Тим не менше, Леонідові Макаровичу чомусь виявилося комфортніше поруч із Віктором Медведчуком, чия репутація в країні як правої руки Кучми реально дорівнювала «мінус одиниці». Віктор Медведчук під час свого виступу заявив, що на Майдані відбулася контрреволюція, яка порушила поступальний розвиток країни. І тепер, за словами Медведчука, потрібна революція. «Поки влада робить вигляд, що знає, що робити, ми насправді це знаємо», – додав Медведчук. Критикуючи владу, Медведчук згадав прислів’я: «Схожа свиня на коня, тільки грива не така». Також він назвав першим пріоритетом програми блоку входження України до Єдиного економічного простору. І нагадав про референдум з приводу вступу до НАТО, висловивши переконання, що народ обере саме ЄЕП. Медведчук також назвав шахрайством тезу про те, що на цих виборах народ обирає не парламент, а прем’єр-міністра. За його словами, ці вибори – вибір між продовженням безладу і наведенням порядку.
До цього блоку увійшов, серед інших радикальних опозиціонерів, скандальний молодий політик Нестор Шуфрич. Називаючи опонентів «беспредельщиками», Леонід Макарович при цьому якось не брав до уваги, що саме Шуфрич був причетний до скандальних виборів мера міста Мукачеве на Закарпатті навесні 2004 року. Ті вибори відомі як «репетиція президентських», і під час їх проведення вперше вголос заговорили про відверті фальсифікації та залучення кримінальних структур. Під час оголошення про створення блоку «Не так!» на сцені Київського театру російської драми ім. Лесі Українки з’явилася заставка з написом назви блоку червоним та синім кольорами на білому полотні. Зверху над написом зображений символ – червона та синя смужки у вигляді літери «Х». Також у цей час зі стелі почали падати повітряні кульки червоного, білого та синього кольорів. Але за підсумками парламентських виборів-2006 блок «Не так!» не подолав 3-відсоткового бар’єру. Після чого Медведчук надовго зник із політичної орбіти, Шуфрич примкнув до Партії регіонів і таки потрапив у парламент за партійними списками внаслідок перевиборів 2007 року, а Леонід Кравчук залишився осторонь активного політичного життя.
Це жодним чином не заважало йому коментувати події в країні та владі. Скажімо, на запитання, чи парламентська модель правління, коли президент не має важелів впливу, прийнятна для України, він у 2007 році, під час чергової політичної кризи, відповідав: «Якби ми навіть сьогодні протягом місяця зробили парламентську республіку – це було б те саме. Для того, щоб було по-іншому, треба щоб прозорі правила були в голові і в діях. Я спостерігаю за політиками зараз – вони діють, як Остап Бендер грав у Васюках у шахи – поза правилами. Він робив такі ходи, що супротивники не могли зрозуміти його рівень гри взагалі. Так у нас сьогодні діють політики». Коли Леоніда Макаровича запитують, чому він у своєму поважному віці не вгамується і не відпочиває, він відповідає: це просто неможливо. «Коли людина тридцять-сорок років у такому бурхливому житті, їй, навіть якби вона дуже захотіла цього, заспокоїтися на вдасться, – пояснює він. – От, скажімо, після Гончара у «Ради миру» не було голови, і вони запропонували мені. Це було дійсно несподівано. Зібралися всі аксакали від «Ради миру» і звернулися до мене з проханням очолити організацію. Тому сказати, що можу просто сидіти у Кончі-Заспі, не можу. Хоча… Мені вже давно радили писати. Кажуть, що Бальзак писав по сім сторінок за день, а я можу написати дев’ять».
Та від 2002 року нічого з написаного екс-президент не публікує. Мотивує небажання оприлюднювати свої думки тією обставиною, що в його оцінках нинішньої ситуації переважає негатив. Хоча в 2008 році натякнув – незабаром засяде за книгу мемуарів. До речі, президентської пенсії Кравчук не одержує. І цю обставину теж активно коментує: «У нас в Україні все поставлено з ніг на голову – вся влада. Народний депутат має пенсію 18 тис. грн. Президент – 4,5 тис. грн. От поясніть, чому таке ставлення до президента? Тому що у Верховній Раді є люди, які вважають, що головна людина – народний депутат. Я звертався до Кучми свого часу, звертався до Ющенка, щоб подали законопроект. Справа ж не в тому, багато грошей чи мало, – їх завжди мало. Психологія людини збудована так, що мені соромно, наприклад, сказати, що я отримую пенсію депутата, а не президента, і в Кучми пенсія не президента. Чи вони цього не розуміють, чи їм це, як кажуть, до лампочки, вибачте на слові? На їхньому місці я досяг би справедливості». На переконання Леоніда Макаровича, українській владі повинно бути соромно перед людьми й перед світом, тому що пенсія президента зведена до мінімуму. Вона, зокрема, в три рази нижча за пенсію генеральську, чорнобильську тощо.
