— Ви брешете! — вигукнув Тауер. При цьому він зробив не видих, а вдих, тож цей його вигук прозвучав, ніби вереск.
— Боже, — промовив Едді. — Якби ж то так. На моїх очах загинуло дві невинних жінки. Це трапилося в універсамі. Андоліні напав із засідки, і якби ви творили молитви, — а ви, я гадаю, не молитесь, хіба що коли опиняється в небезпеці або спливає з рук якесь рідкісне видання, — вам напевне схотілося б уклякнути на колінах просто зараз отут і вознести молитву богові егоїстичних, одержимих, захланних, безсовісних букіністів за те, щоб одна жінка на ім’я Мія виказала Балазаровому діну місце, де ми найпевніше можемо з’явитися, за те, щоб це зробила вона, а не ви. Бо якщо вони переслідували вас, Кельвіне, кров тих двох жінок лежить на ваших руках!
Голос Едді поступово підвищувався, і, хоча він не переставав дивитися вниз, все його тіло тремтіло. Він відчував, як очі вибалушуються йому з очниць, як жили напинаються йому на шиї. Він відчував, як підтягуються вгору його яйця, стаючи маленькими і твердими, немов персикові кісточки. Понад усе йому хотілося стрибнути через кімнату, легко, як це робить якийсь балерун, і вчепитися пальцями у жирне біле горло Кельвіна Тауера. Він чекав, що втрутиться Роланд, — сподівався, що Роланд втрутиться, — але стрілець мовчав, і голос Едді продовжував неминуче зростати до лютого крику.
— Одна з тих жінок померла одразу, але інша… вона ще стояла дві секунди. Куля відбила їй верх черепа. Я гадаю, в неї поцілили з автомата, і дві секунди вона ще залишалася на ногах, а з неї вивергалося, як з вулкану. Тільки не лава бризкала, а її кров. Ну, найпевніше, це Мія наклепала. Таке я маю відчуття. Воно не зовсім логічне, але, на щастя для вас, сильне. Мія скористалася тим, що відомо було Сюзанні, щоб уберегти свого малюка.
— Мія? Молодий чоловіче, містере Дін, я не знаю ніякої…
— Стули пельку! — крикнув Едді. — Стули свою пельку, ти, пацюк! Ти брешеш, мерзотний тхір! Ти захланний, скупий кнур у людській подобі! Чому ти не розвісив по околицях оголошень? ПРИВІТ, Я — КЕЛ ТАУЕР! Я ЗУПИНИВСЯ В ІСТ-СТОУНГЕМІ НА РОКЕТ-РОУД! ЧОМУ Б ВАМ НЕ ЗАВІТАТИ В ГОСТІ ДО НАС З МОЇМ ДРУГОМ ААРОНОМ! НЕ ЗАБУДЬТЕ ПРИХОПИТИ З СОБОЮ ЗБРОЮ!
Едді повільно підняв голову. Сльози люті стікали його обличчям. Біля дверей притиснувся спиною до стіни Тауер, з вибалушеними очима, зі змокрілим круглим обличчям. Піт виблискував у нього на лобі. Сумку з нещодавно придбаними книжками він тримав у себе проти грудей, немов щит.
Едді не зводив з нього очей. Кров скрапувала з його щільно стиснутих рук; знову почала розпливатися кривава пляма на рукаві його сорочки; цівка крові почала тепер уже текти і з кутика його рота. Йому здалося, він збагнув значення Роландового мовчання. Це була робота Едді Діна. Бо саме він знав Тауера на зовнішність і розумів його нутро, чи не так? Вельми добре розумів. Бо хіба не він сам ще не так давно вважав, що у всьому світі не існує речі важливішої за героїн? Чи не вірив він щиро у те, що все у світі, що не є героїном, можна продати або закласти? Чи не дійшов він був до межі, коли за наступну дозу готовий був буквально здати сутенерам власну матір? Чи не тому він зараз так лютує?
— Та ділянка на розі Другої авеню і Сорок шостої вулиці ніколи вам не належала, — сказав Едді. — Ні вашому батькові, ні його батькові, і так аж до самого Стефана Торена. Ви були при ній лише доглядачами, як я є доглядачем револьвера, котрий висить в мене при боці.
— Я заперечую!
— Справді? — спитав Аарон. — Як дивно. А я чув, як ти говорив про це пустище майже тими ж словами…
— Аароне, заткнися!
— …і то не один раз, — завершив спокійно фразу Діпно.
