аркуш і зосереджено думаю що треба відчувати щоб відчувати щастя
Машини чорного кольору мозолять очі хоча чорний колір мені досі подобається чорні
черевики на шпильках чорна кава чорна вечірня сукня тонкі бретельки відкрита спина
вишукана зачіска чорні тіні під очима свідчать про те що не все так бездоганно як хотілось
би вас треба рятувати від себе самої вечір холодно удома не повинно бути заборонених
книжок із дому не можна ходити в гості до тих до кого в гості ходити не можна люди
оглядаються одне на одного щуляться і стають меншими зовсім маленькими
Від розчинної кави злипаються очі правда заснути не вийде я приречена на безсоння ниють
суглоби значить погода зміниться на нашому континенті ще триває бабине літо можна
грітися на осонні дивитись на синю воду дніпра до середини якого все-таки часом долітають
птиці чайки з рожевими крилами по дніпру можна кататись на теплоходах катерах
катамаранах відчуття зовсім інакші аніж на морі земля обабіч відчуття безпеки гарантоване
ліворуч острів уже не безлюдний праворуч набережна будинки подолу співвітчизники також
ходять дивитись на воду спираються на поруччя у молодої дівчини з каштановим волоссям
промениста усмішка її супутник чимось засмучений вона кладе руку йому на плече заглядає
йому в очі він також усміхається я уже не пам'ятаю твоєї усмішки
Сорока-ворона діткам кашку варила ополоником мішала каша не солона бо солі нема вдома
сльозами досолила тоді кашу доварила діток годувала тобі ложка і тобі ложка і тобі ще
трошки під моє вікно злетілись сороки синиці та інші птиці чорний ворон зупиняється не
зупиняйся їдь собі далі для тебе у нас нікого немає ні батька ні мужа ні брата ні сина ні друга
У житті багато формальностей все має бути оформлено я втрачаю форму не фізичну
моральну може також ментальну замість слова вічно вживаю раз і назавжди думаю що я на
грані відчаю грань такого кольору чк какао з молоком і дуже гостра заглядаю у дзеркало
бачу у своїх очах задавнений острах бо якщо раз і назавжди то вже нічого не зміниться маю
на на увазі місце час і простір деякі слова такі влучні як постріл ранять туди куди треба але
не вбивають зате вибивають із колії пальці тремтять як у старого пияка чи невротика не
приходить сон найкращий наркотик сни якщо сняться то лише чорно-білі правда
гостросюжетні на язиці крутиться слово крепдешин коричнева сукня білий комірчик білі
манжети дяка Богу крепдешинові сукні вже вийшли із моди парфуми у цій частині земної
кулі пахнуть аптекою чимось неприродним але невідворотним виходжу на твою вулицю твоя
мама виходить у двір дощ із мокрим снігом сивий птах на чорних воротах
Люлі люлі не плач я куплю тобі калач спи дитино ходить сон біля наших вікон сон трава
росте у лісі спить голубка на горісі сірий котик вуркоче затуляй доню очі коте цить коте цить
моя донечка спить гойда гойда гойдаша
Голос зривається голос губиться голосу більше немає наша дочка спить бачить солодкі сни
ще чверть години і почнеться неділя любий якщо ти втомлений також засни твоя втома синя
мій біль за тобою білий
Люлі люлі налетіли гулі сіли на воротях в червоних чоботях стали думати гадати звідки тебе
виглядати з якого поїзда з якого літака з якого корабля
Мамо мамочко я більше не буду плакати хотілось би до безглуздого смішно так щоб
назавжди і назовсім черевики із замші думки із замші любов із замші замшеві речі згодяться
коли починається осінь те що я кажу до смішного безглузде того що я говорю говорити
мабуть не потрібно правду казали сивочолі і добрі мудреці мовчанка золото слово срібло
полковник не жартує військові взагалі не жартують тому хай тремтить хто слабкий і тілом і
духом я мовчу так як я тільки умію мовчати мовчу язик і душа залишатись повинні без руху
Правильний крок правильний хід правильний вибір тільки бувають ситуації там де вибір
уже не потрібний скажи мені дзеркальце хто у світі за мене миліший добріший і нещасніший
дзеркало мовчить потім питає здивовано наївна дівчинко нащо тобі це потрібно?
