все мені думалось що коли танцюю то по долівці квіти вишиваю то я так легко танцювала
щоб своїх квітів не поламати
голос у Івана був густий і лагідний мені все хотілось його слухати покладу голову йому на
плече і слухаю що він говорить часом не самі слова а голос слухаю бо все з голосу чути того
що слова не доказують або не можуть розповісти я все скучала за його голосом а у мене
голос тихий Іван сміявся що як я говорю то треба дуже вуха наставляти бо мене не чути то не
дивно бо я все життя в лісі жила від людей далеко і більше говорила із соснами з яблунькою
своєю з камінням із пташками аніж з людьми ліс я краще за людей знала з людьми тяжче ніж
із деревом ужитись а з тими що душею кривлять і правди не кажуть то найбільше тих що
скривдити хочуть тих треба остерігатись тому я тихо говорила бо із сосною чи з іншим
деревом як говориш то не треба голосно тільки думати почнеш то вона уже й чує Іван усе
дивувався чи мені самій у лісі не сумно я сміялась бо ж я у лісі не сама а як захочеш із
кожною травою поговорити то й дня мало буде і в лісі я завжди знала як із ким заговорити а
з людьми часом ніяк було розмови зав'язати бо люди все хочуть для себе щоб їм тільки було
добре а деревам нічого не треба у них і так все є тому мені в лісі було ліпше Іван теж звик
погодився щоб ми в лісі жили бо стало йому тут добре а мої сосни його теж полюбили казали
що в нього серце чисте нічим не поточене ні заздрістю ні ненавистю ні неправдою він теж
швидко навчився з ними говорити бо часом хтось прийде з міста чи з хутора і нічого не чує
що йому дерево каже не може розібрати бо серце в нього закрите у лісі треба щоб серце
відкрите було інакше тут жити не вийде
горище у нас тепле сюди ніякі вітри не завівають я тут цілими днями пересиджую до
морозів тут мої яблука й груші сушаться ті що на узвар та різні трави деревій звіробій
ромашка чорниця а ще гриби бо гриби я теж люблю на зиму сушити тут запахи так
попереплітались що й не кожен відрізнить де який але я кожен запах окремо чую вони
сотаються у повітрі я їх на пальці собі змотую щоб краще чути трави своїм запахом
розказують що вони уміють і як собі з ними раду давати я все запам'ятовую шию собі
спідницю щоб у гарному ходити бо був у мене шмат матерії чорний я у скрині знайшла тій
що по мамі і по ньому дрібні червоні квіточки розкидані а я ще золотого листя понашиваю із
тих ниток що із запахів насотались вишиваю і яблука жую ті що уже підсушені ноги босі всі
в порохняві бо на горищі всі порохи збираються і мені здається що я все знаю і уже все вмію
і мені боятися нічого що все на добре буде виходити і мої страхи відступають а ще на горищі
я книжки читаю бо мачуха не любить щоб я читала каже тобі воно ні до чого ліпше би хату
попідмітала бо павуки в усіх кутках порозводилися мені то байдуже бо павуків я теж гноблю
вони свої павутини тчуть як сніжинки я питаю у них як вони так навчилися кажу мене теж
навчіть так ткати вони сміються кажуть що мені не знадобиться так ми собі перемовляємося
то я їхні павутини не дуже змітаю мені жаль що я до школи тільки дві зими ходила а довше
мачуха мене не пускала казала тобі воно ні до чого то вона гнівалась що я читаю спершу я
ходила не спитавши то вона чоботи мої сховала і вже як сніг та мороз то тяжко йти бо можна
ноги відморозити а до школи мені годину треба було йти то ще до снігу босоніж я бігала всі
в школі дивувались а далі вже ні читати мені дуже подобалось то я все у дівчат книжок
позичаю і ховаюся щоб мачуха не побачила і так мені жаль що не вчилась я довше а то буває
сиджу на горищі і плачу як мені все надокучить і як журба до серця приступить і сльози такі
гіркі бувають із тієї журби розкочуються по цілому горищі як світлячки кажуть ангели
збирають сльози сиріт удовиць та убогих у кошики та беруть на небо поливають ними
