Потрапити в сад - Пагутяк Галина 14 стр.


Господиня

Чи досить буде, Ганно? Не мало?

Жінка

Аби те з’їли. Буде чим свиню цілий тиждень годувати. Стільки всього позалишається.

Господиня

Та ми ж її позавчора закололи. А порося, певно, купимо на тій неділі. Кажуть, вони тепер дешеві.

Жінка

То мені віддайте, що від весілля залишиться. Я свого кабаняку аж на різдво колоти буду.

Господиня

Віддам, коли хочете.

Жінка

Не забудьте хіба.

Господиня

Вже в голові нічого не тримається. Товчуся день і ніч.

Жінка

Радість маєте. Наймолодшу доньку віддаєте.

Господиня

Та ж воно таке молоде (плаче). Хіба на спаса вісімнадцять минуло.

Жінка

Ох, діти, діти…

На подвір’я несміливо заходить Третій шукач.

Третій шукач

Добрий вечір!

Господиня

Вечір добрий!

Третій шукач

Я той… заблудився. Можна коло вас посиджу? Ноги болять.

Господиня

Сідай осьдечки на лавку. Та побалакаємо.

Третій шукач

Бачу, до весілля готуєтесь?

Господиня

Доньку віддаю. Чоловік оце поїхав за музиками. Ніяк не домовиться. Заламали скажені гроші. Воно й не шкода, але ж ті приїхати можуть тільки на один день. А ти хто будеш?

Третій шукач

Музика по-вашому.

Жінка

Ото маєте вже одного. Ще б двох — і весілля як весілля.

Господиня (недовірливо)

Та воно ж таке худе. Ще й горілки, певно, не п’є.

Жінка

Ага, не п’є! Хто тепер не п’є? Візьмемо хлопця та й оженимо. Будеш мені зятем? Дівка — як ступа. Мішок картоплі піднімає. Чи ти з міста, сільської не хочеш?

Третій шукач

Тепер з міста, а виріс на селі.

Жінка

Воно й видно! Модняга…

Господиня

Ганно, збігайте-но глянути, чи рис зварився.

Жінка

Не дасте й побалакати.

Йде.

Господиня

Нема в неї ніякої дочки. Була, та вмерла у три годочки. Ще до війни. Від голоду.

Третій шукач

Та я нічого. Спасибі, вже піду. Може, доберусь до міста.

Господиня

Рейсовий уже пішов.

Третій шукач

Машину зупиню.

Господиня

Негоже отак іти, не ївши. Повечеряємо. Жіночки, давайте поїмо з хлопцем молодим?

Жінки

— Давно пора!

— Та ще й з хлопцем проти ночі!

— А тебе чоловік бити не буде?

Господиня

Та ось вже їде, чуєте?

Чути, як коло воріт спиняється вантажна машина. На подвір’я входить Господар. За ним Перший і Другий шукачі.

Господар

Приймай гостей, жінко! Та не простих, а музик!

Господиня

А де ж ти їх знайшов?

Господар

У лісі заблукали.

Перший і Другий шукачі

Добрий вечір!

Господиня

Вечір добрий! І вони з лісу? (до Третього шукача). А ти хлопче, часом не з їхньої компанії?

Третій шукач (спершу мовчить)

Може, з їхньої.

Перший шукач

З нашої.

Господар

Ну, то дай хлопцям вечеряти, а я ще підскочу до завклубом, домовлюся за апаратуру. Чули, жіночки, що сталося в Городищі? Прийшов хлопець з армії, хіба день дома побув, а на другий знайшли в лісі: повісився.

Жінки

— Йо-йой!

— А чого повісився?

Господар

Бо дурний. Дівка не дочекалася. Заміж вискочила (спльовує на землю). То я поїхав…

Дія третя. На весіллі

А людей! І на вулиці, і на оборі, і в хаті, і в садку. А ще кажуть, що люди з села тікають. Он скільки дітей на плоті чекає, щоб їм винесли гостинця! Та й на молоду страх як хочеться подивитись. Сходяться гості. А мати молодої вже метушиться та питає старших жінок, чи не супроти звичаю щось зробили. Тут і наречена виходить з хати, зараз їй до шлюбу йти.

Хор жінок

— Молодая перепілочко,
Чого рано з вирію вийшла?
Ще на горах та сніги лежать,
У долинах та води стоять.
Ніде сісти да посидіти,
Ніде гніздечка звисти.
— Ой сяду я при долиноньці,
А виведу дітки при калиноньці.
— Молодая Марусенько,
Чого рано заміж пішла?
— Ой як мені пізненько лягати,
А раненько вставати.
Як мені свекорку годити?

Ой рано, ще рано… Згасла свічечка проти сонечка — Марія. Вже не народить дітей, не простелить хідників у своїй світлиці. Прилетить білою пташкою опівночі на чуже весілля. Зрадливо хлюпне вино на скатерку, зблисне роса на пожовклому листку. І хто відає, чого всі зажуряться, адже ніхто, крім нас, не знав Марії.

