— Лишіть вже нас у спокої, прошу пана! — суворо ступила до кирпатого пані Люба. — Тільки зіпсували моїм гостям перші враження!
— Аби ви не подумали про нас злого, готовий вибачитися за цю прикру помилку ще раз. Мусите зрозуміти — Оля дуже злякалася, і в такому стані всяке трапляється. Помилилася, помітила це і набралася мужності визнати помилку, — кирпатий простягнув Денисові руку. — Будемо знайомі. Назар Жупанський, а це — моя донька Оля.
Якщо Черненко і вагався, то лише якусь мить — потиснув простягнуту руку.
— Мир? — запитав Назар Жупанський.
— Мир, — погодився Денис.
— Тільки це нічого не міняє — сто гривень у дівчини все ж таки нахабно вкрали, — зазначив Максим.
— З нас уже цього досить! — відмахнувся Назар Жупанський. — Хай пропадуть пропадом ті гроші, якщо через них стільки мороки гарним людям! Ще раз перепрошую всіх і щиро запрошую на каву, чай та тістечка — хто чого забажає! Тут на перший план вийшла пані Люба.
— Облиште, пане Назаре! — вона підхопила його руку, коротко труснула. — Мене звуть Люба Чепеляк, живу тут недалеко. Ви і без того нині потерпіли від злодіїв, то дуже прошу до нас. У мене і чай є, і солодке. Закріпимо наші мирні стосунки.
Ніхто не заперечував, і компанія дружно повернулася до пані Люби додому. Оксана, Мавка та пан Жупанський відразу заходилися готувати чай за методом пана Назара. Максимові з Денисом це було нецікаво, тож вони лишилися у вітальні. Дивна дівчинка Оля теж не пішла на кухню, і тепер скромно вмостилася на стільці в дальньому кутку. її присутність трошки сковувала приятелів, тому вони теж мовчали.
Так, у цілковитій тиші, повільно спливали хвилини. Нарешті Оля підвелася, рішуче підійшла до хлопців, для чогось озирнулася на двері. Крутнулася на п'ятах, підбігла до них, щільно причинила і знову підійшла до Білана з Черненком.
— Я збрехала, — коротко мовила дівчинка і потупила очі — не могла дивитися перед собою.
— Знаємо вже, — грубувато відповів Черненко.
— Ні... Я зовсім збрехала... В мене ніхто не крав тих грошей...
Хлопці перезирнулися.
— Далі говори, — не попросив — звелів Максим.
— Ну... Словом... — Оля далі не дивилася на них, говорила тихо, кожне слово давалося їй важко. — Це я взяла в тата гроші... Сама...
— Сама вкрала? — перепитав Денис.
— Можна і так сказати...
— Тю! «Можна й так...», — передражнив її Черненко. — А як ще можна? Не так? Крадіжка інакше не називається. Взяти без дозволу — не позичити, а вкрасти!
— Я розумію... Я винна... Ви татові не кажіть, добре?
— Слухай сюди, — Білан легенько взяв Олю за плечі, труснув. — Дивись на мене і слухай, — дівчинка слухняно підняла на нього очі, в яких бриніли сльозинки: — Ніхто зараз не збирається бігти до твого батька і повідомляти новину, що його донька потягла в нього сотню гривень. Ми це вже проїхали, правда, Денисе?
— Що ж з вами робити — проїхали, — махнув Черненко рукою.
— Ти вирішила зізнатися сама. Отже, совість тебе все ж гризе. Це добре, — вів далі Білан. — Але наше мовчання теж чогось коштує. Не грошей, — поспішив обмовитися він. — Просто зараз ти розкажеш, навіщо ти це зробила, як часто ти це робиш і чому вирішила оббрехати саме Дениса.
Оля шморгнула носом.
— З ним... з Денисом... справді випадково вийшло... Я не думала, що тато так швидко виявить пропажу. Не знала, як себе вести. Тому на ходу вигадала історію про подругу та напад. Хтось мене за язика смикнув бовкнути, що це сталося півгодини тому. Коли тато потягнув мене на площу шукати напасника — геть розгубилася. І вказала на першого ліпшого хлопця. Ним міг хто завгодно стати.
— Дуже цікаво, — гмикнув Денис. — Це все одно, як ти йдеш вулицею, а на тебе з даху цеглина падає.
— Такі речі трапляються, — кивнув Максим. — І я припускаю, Олю — саме тепер ти говориш чисту правду. Твоєї проблеми це не вирішило. А куди все ж поділися злощасні гроші?
— Внесок заплатила, — просто відповіла Поліна.
— Який внесок?
— Членський. Тепер я член Клубу Боягузів. Сказала — і замовкла: наспіли чай, кава і торт.