Щось луснуло. Едді підхопився на рівні, йому стрельнуло вгору по нозі свіжим болем від рани в литці. То був сірник. Роланд прикурював чергову сигарету. На цераті, що покривала стіл, поряд з іншими двома лежав її відірваний фільтр. На вигляд вони були, немов пігулки.
— Ось, що ви мені тоді сказали, — промовив Едді, раптом ураз заспокоївшись. Гнів витік з нього, як висмоктана з ранки зміїна отрута. Роланд надав йому можливість це зробити, і, попри прикушений до крові язик і скривавлені долоні, Едді був йому вдячний.
— Що б я тоді не казав… Я перебував під тиском… Я боявся, що ви самі можете мене застрелити!
— Ви сказали, що маєте конверт з датою — березень 1846 року. Що в конверті є аркуш паперу з написаним на ньому ім’ям. Ви сказали…
— Я заперечую…
— Ви сказали, що, якщо я назву написане на тім аркуші паперу ім’я, продасте мені ділянку. За один долар. І з умовою, що ви отримуватиме набагато більше — мільйони — десь до 1985 року… скажімо так.
Тауер видав регіт, що був схожий на короткий гавкіт.
— А чому б вам не запропонувати мені ще й Бруклінський міст на додачу?
— Ви пообіцяли. А тепер ваш батько спостерігає за тим, як ви збираєтеся порушити обіцянку.
Кельвін Тауер заверещав:
— Я заперечую кожне ваше слово!
— Заперечуй і будеш проклятий, — промовив Едді. — А тепер, Кел, хочу тобі ще дещо сказати, дещо таке, що відомо мені від мого розбитого, але все ще живого серця. Ти їси гірку їжу. Ти цього не розумієш, бо хтось напоумив тебе, буцімто та їжа солодка, а твої власні смакові рецептори заніміли.
— Я не розумію, про що ви тут говорите! Ви божевільний!
— Ні, — промовив Аарон. — Він при розумі. Це ти божевільний, якщо не хочеш його послухати. Я гадаю… Я гадаю, він дарує тобі шанс переосмислити власне життя.
— Упокорися, — промовив Едді. — Хоча б раз вислухай кращого янгола, замість того, іншого. Той інший ненавидить тебе, Келе. Він тільки й того хоче, що вбити тебе. Повір мені, я знаю.
Тиша запала в кімнаті. З озера долинуло квиління гагари. З-за нього долітали не такі приємні звуки сирен.
Кельвін Тауер облизнув губи й сказав.
— Ви правду кажете про Андоліні? Він зараз дійсно в цьому місті?
— Так, — відповів Едді. Тепер він почув новий звук: вуппа-вуппа-вуп. Це наближався гелікоптер. Телевізійники? Чи ще зарано для цього, особливо в такій глушині, хіба що, років через п’ять.
Букініст перевів погляд на Роланда. Для Тауера це було несподіванкою, і почуттям провини його добряче приголомшило, проте він почав потроху приходити до тями. Для Едді це було очевидним, і він подумав (не вперше) про те, що життя було б значно простішим, якби люди залишалися в тих шухлядках, до яких ти їх вперше подумки покладеш. Йому не хотілося гаяти час на сподівання того, що Кельвін Тауер раптом виявиться сміливцем або троюрідним небожем якоїсь гідної людини, та хоч би те й інше разом. А ну його к чорту.
— Ви справді Роланд з Ґілеаду?
Роланд роздивлявся його крізь висхідні кільця сигаретного диму.
— Ти кажеш правду, я кажу — дяка тобі.
— Роланд з Ельдів?
— Так.
— Син Стівена?
— Так.
— Онук Аларика?
У Роландових очах промайнуло щось схоже на подив. Едді здивувався напевне, але відчуття втомленого полегшення в ньому переважало. Питання, які ставив Тауер, могли означати дві речі. Перша: йому було відомо більше, ніж лише Роландове ім’я і його фах. Друга: він почав повертатися до тями.
— Атож, Аларика, — кивнув Роланд. — Рудоволосого.
— Я нічого не знаю про його волосся, але знаю, навіщо він пішов до Гарлана. А ви?
— Вбити дракона.
— І він зробив це?
— Ні, він запізнився. Останнього у тому світі дракона вбив інший король, котрого й самого вбили пізніше.
А тоді раптом Тауер, на ще більший подив Едді, заговорив до Роланда мовою, яка в найкращому разі була англійській хіба що троюрідною племінницею. З того Едді дочув хіба таке: «Хад гіт Рол-а, фа гіт ган, фа гіт гак, фа-ган?»
Роланд кивнув і відповів йому тією самою мовою, повільно й чітко артикулюючи слова.
