості, але тільки на ранок наступного дня закінчилися лісові угіддя і на обрії замріло місто. Я зупинився, щоб як слід його розгледіти, і здивувався пишноті його веж. «От би дізнатися, де я», – подумав я і запитав про це в чоловіка, що орав поле, перед тим сховавши скриню в лісовій хащі.
– Ви, мабуть, прибули здалеку, – відповів селянин, – це місто називається Газна, а править ним могутній король Багаман.
– А хто мешкає он у тих величних вежах?
– Король звів їх для своєї дочки, принцеси Сирін. їй напророчили, що її ошукає чоловік. Щоб перешкодити тому, Багаман побудував мармуровий палац з неприступними вежами і ровами з водою по периметру. Єдині ключі од воріт зберігаються у короля. Вдень і вночі біля них стоїть варта, і жодній людині, крім короля, не увійти до палацу. Сам він відвідує дочку раз на тиждень.
З того часу я втратив сон і думав лише про прекрасну затвірницю. Мені не важко було прилетіти на дах її палацу і пробратися в її спальню. Що, коли у пророцтві говориться про мене?
Окрилений цими думками, я злетів у повітря і направив скриню до палацу. Під прикриттям ночі минув я вартових і приземлився на дах.
Покинувши скриню, я крізь відчинене вікно проліз у розкішно обставлену спальню, де на оксамитовому ліжку спочивала принцеса Сирін. Вона була ще гарніша, ніж я собі уявляв. Не встиг я отямитись, як уже на колінах цілував її ніжну руку. Прокинувшись, дівчина хотіла зчинити ґвалт, і мені довелося так пояснити свою присутність:
– О світло очей моїх, принцесо! Я зовсім не з тих, хто обіцяє золоті гори, тільки б занапастити невинну дівчину. У мене такого і в думках не було, адже я пророк Магомет. Мені боляче спостерігати, як ви, така юна, сумуєте, зачинені у вежі. І ось вам моє слово: я розвію пророцтво, що стало причиною вашого ув'язнення. На вас чекає блискуче майбуття, адже ви станете дружиною Пророка. Всі сильні світу цього схилять голови перед тестем великого Магомета, а їхні дочки помруть від заздрощів до вас.
На мій великий подив, принцеса повірила в мою вигадку. Добрий Магомет, нічого сказати. Лише на світанку покинув я спальню Сирін, з тим щоб повернутися наступної ночі. Я стрибнув у скриню і летів вище хмар, аби тільки не потрапити на очі вартовим. Я заховав скриню в лісі і пішки пішов у місто запастися харчами і придбати вбрання, гідне Магомета, і витратив там геть усе цілком певний, що ніколи більше не матиму потреби в грошах.
Коли з настанням темряви я знову пробрався у спальню принцеси Сирін, вона почала з питання, що з учора не давало їй спокою:
– О Пророче, як могло трапитися, що ви такі юні? Я думала, що Магомет мудрий старець.
– Це так, – відповів я. – Але хіба вам не приємно дивитися на когось молодшого?
Я знову полетів з палацу ближче до вранішньої зорі, аби Пророка не було викрито, щоб повернутися з настанням темряви.
Через день-два король Багаман з почтом відвідав дочку. Піднявшись у її спальню, він помітив на її обличчі рум'янець сорому, який виказав дівчину. Вона змушена була в усьому признатися.
Подиву Багамана не було краю, адже від нього приховали, що він доводиться тестем Магомета.
– Що за нісенітниця! – вигукнув він. – Не можна бути такою довірливою! Пророцтво збулося, Сирін обдурив підступний спокусник! – 3 цими словами він наказав перевернути догори дном весь палац, але так нікого і не знайшов.
У відчаї він скликав своїх візирів і придворних, щоб запитати у них ради. Першим узяв слово великий візир: «Весілля принцеси – не обов'язково вигадка». Більшість візирів з ним погодилися, крім одного, який сказав:
– Став би Пророк шукати собі дружину серед земних жінок, якщо рай повний прекрасних гурій!
Багаман був від народження довірливий і все ж засумнівався в небилицях про Пророка.
– Йдіть, – розпорядився він, – сьогодні я заночую в палаці у дочки, а ви повертайтеся завтра.
