Батуринські статті (1663) — угода, укладена 17. Х! між Військом Запорозьким (гетьман І. Брюховецький) та Московською державою як додаток (з 5 пунктів) до основної частини Переяславських статей 1659 р.; укр. сторона зобов'язувалась утримувати коштом місцевого населення рос. війська в Україні, повертати до Росії втікачів, упорядкувати узгоджений перед тим козацький реєстр; укр. купцям заборонялося торгувати збіжжям на Правобережжі, горілкою і тютюном в рос. містах.
баюра — калюжа; калабаня
безобразний (рос.) — потворний
Белона — Беллона; італьська (сабінська) богиня війни, дружина (варіант: сестра) бога війни Марса
Бельзивул — Бельзевул (Вельзевул); у Євангеліях князь бісів, начальник злих духів
бельки — балки
белькування — дерев'яні балки в будівлі
бердиш — зброя у формі видовжено-півкруглої сокири на довгому держаку
бефштек — біфштекс, страва у вигляді підсмаженого шматка яловичини
Бистрицький Іван — свояк І. Мазепи, управитель Шептаківської волості у 1687–1708 рр. Виконував різні доручення гетьмана. На І. Бистрицького І. Мазепа поклав відповідальну місію — повідомити Карла XII про бажання генералітету Гетьманщини стати союзниками шведів. І. Бистрицький був відправлений до гетьмана з відповіддю короля, який згоджувався взяти запорозьке військо під свою протекцію. Отримавши її, І. Мазепа знову послав І. Бистрицького до Карла XII. І цю місію І. Бистрицький виконав успішно. Він залишився з І. Мазепою до його смерті. Помер І. Бистрицький у Швеції.
білля — білизна
біскуп — католицький єпископ
бішений — скажений
Богдан Хмельницький (1595–1657) — гетьман Війська Запорозького з 1648, керівник козацької революції 1648–57 (Хмельниччина), засновник Козацької держави XVII–XVIII ст.; служив у реєстровому козацтві, учасник воєн з Туреччиною (зокр. 1620 у битві під Цецорою потрапив у полон, 2 роки в неволі), козацьких повстань 1630, 1632, 1637–38; 1637 військовий писар, 1638–46 чигиринський сотник Війська Запорозького; III 1645 провадив переговори з фр. урядом про вступ козаків на фр. службу, у Х 1645 на чолі 2–2,5 тис. загону козаків брав участь у боях під Дюнкерком; зазнавши утисків місцевої пол. адміністрації, наприкінці 1647 утік на Запоріжжя, де підняв козацьке повстання; перемоги: над Жовтими Водами, під Корсунем, Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Батогом (1652); походи на Молдавію 1650 і 1652; у боротьбі з Польщею намагався спертися на зовнішню допомогу (ос. після поразки в Берестецькій битві 1651) — союз із Кримським ханством (1648), переговори з тур. султаном (1650–53), визнання зверхності московського царя (1654); після пол. — рос. перемир'я у Вільні (1656) намагався сформувати антипольську коаліцію із Семигородським князівством і Швецією; помер, не здійснивши задуманого.
бокувати — сторонитися, триматися збоку, уникати когось, ухилятися від когось чи чогось
Болбот — канцелярист І. Мазепи
борикатися — боротися, борсатися
брабантський — з Брабанту
бравурея — хоробрі вчинки
братися попід сили — боротися, охоплюючи обома руками супротивника за тулуб
Брюховецький Іван (? -1668) — гетьман Лівобережної України, обраний на «чорній раді» 1663; підписав Батуринські (1663) та Московські статті (1665); провадив промосковську політику; 1668 порвав з Москвою і прийняв протекторат тур. султана; убитий повсталими козаками.
бублейник — пекар, який випікає бублики; продавець бубликів
буки — стара назва літери «б»
буколіка — жанр поезії, що описує ідеалізоване пастуше і сільське життя на лоні природи
Булавин Кіндрат Панасович (близько 1660–7(18).7.1708) — голова антифеодального повстання (1707–09) у Росії. Донськой козак, син станичного отамана. Брав участь у походах проти кримських татар, обирався похідним отаманом; потім — отаман Бахмутських соляних промислів, провадив боротьбу з ізюмським полком Шидловского, який хотів захопити промисли. У 1705 Б. спалив бахмутські солеварні. У жовтні 1707 підняв повстання (1707–09). За офіційною версією, Б., захищаючись і бачачи безнадійність свого становища, застрелився; насправді ж він був убитий у Черкасську старшинами.