Я не впізнаю свого обличчя шкіра змінилась постарішала і згіркла очі не блищать вії
ламаються і випадають я не дивлюсь у дзеркало так мені спокійніше читаю вірші не
пам'ятаю чиї зрештою яка різниця я взагалі нічого не пам'ятаю тому що якщо пам'ятати стає
набагато страшніше очі болять в очах пісок із очей течуть сльози очі кудись тікають очам
набридло бачити мені це зовсім не дивно тільки мені нічого не видно ати-бати йшли солдати
ати-бати на базар ати-бати що купили сухофруктів на узвар сушену грушку сушене яблучко
сушену сливку і вишеньку зварю узвару на святу вечерю на яку я чекаю відомо яких гостей
тих які не прийдуть але відчиняю двері і накриваю стіл білою скатертиною кладу миски
іюжки затамовую подих слухаю кроків руками ногами спиною на землю падає сніг на небі
зоря ісходить
Час це найкращий лікар тільки він мене не лікує я дивлюся на зірки намагаюся збагнути ти
спиш чи не спиш в голові нічого окрім драглеподібної пустоти і розрізнених незв'язаних між
собою слів гардемарини вересень жасмин завіса оксамит міраж оазис зеленого кольору
шовкова трава спить не спить спить не спить раз два раз два раз два
Янголи з крилами значить янголи голуби всі птахи трохи янголи тому що з крилами колись
я думала що навчусь літати як виросту якби я мала крила я б до тебе полетіла за ліси за моря
там де закінчується земля бо ти на іншому краї світу туди дуже довго летіти
Дорога моя мамочко я пишу тобі листа я не писала до тебе дуже давно але ти мені певно
пробачиш не приходжу у гості це тому що життя багно я могла би сказати інакше тільки
інакше по-іншому значить знаєш у мене сьогодні вчора і мабуть також і назавтра дуже
болить душа дуже сильно болить душа я б хотіла позбутись тіла думок пам'яті іще чогось не
знаю напевно просто побути ангелом безтілесним і досконалим мені заважає лівий бік там де
серце тому замінити біль на щось інше цікавіше за формою і за змістом було б дуже добре я
хочу і справді мало тільки так щоб напевно і за формою і за змістом людина з такого тіста
що часом треба переліпити сьогодні був дощ завтра теж буде дощ осінь пора дощів осінь
треба любити
старість це може не сумно старість це може навіть добре коли не всі органи хворі і не все
зуби зіпсуті і якщо дух бадьорий і вдалось дошукатися суті або сенсу між першим і другим
не така велика різниця і якщо не жаліти за тим чого не було чого не сталось і що не вийшло я
жаліти не буду бо я так собі вирішила і тому не жалію за те чого не отримала тільки хочу
старіти удвох із тобою щоб ми разом були старими
Очі виплакала за тобою ліве око болить з правого тече сльоза полковник сміється каже у вас
очень красивые глаза вы танцуете или нет ми танцюємо фокстрот крові повен рот як би її
сплюнути і куди наші тіні танцюють по стінах наші тіні від холоду сині нас б'ють прямо в
сонячне сплетіння і тоді перед очима темні кола раз вдруге і втретє а вчетверте кіл уже немає
вп'яте дуже близько до раю вшосте ми впадемо на спину всьоме нам двері відчинять столи
білим обрусом накриті чаші з вином дня нас налиті наші імена вписані у книгах нам можна
зайти питаю на мигах ми не одягнені ми босі ми ненавчені і нерозкаяні у нас не було часу
покаятись я навіть не знаю що ми робили багато боялись і багато любили у чергах по хліб
псували здоров'я кашляли втомою пізніше кров'ю ночами плакали подушки промокали ми
багато любили і багато чекали наші діти у снах кричали наші руки ночами листи писали
відсилали їх аж на той кінець світу там де сонце по-іншому світить там де півроку холодна
зима там закидало снігом наші імена ми і самі тепер трохи зі снігу ангели снігом нас
запишуть у книги
* * *
Можна спочатку рятувати їх потім нас конформізм означає вміння давати собі раду в житті
більше нічого нон-конформізм це досить серйозна хвороба це навіть гірше ніж астма хоча
здається краще від раку і від цирозу печінки від нон-конформізму не вмирають але живуть
погано якщо можна назвати це життям і так виходить що змінити можна мало що
Руки пахнуть рибою. Копченою рибою, і хоч скільки їх мий, ніяк не можна позбутися цього
запаху. Це був такий мій сніданок сьогодні: ячмінна каша, копчена скумбрія з житнім хлібом
і сливовий сік. У переході біля нашої зупинки я побачила напис «Я люблю тебе Жека бо ти
дуже смачна риба». Я йшла і довго подумки сміялась. Наша любов вода наші кохані риби.