Чекаючи на гостя, він сів на диван і видобув шаблю…
Та ніч була світлою від вогнів.
Засліплений спалахом блискавки, король підійшов до вікна. Він подума, що це свідчення наближення Магомета. Тому, як тільки я з'явився у вікні, шабля випала йому з рук, а сам він розпростерся перед Пророком, голосячи:
– О Пророче! Які заслуги залічились мені, що я став вашим тестем?
– Великий Багамане! – мовив я, допомагаючи йому встати. – Ви кращий з правителів, а тому ви мені миліші за інших. Книга Доль говорить: «Дочка ваша буде ошукана чоловіком». Але я особисто просив Всевишнього врятувати вас від нещастя, на що він погодився, якщо Сирін долучиться до моїх дружин. І все – за вашу доброту.
Король Багаман не тямлячи себе від щастя повірив і залишив «подружжя» наодинці.
Коли вранці король розповідав візирам і придворним про події минулої ночі, один лише вчорашній скептик наважився засумніватися в правдивості його слів.
І того ж дня трапилося таке, що зміцнило більшість у їхній омані: кінь цього Хоми невірного серед мусульман злякався грози і скинув вершника – ну чим не кара згори?
Постраждалого забрали додому, а Багаман розпорядився всім мешканцям міста бенкетувати і веселитися з нагоди одруження принцеси Сирін з Магометом, про що мені стало відомо, коли я вдень відвідав Газну, що з усієї сили славила тестя Пророка.
– Моя мила Сирін, – почав я увечері з порога, – сьогодні одного чоловіка, що не повірив у наш із вами шлюб, було покарано за це. Я наслав грозу, його кінь шарахнувся вбік, і наїзник упав, зламавши ногу. Закликаю свою усипальню в Медині у свідки: той, хто засумнівається знову, буде відданий на смерть.
– Сирін, – звернувся правитель до дочки в один голос із візирами, – заступися перед Пророком за людину, що викликала його гнів.
– Знаю, про кого ви просите, – сказала Сирін. – Магомет від мене нічого не приховав.
Тоді всі візирі впали в ноги месникові – його чекало повне достатку життя. Але не встигли ми одружитися, як у Газну прибув посланець від сусіднього короля, щоб просити руки Сирін для свого володаря. Багаман, звісно, відмовив:
– На жаль, я не маю права обіцяти вашому правителеві руку тієї, хто стала дружиною пророка Магомета.
Гонець подумав, що король Газни заслабнув на голову. А сусідній правитель вирішив, що ним знехтували, і пішов на гордівника війною.
Цей король, а звали його Касем, був набагато впливовіший за Ба-гамана і дощенту розбив кілька полків, що заступили йому шлях до столиці.
– Не тестеві Магомета турбуватися через якогось жалюгідного Касема. Чому б вашій величності не попросити допомоги в зятя – хто-хто, а він наголову розіб'є полчища ворогів, – посміявся з Багамана хтось із його почту.
Але саме так і збирався вчинити Магомет. Здалека спостерігаючи за позиціями ворога, він набивав камінням скриню, щоб повернутися рівно опівночі. Королівський намет упізнати було неважко: високий, оздоблений золотою ниткою, банеподібний; десяток кахляних дерев'яних стовпів були вкопані в землю. Над верхівками стовпчиків видніли два вікна: одне було обернене на схід, друге – на південь.
Солдати спали біля намету, я зміг непомітно спуститись і через вікно розгледів Касема. Прицілившись, я шпурнув у ворога великий камінь. Снарядом Касему розбило голову. Від його крику попідхоплювалась охорона. Але поки шукали лиходія, я вже злетів угору і звідти обсипав ворожу ставку градом каменів. Хтось промовив слова «кам'яний дощ»: у паніці всі вирішили, що Пророк прогнівався на Касема, і кинулися врозтіч, покидавши все, що мали.
Багаману дісталася багата здобич. Радісний прибув він у палац Сирін:
– Донечко, подякуйте Пророкові від мого імені.
