— Еге, та там, схоже, срібні монети! — сказав лис. — Славна знахідка.
Від жадібності у Фумле-Друмле загорілися очі — адже давно відомо, що ворони не пролетять мимо звичайнісінького уламка скла або мідного ґудзика. А вже за блискучу монету вони готові все на світі віддати!
— Ти гадаєш, тут срібні монети? — прокаркав Фумле-Друмле і знову задовбав дзьобом по кришці.
— Атож, — сказав Смірре. — Послухай, як вони дзвенять.
І Смірре знов узявся качати глек по землі. І знов у глеку задеренчало і задзвеніло.
— Ср-р-рібло! Ср-р-рібло! Ср-р-рібло! — закаркали ворони. — Ур-р-ра! Ср-р-рібло!
— Передчасно радієте, — сказав Смірре. — Його ще треба дістати!
Він потер лапою жалюгідний залишок вуха і задумався.
— Я, здається, зможу вам допомогти! — нарешті промовив він. — Хочете знати, хто може відкрити цей глек?
— Говор-ри! Говор-ри! Говор-ри! — закричали ворони.
— Є тут один хлопчисько, — сказав Смірре, — він зі старою Аккою подорожує. Що за майстер — золоті руки!
— Де він? Де він? — знову закричали ворони.
— Я можу показати вам дорогу, — сказав Смірре, — але за це ви повинні віддати хлопчиська мені. У мене з ним деякі рахунки.
— Бер-ри його! Бер-ри! Бер-ри! Нам не жаль, — каркнув Фумле-Друмле. — Тільки спер-ршу хай кр-ришку відкр-риє!
2
Нільс прокинувся раніше за всіх у зграї. Він вибрався зі своєї пухової постелі під крилом Мартіна і пішов бродити по острову.
Нільсу дуже хотілося їсти. На щастя, він наткнувся на кущик молодого, тільки пророслого щавлю. Нільс зірвав один листок і взявся висмоктувати зі стеблинки прохолодний кислуватий сік. Висмоктавши все до останньої краплини, він потягнувся за другим листком. Раптом щось гостре ударило його в потилицю, чиїсь чіпкі кігті уп'ялися в комір його сорочки, і Нільс відчув, що піднімається в повітря.
Нільс крутився і смикався, як блазень на ниточці. Він махав руками, дриґав ногами, відбиваючись від невидимого ворога, але все було марно.
— Мартіне! Мартіне! Сюди! До мене! — закричав Нільс.
Але замість Мартіна до нього підлетів величезний ворон.
Він був чорнішим за сажу, гострий дзьоб його загинався гачком, а маленькі круглі очиці горіли жовтими злими вогниками.
Це був отаман воронячої зграї — Фумле-Друмле.
Біля глека валялася міцна, гостра, геть обгризена кістка. Нільс підняв її. Потім виколупав із землі камінь і взявся до діла. Він спрямував кістку, наче долото, між кришкою і шийкою, і заходився бити по ній каменем. Він бив доти, аж поки кістка ввійшла майже наполовину. Тоді Нільс обома руками вхопився за кінець, що стирчав зовні, і повис на ньому як тягарець. Він весь натужився, напружив м'язи і навіть підібгав ноги під живіт, щоб стати важчим. І от кришка заскрипіла, затріщала і раптом вилетіла з шийки, як ядро з гармати. А Нільс сторчголов покотився по землі.
— Ур-ра! Ур-ра! Ур-ра! — закаркали ворони і кинулися до горщика.
Вони хапали монети, клювали їх, качали, а потім високо
підкидали і знову ловили.
Монети виблискували, іскрилися і дзвеніли в повітрі. Справжній срібний дощ падав на землю. А ворони, наче очманілі, без угаву каркали і кружляли на одному місці.
Фумле-Друмле не відставав від них.
Нарешті він згадав про Нільса і підлетів до нього.
У дзьобі він мав затиснену блискучу новеньку монету. Кинувши її прямо в руки Нільсові, він прокаркав:
— Бери свою частку і — в путь! Старий Фумле-Друмле ніколи не кидає слів на вітер. Ти допоміг мені уберегти від Смірре срібло, а я допоможу тобі уберегти від нього голову. Тільки до вашого острова летіти дуже далеко. Я спущу тебе за ланом, біля села, а то мої молодці без мене все срібло розтягнуть, мені нічого не залишать.
Він почекав, поки Нільс засунув монету в кишеню, і навіть підштовхнув її дзьобом, щоб не випала. Потім згріб кігтями Нільса за комір і підняв у повітря.
— А лисові буде хороший урок. Хай назавжди затямить, що нікому ще не вдавалося перехитрити старого отамана.
«Ну, декому вдалося!» — подумав Нільс.
4
Лис Смірре чекав-чекав умовного знаку і, не дочекавшися, вирішив піти побачити, що робиться на горі.
Ворони вже розхапали все срібло. На землі валявся порожній глек, а поряд — дерев'яна кришка.
Фумле-Друмле і Нільса ніде не було.