Глава 8
Випробування для боягуза
Розмову довелося перервати — всі заходилися довкола напоїв та солодощів.
Оля, зізнавшись хлопцям, помітно пожвавішала. Навіть жартувати почала, чим дуже потішила Назара Жупанського. Випивши другу філіжанку кави, він погодився з господинею: вкрадені гроші щастя злодію не принесуть. Коли він пожартував: «Тепер у нього вухо відпаде!», Оля мимоволі мацнула себе за праве вухо. Крім утаємничених хлопців ніхто цього не помітив. Максим, піднісши шматок тортика до рота, торкнувся кісточкою вказівного пальця собі до вуст. Денис змовницьки підморгнув їй. Цих сигналів та жестів теж ніхто не помітив.
За чаюванням-кавуванням пані Люба і пан Назар так розговорилися, що захопилися, навіть знайшли спільні теми та спільних знайомих. Тому коли діти нарешті піднялися з-за столу, дорослі лиш кивнули на їхнє: «Дякуємо». Це грало на руку хлопцям — можна продовжити розмову з Олею. Ось лише Оксана з Мавкою якось підозріло дивилися на їхній гурт — адже, за неписаними правилами, нова в компанії дівчина мусила спершу тягнутися до дівчат.
Ще трохи — і ця поведінка трійці змовників видаватиметься зовсім уже підозрілою. Тому Білан прийняв єдине правильне рішення: кивнув дівчатам, аби йшли за ними в бібліотеку. Оксана, добре знаючи цю парочку, зрозуміла — вони знову кудись влізли. Мавка — та взагалі нічого не знала, але перейнялася утаємниченістю інших. Причинивши на Максимове прохання двері, вона запитально подивилася на хлопців.
— Все одно від вас не сховаєшся, — пояснив свої дії Білан швидше Черненкові і дівчатам, ніж собі: — Якщо так — то й ховатися ніхто не буде. Кажи, Олю, все спочатку.
Тепер дівчинка вже зовсім освоїлася і коротко повторила історію свого злочину і того, що за цим вчинком потяглося. Мавка відразу хотіла щось сказати, та, глипнувши на Оксану, вирішила поки що помовчати. Бо і вона, і Оксана, і Денис, і Максим розуміли — це лише початок, це ще не все.
— Клуб Боягузів, — мовив Максим і перевів запитальний погляд на Мавку. — Знаєш про такий?
— Уперше чую, що подібне зібрання є у нас у Львові, — призналася Мавка.
— Скільки там членів, хто все це придумав і для чого за вступ треба платити аж сотню? — тепер Білан дивився на Олю, а решта чекала пояснень.
— Мені колєжанка про клуб розказала, — пояснила Оля. — Подруга, Софійка Немировська. Ми з нею до одної школи ходимо. Не те, щоб дружимо, просто добре знайомі. І ось одного разу Софійка каже: є Клуб Боягузів, там допомагають від усіх страхів лікуватися.
— Так і сказала — лікуватися? — уточнив Максим.
— Лікуватися, — підтвердила Оля. — Я не аж така боягузка, та часом щось таке відбувається... Мороз по шкірі... ніби заціпить... подих перехоплює... Приємного мало, одне слово.
— Та це нормальне явище, — заспокоїв її Максим. — Кожна людина чогось боїться. Навіть наш чемпіон Черненко, і той з павуками чи щурами в одній кімнаті не сидітиме!
— На себе глянь! — озвався Денис. — Хто боїться на фізкультурі через «козла» стрибати?
— Я ще висоти боюся, — погодився Максим. — Можу залізти на дерево, якщо треба... Але краще хай не буде треба. Платити сто гривень за неперевірену можливість вилікувати страхи, які мені, до того ж, не особливо і заважають...
— У тому й справа, — сказала Оля. — Мені мої страхи заважають. Я чорних котів боюся, правда. Дуже забобонна. У школі, коли на уроці викликають, через плече плюю. Це іноді помічають, починають з мене кепкувати, я ще більше починаю боятися... Взагалі, я дуже несмілива. На цьому ми з Софійкою зійшлися. Уявіть собі мою радість, коли вона недавно каже — все, Олю, нашим проблемам кінець! Тепер є учитель, який зможе кожній з нас допомогти позбавитися страху. А ніхто не хоче бути боягузом.
— Учитель? — підозріло перепитав Максим. — Хто такий, чому вчить і головне — хто і за що йому гроші платить. Не було б у цій історії вкрадених грошей, вона навряд чи була б цікавою.
— Не було б у цій історії вкрадених грошей — ми б не познайомилися, — зазначила Оксана. — І нічого б не дізналися.
