— От уже не гадав, що ви так скоро мене знайдете! — сказав він.
— Ми б і не знайшли, — відповів Мартін, — якби голуб путь не вказав, та дрізд не допоміг, та шпак не напоумив.
— Отже, не даремно я їм кричав, — сказав Нільс. — Адже мені ворони ані слова не давали сказати. За кожне слово дзьобом клювали… — І Нільс потер свої ґулі та синці. — А знаєш, хто ворона підмовив? — запитав Нільс. — Лис Смірре! Це все його витівки!
— От рудий розбійник! — вигукнув Мартін. — Просто життя від нього немає! Ну що нам із ним робити? Як його позбутися?
— Тепер уже нічого не треба робити, — поважно сказав Нільс. — Я сам усе зробив. Я його на ланцюг посадив. Він зараз сидить, як дворовий пес, у собачій будці, й лише зубами клацає.
Мартін з радощів залопотів крильми.
— Смірре сидить на ланцюгу! От як ловко! Ох і молодець же ти, Нільсе! Ну й молодчина! Летімо швидше, адже Акка ще нічого не знає!
Нільс забрався на Мартіна, і вони полетіли до зграї.
— Смірре сидить на ланцюгу! Нільс посадив Смірре на ланцюг! — прокричав іще здалеку Мартін.
І по всій зграї поміж гусей ширилася радісна звістка:
— Нільс посадив Смірре на ланцюг! Смірре посаджений на ланцюг! Смірре сидить на ланцюгу!
Гуси летіли навперейми Нільсові й на всі голоси викрикували:
— Нільс переміг Смірре!
— Нільс посадив Смірре на ланцюг!
Вони кружляли над Нільсом, і від їх веселого крику прозоре весняне повітря дзвеніло й здригалося.
І сама стара Акка Кебнекайсе кружляла і кричала разом зі всіма, попри свій похилий вік, забувши, що вона ватажок зграї.
Душа ширяє в небесах.