Критик влади
Починаючи з 2007 року і по теперішній час Леонід Макарович Кравчук – впертий та послідовний критик усього, що відбувається в українській владній верхівці. Якщо сприймати все, що він говорить, неупереджено, то складається враження, що перший президент і досвідчений політичний гравець просто дає наступникам професійні поради. Але до цих порад ані влада, ані опозиція не дослухаються. Причому незалежно від того, хто де: Тимошенко в опозиції, Янукович – при владі, чи навпаки. Об’єднуються Ющенко з Тимошенко чи загострюють стосунки. Поради Леоніда Макаровича, його заклики навчитися домовлятися проходять повз загальну увагу. Через те сприймаються лише як зауваження, якщо не гірше – бурчання політичного пенсіонера. Тим не менше, оцінки Леоніда Кравчука стосовно своїх наступників однозначні. «У нас усе робиться штучно, – говорить він у 2008 році. – Наприклад, штучно пішли на дострокові вибори. Прийняли ці дострокові вибори? Ні. Хтось тоді сподівався, що все буде, як повинно бути, а сталося не так. Я підтримував свого часу уряд Януковича і вважаю, що цей уряд робив багато для економіки України. Я його підтримував, але як вони пішли на дострокові вибори і програли всі разом, то я кажу, що для України важливо, щоб уряд працював. Бо народ страждає від безвладдя більше, аніж при владних структурах, навіть якщо вони недосконалі».
Деякі кроки влади і, зокрема, Віктора Ющенка як голови держави Леонід Макарович все ж таки оцінює позитивно. Наприклад, приєднання України до СОТ. «Я вважаю, що це великий крок. По-різному його можна оцінювати, але це крок великий», – говорить він. Має екс-президент свою думку і стосовно просування України в НАТО. «Мені важливо нагадати, як Україна йшла до цього дня – до приєднання до ПДЧ, – наголошує він. – В 1992 році ми підписали з НАТО документ про співробітництво заради миру, така була формула, і працювали з НАТО. Президент Кучма поглибив стосунки наші з НАТО, причому серйозно поглибив, і в 2004 році за його пропозицію Верховна Рада проголосувала фактично за приєднання до ПДЧ, і голосували ми, – я тоді був у парламенті, – соціал-демократи, всі одностайно, і ПР проголосувала. Таким чином, говорити, що це виникло зненацька, це було б просто нечесно перед українським народом». І хоча Леонід Кравчук не є прихильником блокової України, тому що він автор проекту закону про державний нейтралітет України, він і сьогодні вважає: найкраще Україні лишатися нейтральною, позаблоковою державою. Але, виходячи з реалій теперішнього часу, він розуміє: Україна, як держава, не може бути без участі в будь-яких, скажімо, міждержавних, міжнародних структурах, у тому числі і щодо НАТО. «Вона або в НАТО, або в СНД, а так вона не може бути среди тут и между там, як говорять в Одесі», – іронізує Кравчук.
Проте в більшості моментів він – прихильник загальних домовленостей на благо України. Щойно в 2008 році виникла чергова ситуація, коли після розпуску парламенту ставало можливим введення прямого президентського правління, Леонід Макарович констатував: це для президента було б вигідно. І тому що він стає єдиною в країні фігурою, котра зосереджує в себе і владу глави держави, і владу законодавчого органу. І через те, що він регулює відносини в суспільстві через укази, бо іншого виходу немає, і призначає вибори тоді, коли він буде вважати за потрібне. Нарешті, вигода в тому, що це вже нестандартна ситуація, яка межує з надзвичайним станом в країні. «А коли надзвичайний стан – це зовсім інші стосунки, інші дії і взаємодії, – говорить Кравчук. – Тим, хто сьогодні з гарячими головами думає, що це так просто – провести ще одні дострокові вибори, слід подумати, кому вони вигідні. Треба працювати в тих умовах, які є, і не перекладати відповідальність ні на кого, не посилатися і не плакати, що немає законів, немає нормативних актів. Треба працювати, наводити лад в Україні».