Лис схопив за хвоста першого-ліпшого ворона і так його струсонув, що пух і пір'я розлетілися навсібіч.
— Кажи, куди подівся хлопчисько? Де ваш шахрай-отаман?
— Та о-он, бач! — відповів ворон і показав на чорну цятку високо вдалині.
Лис зрозумів — його обдурили.
— Щастя твоє, що мені зараз ніколи, — прошипів Смірре, — а то б розквитався я з тобою за вашого отамана.
І він чкурнув навздогін за втікачами. Він побачив, як ворон спустився біля села, а потім знову злетів, але вже сам.
Смірре почекав, поки ворон відлетів подалі, й кинувся нишпорити по селу. Тепер уже діло вірне — хлопчисько від нього не втече! Смірре пробіг одну вулицю і лише завернув на іншу, як побачив Нільса. Ось він — його лютий ворог! Зараз Смірре розквитається за всі образи! Роззявивши пащеку, лис кинувся на Нільса. Ще мить, і маленькому другові Акки Кебнекайсе настав би кінець!
Але тут, на щастя Нільса, з-за рогу показалися два селянина. Нільс кинувся їм прямо під ноги і задріботів поряд. Під прикриттям двох пар великих селянських чобіт він почувався в безпеці. Й навіть обернувся і помахав лисові Смірре рукою — спробуй, мовляв, спіймай мене! Цього Смірре не стерпів. Забувши про всяку обережність, він рвонув уперед.
— Диви, — сказав один селянин, — якийсь рудий собака прив'язався за нами.
— Геть звідси! — крикнув другий і дав такого стусана Смірре, що той відлетів аж на десять кроків.
Селяни звернули в ближній двір і піднялися по східцях ґанку. І жоден з них навіть не зауважив, що тут, поряд з ними, залишилася беззахисна людина, за якою полює лис Смірре. Ех, як хотілося Нільсу увійти до будинку разом з господарями!
* * *
Але двері зачинилися, і він знову залишився сам.
Посеред двору стояла собача будка. Не довго думаючи, Нільс прошмигнув у будку і забився в найдальший кут.
У будці жив на ланцюзі величезний сторожовий собака. Він не дуже зрадів непроханому гостеві. Тим паче що непроханий гість перекинув його миску і вилив на солом'яну підстилку всю воду.
Собака підскочив, вищирився і загарчав на Нільса.
— Не жени мене, — заскиглив Нільс, — а то мене з'їсть лис Смірре. Напевно, він уже тут, поряд…
— Як, знову цей злодій тут? — прогарчав собака і роззявив уже пащу, щоб загавкати.
— Будь ласка, не гавкай! — прошепотів Нільс. — Ти тільки злякаєш його. Краще давай зробимо так: я відчеплю твій ошийник, а ти його й схопиш.
— Ну що ж, залюбки, — сказав собака і підставив Нільсові шию: він радий був хоч трохи погуляти на волі.
Нільсу довелося довгенько пововтузитися з ошийником, але все-таки він розстебнув його, і собака, весело трусонувши головою, визирнув зі своєї будки.
Лис уже сидів неподалік і нюхав повітря.
— Забирайся поки не пізно, — загарчав на нього собака, — а то пересвідчишся, які гострі в мене зуби!
— Нічого ти мені не зробиш, — сказав лис. — Всієї твоєї спритності лише на п'ять кроків і вистачить.
— Сьогодні, може, і на шість вистачить, — прогарчав собака і ловко підскочив до лиса.
Одним ударом він збив його з ніг, придавив лапами до землі, а потім вчепився в його шию зубами і поволочив до будки. На порозі вже стояв Нільс із ошийником у руках.
— Чудово, куме! А я ось тобі даруночок приготував, — весело сказав Нільс, побрязкуючи ланцюгом. — Нумо, приміряємо! Мабуть, шия у тебе затонка для цього намиста! Але ти не горюй, ми тобі добряче поясочок прилаштуємо.
Він просунув ошийник одним кінцем під черево Смірре і клацнув замком.
— Ох і пояс! От так пояс! — примовляв Нільс, підстрибуючи навколо Смірре.
Смірре клацав зубами, звивався, дзявкотів, але це не допомагало — ошийник міцно перетягнув його черево.
— Ну, будь здоров, куме! — весело крикнув Нільс і побіг до воріт.
Смірре рвонув за ним, та марно! Всієї його спритності вистачило тепер лише на п'ять кроків.
А Нільс, помахавши йому на прощання рукою, пішов своєю дорогою.
5
Дійшовши до кінця села, Нільс зупинився.
Куди ж тепер іти?
І раптом він почув над головою гусячий крик:
— Ми тут! Де ти? Де ти?
— Я осьдечки! — закричав Нільс і високо підстрибнув, щоб гуси могли побачити його в густій траві.
І справді, Мартін одразу ж його побачив. Він спустився на землю і став перед Нільсом, як вірний кінь. Нільс ніжно поплескав його по шиї.