cобаки збиваються у зграї
і атакують
природа бере своє
колектив своє
в серпневих полях
проростає аграрна складова любові
а за лаштунками
виринають спогади від яких
стає тепло
жінкам у прозорих сукнях
допоки твоя європа
вдихає п’янкий аромат придорожніх квітів
що розсипають
відчай і спрагу у галасливому повітрі
ти відповідаєш на дзвінки
ти шукаєш хоча б якогось порозуміння
зі світом
котрий впивається осиними поцілунками в сутність речей
і кожне жало встромлене у потилицю
розпорошується ніби випадкові звуки
що йдуть від вуха до відгуку
від зблиску до найближчої автозаправки
бо ніжність стікає гранатовим соком
і залишає у оперативній пам’яті
відгуки труб і тромбонів
з весільних оркестрів
ніколи не вибереш з них
стебельця правди
бо воля і бажання
у сутінках старого світу
це лише сказані пошепки
слова котрі
блукають самотніми краєвидами
від півдня до півночі
і червоні яблука падають у суху траву
і заспокійливо мовчать
і так розчиняються
Богдана Матіяш
Твоя любов проста й усміхнена
* * *часом коли говорити до тебе я уявляю що таке рай
жодної туги зневіри болю найменших відрухів гніву
хоч якихось відтінків заздрості і неправди час у якому
немає слів недоречно непотрібно непрощення
неуважність зневага час у якому ніколи більше нічого
злого коли говорити до тебе я уявляю великі зелені сади
і розкішні дерева листя міцне повне соків і пагони повні
плодів радісне й чисте світло коли говорити до тебе
коли просто і легко приходити вчитися дякувати
вчитися знати себе від найбільшої до найменшої тіні
від найтихішого до найяснішого світла ставати
прозорим довіряти і довірятися знаєш тоді вже тут
мені часом здається що можна безборонно взявшись
за руки не втративши тіла бачити рай
* * *ті що люблять подивися які вони прості і красиві
делікатні як найперше ранкове світло
безтривожні як голуби
ті що люблять поглянь як багато вони віддають
і як легко усе що приходить приймають
подивися на їхні долоні повні скарбів
на їхню шкіру на їхні очі на усміх
радісний і щасливий на їхній спокій
погідний як літній вітер
ті що люблять вони як дельфіни
що вистрибують із води веселі й лагідні
розбризкуючи довкола сотні бризок
розливаючи довкола стільки світла
навчися в них дякувати за все що є і чого немає
навчися приходити довірливо й лагідно
і відходити просто
як світло увечері гасне як птах засинає
як вода що тече в землю вертається
* * *коли любов це так як ти кажеш то хай вона є
хай відходить хай віддаляється і хай повертається
знову коли любов – це все зовсім усе віддати
залишитись ні з чим коли любов це бути
зовсім малим і нічого не мати коли любов
це навіть не знати де вона починається й доки
триває і як вона є чи вона дрібна як пісок
чи як земля велика коли любов це забути про себе
просто довіритись просто подати руку ступити
вперед і піти нічого з собою не взявши ні запаху
дому ні хліба ні їжі й води просто ходімо
попереду тільки зірки і небо безмежне й просте
і найделікатніше світло
* * *за що ти так міцно мене любиш чому так світло
приходиш так терпляче мене обіймаєш так міцно
мене бережеш чому говориш що я твій малий
найкоштовніший найцінніший у світі діамант
я ж нічого я справді зовсім нічого не маю
ні шкіри білішої за найбіліший сніг ні сліз
прозоріших за найпрозоріші перли ні радості
над радостями ні усміху яким усміхаються діти
ні ходи простої і легкої ні кроків тихих і добрих
тільки сльозу що тече щокою спокійно і терпко
і серце що не вміє стати для тебе всім і шкельце
мале в кулакові що ранить до крові коли так світло
і просто приходиш коли говориш ласкаво що я
твій малий улюблений діамант
* * *я віддала би півцарства за те щоби до тебе можна було
писати листи щоби знати адресу за якою вони могли би
тебе знаходити півцарства за те щоб ти сміявся щоби
зморшки що з’являються в тебе на лиці були тільки від
сміху щоби можна так просто торкнутися пальцями щік
сказати як міцно як міцно і як це насправді добре я
за тобою скучила
півцарства це п’ять жолудів листя каштана трохи
надламане від минулої осені сушені ягоди ожини
улюблені стежки до озера квіти мальв трава обабіч
дороги запах живиці й сосен опала кора хвоя й багато
піску такі ось мої півцарства за найпростішого в світі
листа за м’яке світло зранку що заламується на шибці
коли його дописуватиму за твій усміх за твою
радість за твою любов просту й усміхнену
* * *дорожчий ти мені від цвіту акації
від коштовних тканин розшитих золотом
від запаху трав цілющих
від доріг найкращих що ведуть