Коли він закінчив, Тауер, байдуже випустивши з рук сумку з книжками, сповз по стіні.
— Яким же я був дурнем, — промовив він.
Йому ніхто не заперечив.
— Роланде, ви могли б вийти зі мною надвір? Мені треба… мені треба…
Тауер почав плакати. Він ще щось сказав тією ж неанглійською мовою, знову завершивши фразу висхідною інтонацією, ніби щось запитуючи.
Роланд не відповів, а просто підвівся. Едді також встав, скривившись од болю в нозі. Авжеж, там засіла куля, він її відчував. Він схопив Роланда за руку, щоб затримати, і прошепотів стрільцеві просто у вухо:
— Не забудь, що через чотири роки Тауер і Діпно мусять бути у пральні «Затока Черепахи». Скажи їм, це на Сорок сьомій вулиці, між Другою і Першою авеню. Він, можливо, знає це місце. Тауер з Діпно були… будуть саме тими, хто врятує життя Дону Каллагену. Я майже певен цього.
Роланд кивнув, а тоді рушив до Тауера, котрий спершу зіщулився, але зі свідомим зусиллям випростався. Роланд взяв його за руку, як то роблять в Кальї, і повів надвір.
Коли вони вийшли, Едді звернувся до Діпно.
— Складайте контракт. Ділянка продається.
Діпно поглянув на нього скептично.
— Ви в цьому впевнені?
— Аякже, — відповів Едді. — Цілком упевнений.
СІМ
Контракт не забрав багато часу. Діпно знайшов у кухні блокнот (на кожному його аркуші вгорі був намальований бобер з гаслом: СПРАВ, ХОЧ ГРЕБЛЮ З НИХ ГАТИ) і, вряди-годи ставлячи запитання Едді, склав договір.
Коли справу було завершено, Діпно подивився на вкрите потом обличчя Едді і запропонував:
— Я маю таблетки перкоцету. Ви не хочете?
— Ще б пак, — відповів Едді. Якщо прийме ліки зараз, подумалось йому, він буде готовим до того, що попросить зробити Роланда, коли той повернеться. Куля все ще сидить в нозі, а її звідти треба дістати. — Чотири мені вистачить.
Діпно зміряв його поглядом.
— Я знаю, що роблю, — сказав Едді. І додав: — Як на гріх.
ВІСІМ
У кухонній аптечці Аарон знайшов пару дитячих лейкопластирів із картинками (на одному Білосніжка, на іншому — оленя Бембі) і, попередньо заливши у вхідну й вихідну діри на руці Едді чергову порцію якогось знезаражувального засобу, заліпив ними обидві дірки. Потім, наливаючи йому склянку води, щоб запити пігулки, він спитав, звідки той родом.
— Бо, — пояснив він, — хоча ви й цілком впевнено носите на собі отой револьвер, вимова у вас більше схожа на мою і Кельвінову, ніж на його.
Едді усміхнувся.
— Тому є поважна причина. Я виріс у Брукліні. В Кооп-Сіті.
А сам подумав: «А що, як сказати йому, що я й саме зараз фактично перебуваю там? Що Едді Дін, шалено спраглий сексу п’ятнадцятирічний хлопець, мотається тамтешніми вулицями? Для того Едді Діна найважливіша справа в світі — злягтися з кимось. Такі проблеми, як падіння Темної вежі чи всесвітній негідник Багряний Король, для того Едді ніщо…»
Та він помітив, яким поглядом на нього дивиться Аарон Діпно, і вмент викинув з голови ці думки.
— Що? Невже в мене з носа шмаркля висить, чи щось інше не так?
— Кооп-Сіті не в Брукліні, — сказав Діпно тоном, наче розмовляє з малим. — Кооп-Сіті у Бронксі. І завжди там був.
— Це, — почав Едді і хотів було додати слово смішно, але не встиг його промовити, як світ, здалося, гойднувся на своїй осі. Знову його охопило те відчуття крихкості, відчуття того, що всесвіт (чи безкінечний континуум всесвітів) не зі сталі зроблено, а зі скла. Не існувало способу, щоб раціонально пояснити це його відчуття, бо в тому, що відбувалося, нічого раціонального не було.
— Існують й інші світи, крім тутешнього, — сказав він. — Так сказав Джейк Роландові перед тим, як вмерти. («Іди собі: існують й інші світи».) І він мав рацію, бо потім повернувся.
— Містере Дін? — занепокоєно промовив Діпно. — Я не розумію, про що ви говорите, але ви дуже зблідли. Гадаю, вам варти сісти.