Перший гість

Ану, хлопці, веселої! Щоб аж земля двигтіла!

Перший музика

Авжеж, веселої! На те й весілля, а ми на ньому музики. Будемо грати, а ви танцювати. Будем грати на чужому весіллі, бо то наша робота. А ваша пити і нас підганяти.

Другий гість

Не такої!

Музики

А якої?

Другий гість

Щоб ноги самі танцювали.

Перший музика

І такої заграємо. Тут можна. Не ресторанна підлога, а земля. А кому місця мало, то на вулицю. Вона довга й широка. І люди розступаються. Будете танцювати, доки каблуки витримають, а як відірвуться, то босоніж, щоб загнати сум у землю, як вербовий кілок.

Третій гість

А заграйте, хлопці, такої, аби я на 20 літ помолодів і на дівці оженився, бо моя стара вже любити негодна.

Третій музика

Сідайте, дядьку, на коня і доганяйте літа молодії.

Третій гість

Думаєте, не догнав би? Та боюся, щоб горілку без мене не випили…

Перша гостя

Випийте, синочки, по чарочці та заграйте мені такої, аби я забула, що у 26 літ вдовою лишилася з двома дітьми на руках. Та й досі сама.

Третій музика

Війна?

Перша гостя

Ой, війна…

Друга гостя

А заграйте мені, хлопці, такої, аби мій чоловік воскрес хоч на годину та випив би зі мною, та потанцював, бо чужі чоловіки бояться мене до танцю брати.

Другий музика

Давай, я з тобою потанцюю, а хлопці за мене зіграють.

Друга гостя

От спасибі!

(Йде з ним танцювати).

За столом починають співати:

Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано,
Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.
Всім боярам по квіточці, рано-рано,
Всім боярам по квіточці, та ранесенько.
А Іванові не стало квітки, рано-рано,
А Іванові не стало квітки, та ранесенько.
У нього квітка — Марійка-дівка, рано-рано,
У нього квітка — Марійка-дівка, та ранесенько.

Перший музика

Нам тільки веселих грати. А сумної й без нас заспівають.

Третій музика

Та я нічого не кажу, тільки дивно, як ми ще можемо грати на весіллі після того всього.

Перший музика

Дивись на Сергія, як той жартує з молодою вдовою. Живі більше потребують співчуття.

Третій музика

Скоро усі переп’ються і поснуть. Я піду, а ти як хочеш. Все одно не втнемо такої пісні, щоб воскресила з мертвих чи повернула молодість.

Перший музика

Завтра вранці сюди прибіжать діти. Будуть танцювати, доки не зійдуться дорослі. Нам ще ніколи не доводилося грати для дітей. А вони ні для кого не можуть бути чужими.

Третій гість (зовсім п’яний)

А заграйте мені такої… такої…

(Падає і засинає.)

Третій музика

Хіба що самому напитись?

Підходять двоє дівчат.

Перша дівчина

Вибачте, будь ласка, Оксана ось просить…

Друга дівчина (штовхає її під бік)

Я нічого не прошу!

Перший музика

То якої вам заграти?

Перша дівчина

Якщо можна, про любов…

Друга дівчина

…нещасливу.

Перший музика

Є дуже багато таких пісень.

Друга дівчина

Ну, ось ця: «Стара печаль моя, стара…» Або цю, що співає Вахтанг Кікабідзе: «Проводы любви».

Перша дівчина

Є ще одна гарна пісня, забула тільки, як вона зветься. Там є такі слова: «І нічого вже не знає про розлуку».

Третій музика

Серед ночі, серед саду,
як уже згасають руки
і годинникові стрілки
мою втрату ділять навпіл,
дівчинонька, ніби свічка,
все ще під дощем палає
і нічого вже не знає про розлуку.
Буде свято, сад мій збудять
вітер, час і світло тіні,
лиш мене уже не буде
на подвір’ї, на картині, при дорозі
і при людях, при лихій годині.

Ніч надворі. Найзапекліші п’яниці й веселуни сплять покотом. У цей час відбувається інше весілля, весілля зірок у недосяжній височині. Ще не скоро листопадовий світанок. Сплять натомлені музики, яких чекає завтра багато роботи. Вони не бачать, як шаленіють зірки у чорному небі, як плавляться від пристрасті. Розпечені краплі спадають золотим сім’ям у земну родючу скибу.

Тільки в зоряну ніч земля й небо наближаються одне до одного, навіюючи людям химерні сни.

Та хто зараз вірить у сни?

Лише покровителі квітів, котрі, щоб жити, мусять вірити у красу.

1984–1987 pp.

ТРАГІЧНІ ОПОВІДАННЯ

Нова радість стала, яка не бувала…

А мама ж її знає повно старих колядок, таких гарних, що аж плакати хочеться. І десь поставила зараз в куті «діда», засвітила по всій хаті, аби видно було при святій вечері.