всюди куди завгодно тільки не до тебе
дорожчий від найдорожчих сортів троянд
від каміння на дні морському від перлів
що ховаються в скойках від коралів міцних
і красивих
майже так само міцно ти дорогий мені
як вода майже так само любий як сонце
майже так само мені ти бентежний як світло
* * *ти так зовсім близько що слід твого дихання
залишається на моїй правій руці такий спокійний
такий розмірений такий легкий що ним би навіть
не здмухнути пух кульбаби не стривожити
сну немовлят не сколихнути повітря
ти так близько що я можу бачити як у твоїх очах
відбивається небо як у них на якусь найкоротшу
мить з’являються тіні перелітних птахів розкішні
крони дерев тремтіння листя аж так ти близько
* * *ти так гарно мовчиш сьогодні ти так гарно
мовчиш моя любове майже так само тихо
як розхиляються стулки мушель на морському
дні майже так само спокійно як росте висока
степова трава як гойдається під прозорим
бездонним небом ти ж бачиш як воно
блакитно-крихко розсипається на найдрібніші
шматочки від твого подиху від твого мій любий
доторку не говори не треба
і так гарно мовчиш коли заходиш у воду
так безшумно ніби то й не вода про що ти
думаєш чи може ти просто слухаєш як поруч
пропливають риби нітрохи тебе не лякаючись
може ти просто слухаєш воду може нарешті
знаєш якою із течій пливти на захід так світло
ти нічого мені не говориш
і коли мовчиш я нарешті чую як б’ється твоє
серце гучніше ніж об землю вдаряється дощ
тихіше ніж голосять годинники швидше ніж
випадає роса не прокидайся любий іще не ранок
* * *часом мені хочеться просити щоби ти говорив
щоби ти просто приходив коли захочеш сідав край
столу переставляв горнятка і келихи брав до рук
найдрібніші засохлі ягоди засушені суниці й чебрець
і ще трохи деревію готував нам прості й трохи
гіркі чаї і говорив говорив мені довго майже так
само довго як тече в водоспаді вода або як під час
зливи дощ стікає лицем і ти тоді знаєш що це така
гарна найгарніша у світі вода що тільки могла би
статися а ще мені хочеться пам’ятати як ти смієшся
як усміхається шкіра і як гарніє твоє обличчя коли
ти думаєш про найделікатніші в світі речі коли
розповідаєш мені як живуть риби в воді і звірята
в лісі коли вчиш мене розпізнавати птахів із їх співу
і найменші рослини з їхніх плодів коли дослухаєшся
як вечір перетікає в ніч а ніч обертається в ранок
коли розповідаєш про пісок золотий під ногами
про любов і тишу про вдячність таку делікатну
в кожному дні про довіру без кінця і краю про
радість як дар і про дар як світло
* * *така довіра що можна триматись за руки
і йти навіть над прірвою спокійно просто
і тихо така довіра що можна танцювати
на цирковій линві заходити в клітку з
левами купатись у водоспаді бавити
диких звірів які насправді не дикі така
довіра що каже нічого більш не боятися
ні піску ні каміння ні сурми голосної ані
болю найменшого ні найбільшої втрати
не боятись любити не боятись прощати
* * *не хочу бути ніким тільки собою
листи сьогодні не пишуться тому відповідаю тобі
коротким дякую і тихим усміхом після якого стають
дуже спокійними обличчя і серце
і дивно знаєш мені так дивно що днів біля нас
усе більшає що світ розростається що час собі є і є
а ти не минаєш а ти собі все залишаєшся
усміхнено радо й вдячно
і тихо якось так тихо просто довіряюся
заплющую очі припиняю дихати
будь моїми очима моєю пам’яттю моїм диханням
роздивися для мене усе що побачиш всі дерева
каміння зорі кожну стежку у горах запам’ятай
кожен слід ведмедя
розкажи мені світ весь від початку твоїми словами
покажи мені все що навколо твоїми очима
наповни день коли він почнеться
твоїм усміхом
* * *засинаю при тобі дитиною тут так тихо і поруч
більше нікого немає тільки пташки й так багато
так дуже багато сонця і світла
засинаю а ти говориш що я так само безтривожна
й спокійна як трава що я прозора як річка що несе
свої води здалеку кажеш що бачиш як тілом моїм
протікають найгарніші у світі сни пропливають
як риби а тобі ніяк не вдається жодну із них зловити
кажеш що коли сплю ти уявляєш як поміж пісків
навесні розливається ніл кажеш що знаєш
як понад водами метушливо літають ластівки
й голуби як вони довго кричать як гублять пір’я
і затихають тільки із заходом сонця а мої сни все
далі як і були залишаються дуже спокійні
кажеш тоді що якби світ був такий самий простий
як мої сни ніхто би нікого ніколи в ньому не скривдив
ніхто би нікого не ранив цілуєш мене в чоло
а я усміхаюся сонно і знічено за все тобі дякую
і засинаю при тобі дитиною