на зразок естетичного маніфесту, підшивки текстовізій як джерела абсолютно
суб'єктивного тлумачення назв та імен. Назвати якось велично і вселенсько:
«Бароко тиші», чи «Опера скрипу», скажімо, чи навіть «Кабукі Бога»... Тут
маестра пронизує спалах думки, хоробрий крок, і він чує впевнені слова, якими
це можна описати.
Осяяні світлом параш (А.М.Давихам, Неопубл., 2003) 212
213
Наступність поколінь нагадує асфальтоутрамбовувач. Старе покоління щораз
відтягує свій кінець і, коли людству вчергове хочеться скинути мегалітичну
мушлю пам'яті, постійно переводить стрілки на інших. Тому покоління, котре
відходить зі скрипом, - це не якесь там коліно шестидесятників, вісімдесятників чи - господипомилуйскажіть-алілуя - дев'яностиків. Під скрип
думок відходить покоління L, GENERATION LOGOS: покоління, яке говорило
найбільше; воно говорило і говорило і не могло заткнутися навіть тоді, коли й
казати вже було нічого, пригнічене невичерпністю Слова, котре так і не
дозволило бути зрозумілим бодай собі самому.
Скажіть «алілуя», і ви врятовані. Скажіть це.
С,К,А,Ж,І,Т,Ь.
Тисячолітнє царство Слова зникає за куртиною скрипу. Називання губиться й не
може більше знаходити нових знаків для доби без назв. Найвульґарніше, що
вдалося вигадати - назвати цей кінець кінців ПО СГ-модернізмом. Зайвий доказ
того, що доба без назв справді поза означенням, а номінуюча свідомість
принципово не здатна переступити поріг тиші. Єдине, на що в неї великі яйця,
- так це ходити над прірвою нео-значеного різними кладочками-префіксами на
кшталт НЕО-, ПСЕВДО- чи ПОТС-.
Світ змінився.
Людство роздирається у поліфонії, і кожен крик тут - заклик до тиші. Воно
шукає тиші у героїні, в алкоголі, у потенційній можливості вимкнути мобільні
телефони. Навіть Слово люди пробують обернути на тишу - але, описуючи її, все
одно не замовкають.
Людство вже так давно прагне тиші, що єдиний вихід для себе бачить у
катастрофі, трагедії небаченого досі масштабу, яка змусить завмерти цілий
світ у розпачі (бо основне, чого навчило Слово, - це скорбота над самим собою
і втраченою цілісністю). Та, перш ніж пронесеться думка «Це не з моєї вини! Я
тут ні до чого!», планета отримає вимріяну секунду світового безмов'я. Цього
виявиться досить. Слово лусне й
:\ осиплеться. І що б не йшло услід за тишею - світло звуку,
? трансценденція шрифта у пробіл, ряди знаків оклику, що
розчиняються поміж факторіалів безконечности - все це
буде великим переходом у відчуття. Перш за все - у відчуття
тиші.
: Люди тиші будуть останніми, хто поставить крапку в і Тексті, позаяк вони -
перші, не зацікавлені в доставлянні І після крапки ще пари. їх більше не
манить естетика коми. І; Вони - це новий вимір крапки, новий намір точки, яка
І перетворюється на зріз нитки, безконечний тунель вглиб V чистого аркуша, спочатку було
СЛОВО потім була
2і2
Маестро чухає чоло з переходом на потилицю - по чому з недовірою вивчає
почорнілі нігті. Знову закриває свій «Неопубл» і думає, до чого можуть
призвести подібні мізкування.
Втім, якщо немає з ким бавитись у Гру правил, завжди залишається
найдосконаліший, остаточний суперник - ти сам. Питання, наскільки далеко тобі
дозволяє заходити твій страх?
Він підіймається вгору, вздовж трамвайних торів, знаючи, що є абсолютно
невидимим у цьому місті, де люди поглинуті собою до такої міри, що
перетворилися на комах - дискретних, лискучих хітинових жуків, котрі вічно
тікають у жасі, що секундна стрілка годинника от-от прохромить їх, мов
шпилька ентомолога.