небесні виноградники щоб лоза краще росла та ґрона повніше напиналися то можна буде
потім прийти до свого винограду подивитися як він виріс то я коли вже наплачуся мені й не
шкода нехай із моїх сліз виноград росте
губи закушую щоб не закричати за тобою очі заплющую міцно а сльози все одно через
повіки протікають так мені болить що голосу твого ніколи більше не почую на порозі ти не
станеш любов моя ти чуєш як я плачу за тобою
дзеркало у нас в хаті є тільки одне те що мачуха із собою привезла то вона його десь ховає і
тільки як зачісується виставляє на столі воно маленьке у ньому тільки лице й видно а те
велике що від мами було розбилось може його мачуха зумисне розбила бо їй здавалося що
воно її негарною показує хоча то неправда бо всяке дзеркало показує те що є а мамине
дзеркало було таке що я там себе на повен зріст бачила з голови до п'ят бувало стану й
придивляюсь до себе а мачуха з-за спини в'їдливо каже от уже красуня на себе видивляється
було б на що дивитись одна шкура та кості куди тобі там у красуні пнутись а я не того
дивилась зовсім бо я й не знаю гарна я чи не гарна я тільки хотіла знати чи схожа я на маму
хоч трохи чи ні бо мені все так хотілося на маму бути схожою тільки теж не могла добрати
чи схожа чи ні а мачуха все казала що я негарна то я й собі почала так думати Іван завжди
мені казав що я дуже гарна як тиха вода а я досі не знаю тільки думаю що очі в мене справді
гарні й такі як вода глибокі вони так як вода колір міняють то сірі то сині то зелені Іван казав
що у моїх очах можна загубитись як у моєму лісі бо він поки лісу не знав то часто блукав ще
він мене боса красуня називав це того що я боса любила ходити так я звикла бо все в лісі з
дитинства боса ходила перше того що черевиків не було а потім подобалося мені босою
ногою землю чути чи вона м'яка чи тепла чи зашкарубла бо дощу давно не було то вона
тріщинами розкривається і води просить і мох подобалося ногою чути густий і холодний мої
ноги знали ліс ще краще ніж очі
дім має свій запах так само як усе на світі має свій запах кожна річ має свій запах ложка
пахне інакше ніж миска вікна інакше ніж двері усе що стається пахне по-своєму радість
пахне інакше від смутку дім усі запахи збирає з роками бо все залишається те що у домі
діялось чим більше років хаті тим більше у ній запахів назбиралось але стара хата моє свій
один запах у якому всі решта зібрані такий що його з іншими не сплутати всі хто у домі жив
щось від себе залишають хто як жив той так і пахне може людини вже давно не бути а запах
від неї залишається як людина глибоко жила то й запах по ній глибокий такий як у трав
сушених ці запахи найдовше тримаються у нас удома пахне молоком трохи суницями трохи
сміхом моєї мами і трохи квашеною капустою але такою що вже перекисла цей запах моя
мачуха із собою принесла квашену капусту я люблю а запаху цього ні я всі вікна буває
повідчиняю щоб той запах кудись вийшов але він нікуди не дівається висить собі у повітрі та
й годі а по кутках під стелею його найбільше мачуха мало сміялась вона все сердита була то
й наш дім посмутнішав бо я сміятися спершу сміялась а потім уже стала боятись що мачуха
сваритиметься бо вона не любила як я сміюсь а вже як вона мене стала виганяти на мороз із
хати то мені було не до сміху а заступитись за мене нікому бо батька мого вже тоді не було і
вже тільки як ми з Іваном почали тут жити то у хаті сміху побільшало і запах квашеної
капусти десь дівся а замість нього пахло так як листя смородини пахне коли його у руках
потерти я казала Іванові що це він із собою цю смородину приніс Іван мені не вірив казав що
воно й було так а сміхом у нас удома справді дуже пахло бо ми з ним багато сміялися сміх
так дивно пахне що й не описати це якби змішати запах конвалій та запах пиріжків із маком