— А ми і зараз мало що знаємо, — вставила Мавка.
— Та гроші — перше випробування для боягуза, — Оля навіть посміхнулася кутиками вуст. — У тому й річ... Ніхто з батьків не погодиться дати гроші на Клуб Боягузів. Ще б пак, смішно звучить...
— Я сказав би — підозріло, — уточнив Максим.
— Або так, — кивнула Оля. — Тому кожен, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, повинен довести своє непереборне бажання це зробити. Так учитель сказав. Для цього треба роздобути сто гривень.
— Вкрасти, — знову уточнив Максим.
— Вкрасти, — погодилася Оля. — Всі бояться красти. Але хто подолав свій страх і вкрав ці гроші, той не зовсім безнадійний, — зауваживши, що опинилася під перехрестям здивованих поглядів, Оля квапливо розтлумачила: — Так сказав учитель. І всі, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, проходять таке випробування.
Глава 9
Жереб кинуто
Тепер усі дивилися на Максима Білана. Відчувши, що від нього вимагається якийсь висновок, хлопець, тим не менше, не поспішав. Підійшовши до вікна, він глянув на глуху стіну, на порожнє подвір'я, заклав руки за спину, потягнувся. Після того перетнув кімнату, пройшовся вздовж книжкової полиці, взяв за корінець книжку, вибравши навмання. Витяг, перегорнув, поставив на місце, рішуче повернувся до гурту.
— Мені все це не подобається, — заявив категорично, і повторив, звернувшись уже конкретно до Олі. — Не подобається, розумієш? Тебе... Вас, скільки б вас там не було, невідомо хто змушує красти гроші і називає це випробуванням на сміливість. Це — не іграшки, тобі не здається?
— Ніхто нікого не змушує, — швидко виправдалася Оля. — Я можу просто відмовитись і далі лишатися боягузкою.
— Щойно ми вирішили — кожен із нас чогось боїться. Тобто, кожен боягуз.
— І значить, кожен із нас мусить тепер нести в зубах твоєму вчителю, чи хто він там, цілих сто гривень! — не втримався Денис. — Моїй мамі знаєш скільки треба працювати за ці гроші! А тут сидить якійсь дядько і збирає членські внески! Хіба не так?
— Не так! — труснула головою Оля. — Тобто, на перший погляд так — красти справді не можна.
Але більшість із нас утримується від крадіжок не тому, що цього не можна робити, а тому, що ми боїмося. Отже, люди чесні не тому, що вони такими є, а через те, що бояться зробити нечесний вчинок. Отже, страх треба долати, і починати слід саме таким способом.
— Ти глянь! — вигукнув Денис. — Це тобі вчитель голову задурив?
— Софійка розповіла. Я сама вчителя ще не бачила. Правила такі: спочатку поручитель приносить членський внесок того, за кого поручається, а тоді приходить і сам новий член клубу, — сказала Оля.
— Далі я знаю! — Оксана піднесла руку, мов на уроці, навіть затрусила нею. — Кожен новий член клубу повинен привести ще когось! Такий ось ланцюжок! Скільки в Клубі Боягузів народу, Олю?
— Цього ніхто не знає. Софійка так каже. Учитель не збирає всіх разом, бо до кожного він застосовує окремий підхід. Адже страх у кожного свій, не схожий на страх іншого. Якщо так, то і завдання для кожного боягуза спеціальні.
Максим Білан ляснув у долоні.
— Знаєте, друзі, з мене цього досить! Ти, Олю, серйозно в усе це віриш?
— Я вірю в те, що батькам до мого боягузтва нема жодного діла! — тепер у голосі дівчинки чувся виклик. — Вони кажуть, як оце ти — всі люди бояться, це здорове відчуття, це твоя страховка від помилок, минеться з віком. А я не хочу! Я не хочу бути боягузкою! І якщо в цьому світі, або в цьому місті є вчитель, готовий вислухати мене і допомогти побороти страх, я не піду до нього — побіжу! На крилах полечу, ясно вам?
Голос Олі почав звучав дедалі голосніше, починав дзвеніти. Максим відчув — ще трохи — і він зірветься на крик. Крик приверне увагу пані Люби та Назара Жупанського, а це зовсім не бажано.
Думки вистроїлися в Максимовій голові у рядок. Розказати про цього підозрілого вчителя і про Клуб Боягузів комусь із дорослих треба. Мало того — з цим потрібно чимшвидше бігти в міліцію. Але тоді доведеться розповідати всю правду, недомовками не обійтися. Отже, кирпатий Назар Жупанський дізнається, що його донька свідомо вкрала з дому гроші, а потім, коли попалася, так само свідомо оббрехала першого, хто потрапив їй на очі.