З-за спини виривається трамвай, і маестровий настрій скаче в екстазі. Він
пригадує, що давно вже хотів записати про «Бабусю й Чудовисько», п'єсу, що з
похвальною регулярністю йде по вулиці Чупринки. Але перед тим він подумки
окреслює
214
215
f
Об'єкт №6. ПРИРОДНИЙ ТЕАТР
Шекспірова сентенція про те, що світ - Театр, всяке прийдешнє покоління
тлумачить по-своєму: чи то як прісний зразок поетичної метафори, чи як
скрушну констатацію людської дволикості, чи як буквальну вказівку для і на
Гравця. Той Театр, про який піде мова, багатий на декорації, костюми і
музичне аранжування, однак його репертуар за останні п'ять тисяч років
збагатився всього на дві чи три п'єси.
Щоб ці міркування не видавалися надто невизначеними, звернімо наші погляди у
бік Львова та його мешканців. Припустімо, що це місто є нічим іншим, як
великим конгломератом певних структур... вихорів... Чогось такого, до чого
пасувала б назва «природні театри». Надалі цим терміном будемо позначати
певні території - тінистий бік вулиці N, чи столик біля вікна в кав'ярні NN, чи під'їзд будинку номер * по вулиці *** - з постійними типами життєвих
ситуацій. Інакше кажучи, з притаманним лише їм сталим репертуаром - набором
певних слів та обставин, які мають тенденцію повторюватися у цьому локусі
знову і знову. Виконавці ролей змінюються, випадкові «глядачі» щораз інші
(про «відмінність» між глядачем та актором природного Театру можна писати
тільки з використанням лапок). Структурно ж п'єса залишається тою самою.
Так-от, маестро подумки звертається до глядача. Коли Ви ходили до Театру
востаннє?
п'єси, що йдуть зараз у Львові:
Скрупульозне дослідження театрального репертуару міста в цілому ще знайде
свого шекспіра. Наведімо для прикладу найцікавіші з виявлених п'єс.
Користуючись ними як ключем, вільний поціновувач зможе самостійно
класифікувати й відкривати нові грані Мельпомени. Кожен гість міста Лева при
бажанні й мінімальному запасі терпіння зможе спостерегти п'єси у вказаних
місцинах самотужки.
216
1. БОЖЕВІЛЬНА ЦЬОЦЯ (Високий Замок; тло -комунальна сансара пенсіонера).
Головна героїня - божевільна алкоголічка похилого віку. Часто з'являється з
незапаленою сиґаретою і розпочинає дію з того, що перепитує, чи нема, бува, вогню. Не виключено, що в руці вона триматиме неадекватний моментові.предмет.
З власного досвіду скажу, що раз бачив, як Цьоця стискала плоскогубці, ще раз
- порожню пластикову пляшку, а втретє - старий чоловічий мешт у полотняній
сумці. У захоплюючій, експресивній манері Цьоця (актриса розмовляє колоритним
суржиком, тому більш коректно називати її «Сумасшедшей Тьотєнькай») переповідає свою біографію: переїзд у молодості звідкись зі сходу України
(також: Молдавії, Кубані тощо), невдалий шлюб і - хвала Театрові] - вроки, які на неї кинула свекруха.
П'єса йде переважно під вечір і триває від 10 до ЗО хвилин. Існує також менш
ефектний римейк, де головну роль виконує старий п'яниця-чоловік.
2. СЕСТРИЧКИ-ІСТЕРИЧКИ (р-н синагоги «Золота Роза»; п'єса розрахована на
любителів grind-core-психо-логізму). Типаж - дві жінки віком від тридцяти до
п'ятдесяти. Одна з них п'яна в дим, і їй начебто соромно. Інша вичитує п'яній
супутниці моралі, вибачається перед перехожими за нетактовність подруги і
сама раз по раз шаріється. При нагоді зверніть увагу на ґрим п'яної - джерело
відчаю і духовної кризи, яку несуть ці двоє.
Залишається відкритим до з'ясування тип зв'язку між ними: сестри? сусідки?