Ігорчик розчервонівся, і вона розстебнула його пальтечко. Добре, що спить. Дома вона його погодує. Хай поп’є молочка тепленького з-під корови, бо на тому магазинному навіть сметана не всідається. Їхали люди з її села, і вона занепокоїлась: а як подумають, що вона з чоловіком погано живе, бо він оно стоїть віддалік, ніби чужий. На третьому селі стало вільніше, але чоловік і не думав підійти. Уже місяців зо три він і дивитися на неї не хоче, а дитину бере на руки, мов чужу. Вона вже боялася до нього обзиватись, щоб не вилаяв, але з неї досить того «відстань», аби всю ніч проплакати. Якби хто раніше їй передрік, що чоловік не схоче на неї глянути, а вона буде терпіти, то, певно, плюнула б йому межи очі. А тепер сама винна.

Як уже йшли сковзкою дорогою до хати, Ігор прокинувся й заплакав. Вона ніби аж зраділа, защебетала до дитини і подумала, що то все пусте: у неї є Ігорко, а чоловік її не має нікого.

Та хіба дитина — то вже твоє? Он її мама… Тато вмер ще три роки тому, і ненька геть сама лишилася на господарстві. А вона, дочка, — в місті. Мама туди не хоче, каже: «Я ще годна робити і вам помагати». Коли в декреті була, охоче з дитиною пожила б в селі, але ж чоловіка треба годувати та обпирати. І хоч плач, хоч скач, а вона вже відірвалась.

— Йой, мої діточки приїхали! Хотіла до автобуса вийти, але воду на пироги поставила. Сідайте, дорогі мої гостоньки, до святої вечері!

І вже тільки до Ігорчика, тільки до внука. Побавила його, а тоді дочка понесла в другу кімнату — присипляти. Зять сидів за столом байдужий до всього на світі, навіть не глянув на жінку, коли та вернулася й сіла коло нього.

Мати урочисто змовила молитву, та очі її лишилися сухими, хоч за звичаєм поставила для тата келишок на тарілці.

— Їжте кутю, всього беріть. Чого такі сумні, чи не посварились?

— Ні, — видушила з себе жінка. — Тобі здається.

— Боронь боже, аби ви сварились. Дитинка ж оно дивиться… Я би того не пережила, якби моя донька була нещасна. Цілий вік набідилася з твоїм татом, цілий вік терпіла.

Мати похитала головою та й пішла по вареники.

— Я завтра в першу зміну. Мушу їхати, — сказав чоловік. То була неправда. Жінка промовчала, але сльози самі закапали в тарілку. Чоловік схопився за цигарку:

— Не реви, мама побачить.

— Хай бачить, — схлипнула жінка. — Я думала, підемо нині колядувати. Ми ще з тобою ніколи не ходили…

Не договорила, бо вже повернулася мама з повним паруючим горнятком.

— Бігме, ти як дитина, — полегшено зітхнув чоловік, і вперше за день очі його полагіднішали. — На другі свята підемо. Я ввечері повернуся по тебе й Ігорка. Ну все, мамо, дякую вам за гостину. Шкода, але мушу їхати, бо завтра в першу зміну.

— Овва, ти хіба не міг відпроситися?

— Не міг.

— Хай їде, мамо. Нині всі б хотіли відпроситися.

Чоловік зібрався. Вона й не ворухнулася, коли виходив. Сиділа за столом, заставленим наїдками, і думала про те, що колись без крику й плачу візьме Ігорка і приїде сюди назовсім.

— Добре вдома… — не втрималася, зітхнула.

— Слухай, доньцю, у твого часом коханки нема? Чого це його вирвало проти ночі до міста?

— Нема! Не може такого бути.

— Та чи не може? Всі вони однакові. Твій татунцьо до сивого чуба дожив, а гуляв. Ти тільки скажи, я тій суці очі видеру…

— Йой, дай мені спокій.

— Люди все бачать, а ти пустила хлопа на довгий шнурок, аби робив нам встид на все село.

— Мамо, я нічого не знаю і знати не хочу.

— То терпи, як я терпіла. А що з того маю? Ти так само нещасна…

— Неправда! — відрізала дочка. — Нема в нього коханки. Інакше я б давно його лишила.

Вона позбирала брудні тарілки і понесла їх мити. А потім лягла спати.

«Нещасна, нещасна…» — тремтіла вона в холодній постелі, але чогось здавалося, ніби не з нею діється таке страшне. Уявлялося, мов сидить після весілля за столом і розмовляє з чоловіком, дивлячись йому в очі. І вони не можуть наговоритися.

Знадвору було чути голоси колядників. Ігорчик підросте, і вони будуть обоє колядувати.

Жінка задрімала, коли рипнули двері.

Назад Дальше