зроблю як скажеш тільки віддай мені мого сина тепер щодня сива жінка приходить до річки
й плаче на морозі приходить багато днів мерзне на березі руки в неї роз'їдені тільки ще кості
не видно та одного дня нарешті вона побачить свою трохи жовтувату кістку і зрозуміє що
своє слово виконала покаже річці руки і скаже річко я виконала те що ти хотіла тепер віддай
мені мого сина річка скаже добре віддам бо він мені вже набрид він не сміється не жартує не
дивиться на мої скарби не насипає жовтого піску в мої годинники не бавить моїх гостей не
сміється до моїх русалок увесь змарнів схуд забирай його із собою тільки спершу я заберу
твої руки добре каже мама і витирає останню сльозу пальцями річка забирає в неї руки і
віддає їй сина мати кидається до нього цілує шепоче синочку ти повернувся мій любий я не
можу тебе обійняти син бачить що в матері немає рук питає мамо а де ж поділися твої руки
мати каже я віддала їх річці щоб вона відпустила тебе додому
я живу так ніби мене й немає насправді руки мої тоншають надходить пора коли людям
хочеться бути деревами жити як дерева неквапно і спокійно скидати листя на зиму і чекати
весни дівчинка Тоня з білявим волоссям також хотіла стати деревом і зацвітати на весну
рожевими квітами у дівчинки Тоні вже є сиве волосся тільки його ще майже не видно правда
коли придивитися зблизька видно сиві нитки це тому що бабине літо павуки приносять мені
своє павутиння каже дівчинка Тоня й тихо сміється знаєш іще каже привези мені наступного
разу якщо тобі не важко деревію кропиви якщо знайдеш кровоголовку бо у мене знову кров
не зупиняється нічим не можна її зупинити тут трав немає в аптеці а лікарі кажуть що мені
обов'язково треба а ще привези мені кокосових цукерок будь ласка коли ти приїдеш
наступного разу я думаю що швидко може у суботу ні я зможу раніше не піду в четвер на
пари на бежеде взагалі можна не ходити який ідіот вигадав цей предмет а на вишку я й так
ходжу занадто часто я приїду до тебе на велосипеді привезу тобі твої трави і цукерки
покатаю тебе тут же можна на подвір'ї дуже повільно ти би хотіла покататися на велосипеді
дуже хочу кататися на велосипеді з тобою обов'язково приїжджай тільки може не в четвер бо
тебе виженуть із університету я можу почекати я справді можу почекати до суботи чи до
неділі дівчинка Тоня махає рукою мені на прощання біляве волосся дівчинки Тоні розсипане
по білій подушці воно насправді не біле а жовте і павуки у ньому тчуть своє сиве павутиння
ми каталися з нею на велосипеді дуже повільно і дуже мало більше сиділи на лавці і
розмовляли ти би хотів стати деревом бо я би хотіла голос у неї тихий і світлий тіло в неї
тоненьке і світиться крізь неї можна дивитися її долоні тонуть у моїх вони прохолодні як
світло мені здається що вона тече через мої руки як світло як повітря мабуть вона зовсім
нічого не важить я ніколи не думав про те щоб бути деревом Тоня тихо сміється і проводить
рукою по моїй щоці пальці у неї прохолодні біжать мурашки по шкірі я застигаю очі дивно
щемлять я ніколи не плачу тобто я майже ніколи не плачу Тоня усміхається все буде добре я
обіцяю що приїжджатиму щодня заварюватиму їй трави я зовсім не хочу ходити на пари не
розумію навіщо вони мені потрібні функції логарифми похідні графіки знову функції
безконечні рівняння опір матеріалів я дивлюся на дошку списану кривими цифрами у неї
таке жовте волосся і така прозора шкіра яким би деревом ти хотіла бути я хочу бути акацією
може яблунею її квіти гарно пахнуть я приїжджав до неї часто дуже часто поки дівчинка
Тоня не стала деревом тепер воно зацвітає рожевими а може білими квітами я зовсім
перестаю ходити на пари ходжу містом іноді до самого ранку і придивляюся до дерев які їй
подобалися тільки не можу її впізнати
сумно коли Ти Господи не приходиш коли я вечеряю самотньо вечеряю салатом із кульбаби