бургомістр — голова міської управи
важка — шалька терезів
вакхічний — розгульний; від імені давньогрецького бога родючості, виноградарства Вакха, свято на честь якого супроводжувалося оргіями
Валенштайн [Валленштейн, Вальдштейн] (Wallenstein, Valdstejn) Альбрехт Венцель Євсевій (24.9.1583, біля р. Кеніґґрец — 25.2.1634, Еґер) — полководець, імператорський головнокомандувач у Тридцятилітній війні 1618–1648 рр. За походженням чеський дворянин. Відзначився під час воєн Австрії з Угорщиною на початку XVII ст. Брав участь у придушенні Чеського повстання 1618–1620 рр., мав величезні земельні володіння на заході Чехії (з 1624 р. герцог Фрідландський). У 1625 р. імператор «Священної Римської імперії» Фердинанд II призначив його імператорським головнокомандувачем з правом сформувати на свої кошти 40-тисячну армію. У 1626 р. армія під командуванням В. завдала поразка у Дессау військам протестантів під керівництвом Е. Мансфельда; у 1629 р. В. примусив данського короля Крістіана IV до миру. Отримав від імператора герцогство Мекленбург, князівство Заган і титул генерала «Океанічного і Балтійського морів» (1628 р.). Суперництво між В. і главою католицької ліги Максиміліаном Баварським, загострення боротьби між княжими угрупованнями, а також спроби В. вести самостійну німецьку політику призвели до його відставки (Реґенсбурґський сейм, 1630). У 1632 р., в зв'язку з перемогами шведської армії, В. знову призначений верховним головнокомандувачем імператорської армії з майже необмеженими повноваженнями. 16 листопада зазнав поразки від шведських військ при Лютцені. Звинувачений імператором у зраді (провадив таємні переговори зі шведами), знову був відлучений від командування. Вбитий групою офіцерів у м. Хеб (Егер) в Угорщині.
Вальпургієва ніч — у давніх германців поганське свято початку весни, під час якого нібито відбувався «шабаш відьом». Від імені св. Вальпургії, день якої збігався зі святом. Переносно — розгульна вечірка.
вартівня — приміщення для сторожа або війскових вартових
вашець — ваша милість (звернення, титул): пох. з польськ. Waszmoz
вговкати — приборкати, від вигуку «гов», яким зупиняють коней
вділ — униз
везир — візир, високий урядовий сановник у середньовічних країнах Близького і Середнього Сходу
велерічивий — велемовний; красномовний
великолюд — велетень
Вельзевул — у раньохристиянській релігії володар демонів, диявол Вельяминов-Зернов Петро Іванович (? -?) — московський віце-губернатор (березень 1726 — листопад 1738). З дворянського роду Вельяминових-Зернових, що служили в боярах, стольниках, окольничих, воєводах. У 1725 у чині полковника прийнятий на службу в Колегію іноземних справ, призначений комендантом і асессором у Московську сенатську контору. Очолював Московську губернію до прибуття в квітні 1727 А. Л. Плещеєва і після звільнення останнього (близько 1730) до призначення нового генерал-губернатора Г. П. Чернишова (вересень 1731). У 1731 керував ремонтом Збройової палати, контролював будівництво нового Кам'яного моста. У 1734 у зв'язку з неврожаєм йому була доручена роздача хліба в Москві. Звільнений з посади «за старістю», посол від царя.
Венус — Венера
вепр — кабан (здебільшого дикий)
верета — рядно
весь — село
взгляд — стосунок; ставлення; доброзичливість, поблажливість. З поминенням всякого взгляду — попри все; незважаючи на.
виверчи — викинути
виверчений — викинений
Виговський Іван (? -1664) — гетьман Війська Запорозького 1657–59; за Б. Хмельницького генеральний писар; 1658 придушив повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша; уклав з Польщею Гадяцьку угоду 1658; розбив московське військо в Конотопській битві 1659, але незабаром зазнав поразки в громадянській війні, зрікся булави і виїхав до Польщі; звинувачений П. Тетерею у зраді пол. короля і розстріляний поляками.