шкільні подруги? Кожен варіант відкриває специфічні, дедалі тонші грані
рольової гри.
3. МОНСТР! МОНСТР! (р-н вулиці Сахарова). Дуже якісний зразок інтерактивної
п'єси, де глядач в залежності від настрою може бачити хід подій у щораз
несподіванішому ракурсі.
Підіймаючись вздовж трамвайних торів по вул. Сахарова, ви спостерігаєте перед
собою пристойну, інтелігентної тілобудови жінку похилого віку. В якийсь
момент жінка
обертається через плече, зауважує вас і помітно і іришвидшує крок. Ще один
погляд (на лиці непідробний переляк міщанки) - і вона вже втікає від вас
серйозно й без жартів. Вона зникає за рогом, і ви готуєтеся почути її крики
на поміч. Йдіть за нею. Жінка, вже, було, сповільнивши ходу, знову зауважує
вас і кидається навтьоки. У вас з-за спини чути дзеленькання трамвая. Той
під'їжджає до зупинки, і жінка в останню секунду заскакує у відчинені двері.
4. ГРА В ТРАМВАЙ (р-н вул. Городоцької навпроти костелу св. Ольги; п'єса-
забавка). Ще одна п'єса, де вдало обігрується тема львівських трамваїв. Двоє
хлопчаків стоять на хіднику навпроти і чекають трамвая. Коли трамвай починає
наближатися, перший хапає другого за руку і не дає вирватися. Другий у той
час повинен видерти долоню з пальців товариша і встигнути перебігти на
протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.
5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р-ну Замарстинова; соціальна містерія). П'єса
має глибоко алегоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з'являються на краю Високого
Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки
бетону й рури труб. Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз - із
гори у місто.
Ця вистава мала альтернативне прочитання у вигляді загибелі пароплава
«Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі
пафосом есхатологічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати
людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п'єса йде в
оригінальній режисурі.
6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час-пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з'являється богомільна, проте п'яна в дим
алкоголічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована, 218
І
219
смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її
постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче
бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне
ЇЇ заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо
чутливої публіки. У найнесподіваніший момент баба різко вискакує на проїжджу
частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік
автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук. Змовкає все, і море
розходиться - алкоголічка неспіхом переходить дорогу, опускає руки і
розчиняється серед натовпу.
За майбутнім поколінням шанувальників природного Театру лежить створення
численних монографій, документальних фільмів та мультимедійних відеопроєктів, присвячених цьому питанню.
Самим львів'янам, якщо вони хочуть опинитися в культурному аванґарді Европи, час зайнятися вишукуванням та каталогізацією природних п'єс, які регулярно
відбуваються у Леопіллі. Наскільки мені відомо, офіційно зафіксованих
природних Театрів (не беручи до уваги іронічних візій Х.Л.Борхеса) у світі
поки що немає. Тому в першу чергу необхідно створити каталог кишенькового
формату на зразок туристичного буклета, де кожен бажаючий може побіжно
ознайомитись із театральним репертуаром міста: замальовки-шкіци, оригінально
підібрані маршрути, несподівані паралелі.
Резонно припустити, що репертуар саме львівських природних Театрів у
перспективі стане непоганим джерелом доходів. Він (Театр) легко перетвориться
на місце паломництва андеґраундної богеми та поціновувачів неакадемічних
вибриків Мельпомени з сусідньої Польщі, Чехії і т.д.
За умови грамотного позиціонування феномену Театру Львів має всі передумови
до зародження потужної суб-
культури новітніх театралів ' нових естетичних обріїв.
носіїв нової моди, візіонерів
театрали
- вони (а це, наважуся спрогнозувати, буде естетично невдоволена сьогоденням
молодь, яка вже пробувала себе в пусканні різного гатунку контркультурних
коників) намагатимуться всіляко приховати свою причетність до Театру з
кількох міркувань. По-перше, беззаперечна реальність вистав та топографічна
прив'язаність репертуару. (В добутку це становить надто спокусливу знахідку, аби виносити її у широкі маси; ті, як завжди, докладуть максимум зусиль для
применшення величності знахідки.) По-друге -цілком вмотивований страх зірвати
надмірною розафішо-ваністю Театру якусь особливо цінну з естетичної точки
зору п'єсу.