Але ти мені зовсім не смакуєш рибою, ти як зелений горошок, який можна додавати майже
всюди. І який котиться, куди сам знає. Мене багато що смішить, а особливо квиткові каси на
наших вокзалах улітку. Люди, що займають черги принаймні у трьох касах і мандрують туди
та сюди, обідні й технічні перерви, випадкові знайомства — питання хто звідки та куди іде.
Добре, що тут є маленька кав'ярня, в якій можна випити кави по-східному, кави розчинної,
чаю чорного або зеленого, з'їсти пиріжків із рисом і яйцем за сорок копійок — це нечувано
дешево, і трохи дивно, бо майже ніде пиріжків тепер не начиняють такою начинкою. І мені
це нагадує моє дитинство, поїздки до діда в село, з неодмінною пересадкою в Козятині, там
ми обідали у вокзальному ресторані, мало схожому на ресторан, звісно, але для мене це було
найкраще місце, де можна пообідати, і найкращі обіди, і в Козятині були найсмачніші у світі
пиріжки — з рисом і яйцем були також. Тепер я згадую про ті часи, і мені робиться тепло й
затишно, хоча до цього відчуття тепла й затишку домішується присмак жалю, і мені шкода
тих безтурботних днів і часу, який тягнувся довго-довго, і все було несподіванкою. Я думаю
про те, що стаю дуже сентиментальною, і готова ридати над спогадами дитинства, над
епізодами, які нічого ні для кого не значать, а для мене в них цілий світ. Правда, у мені ще й
тепер дуже багато дитячого, ы сьогодні я наївно тішуся щоденним несподіванкам, у яких
насправді нічого несподіваного немає, примудряюсь усе сприймати як велику подію,
намагаюся мало чим турбуватися, що в мене (поки що) доволі успішно виходить, тільки за ці
роки було багато втрат і болісних досвідів, людей, що пішли й не повернулися, слів, сказаних
невчасно, або запізно, або не так як треба. І ще досі мені здається, що часу попереду дуже
багато — і и вже не думаю, що я все встигну, тому що мені зовсім не хочеться всього
встигати. А хочеться жити неквапно, тішитись теплом літніх днів і білим кольором днів
зимових, і споглядати те, що відбувається навколо зі спокоєм і розсудливістю — кажуть,
саме в цьому полягає мудрість. Але коли знаходжу у себе першу сиву волосину, дивуюся, бо
мені здається, що це таки зарано і невчасно. І я знову підсміююсь сама із себе — здаєтья,
сиве волосся з'являється раніше, аніж мудрість.
Пальці холодні мерзну опалення вимкнули не ввімкнуть аж до осені воно і не дивно червень
літо тобто повинно бути тепло мадам чи можна запросити вас на танець ні сер я не танцюю а
ще від вас пахне рибою і у мене може закрутитися голова і знаєте це некоректно підходити
до дами з будь-якими пропозиціями коли від вас пахне рибою ах мадам пробачте я не
зумисне але якби ви тільки знали якою рибою від мене пахне це справжній біломорський
оселедець хіба у білому морі живуть оселедці а ви думали що де вони живуть я взагалі не
думала про оселедців тому що оселедці мене дуже мало цікавлять нехай живуть собі де їм
заманеться а ви мадам де живете вам не здається молодий чоловіче що ви забагато собі
дозволяєте я ж не питаю з ким ви живете я питаю де ви живете це дуже коректно ви
забуваєтесь ви нахаба ах вибачте мадам справді вибачте це все пиво знаєте коли вип'єш
забагато пива починаєш говорити всілякі дурниці це незумисне це вже просто так виходить а
ще мадам ви дуже красива від вас просто не можна очей відірвати ви як справжня
королівська форель якщо ви розумієте що я маю на увазі
«Насправді річ не у цьому, хоча кажуть, алкоголь допомагає більше витримувати досвід,
тобто бути стійкішими, чи опірнішими, коли доводиться — образно висловлюючись,
рятувати себе від пам'яті».