Едді дозволив йому відвести себе до поєднаної з кухнею вітальні. А чи сам він розумів, про що говорить? Чи навіщо Аарон Діпно — певно, вроджений нью-йоркер — так переконано запевняє, ніби Кооп-Сіті у Бронксі, тоді як Едді чудово знає, що цей район у Брукліні?
Не цілком, але він розумів достатньо, щоб злякатися до кольок. Інші світи. Можливо, безкінечна низка світів, і всі вони на єдиній осі — Темній вежі. Всі подібні, але з деякими відмінностями. Портрети інших політиків на банкнотах. Інші марки автомобілів — «Такуро Спірит» замість бренду «Датсун», скажімо, і різні команди грають у вищих бейсбольних лігах. У цих світах, один з яких спустошено заразою на ім’я супергрип, можна стрибати вперед і назад крізь час, у майбутнє і в минуле. Бо…
Бо з якихось засадничих позицій вони — не справжні світи. А якщо й справжні, то не ключові.
Еге ж, це вже ближче. Він сам походив з одного з таких світів, він був певен цього. Також і Сюзанна. І обидва Джейки — Перший і Другий, той, що загинув, і той, котрого буквально вирвали з пащі чудовиська і врятували.
А от цей світ — ключовий світ. І він розумів це, бо сам був майстром з виготовлення ключів: дед-а-чі, дед-а-ча, не переймайся, ти маєш ключа.
Беріл Еванс? Не зовсім реальна. Клаудія-і-Інесс Бахман? Цілком реальна.
Світ, де Кооп-Сіті розташовується в Брукліні? Не зовсім реальний. Світ, де Кооп-Сіті розташовується в Бронксі? Реальний, як це не прикро визнавати.
А ще йому спало на думку, що Каллаген перетнув кордон між реальним світом і одним з інших задовго до того, як вирушив у походи своїми потайними стежками; перетнув, сам того не підозрюючи. Щось він розповідав про те, як відправляв похорон якогось хлопчика і як після того…
— Після того, він сказав, все змінилося, — промовив, сідаючи, Едді. — Геть усе змінилося.
— Так, так, — підтакнув Аарон, погладжуючи йому плече. — А тепер посидьте спокійно.
— Отець Каллаген прибув з Бостонської семінарії в Ловелл, це в реальному свті. А Салемз-Лот — це вже місто нереальне. Вигадане письменником на ім’я…
— Я зроблю вам холодний компрес на лоб.
— Гарна ідея, — погодився Едді, заплющуючи очі. Реальне — нереальне. Це насправді чи це «Меморекс»? Старий Джон Каллем мав рацію: в колоні правди таки є діра. Хтозна, чи знає хоч хтось, якої вона глибини, — чудувався Едді.
ДЕВ'ЯТЬ
Через п’ятнадцять хвилин разом з Роландом до будинку повернувся зовсім інший Кельвін Тауер, спокійний і тверезомислячий. Він запитав у Діпно, чи той написав документ про продаж, і після ствердного кивка Діпно не проказав і слова, лише сам кивнув у відповідь. Він пішов до холодильника і, повернувшись з кількома бляшанками пива «Синя стрічка», роздав їх присутнім. Едді відмовився, не бажаючи гасити алкоголем дію перкоцету.
Тауер не промовив тост, зате одним ковтком спорожнив півбляшанки.
— Не кожного дня мене називає нікчемним покидьком людина, котра обіцяє зробити мене мільйонером та ще й зняти найважчий тягар у мене з душі. Аароне, документ визнають у суді?
Аарон Діпно кивнув. Доволі печально, як здалося Едді.
— От і добре, — сказав Тауер, а трохи перегодом додав: — От і добре, так і зробимо.
Проте все ще не підписував папір.
Роланд заговорив до нього тією чудернацькою мовою. Тауер здригнувся, а тоді швидким розчерком розписався, губи в нього були стиснуті в таку вузесеньку лінію, що, здавалося, він взагалі не має рота. Едді розписався від імені корпорації «Тет», дивуючись, як незвично йому тримати в пальцях ручку — він не міг пригадати, коли писав востаннє.
Все відбулося, і тут повернувся назад сей Тауер — він подивився на Едді й вигукнув тремтячим голосом, що був схожим на крик:
— Ось! Я голий! Дайте мені мій долар! Мені було обіцяно долар! Я відчуваю, що ось-ось нароблю в штани і мені потрібно бодай щось, аби підтертися!
І він затулив собі обличчя долонями. Посидів так кілька секунд, поки Роланд складав підписаний папір (обидва підписи власним підписом засвідчив Діпно), і сховав його до кишені.