Мені залишалося тільки запевнити Багамана в своєму заступництві, а король у свою чергу наказав усім у місті готуватися до святкувань на честь перемоги й одруження принцеси Сирін із Магометом. Логічно було б, аби день мого вшанування запам'ятався справжнім чудом. Довелося придбати в Газні білої смоли, бавовняного насіння і кресало для феєрверку. Увечері, коли народ висипав на вулиці, я піднявся досить високо, щоб скриня була непомітна у вогнях феєрверку. Залишалося викресати вогонь і підпалити смолу. Бавовняне насіння розсипалося і тріщало, феєрверк вийшов видовищним, задоволений я повернувся до лісу. Ближче до світанку мені здумалося піти в місто, послухати про себе плітки. Городяни не розчарували мене. Тільки й розмов було, що про мої фокуси.
Я гарненько повеселився, поки моя чудова скриня, моя скринька з чудесами згоріла в лісі. Мабуть, вона спалахнула від ледве тліючої вуглинки і згоріла дотла. Побачивши на її місці лише жменьку попелу, я голосно заплакав… Але нічого не вдієш. Довелося піти в далекі краї. Магомет, хоч як плакали Багаман і Сирін, покинув Газну. Через кілька днів я долучився до каравану на Каїр. Щоб якось прожити, я опанував ремесло ткача. І хоч я, звісно, не нарікаю на долю, але весь час думаю про Сирін…
В. Теккерей
Кільце й троянда
Тисячоріч десять або дванадцять тому ву Пафлагонії ще не було, мабуть, закону про наслідування престолу. У всякому разі, коли помер вінценосний Сейвіо й залишив брата опікуном свого осиротілого сина Перекориля й регентом, цей віроломний родич і не подумав виконати волю покійного монарха. Він оголосив себе королем Храбусом XXIV.
У Храбуса була єдина дитина – принцеса Анжеліка. Усі казали, що вона перевершує всіх шляхетних дівиць Пафлагонфії. Та краса її, як стверджували чутки, поступалася її вченості. Фрейліною й наставницею при ній була графиня Спускунема.
На границі Пафлагонії й Понтії жила за тих часів таємнича особа, яку жителі обох королівств звали Чорною Паличкою, тому що вона завжди носила із собою довгий жезл із чорного дерева й творила з його допомогою різні дива.
Коли вона була молода, вона чаклувала без утоми. Втім, Чорна Паличка, вочевидь, занудилася.
– Залишу краще при собі свої заклинання, – сказала вона собі. – Були в мене дві хрещениці – дружина вінценосного Сейвіо та дружина ясновельможного Заграбастава. Одній я подарувала чарівне кільце, іншій – чудову троянду. Та хіба дарунки мої пішли їм на користь? Вони стали примхливими, злими, ледачими, марнолюбними, хитрими, манірними.
І от Чорна Паличка відмовилася від чаклунства.
Коли ж дружина герцога Заграбастава народила сина, Чорна Паличка не прийшла на хрестини, хоча її кликали, а тільки надіслала поздоровлення й срібну мисочку для крихітки.
Відразу й королева Пафлагонії подарувала його величності Сейвіо сина й спадкоємця. Чорна Паличка підійшла до колиски маленького Перекориля й сказала:
– Бідна дитина! Кращим подарунком для тебе буде краплинка лиха.
Більше вона не сказала жодного слова і батьки обурилися. Невдовзі вони померли, а трон захопив принців дядько, Храбус.
І на хрестинах Розальби, єдиної дочки понтійського короля Кавальфора, Чорна Паличка повелася анітрохи не краще. Вона поглянула смутно на матір і дитину й мовила:
– Знай, мила, ці люди, які зараз тобі коряться, першими тебе зрадять, а що до принцеси, їй кращим моїм подарунком буде краплинка лиха.
Вона торкнулася Розальби своєю чорною паличкою й повільно виплила у віконце. Один із васалів Кавальфора, згаданий вище Заграбастав, збунтувався проти свого монарха, і той вирушив придушувати заколот. Бідна королева занедужала від страху й померла, наказавши своїм фрейлінам піклуватися про маленьку Розальбу. Ті, звичайно, пообіцяли. Але потім надійшла звістка, що король Кавальфор переможений і вбитий його величністю Заграбаставом І! Тому одні придворні побігли засвідчувати пошану переможцеві, інші – кинулися розтаскувати скарбницю, а потім розбіглися хто куди, і бідна Розальба залишилася сама-самісінька…