Серед політичних лідерів сьогодення Леонід Макарович не бачить саме лідерів, впливових та авторитетних людей. Якщо раніше українські політики могли вирішувати ситуацію, знаходити компромісні рішення і через те лишалися вагомими, то нині подібних особистостей можна перерахувати по пальцях. Між тим Кравчук вважає: справжні політики в країні є. Але їх не допустять до того, щоб вони могли щось, скажімо, не тільки рекомендувати, а брати участь в якомусь розв’язанні морських вузлів. Пояснює він і причини: в Україні кожні вибори – бізнес-проект. Відповідно, до кожних виборів – комерційний підхід. «У нас допускають тих, хто має гроші, хто пробивається різними шляхами. Найперше – через обдурювання електорату і через популізм. Про свої обіцянки потім, після виборів, політики забувають. Тому ті політики, які вже піднялися до більш широкого розуміння ситуації, не будуть допущені до влади», – переконаний він. Навряд чи треба спеціально пояснювати: за подібними словами приховується образа на неможливість хоч якось впливати на ситуацію, маючи при цьому набагато більший досвід, ніж ті, хто тепер при владі.
Крига скресла на початку 2009 року. 24 лютого Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка піти у відставку та оголосити дострокові президентські вибори. Про це він заявив в ефірі каналу «Україна» в програмі «Шустер Live». Звернення Кравчука відразу повторили багато інших телеканалів. «Справжній патріотизм президента, Вікторе Андрійовичу, полягає у тому, щоб глибоко зрозуміти ситуацію, власну позицію і прийняти відповідальне рішення – піти у відставку», – заявив перший президент, звертаючись в телеефірі до Ющенка. Позачергові президентські вибори, вважав Кравчук, допоможуть країні вийти з кризи. На його думку, нині діючий президент більше уваги приділяє тому, як утриматися при владі, ніж основним проблемам держави, і для цього він готовий навіть скористатися світовою фінансовою кризою. «Вочевидь Ви бачите вихід (для себе і свого оточення) в свідомому доведенні економічної ситуації до точки кипіння за принципом: чим гірше, тим краще. Невже Ви бачите вихід у запровадженні надзвичайного стану, щоб у такий спосіб залишитись при владі?» – йдеться в заяві.
Перший президент також вважає, що після проведення позачергових президентських виборів потрібно буде переобрати Верховну Раду і сформувати новий Кабінет Міністрів. Лише така черговість заходів, за його словами, приведе до формування ефективної влади і дозволить країні боротися з економічною кризою. Він також розкритикував діяльність Національного банку на валютному ринку. «Як Президент України, як колишній банкір, Ви могли б серйозно вплинути на політику Нацбанку. Але, мабуть, у Вас інша мета. Сьогодні робиться все, щоб знецінити гривню і в такий спосіб поглибити кризу», – наголосив Леонід Макарович. Він також вважає ганебним для України відкрите протистояння між Ющенком і Тимошенко. «Це сором для України – ця боротьба між прем’єром і Президентом», – підкреслив Кравчук. Але після цього виступу відразу з’явилася інформація: про організацію ефіру Кравчука на ТРК «Україна» домовлялися політтехнологи Юлії Тимошенко. Отже, авторитет Леоніда Макаровича все ж таки для якоїсь частини політикуму лишається значним, і виступи не лишилися без уваги, а досвід мусить бути використаним та спрямованим у певне русло. Хоча сам Кравчук категорично заявляє: ніколи не співав і не співатиме з чужого голосу.
Вихід з тіні
Десятихвилинний виступ першого Президента України Леоніда Кравчука в ефірі в прайм-тайм з вимогою до нині чинного президента Віктора Ющенка достроково скласти повноваження став резонансним і викликав бурхливу реакцію в політичному середовищі. Заговорили не лише про «замовний характер» виступу, а й про чергову спробу Леоніда Макаровича повернутися у велику політику. Не було навіть важливо, наскільки і кому на руку такий виступ Леоніда Макаровича, який підкреслює: в його віці та з його статусом першого глави незалежної України він може собі дозволити говорити все, що вважає за потрібне, не озираючись і не боячись нікого. Важлива реакція адресата послання – Віктора Ющенка. Він негайно заявив щось подібне до того, що «не треба діставати з нафталіну деяких політиків», і нагадав про сумнозвісну «кравчучку», що з’явилася за часів правління Леоніда Макаровича. Проте подібна відповідь третього президента першому навряд чи робила діючому голові держави честь, зазначали провідні політологи.
