Зійшовши сходами нагору, Мук зустрів стару. Вона похмуро подивилася на нього і спитала, чого йому треба.
– Ти запрошувала всіх до своєї каші, – відповів Маленький Мук, – і я теж прийшов.
Стара голосно засміялася.
– Звідкіля ти з'явився? Усе місто знає, що я готую лише для котів.
Маленький Мук розповів їй, як тяжко довелося йому після батькової смерті, і попросив дати йому поїсти сьогодні з її котами. Стара дозволила йому бути її гостем, нагодувала й напоїла його.
Маленький Мук розповів їй, як тяжко довелося йому після батькової смерті, і попросив дати йому поїсти сьогодні з її котами. Стара дозволила йому бути її гостем, нагодувала й напоїла його. Коли він наївся, вона сказала:
– Маленький Муче, лишайся служити в мене! Робота буде неважка.
Маленький Мук погодився і став у неї робітником. Служба в нього була легка, але дивна. У пані було двоє котів і чотири кішки. Щоранку Маленький Мук мусив був розчісувати їм шерсть і змащувати її дорогими мазями. Коли господиня йшла з дому, він мав доглядати котів і кількох песиків. Мук вів таке ж самотнє життя, як у батьковому будинку. Крім господині, він увесь день бачив лише собак і котів. Хлопчик був завжди ситий і не перевтомлювався, а стара була цілком задоволена. Але поступово коти почали бешкетувати. Коли стара йшла з дому, вони як скажені гасали кімнатами, перекидаючи все догори дриґом, і розбивали часом чудовий посуд, який опинявся в них на шляху. Та почувши, що господиня піднімається сходами, вони вмощувалися на своїх підстилках і розмахували хвостами, вітаючи її, наче нічого й не сталося. Пані лютувала, бачачи такий погром у своїх кімнатах, і винуватила в усьому Мука.
Маленький Мук був дуже засмучений і вирішив покинути службу. Але він хотів якимось чином отримати платню, яку його господиня завжди обіцяла, але ніколи не платила. У будинку була одна кімната, що завжди стояла зачинена, куди він жодного разу не зазирав. Мукові дуже кортіло дізнатися, що вона там ховає. І йому спало на думку, що там заховано бабині скарби.
Якось уранці, коли хазяйка пішла з дому, один із песиків, з яким господиня завжди поводилася дуже неласкаво, але прихильності якого Мук домігся всілякими послугами, потяг Мука за широкі штани, ніби запрошуючи його йти за собою. Мук пішов за ним, і песик повів його до спальні пані Ахавзі, до маленьких дверей, яких Мук ніколи досі не помічав там. Двері були напіввідчинені. Песик увійшов у них, і Мук слідом – і який же він був здивований, коли побачив, що перебуває в тій кімнаті, яка давно вже стала предметом його бажань! Усюди була тільки стара одежа та посудини дивовижної форми. Одна з цих посудин була кришталева, і на ній були вирізані прекрасні фігури. Мук підняв її й покрутив на всі боки. Але він не помітив кришки, що ледве трималася зверху. Кришка впала й розбилася на тисячу уламків.
Довго стояв Маленький Мук, зціпенівши від жаху. Тепер нічого не лишалося, крім як дременути.
Тут погляд його впав на пару дуже великих черевиків. Гарними їх не можна було назвати, але його власні вже не витримали б жодних подорожей. Окрім того, черевики ці приваблювали його своїм розміром: якщо він узує їх на ноги, усі відразу побачать, що він вийшов із дитячого віку. Тому Мук швидко зняв свої черевички і взувся у великі, прихопив палицю з гарним різьбленим верхом у вигляді лев'ячої голови й поквапився геть. Він хутенько пройшов до своєї комірчини, одягнув свій халатик, надів батьків тюрбан, запхнув за пояс кинджал і помчав звідти.
Ніколи в житті він не бігав так швидко, і йому здалося навіть, що він просто не може зупинитися. Його несла, здавалося, якась невидима сила. Нарешті Мук помітив, що з черевиками відбувається щось дивне: вони весь час рвалися вперед і тягли його з собою. Він намагався зупинитись, але це ніяк не вдавалося. Тоді у відчаї він гукнув самому собі, як гукав коням:
– Гей, гей, тпру, гей!