та родзинками та запах трави як вона після дощу пахне то може то було би щось на той запах
схоже часом ми їздили з Іваном на поділ гуляти спершу до микільської слобідки на трамваї
потім сідали на інший трамвай що вже прямо на поділ звідти їхав і ходили по церквах по
монастирях поки ноги нас носили і вже як находимось і зголодніємо то купували собі
пиріжків Іван із горохом а я з маком а як верталися додому все сміялись усю дорогу їдемо і
сміємось на весь трамвай і люди що там їдуть теж на нас дивляться і сміються а хтось
дивується з чого вони так регочуть а ми сміялись від щастя бо нам з Іваном дуже щасливо
було вдвох Іван весь час казав що нам усе пиріжки зі смішинками потрапляють а тієї ночі як
ми галочку зачинали то теж дуже багато сміялись і до і після а вдома у нас пахло медом і
горіхами потім Іван носив мене на руках навколо хати було би холодно бо серпневі ночі уже
холодні але руки у Івана такі гарячі і сам він аж пашів теплом я йому казала що у нього на
руках як біля печі лежати і ми все сміялись і сміялись а часом як було тепло ночували
надворі я стелила постіль нам під яблунею і ті ночі такі були безконечні я дивувалась що
небо гойдається над нами і зорі навколо нас розсипаються а зранку як попрокидаємось то у
мене волосся в росі і яблуневе листя у нього повпліталось Іван каже шкіра у тебе яблунева
ми в такі ранки яблуками снідали і сміялись так густо і все мені поки я галочку носила яблук
хотілося цілу зиму я їла яблука ніяк не могла наїстись а під кінець уже так було мені важко
ходити я під своєю яблунею сиділа на ослінчику головою зіпрусь на стовбур і чую як у мені
галочка ворушиться і я знала що у мене буде дівчинка кажу Іванові моя дочка яблунева
б'ється чого яблунева Іван питає бо я її все яблуками годую яблуня наша того року рано
зацвіла тоді як галочка народилась цілу ніч дощ ішов і над ранок усе пахло яблуневим цвітом
і дощем і я просила Івана всі вікна порозчиняти бо мені було душно і вже як галочка
народилась Іван узяв її на руки і дивується каже таки дівчинка нам народилась бо він усе
мені не вірив дивувався звідки я знала що буде дівчинка і я розсміялась і голосно й довго так
сміялась аж до краю лісу мій сміх долинав
дощ як пройде то мені все хотілося по калюжах потанцювати галочка дуже любила коли
йшов дощ бо ж вона в дощ народилась і вже як ходити стала то все вибігала надвір дощ
ловити і в неї було своє відерце у яке вона дощ збирала казала що то слізки з неба падають
тих хто за землею скучає то треба їх повизбирувати
живиця соснова найкраще пахне ні в якого дерева так не пахне сік як у сосни руки якщо
натерти живицею то запах дуже довго тримається і не повертається назад бо запах має
повернутись до дерева туди звідки його було взято сік у дерева так як кров у людей тільки
дерева віддають кров інакше ніж люди хоча деревам також боляче вони про це теж іноді
говорять хоча дерева більше мовчать і більше діляться тим що мають так сосні не шкода
живиці сосні і себе не шкода бо із сосни хати будуються і труни я коли по лісі ходжу все
задираю голову щоб побачити верхівки сосен а вони дуже далеко під самим небом я тоді
думаю що пташкам добре бо вони аж туди залітають і бачать що там робиться я би також
туди забралась жила би на дереві у гнізді якомусь як птах живилась би ягодами і грибами
сирих грибів мені часто дуже хочеться я ходжу по лісі і щипаю собі гриби бо я знаю які
можна їсти а які не можна а отруйний гриб є різний одного як з'їсти то будуть тяжкі болі
блювота й гарячка людина буде у корчах тяжко мучитись а є такі що найде сон тяжкий і
глибокий що з нього вже не прокидаються то таких грибів я не їм обминаю їх не знаю може є
якийсь звір що ці гриби йому не страшно їсти але я боюся а мачуха часто посилає мене по
гриби до лісу як літо то ще нічого бо влітку я можу під будь-яким деревом спати накриюсь