У своїх оцінках вони сходилися в одному: це не було звернення першого Президента України до народу. Це справді звернення першого президента до третього президента. Досі Ющенко міг вибірково спілкуватися і з народом, і з елітами. Він лає уряд і одночасно скаржиться на нього, при цьому зовсім не є готовим до сприйняття системної критики з будь-якої сторони. І ось коли перший президент звернувся до третього, Ющенко не міг на це звернення не відреагувати. Інакше він знижує свій статус президента. Такої ситуації ще не було. Отже, Леонід Кравчук озвучив те, про що намагалися не говорити вголос. Цим Кравчук легалізував вимогу до Ющенка піти у відставку. Крім того, фактично Кравчук перекреслив теоретичні можливості другого терміну Ющенка. Тому, коли говорять – Леонід Макарович свідомо зіграв на боці Юлії Володимирівни, то політичні аналітики ставляться до цього скептично. Адже Кравчук – це перший Президент України, який створював країну разом із самим президентством. Він сьогодні вищий за будь-якого прем’єр-міністра, за будь-яку Тимошенко і будь-якого політика просто тому, що стоїть біля витоків української державності.
До Кравчука як до людини справді можна ставитися по-різному. Але, говорили аналітики, він має ще одну деяку перевагу над усіма – в 1994 році він пішов на дострокові вибори. І тепер закликав Ющенка наслідувати його приклад. Треба зауважити, що він цього не зробив у 2000 році по відношенню до Кучми, коли вся країна ходила під гаслами «Україна без Кучми». Проте Кравчук зробив свій заклик по відношенню до безмежно демократичного Ющенка! Отже, Кравчук вважає: якщо Кучма точно не пішов би у відставку, то Ющенко може це зробити. Таким чином, перший президент змушує Ющенка бути демократом. Звертаючись до діючого президента у прямому ефірі, Леонід Макарович мав велике бажання берегти результати своєї діяльності. Хочемо ми цього чи ні, але саме він створював цю країну. Він чудово розуміє, що країна руйнується через конфлікт двох політиків і гілок влади. Він дуже боїться, що все це погано закінчиться взагалі. Він боїться, що, будучи батьком-засновником України, він буде тим, хто її ховає. У нього є страх, що в результаті конфлікту з Україною щось може трапитися. Крім того, говорили політологи, Кравчук відчуває час. Адже це – знаменитий Хитрий Лис. Він сказав те, про що інші не говорили, але думали. Таким чином, він опинився в центрі політичної уваги. Він зробив хід, який на декілька місяців змусить усіх політиків та журналістів звертатися до нього по коментар. Грубо кажучи, в свої сімдесят п’ять років він повівся так, як не кожен молодий політик може повестися, і це не банально. Ось у чому вбачалася сила цього кроку.
Ющенко після тієї заяви по цей час демонстративно не спілкується з Кравчуком. Зате Леонід Макарович несподівано знайшов спільну мову з Леонідом Даниловичем Кучмою, який теж після тривалої перерви почав з’являтися на політичних небосхилах. Правда, Кучму в інформаційний простір «повернули» мало не силою, завдяки зусиллям медіа, котрі входять до холдингу його зятя, мільйонера і мецената Віктора Пінчука. Тоді як Леонід Кравчук сильної медіапідтримки не мав. Після десятихвилинного виступу він знову опинився в центрі політичного життя і, за висловом політолога Віктора Небоженка, ходить у політичних героях. У свою чергу, Леонід Кучма говорить журналістам: «Треба дотягувати до президентських виборів, у ході яких з’являться політики, яким народ довірятиме більше, ніж Ющенкові та Тимошенко». При цьому він сподівається на те, що новий президент переможе на виборах з серйозною перевагою і оголосить дострокові парламентські вибори. Леонід Данилович називає при цьому прізвища Януковича і Яценюка, причому про останнього говорить досить компліментарно. Тобто другий Президент України окреслює і бере участь в іншому, відмінному від змальованого першим президентом сценарії розвитку ситуації. У Кравчука таких завдань немає: йому потрібно, щоб про нього говорили, щоб він був перший, важливий і впливовий. Хочемо ми цього чи ні, але він домігся свого.