Чорт Сидір Полікарпович залишився при хлібному і теплому ділі своєму і при місці – він виписав із пекла дружину свою, синів, дочок і живе з ними гарно! Він і сам ситий, і подушне за себе і за всю сім'ю свою сатані-настоятелю, Стопоклепові Живдираловичу, виплачує, а дружину його дарував не один раз до свят; місця ж свого покинути не думає…
Володимир Одоєвський
Містечко в табакерці
Тато поставив на стіл табакерку. Яка прекрасна! строката, із черепахи. А що на кришці! Ворота, башточки, будиночок, інший, третій, четвертий; а дерева золоті, а листячко на них срібне; а за деревами сходить сонечко, і від нього рожеве проміння…
– Це містечко Дінь-Дінь, – сказав тато й торкнувся пружинки…
Раптом десь заграла музика.
– Тату! чи не можна ввійти до цього містечка?
– Мудро, мій друже: це містечко тобі не на зріст.
– Нічого, таточку, я такий маленький; мені так би хотілося довідатися, що там робиться…
– Право, мій друже, там і без тебе тісно.
– Так хто ж там живе?
– Там живуть дзвіночки. Тато підняв кришку на табакерці, і що ж побачив Міша? І дзвіночки,
і молоточки, і валик, і колеса…
Міша зачудувався:
– Навіщо ці дзвіночки? навіщо молоточки? навіщо валик з гачками?
А тато відповідав:
– Не скажу тобі; сам подумай. Тільки от цієї пружинки не займай! інакше все зламається.
Тато вийшов. Міша дивиться: унизу табакерки відчиняються дверцята, і із дверцят вибігає хлопчик із золотою головкою й у сталевій спідничці, зупиняється на порозі й кличе до себе Мішу.
Міша побіг до дверцят і з подивом помітив, що дверцята йому точно на зріст.
– Дозвольте довідатися, – сказав Міша, – з ким я маю честь говорити?
– Дінь-дінь-дінь, – відповів незнайомець, – я хлопець-дзвіночок, житель цього містечка. Ми чули, що вам дуже хочеться побувати в нас у гостях, і тому зважилися просити вас зробити нам честь до нас завітати.
Хлопчик-дзвіночок взяв його за руку, і вони пішли. Отут Міша помітив, що над ними було склепіння, зроблене зі строкатого тисненого папірця із золотими краями. Перед ними було інше склепіння, тільки менше; потім третє, ще менше; і так усі інші склепіння – що далі, то менше.
[8]й роздягнеться. Чи знайдеться такий російський матрос?Наш капітан не став сперечатися. Навіщо час даремно гаяти? Рукою махнув і одним словом відповідь дав:
– Усі.
Гаразд. Домовилися в неділю перевірку зробити.
І ось диво – радіо не було, телефону не знали, а на всю округу відомо стало про капітанову суперечку і домовленість.