видівня — арена
виїмковий — винятковий
вильоти — відкидні рукави
випити стремінного — випити на коня
випулисті (очі) — булькаті, вирячені, лупаті (очі)
висок (рос.) — скроня
вистилізувати — відредагувати
виховзнутися — вислизнути
виш (рос.) — алегроформа від видишь («бачиш»), укр. Бач
Вишневецький Януш — краківський каштелян
відданиця — дівчина шлюбного віку; дівчина на порі
віддатися — вийти заміж
відлога — каптур, частина верхнього одягу для захисту голови в негоду
відтрутити — відштовхнути
відтручувати — відштовхувати
візвання — заклик, звернення
вікторія — перемога
вірли — орли
вісьта — вигук, яким повертають коней наліво
віха — зрізана вершина ялини, берези, декілька гілок тощо, які прибивають до крокв, аби позначити завершення основних робіт на спорудженні хат та господарських будівель
возглаголити — промовити
Войнаровський Андрій Янович (1681/1682–1740-і) — небіж І. Мазепи, син Олександри Мазепи і київського земського судді Яна Войнаровського. Навчався у Києві й у Дрезденському університеті. У жовтні 1708 І. Мазепа відправив А. Войнаровського до Меншикова з повідомленням, що не може зустрітися з ним через хворобу. А. Войнаровський, отримавши нові повідомлення від гетьмана, втік з Горська. Взяв активну участь в антимосковському повстанні — їздив до Туреччини, Криму зі зверненнями про допомогу, відзначився у боях за Веприк і Гадяч. У Бендерах домігся передання йому в спадок великого скарбу гетьманського уряду. Провадив переговори у Криму, Стамбулі, з європейськими урядами в українській справі, намагався створити антиросійську коаліцію, щоб відновити українську державність. 1716 був підступно захоплений і вивезений з Німеччини до Петропавлівської фортеці, де пробув до 1723, потім його заслали в Якутськ, де він помер десь у 1740-их роках.
воловодити — довго вирішувати якусь справу; зволікати
вонь — сморід
впоминатися — нагадувати, домагаючись чогось
всадник (рос.) — вершник
встави — суглоби
ґваранція — гарантія
Ґіллєнкрок — генерал-квартирмайстер шведської імператорської армії
ґорсетка — корсетка; безрукавка, пошита на талію
ґуґля — курка
гаківниця — довга важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорізьких козаків
Галаган Гнат — охочекомонний полковник
галерія — галерея, довгий балкон уздовж внутрішніх стін фортеці
галябарда — алебарда, бойова сокира у вигляді півмісяця на довгому держаку зі списом на кінці
Гамалія Михайло Андрійович (? — до1725) — син генерального осавула Андрія Гамалії (? — до1696). Був лохвицьким сотником, генеральним бунчужним (1701–1703), наказним Полтавським полковником (1705), генеральним хорунжим (1707). У квітні — травні 1708 р., коли старшинська верхівка у Білій Церкві присягнула гетьманові спільно з ним боротися за права і вольності України, М. Гамалія став генеральним осавулом. Узяв участь в антимосковському повстанні. На переправі через Псел потрапив у полон. Завдяки підтримці Д. Апостола та І. Скоропадського був реабілітований. Але вже 1712 р. на засланні в Москві, де, знесилений, помер до 1725 р.