ти дивуєшся Господи що я їм кульбабу? але тут немає чого дивуватися я не знаю чим
кульбаба відрізняється від зеленої цибулі
від листків салату
така сама трава
салат із кульбаби дуже смачний
ще можна їсти кропиву тільки її спершу треба ошпарити окропом тоді вона не пектиме
ще я заварила собі звіробою він гіркий сьогодні людям не вистачає гіркої їжі вони їдять
забагато солодкого це правда Господи людям не подобається те що смакує гірко
але це стосується не тільки їжі
різних гірких досвідів
різних печалей
Ти Господи створив так багато різних трав вивчати трави можна все життя
так багато зеленого кольору
вивчати трави якими Ти насадив свої сади
сьогодні я довідалась як виглядають незабудки
щоб не забувати про тих про кого слід пам'ятати пам'ять не пахне пам'ять болить
господи господи господи
ми такі самотні Господи тому що ми нікому не потрібні по-справжньому окрім Тебе навіть
самим собі тому що собі ми часто набридаємо а Тобі не можна набриднути бо Ти дуже
терплячий і це дуже дивно
Ти взагалі дуже дивний Господи
аніс я не зовсім знаю чи це запах анісу просто мені здається що він міг би бути анісовим я
навіть не впевнена що знаю що таке аніс може це рослина якась квітка чи кущ із колючками
або без це все просто через той зелений чай у пакетиках який я собі купила він має такий
дивний запах який нагадує мені ще інший запах можливо то були цукерки монпансьє хоча я
вже насправді не пам'ятаю чи то саме вони так пахнули різнокольорові камінчики що
злипалися в одну грудку може мій чай просто пахне цукерками монпансьє а на упаковці
нічого не написано тобто написано але так щоб збити з пантелику бо там вони пишуть що це
східний запах але ж східних запахів є дуже багато це може бути куркума але ж всі напевно
знають що це ніяка не куркума людей не так легко обдурити як здається може хтось так само
як я думатиме що це анісовий запах і не зможе вночі заснути думатиме про все що завгодно
може також про цукерки монпансьє спершу вони їли цукерки монпансьє що позлипалися і
стали як один багатокольоровий скляний камінь а потім цілувалися він тримав пакетик у
руках а вона застромлювала туди руку і відламувала шматок деколи цукерки так
відламувалися, що краї шматка були схожі на осколки різнокольорових пляшок руки у неї і в
нього були липкі нарешті вона сказала більше не хочу але він ще тримав пакетик перед нею
раптом вона передумає вона облизує пальці і сміється ти що? пальці солодкі і губи також
солодкі у тебе завтра я обов'язково подивлюся в інтернеті що таке аніс тому що деякі
питання не можна залишати нез'ясованими можна навіть написати в ту фірму і запитати
чому вони на упаковці свого товару подають неповну інформацію і що це може мати недобрі
наслідки адже бувають люди зі слабким серцем чи надто вразливі або ж неврівноважені із
людьми буває по-всякому вони хочуть щоб їм усе договорювали до кінця не приховували
деталей у тому що стосується складу продуктів щодо іншого можна казати їм неправду чи не
зовсім правду менше знаєш спокійніше живеш ось мені цей запах нагадує аніс комусь же він
може нагадати щось зовсім інше і невідомо як тоді все закінчиться
Сьогодні я багато ходила містом, сиділа в інтернет-кав'ярні й писала листи друзям. Коли
вийшла, подумала, що невдовзі зима, і буде холодно, і треба неодмінно купити собі
рукавички, і треба буде знову вчитися переживати зиму. Бо кожну зиму треба вчитися
переживати заново. Але я не купила собі рукавичок, навіть не тому, що не було рукавичок
семи кольорів веселки, бо можна було обійтися іншими кольорами, а тому що купила собі
чаю з ройбушем та імбиром. Мені подобається випробовувати смаки, випробовувати запахи,
попередній чай був із папаєю та гібіскусом. Я дивуюся людям, які вигадують смаки, запахи і
роблять зачіски. Усім людям, які роблять щось руками.