куфайкою бо в мене є куфайка та що мама носила до всякої роботи і мені не холодно якраз
добре але вже гірше тоді як листопад і дощ сіється такий колючий бо вже наче зі снігом тоді
мачуха мені голову змиє і дає кошика до рук і каже грибів принести на вечерю а це вже по
обіді я кажу дайте я посиджу перечекаю щоб волосся посохло а вона говорить нічого тобі не
станеться іди бо вже й так день до вечора хилиться я тоді одягаю мамину куфайку хочу
знайти хустку мамину а мачуха виставляє мене за двері я іду швидко бо якщо повільно йти
то буде дуже холодно але все одно волосся мені дуже мерзне бо ж не висохло і хустки я не
взяла а вода стікає з лоба на щоки а потім уже не стікає бо підмерзає на кінчиках то потім у
мене все волосся в бурульках а зверху наче інеєм припало і я все ходжу по лісі збираю гриби
складаю у кошик уже споночіло а мені байдуже бо я кожне дерево тут знаю і що під яким
деревом росте а якщо чогось не добачу то мені дерево саме скаже гриби то більше мовчать
бо їм мені до кошика не хочеться але я їм кажу що я би вас так не збирала то мачуха звеліла а
дерева все дивуються що у мене іній на голові і волосся бурульками взялося гукають мене
погрітися то я обійму якусь сосну міцно-міцно, скільки у мене є в руках сил обів'юся навколо
так щоб ногами землі не торкатись притулюся до стовбура голова мені поморочиться бо
сосна міцно пахне чую як соки під корою шумлять тепло там під корою і кора аж гаряча так
дерево мене гріє і я вже сама трохи ніби у сосну простою щоб тепла набратись а потім як уже
стаю на землю то й бурульки з волосся осиплються іній зійде і ногам не так холодно хоча
допоки дійду додому то знову промерзну а ще мачуха двері замкне зсередини на защіпку і не
пускає мене хоча й голосно стукаю кулаком щоб вона почула вона мабуть і чує тільки може
не хочеться їй до дверей іти мені відчиняти то я тоді сідаю на призьбу кошик біля себе
поставлю ноги підібгаю і спідницею накрию щоб тепліше було й обчищаю волосся бо знов
узялось бурульками при коренях чую як воно підмерзло дивно мені що воно тоді у мене не
повиламувалось разом із тими бурульками нічого йому не ставалось таке воно й було довге
та густе сиджу обламую бурульки і сльози в мене з очей котяться і теж підмерзають уже ніч
надворі небо таке глибоке й зоряне всі зорі повиходили то я дивлюсь на чумацький шлях і
думаю що добре по небу їздити я би теж десь далеко поїхала щоб у мене був свій дім теж у
лісі бо я без лісу не хотіла би жити щоб мене з хати ніхто на мороз не виганяв сосни шумлять
здалеку питають чи я добре дійшла додому я кажу що добре тільки що мачуха дверей не
відчиняє то я поки під хатою сиджу і сосни дивуються кажуть таке ти людське дитя
бідолашне приходь до нас завтра кажу їм що прийду що мені тепло я від тепла трохи
задрімаю і сни починають мені показуватись тільки я не встигаю їх роздивитися що там і до
чого бо мачуха відчиняє двері каже о а це ти чого тут сидиш, бо двері замкнені ось гриби що
ви казали назбирати я думала ти вже там у тому лісі й замерзла мачуха грибів на вечерю не
готує вона їх під хату викине як вже бувало я нап'юсь кислого молока з картоплею а як нема
картоплі то із самим хлібом і вже мені й добре я сита сиджу біля грубки і волосся висихає
тільки грибів мені шкода що їх мачуха повикидала завтра на ранок я їх познаходжу
повизбирую в пелену віднесу далі від хати бо тут їм не місце а там є стежки звірячі то може
їх якийсь звір поїсть птах подзьобає
земля дуже уважно нас слухає вона про все що з нами буває від наших ніг дізнається бо ноги
їй усе розказують вона тоді знає що й до чого якщо вухо до землі прикласти то теж усе
здалеку чути де що діється сьогодні я розбила старий мамин глечик мачусі він дуже
подобався казала що в ньому молоко найкраще кисне і вершків завжди в ньому на два пальці