Ганнібал (247–183 до н. е.) — син Гамількара Барки, карфагенський воєначальник і політик; один з найбільших полководців стародавнього світу, тактика якого стала зразком для багатьох полководців і теоретиків; у II Пунічній війні (218–202 до н. е.), попри перемоги, зазнав поразки (202 до н. е.) під Замою; 195 був змушений покинути країну; вчинив самогубство
гарфярка — арфістка
гедоне (гр.) — насолода, задоволення
гер (ніж.) — пан
Герцик Григорій Павлович (? — після 1735) — син Полтавського полковника. Закінчив Києво-Могилянську колегію. Виконував обов'язки наказного полковника. Ймовірно, 1708 р. перебував у Батуринській фортеці і якимсь чином врятувався. В уряді п. Орлика обійняв посаду генерального осавула. їздив з дипломатичними завданнями до кубанського султана, донських козаків, казанських татар, запорожців, до Туреччини. Проживаючи у Швеції, виконував різні доручення П. Орлика. 1720 р. його підступно викрали у Варшаві царські агенти. 1728 р. перебував у Петропавлівській фортеці, а пізніше жив як політичний засланець у Москві. Ще раніше, 1712 р. була заслана його дружина. Коли вона померла 1732 р., Г. Герцик навіть не мав грошей на її поховання. 1735 р. був звільнений з-під караулу і почав отримувати на сім'ю, в якій було четверо дітей, 25 копійок на день.
герць — сутички, поєдинки козаків з ворогом перед боєм; поєдинок
гетера — у стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя; жінка легкої поведінки; легковажна жінка
гіндус — індус
Гіярн Уран — учень Парацельса
глорія (лат.) — слава; краса
гнітити — тиснути
гов — вигук, яким зупиняють коней; вживається також для привернення чиєїсь уваги
голендерський — голландський
Голіцин Дмитро Михайлович — київський губернатор, князь, московський воєвода у Києві.
Головкін Гаврило Іванович (1660–1734) — російський державний діяч, граф, один з найбільш наближених до Петра I з його дитинства людей. Родич матері Петра I — цариці Наталії Кирилівни. Постійно супроводжував Петра I у роз'їздах. З 1706 начальник посольської канцелярії, а потім і Посольського наказу. З 1709 державний канцлер. З 1718 президент Колегії іноземних справ. Одночасно з керівництвом зовнішньою політикою Г. як сенатор брав участь у розробленні внутрішніх заходів. У 1726–30 член Верховної таємної ради. Після смерті Петра II (1730) підтримав Анну Іванівну і був членом кабінету міністрів.
голодова яма — приміщення для утримання в'язнів
Горленко Дмитро Лазаревич (1660–1731) — син Прилуцького полковника Лазара Горленка, вбитого і спаленого козаками в час скинення гетьмана І. Самойловича. Служив канцеляристом у Батурині. 1693 р. І. Мазепа передав йому урядування Прилуцьким полком. Д. Горлен-ко потрапив до кола найвпливовіших довірників гетьмана. Воював проти кримських орд і шведів, заснував кілька селітряних заводів. Давав гроші на будівництво церков, Густинського монастиря. Активно підбурював гетьмана І. Мазепу до рішучих дій щодо виходу Гетьманщини з-під влади Москви. Влітку 1708 р. разом з Д. Апостолом, Д. Зеленським, І. Ломиковським клявся Мазепі бути йому вірним. Залишився вірним гетьманові і після Полтавської битви. Отримавши запевнення в безпеці, 1714 р. повернувся в Україну і наступних 15 років пробув на засланні в Москві, звідки не мав права виїжджати.
городничий — службова особа в повітовому місті, яка виконувала адміністративно-поліційні функції
гороїжитися — триматися зарозуміло, чванливо; козиритися
градобур — ворожбит, який відвертає бурю, град тощо
грець — тут: гра
Грозний — Іван IV Васильович (25.8.1530, с. Коломенське, — 18.3.1584, Москва) — великий князь з 1533, перший російський цар (з 1547). І. IV прагнув до зміцнення самодержавної влади і посилення централізації держави. Внаслідок військових походів І. IV у 1547–52 було приєднано Казанське ханство, у 1556 — Астраханське ханство; у залежність від І. IV потрапили сибірський хан Едигер (1555) і Велика Ногайска орда (1557). У зовнішній політиці І. IV бере курс на доведення до кінця боротьби зі спадкоємцями Золотої Орди, розширення території держави на схід і оволодіння берегами Балтійського моря на півночі, у внутрішній політиці — курс на посилення самодержавної влади. Методами боротьби з політичними супротивниками за І. IV стали опала, страта і висилка; 1565 запроваджена опричнина. І. IV одержав у народі прізвисько «Грозний», що відбило уявлення про нього як про могутнього правителя, але тирана, деспота.