Імбир смакує дуже дивно — гостро, пекуче і незрозуміло. Елла Фіццжеральд співає мені
подобається як ти говориш мені подобається як ти думаєш мені подобається все що ти
робиш
я сміюся бо мені також усе подобається як ти дивишся як ти думаєш як ти дихаєш як ти
смієшся як ти плачеш як ти спиш як ти голишся як ти чистиш зуби як ти заплющуєш очі як
ти живеш любов моя
* * *
Дивлюся у вікно на жовто-зелене листя, подекуди воно коричневе, так, ніби припалене
праскою, а подекуди зовсім чорне, начебто ту праску хтось поставив на листок і відійшов на
декілька хвилин — подивитися, чи не збігло молоко, чи, може, телефон задзвонив алло
любове моя ти вільна я до тебе зайду за півгодини, а потім, коли про праску згадали й
прийняли її, листок був уже мертвий, усі його тканини почорніли хоча навіщо прасувати
листя цього зовсім не можу збагнути в листках мені найбільше подобаються прожилки вони
як лінії на долонях рук. Люблю, коли цих прожилок дуже багато. Кажуть, коли ліній на
долонях дуже багато, людина нещаслива або життя в неї дуже складне. Коли дивлюся на свої
долоні, порізані густою сіткою ліній, рисочок, довших і коротших, мені стає сумно, бо
долоні в мене ніби поколені лініями, я зовсім не хочу бути нещасливою і не хочу, щоб життя
у мене було дуже складне і прикре. Але, здається, все саме так і складається. Принаймні
іншим я ускладнюю життя, це очевидно. Своїм батькам якнайбільше. Усе почалося з того,
що в четвер я не пішла до школи, мало бути дві фізики і, здається, самостійна, і я не зробила
домашньої, а шкода було гаяти час на те, щоб спочатку ничкуватись десь у туалеті чи підвалі
й переписувати з кимось на пару довжелезні розв'язки всіх п'яти задач, а потім на уроці
вдавати, що я пишу, чекати, поки хтось передасть мені шпаргалку і, ні в що не врубавшись,
тупо скатати, головне з формулами, щоб у них не загубитись і не переплутати порядку, для
мене вони всі мають однаковий вигляд і зміст також, двоповерхові й довгі, бувають
одноповерхові, зрештою, яка різниця, свої три бали я отримаю, я на це сподіваюся
принаймні, але з цим я завжди встигну, самостійна не контрольна, її не треба переписувати,
ось саме тому я вирішила, що до школи не піду, бо дві фізики підряд для мене забагато,
навіть якщо на другій буде нова тема можна буде нічого не робити не слухати читати під
партою ісікаву такубоку розпрощався і в темряві нічного вагона біля вікна качаю по столі
зелені яблука або крадькома дивитись у вікно як птахи падають на гілки дерев і
приклеюються до них чорними лапами і стають також трохи як листя а можна пограти у
морський бій із Олегом чи в щось інше лузати насіння писати одне одному записки і
малювати смішні картинки котів наприклад мені дуже подобаються коти шкода що у мене
вдома немає ніякої тварини бо в мами алергія на шерсть на пір'я і на все решту. Бо я хотіла
би завести собі якщо не кота, то хоча би папугу, ми би з ним розмовляли. Але до школи я все
одно не пішла. Ну, й саме того дня я розмалювала собі у кімнаті стіни, спершу знявши
примітивний настінний календар, який дуже подобався моїм батькам, вони чомусь думали,
що його наявність на стіні сприятиме моїй організованості, нагадуватиме про те, що чорні
дні календаря — це тоді, коли треба ходити до школи, робити уроки, займатися різними
корисними справами, які сприятимуть моєму розвиткові і так далі, ну, а червоний день для
дозвілля та відпочинку всього один, але, здається, мої добрі батьки всерйоз помилялися,
календар мені не допоміг, ну і ясно, що я зняла також і картину з ромашками й заховала її за
шафою, не те, щоб я мала щось проти ромашок, вони мені подобаються, просто там ромашки
дуже мертво виглядають, і те, що вони у вазі з водою, їх не рятує, ось постоять вони там