Щодо розвитку глядацької субкультури як такої, то вона може мати несподіване, а для декого навіть пророче продовження. Таємничість, яка щораз щільніше
сповиватиме сподвижників цього ars nova, почне видаватися знайомою. Можливо, когось раптово осяє, і на гадку спадуть масонські містерії. Фіналом п'єси
стане думка не відомого нам театрала: «Десь вже це було...».
І такий висновок буде найкращим підтвердженням гомеостазу, динамічної
рівноваги Об'єкта №6.
Немає різниці між «вигаданим» і «дійсним», міркує маестро. Різниця у площині
усвідомлення.
Він абсолютно переконаний, що саме зараз, тут і зараз існує товариство, яке
вже зібрало каталог природних п'єс. Людей, які організовують туристичні
ґедзи-паломництва на ріг вулиць Дорошенка і Сахарова, на Коптську, на Високий
замок.
Тут маестро здригається. Якщо існують вистави, безперечно, існують і
режисери... чи то пак, лялькарі.
Організувати: об'єднання «Клуб лялькарів», прив'язати їх до «Кабукі Бога»
(«Опери скрипу»?) як адептів покоління
220
22І
TNT (ТУТ AND ТЕПЕР, предтечі-антиподи фінального «Покоління Тиші»), щось
таке, що могло б правити за
Об'єкт №7. КЛУБ ЛЯЛЬКАРІВ
Одинаки, що розпочинають маніпуляції запрошенням до гри. Вони настільки
несподівані, що передбачити їхні ходи простіше простого. Приблизно так.
Спершу вони пропонують котромусь із знайомих, який вважає їх близьким другом, умовно поділити світ на дві армії. Потім, відповідно, пропонують очолити
котрусь. Маестро знавав таких, - покороблені силою еґоманіяки, йокнуті в
п'ятку. Ті, що знають про існування Об'єкта №6, а відтак вважають себе
геніями. Вони завідують Театром. Однак їм зовсім не подобається пригадувати, що, завідуючи Об'єктом №6, вони тільки поповнюють список п'єс.
Лялькарі повернуті на соціумі. Вони нізащо не відпустять цю систему, вони
підтримують її й опікуються тривогами, необхідними для збереження соціуму
цілісним.
Лялькарі повернуті на співчутті. Вони наркомани в найсоціальнішому значенні
цього слова - вони ВИМАГАЮТЬ жалю. Вони приставучі. «Як? Хіба ти мене не
пожалієш?!!» - і їхню посмішку, невинну та беззахисну, готова розшматувати
шаблезэба істерика дитини.
Вони не визнають за людиною ні права на свободу, ні права на життя.
Віднедавна вони не визнають і права на силу. Вони обнагліли до того, що не
визнають навіть права на вибір можливості власного, не залежного від них
вибору.
А ми- ми, як завжди, проти. Ми шизіємо від свободи.
Точно. Це гарно сказано.
Між іншим, ідея. Ввести на ринок ультрановомодну фішку - краплі для очей.
Естетизувати образ піпетки, приплести до нього асоціації кришталево-чистої
води і дарунків мертвого моря. Панки закрапували би в очі нафтизин, кислотники - атропін, яппі - збагачений сріблом дистилят тощо. А
Г
222
покоління молодих і перспективних капало би в очі воду з легкою нотою ментолу
- здорове ретро до м'ятного буму ери жувальної Гумки. У будь-якому випадку, краплі до очей - це цікаво. Використати у «Неопублі». Може, підказати
котромусь із Коклюшів
(...)
Або ні. Таке. Пам'ятаєш, що ти писав про трагедію, яка змусить завмерти світ?
Це повинна бути не трагедія, а щось таке малопомітне. Схоже на скриньку, котра вибухне несподіваними інтерпретаціями. Напр, ввести на ринок якийсь