І тут черевики зупинились, і Мук, виснажений, повалився на землю. Усе-таки він нажив своєю працею щось, що могло допомогти йому у світі, у пошуках щастя. Він заснув від утоми. Йому наснився песик, який сказав: «Муче, ти ще не зовсім розібрався в тому, як користуватися своїми новими речами. Якщо ти в черевиках тричі повернешся на підборі, то зможеш полетіти куди тобі заманеться, а паличкою можна знаходити скарби. Де закопано золото, вона вдарить об землю тричі, а де срібло – двічі».
Прокинувшись, Мук узув черевики, трохи підняв одну ногу й почав крутитися на підборі. Він забажав опинитись у найближчому великому місті. Тієї самої миті черевики злетіли вгору, і Маленький Мук незчувся, як опинився на великій базарній площі. Він поштовхався в натовпі, але невдовзі подався на тихішу вулицю. Адже на базарі одні наступали йому на черевики, а інших він зачіпав своїм кинджалом.
Маленький Мук замислився, як заробити трохи грошей. Він, щоправда, мав палицю, що вказувала на заховані скарби, але як міг він одразу знайти місце, де закопано золото чи срібло? Врешті він вирішив найнятися до короля скороходом. Біля брами палацу стояла варта. Коли він сказав, що шукає служби, його відправили до наглядача над рабами. Мук попрохав собі місця серед королівських гінців. Наглядач зміряв його очима з голови до ніг і сказав:
– І це з твоїми коротенькими ніжками ти хочеш стати королівським скороходом? Забирайся геть!
Маленький Мук запевнив його, що не жартує, і погодився позмагатися з найшвидшим гінцем.
Наглядачеві це здалося кумедним. Він відвів Мука на кухню, щоб його як слід нагодували й напоїли, а сам подався до короля та розповів йому про Маленького Мука. Королю припало до душі, що наглядач затримав Маленького Мука для забави. Він наказав наглядачеві приготувати все на великому лузі за палацом таким чином, аби весь двір міг зручно спостерігати за цим змаганням, і ще раз звелів йому ставитися до карлика з якнайбільшою турботою.
Коли король, його сини й доньки, а також усі слуги та придворні посідали на помості навколо луга, де мало бути змагання, Маленький Мук вишукано вклонився. Крихітний тулуб із могутньою головою, халатик і широкі шаровари, довгий кинджал за широким поясом, маленькі ніжки в просторих туфлях – ні, це все було надто кумедним, аби не розсміятися! Але регіт не збентежив Маленького Мука. Він прибрав гордовитої пози і став чекати на свого супротивника. Наглядач вибрав, як того забажав Мук, найкращого бігуна. І от цей бігун вийшов, став поряд із карликом, і обидва завмерли, чекаючи на знак. Тоді принцеса Амарза змахнула покривалом, і обидва бігуни полетіли вперед.
Спершу Муків супротивник помітно вийшов уперед. Але, кинувшись за ним у своїх самохідних черевиках, Мук наздогнав його, потім перегнав і давно вже стояв біля мети, коли той лише підбігав до неї, важко дихаючи.
На мить глядачі застигли від несподіванки і здивування. Та коли король першим заплескав у долоні, усі почали кричати:
– Хай живе Маленький Мук!
– Ти станеш моїм особистим скороходом і перебуватимеш завжди біля моєї особи, – сказав король.
Король доручав йому найтерміновіші та найтаємніші послання. Але слугам короля було неприємно, що до якогось карлика їхній повелитель був тепер ласкавішим, аніж до них. Тому вони чинили підступи, щоб скинути малого нахабу. Мук знав про їхні каверзи, але над помстою й не замислювався.
Мук завжди брав із собою свою паличку, сподіваючись знайти золото. Якось увечері у віддаленій частині палацового саду він раптом відчув, що паличка в його руці затремтіла і тричі вдарилась об землю. Він витяг кинджал, зробив зарубки на найближчих деревах і повернувся до палацу. Дочекався ночі й узявся до справи. Мук викопав яму завглибшки кілька футів і натрапив на щось тверде, а невдовзі побачив велику залізну кришку. У ямі був великий горщик із золотими монетами! Але підняти горщик Мукові не вистачило сил. Тому він напхав у шаровари, халатик і пояс стільки монет, скільки міг донести, а решту закрив кришкою. Непомітно пробравшись до себе в кімнату, він заховав золото під подушками дивана.