Буде від того мир у родині Жупанських? Навряд. І викриття таємничого вчителя сміливості нічого не змінить.
Ясна річ, Оля хвилюється через свій ганебний вчинок, який її примусили зробити, але про який не знає тато. І тато навіть готовий забути про ті злощасні гроші й більше ніколи не повертатися до цієї теми. Що наразі Олю цілком влаштовує. Зовсім інша справа — коли все це вилізе за межі їхнього вузького кола. Бо тоді ця історія навряд чи скоро забудеться.
— Гаразд, — промовив Білан, хоча вишикувані думки ще не зовсім оформилися в якесь логічне рішення, і хлопець говорив, випереджаючи їх: — Треба нам познайомитися з тим вашим легендарним учителем. Може, я помиляюся, він справді порядна людина. Просто позбавляє батьків боягузів частини проблем. Тоді я заодно свої страхи вилікую.
— Він не лікує — він учить, як їх подолати, — поправила Оля.
— Ну, то навчуся, — погодився Максим. — Через «козла» на фізкультурі стрибати. Втру носа Черненкові, не лише він тепер буде коником-стрибунцем.
Оля наморщила чоло, переварюючи почуте.
— Ви... ти це серйозно?
— Як ніколи! — запевнив її Білан. — Коли в тебе перше побачення з учителем?
— Сьогодні ввечері. Ми вже домовилися з Софійкою, вона мене прикриє. Скаже, що ми домовилися разом іти на забаву...
— Хто кого забавляє? — поцікавився Денис.
— Ніхто нікого, — пояснила Мавка. — Сам себе забавляєш. У нас забавою називають будь-яке зібрання. Ось ви до мене в гості приїхали — маєте забаву. До однокласника на вечірку пішли нові фільми дивитися чи музику слухати — теж забава.
— Отже, сьогодні ввечері і я матиму гарну цікаву забаву, — сказав Максим Білан.
Глава 10
Назад дороги нема
Оля не встигла оговтатись, як її нові друзі обговорили всі деталі.
— Не можу я нікого вести з собою — це проти правил, — опиралася дівчинка.
— Правила для того існують, аби їх порушувати. І ти не боїшся це робити. Отже — робиш сміливий вчинок, перемагаєш боягузтво, — пояснив Максим, а всі з ним погодилися. Оксана навіть у долоні заплескала — не думала, що Білан так швидко вихід знайде.
— До того ж, Олю, в нашого Білана, нового учня вашого вчителя, буде квиток у перший ряд — живі гроші, — зауважив Денис, і тепер у долоні заплескала Мавка — Черненко, якого вона ще сьогодні вранці вважала трошки відлюдкуватим, починав їй подобатися. Бо підходив до всього, що відбувається, звичайнісіньким хлопчачим розумом.
— І остання причина, чому я повинен іти з тобою — так усе має шанс залишитися між нами, — підвів риску під простим планом Максим. — Інакше доведеться поставити до відома твого милого тата. Чого не хочеться ні тобі, ні мені, а вчителю — поготів.
Це остаточно переконало Олю, і далі всі вже домовлялися, як і коли виберуться з дому. Коли настала черга шукати членські внески, вийшла несподівана затримка. Виявляється, ні в кого з чотирьох не було такої суми. Батьки видали кожному з них на якісь витрати, знаючи — на фестивалі учасників забезпечать належним харчуванням. Приймаючи в себе друзів доньки, пані Люба, звичайно ж, не вимагала з них грошей — подібного навіть уявити неможливо. А в суботу по хлопців приїде Білан-старший і завезе їх до Києва на власному автомобілі, що теж не передбачає ні для кого з гостей додаткових витрат.
Мавка знала, де мама тримає гроші. Але піти шляхом Олі й поцупити їх вона не збиралася — адже в такому разі сама стане злодійкою, нехай і мимоволі. Допускати цього в жодному разі не можна.
Проте вихід усе одно знайшовся. Максим запропонував усім скласти в бейсболку Дениса все, що лишилося від кишенькових грошей, виданих батьками на дорогу. Найбільше лишилося, як не дивно, в Черненка — мама не змогла виділити йому великої суми, через те хлопець трошки соромився і не особливо витрачався на різні сувеніри та інші подібні дурниці. Гроші тримав у старому гаманці, гаман сховав на самому дні наплічника. Коли Максим і Оксана скинули до його запасів свою решту, виявилося — не вистачає десятки. З цим Мавка пообіцяла допомогти, і вже за п'ять хвилин говорила пані Любі, на яку цікаву забаву хоче ввечері піти з Олею. Тому їй потрібно хоча б десять гривень, аби мати при собі якусь невеличку копійку на кока-колу.