тиждень чи, може, й більше, ромашки довго витримують, але все одно зів'януть і їх треба
буде викинути, взамін я намалювала собі на стіні одну ромашку, правда, жовту, бо білої
ромашки на білій стіні не було би видно, мені дуже не подобається, що у мене в кімнаті білі
стіни, мені дуже давно це перестало подобатись, але сьогодні я зрозуміла нарешті, що із цією
блідістю треба щось робити, і тому намалювала ромашку, і мені треба було, щоб цю
ромашку було видно, замість листя в неї були равлики, тобто на листі були такі великі зелені
равлики, що самого листя вже не можна було побачити, тому так і вийшло, що листя
ромашки — це равлики, кожен листок це равлик можна було би закинути мені що равлики на
кожному листку це занадто але я просто пам'ятаю як моя приятелька одного разу казала мені
що вони з Костею гуляли вночі в парку і бачили на доріжці дуже багато равликів і
шкодували що мене з ними немає що мені ті равлики сподобалися б там було не менше ніж
десяток равликів так вона казала часом буває так що равлики гуляють разом великою
компанією вони зовсім не самітники тобто часткові самітники у них може теж бувають свята
ну там день народження чийсь у равликів же також повинні бути дні народження чи вони
живуть тільки один сезон? Здається, з уроків зоології я цього про равликів не довідалась, не
знаю, скільки вони живуть, а мені здається, що це дуже важливо, дізнаватися, хто скільки
живе і навіщо. Тільки цього нас у школі чомусь не вчать, і саме це мене дуже дивує і нервує.
Ромашка на стіні мені сподобалась, а потім я пішла мити голову, довго думала, який узяти
шампунь — чи той, який пахне дьогтем і нервує мою маму, я його отримала в подарунок від
Олега просто так, тобто без жодної нагоди на зразок дня народження, іменин, Нового Року
чи якогось загальнолюдського свята, чи скористатися шампунем виробника велла косметікс,
який мене нервує, не завжди, але саме сьогодні. Мами я не хочу нервувати, просто так
виходить, що нам не завжди подобаються одні й ті самі речі. А потім я снідала канапками з
пастою з білого сиру та оселедців у томатному соусі, я цю пасту сама собі готую, щоправда,
сьогодні вона чомусь мені не вдалась, була закисла, і відчуття голоду нікуди не зникло,
просто опустилося кудись до кишечника і там причаїлося, згорнулось у клубок кошеням.
Тому я подалася далі розмальовувати стіни різнокольоровими рибами й квітами. Так, ніби я
живу а акваріумі, у якому ще живуть, окрім мене, квіти й риби, і нам добре разом, такий собі
симбіоз, ніхто ні на кому не паразитує, ніхто нікого не утискає, не заважає, просто ми
дивимось одні на одних, часом говоримо, риби взагалі виявилися дуже балакучими, вони
підпливають до мене і штовхають мене під бік мокрими головами, мені з ними дуже
подобається. Не встигла я їх подомальовувати, а ми вже були добрими друзями, може, з
рибами завжди так. А потім так світило крізь вікно сонце, що я згадала, що в мене немає
свого сонця у кімнаті, й намалювала його собі на стелі, велике і яскраве. Риби дивляться на
сонце і посміхаються, їм подобається, коли сонячне проміння заплутується у них у хвостах.
Потім я думала про те, що коли мені все набридне, я, може, також захочу стати рибою,
семикольоровою і веселою. Мені не треба буде ходити до школи, відповідати на різні
запитання тоді, коли мені найменше хочеться говорити і вигадувати відповіді, розв'язувати
задачі з фізики, креслити в зошиті з геометрії рівнобедрені призми, вираховувати площу
зрізаних конусів і робити всяку таку іншу маячню невідомо навіщо. Бо ж риби не ходять до
школи, принаймні у нашій школі жодної риби я не бачила. Ні риби, ні птиці, ні звіра, тільки
скелет мавпи в кабінеті біології та гербарій. Але вони не вчаться, їх експонують, а це зовсім
не одне й те ж. Мені треба буде тільки вода, бо риби без води помирають, хоча воду