Золото, яке Маленький Мук відтепер роздавав наліво й направо, викликало заздрість. Його вороги змовилися між собою й навіяли королю підозру, що Мук украв гроші зі скарбниці. Король звелів таємно стежити за кожним кроком Маленького Мука, щоб застати його на місці злочину. Тож коли одного разу Маленький Мук схопив лопату і шмигнув до палацового саду, щоб узяти там новий запас золота, за ним пішли вартові на чолі з головним кухарем та скарбником, і, коли він почав перекладати золото з горщика до свого халатика, вони накинулися на нього, зв'язали й відвели до короля. Горщик було повністю викопано з землі та разом із лопатою й повним золота халатиком принесено до ніг короля. Скарбник доповів, що він зі своїми вартовими захопив Мука зненацька, коли той закопував у землю цей горщик.
Маленький Мук сказав, що знайшов горщик у саду і що він його не закопував, а відкопував. Король, розгніваний його гаданим нахабством, закричав:
– Ти брешеш своєму королю, після того як його обікрав?
Король звелів закувати Маленького Мука й відвести у вежу.
Маленький Мук знав, що крадіжка королівського добра карається смертю, і все-таки не хотів видавати королю таємницю своєї палиці, боячись, що її відберуть у нього разом із черевиками. Від черевиків його, на жаль, допомоги не було: прикутий до стіни короткими ланцюгами, він, хоч скільки мучився, ніяк не міг повернутися на підборі. Та коли йому наступного дня оголосили смертний вирок, він, вирішивши все-таки, що краще жити без чарівної палички, ніж померти з нею, попросив, щоб король вислухав його без свідків, і відкрив йому свою таємницю. Спочатку король не повірив, але Маленький Мук зголосився виконати дослід, якщо король пообіцяє йому, що його не вб'ють. Король дав Мукові чесне слово і, звелівши потай від нього зарити трохи золота, наказав йому пошукати закопане своєю паличкою. За кілька хвилин паличка виразно тричі вдарилась об землю. Тепер король зрозумів, що його скарбник – брехун, а Маленькому Мукові сказав:
– Я обіцяв зберегти тобі життя, але ти володієш не лише цією таємницею. Тому ти залишишся у вічному ув'язненні, якщо не зізнаєшся, в чому таємниця твого швидкого бігу.
І Маленький Мук зізнався, що вся його вправність міститься в черевиках, але не відкрив таємниці поворотів на підборі. Король сам узув туфлі й почав як божевільний ганяти садом. Він не знав, як зупинити черевики, і Маленький Мук, який не міг відмовити собі в цій невеличкій помсті, залишив короля бігати, доки той не знепритомнів.
Коли король отямився, він був страшенно злий на Маленького Мука.
– Я дав слово дарувати тобі свободу й життя. Але впродовж дванадцяти годин ти маєш залишити мою країну, інакше я звелю повісити тебе!
А черевики та паличку король наказав відправити до своєї скарбниці.
Країна, звідки вигнали Мука, була, на щастя, невелика. Тому він невдовзі опинився на кордоні, хоча без чарівних черевиків іти йому було дуже несолодко.
У густому лісі він набрів на прозорий струмок, захищений великими тінистими смоквами. Чудові стиглі плоди висіли на деревах. Мук заліз на дерево, зірвав кілька штук, із задоволенням їх поїв, а тоді спустився до струмка, щоб утамувати спрагу. Але вода показала йому його голову, що виявилася прикрашеною двома величезними вухами і товстим, довгим носом!
Він почав блукати під деревами і, коли знову зголоднів, мусив знову їсти смокви, бо більше нічого їстівного не було. Відтак Мук відчув, що його вуха зникли. Він побіг до струмка – і справді, вуха його набули звичайного вигляду, а довгого потворного носа наче й не було. І тепер він збагнув, як це сталося: від першої смокви він отримав довгі ніс і вуха, а друга зцілила його. Мук зірвав із кожного дерева стільки плодів, скільки міг донести, і рушив назад до країни, яку нещодавно покинув. Там він, перевдягнувшись, змінив до невпізнання свою зовнішність, а потім пішов далі, до міста, де жив король.
Маленький Мук усівся під брамою палацу: він знав, що тут такі рідкісні ласощі купує для королівського столу головний кухар.