«Не можна врятуватися від пам'яті, бо зароговіла шкіра на великих пальцях ніг не дає забути
про те, що приходить старість, майже так само непомітно і несподівано, як чергове літо чи
осінь. А ще від старості немає ліків».
«Старість — це не хвороба».
«Ну, тоді це ще гірше».
«На старості треба постійно спати. Це спання рятує від пам'яті. А що би ти робив, якби
людині не потрібно було спати взагалі?»
«Я не зміг би так, тому що все одно заснув би. А ти що робила б?»
«Я, напевно, танцювала би. Всю ніч. Під різну музику. А вдень не могла б рухатися, тому
лежала б у ліжку і їла еклери».
«Цілий день?»
«Цілий день. А потім знову всю ніч танцювала б, а потім знову цілий день їла б еклери. А
потім лягла би поспати».
* * *
Як я скучила за тобою. Я пишу ці слова, ставлю крапку, і, здається, мені вже більше нічого
тобі написати. Але ти просив мене писати тобі, писати довгі листи, і розповідати все, що
відбувається, розповідати, що я роблю, про що я думаю, чого мені хочеться.
Учора увечері в мене боліла голова, я поставила Армстронґа, вимкнула світло, залізла у
спальник, і зрозуміла, що мені більше нічого не хочеться, тільки щоб ти був тут. І я нічого
більше не роблю, тільки скучаю за тобою. Тихо без слів скучаю за тобою. Я навіть не
пам'ятаю, чи довго я так лежала: голос Армстронґа, сіра стеля, шум машин за вікном, і я
скучаю за тобою скучаю за тобою скучаю за тобою стеля наді мною гойдається жовте світло
просочується через зашторені вікна і я думаю що я прожила так багато ночей без тебе і що
сьогоднішня ніч іще одна з таких ночей і ще мабуть багато таких ночей у мене попереду я
навіть не хочу думати як багато мені здається що найбільше тут підходить слово міріади
красиве й холодне слово. Міріади холодних, теплих, жарких, дощових, іще невідомо яких
ночей. Знаєш, без тебе я можу спати тільки у спальнику, бо не хочу застеляти ліжко
простирадлом для себе самої, свіжа постіль пахне вогкістю й холодом, мої простирадла досі
пам'ятають обриси твого тіла, зберігають наші з тобою запахи, і я не можу цього
витримувати. Тому я згорнула їх, ці абрикосові простирадла (бо я не люблю білої постелі,
вона мене лякає, думаю, в мене ніколи не буде білих простирадел) і заховала у шухляду, і
тільки час від часу, коли скучати за тобою стає вже зовсім нестерпно, я пробираюсь у
кімнату навшпиньки, ніби боюся, що мене можуть спіймати на гарячому в моєму ж домі,
виймаю простирадла, занурюю в них лице, як у абрикосову воду, і вдихаю наші запахи. Мій
спальник іще досі пахне горами, вогнем, біля якого ми грілися, водою, яку ми пили, цукром-
рафінадом, бо ми їли дуже багато цукру-рафінаду, і в мене постійно були липкі руки, твоя
рука перебирає моє волосся, моя голова на грудях у тебе, у спальнику я примудряюсь
згорнутись у маленький клубок, і прошу тебе, щоб ти приходив до мене хоча б у мої сни,
тому що наяву не знаю, коли ми побачимося. І коли я зможу почути твій голос із країни, яка
трохи далі, ніж мені хотілося б. Сьогодні я танцювала босоніж у снігу, я хотіла б, щоб ми
танцювали вдвох із тобою, я хотіла би грати з тобою в сніжки, дуже довго, безконечно і щоб
нам не вистачило снігу. Тому я пишу тобі, що нічого не роблю, бо мені не хочеться нічого
робити, бо у мене не виходить нічого робити, тільки скучаю за тобою за сімома морями за