Недовго посидівши, Мук побачив, як той крокує через подвір'я до брами.
Кухар почав роздивлятися товари торгівців, які зібралися тут. Нарешті його погляд упав на Муків кошичок.
– Скільки хочеш за весь кошик? – спитав кухар.
Маленький Мук назвав помірну ціну, і вони невдовзі дійшли згоди. Головний кухар передав кошичок рабу і попрямував далі. А Маленький Мук швиденько накивав п'ятами.
Король сидів за обідом у дуже веселому настрої й вихваляв свого головного кухаря за його чудову кухню і за старанність, із якою той завжди відшукує для нього найбільш рідкісне. А коли кухар звелів подати чудові смокви. Король власноруч розподілив смокви серед тих, хто сидів за обідом. Кожен принц і кожна принцеса отримали по дві, придворні дами та візири – по одній, а решту він поставив перед собою й заходився поглинати собі на втіху.
– Боже мій, який у тебе чудний вигляд, батьку! – вигукнула раптом одна з принцесс.
Усі здивовано поглянули на короля. З голови в нього звисали величезні вуха, нижче від підборіддя спускався довжелезний ніс. Та й усі присутні були прикрашені такими дивними оздобами.
Тієї ж миті послали по всіх лікарів міста. Вони прийшли юрбою, призначили пігулки та мікстури. Але вуха й носи не зникали.
Почувши цю історію, Мук вирішив, що час діяти. На гроші, вторговані за смокви, він придбав собі одяг, що міг видати його за вченого, і приклеїв довгу бороду з козячої вовни. Він з'явився до палацу і, назвавшись чужоземним лікарем, запропонував свою допомогу. Маленький Мук дав одному з принців з'їсти смокву і тим повернув йому вуха та ніс до звичного стану. Тоді король відвів його до скарбниці.
– Ось мої скарби, – сказав король, – вибери собі будь-що, тільки звільни від напасті!
Увійшовши, Маленький Мук відразу побачив, що на підлозі стоять його черевики, а біля них лежить паличка. Він почав обходити залу, вдаючи, нібито милується скарбами. Але щойно дійшовши до своїх черевиків, Мук поспіхом запхнув у них ноги, схопив свою палицю й зірвав із себе накладну бороду.
– Підступний королю, – сказав він, – ти відплатив невдячністю за вірну службу, то хай буде тобі покаранням потворне обличчя. Я залишаю тебе з цими вухами, аби вони щодня нагадували тобі про Маленького Мука.
Сказавши це, він швидко повернувся на підборі, забажав полетіти далеко-далеко, і, перш аніж король устиг покликати на допомогу, Маленького Мука і слід загув.
Відтоді Маленький Мук живе у великих статках, але самотньо. Він зробився мудрим чоловіком.
Ось що розповів мені мій батько. Я висловив йому своє каяття, і батько звільнив мене від другої половини призначеного мені покарання.
Я розповів своїм приятелям про дивовижні пригоди карлика, і ми так полюбили його, що нікому вже й на думку не спадало його дражнити.
Каліф-Лелека
Одного разу багдадського каліфа Хасида відвідав великий візир Манзор. Він схрестив на грудях руки, вклонився своєму повелителеві й доповів:
– Біля палацу стоїть дрібний крамар, і в нього є дивовижні речі!
Каліф послав раба по крамаря. Той приніс скриню з товарами. Каліф
купив собі та Манзорові пістолети, а візировій дружині гребінець. Потім крамар вийняв коробочку з чорнуватим порошком й аркуш паперу з дивними письменами.
– Мені це дісталося від одного купця, котрий знайшов їх у Мецці на вулиці, – сказав крамар.
Каліф, який охоче купував старовинні рукописи, купив грамотку й коробочку та спитав візира, чи не знає той когось, хто міг би розібрати, що тут написано.
– Біля мечеті живе Селім, він знає всі мови, – відповів візир.
Селіма невдовзі привели, і він почав перекладати:
– «Хто понюхає порошок із цієї коробочки та вимовить слово «мутабор», той перетвориться на будь-яку тварину й розумітиме мову тварин. А якщо він забажає повернути собі людську подобу, нехай тричі вклониться на схід і вимовить те саме слово! Але якщо розсмієшся, то забудеш чарівне слово й навіки залишишся твариною».