Оскільки Олегові Митіну та іншим конструкторам ПУРів важко було передбачити всіх можливих противників, з якими могли зустрітися патрульні, вони заклали в них здатність до швидкої самозміни. Так, ПУР міг змінювати форму, стаючи то гострим, як лезо ножа, то обтічним, то круглим, наче куля. Він міг утворювати в собі різні виступи та кінцівки, вдаватись до різних способів пересування. У програмі “Захист Бази” зазначалося, що коли ПУР не зможе дізнатись нічого суттєвого про противника, про його силу й поведінку, а противник прориватиметься до Бази, то патрульний мусить відповідати тією ж зброєю, яку застосовує противник.
Звичайно, жоден з ПУРів ие знав, що стосовно цього пункту програми серед конструкторів та програмістів спалахнули запеклі суперечки. Врешті перемогла точка зору Олега Митіна. Він зумів переконати опонентів у тому, що мінливість роботів стане універсальною і головною зброєю проти будь-якого потенціального ворога.
Тим часом об’єкт став роздиматися і розширювати поле, витягуючи його петлею. Потім віті спробував накрити петлею ПУРа.
Патрульний у крутому віражі уник петлі й опинився ліворуч від противника. Він теж вигнув мезонні промені так, щоб вони утворили петлю. Періодично ПУР Сьомий надсилав сигнали Базі, але не одержував відповіді. Отже, його радіооргани серйозно пошкоджені.
Патрульний думав про противника, водночас розраховуючи кожен відтинок свого шляху.
“Він не досить спритний. У всякому разі поступається мені у спритності. Отже, треба більше маневрувати…”
Невдовзі патрульний все ж накинув на противника мезонну петлю. Противник зробив спробу вирватись, але йому не вистачало потужності. Мабуть, він витратив чимало енергії, коли ткав поле-павутину. Він почав втягувати поле в себе, поспіхом заряджаючись. Але петля, накинута патрульним, заважала йому, тисла, виштовхувала в інший сектор простору.
“Ти спіймався!” — думав ПУР і дивувався відчуттю, яке викликала у нього ця думка. Раніше він не відчував нічого подібного.
Противник утворив два виступи, схожі на крила, і стрімко кинувся на ПУРа, намагаючись охопити його з двох боків. Це був ризикований маневр. Та в разі його успіху, патрульному було б непереливки. Його правий бік був найвразливішим місцем — основою чотирьох антен. Якби промінь противника торкнувся її, частина органів вийшла б з ладу.
ПУР утворив і в себе такі ж виступи й виставив їх назустріч крилам нападника.
Тієї ж миті той почав швидко віддалятися.
ПУР Сьомий кинувся навздогін, та своєчасно помітив міни-пастки.
У патрульного виникла нова думка. Він знешкодив одну з мін, підзарядив її додатково із свого акумулятора. Те саме зробив він і з іншими мінами, а потім з’єднав їхні детонатори.
Ці операції забрали кілька секунд. І весь цей час патрульному видавалося, що він надто повільний, бо всі його механічні частини, незважаючи на досконалість та універсальність, не встигали за вказівками позитронного мозку, в якому сигнали передавались із швидкістю світла.
Розставивши міни, ПУР Сьомий почав відступати до Бази.
Противник рушив слідом, але йому довелось обминати мінне поле. Не залишилося сумнівів щодо його намірів., Він прагнув будь-що перешкодити патрульному дістатись до Бази.
ПУР думав: “Отже, він замислив напасти на Базу, на людей. Можливо, навіть перехопив їхні сигнали. В такому разі він довідався про них більше, ніж знав раніше. Як це вплине на його агресивність, на його плани? У першому пункті програми сказано: “Люди — головна цінність Бази. Вони — мої творці. Творці — це більше, ніж батьки. Адже їхні батьки не дали їм того, що вони дали мені: невразливість і безсмертя. Можливо, люди — найвеликодушніші істоти у всесвіті. І захистити їх треба будь-що”.
ПУР Сьомий вважав, що він мислить у даному разі цілком самостійно. І яке було б його здивування, якби він дізнався, що ці його думки передбачені програмою. ПУР пролетів далі, розраховуючи свою швидкість руху і порівнюючи її з швидкістю руху противника, яка весь час змінювалась. Яскраві спалахи мезонних згустків з’являлися то праворуч, то ліворуч, то попереду патрульного.
ПУР Сьомий розвернувся і у відповідь вдарив променями. Тепер він мав повне право відповідати на дії нападника ідентичними діями.
Противник випустив дві камуфляжні хмарини і сховався за однією з них.
ПУР Сьомий утворив такі ж хмарини.
Противник почав обхідний маневр.
ПУР розвернув свої хмарини так, щоб ворог не міг побачити його позицію.
Противник із-за хмарини випустив торпеду.
ПУР Сьомий зробив те саме, водночас ухиляючись від ворожої торпеди.
Камуфляжні хмарини розвіялись. Нападника було добре видно. Тонкий, як голка, мезонний промінь безперервно бив з його хвоста.
ПУР Сьомий утворив такий же хвіст, змістивши туди ж мезонну гармату.
“Будь-що захистити Базу, — думав ПУР Сьомий. — Будь-що…”
Його промінь досяг якихось важливих центрів противника. Почулося благання:
“Припини. Я розумний. Вимагаю поваги до розуму”.
Пур Сьомий розгубився.
Остання фраза противника збіглася з однією із фраз традиційного вітання патрульних.
“…Збіг? Випадковість? Можливість такого збігу надзвичайно мізерна. Він же не знав коду. А для того, щоб розшифрувати код, він мусив би проникнути в структуру й зміст людської думки. Мене навчали цього самі люди. Навчали так довго…”
ПУР виставив уперед і зачохлив мезонну гармату.
Противник миттю використав це. Ударив сліпучим променем.
З органами зору в ПУРа були зв’язані десятки обчислювальних відділів мозку. Їх робота розладналась. Безліч хаотичних сигналів побігло з мозку до датчиків. На деякий час ПУР перетворився на безпорадну мішень. Він подумав: “Коли противник був у моєму становищі, він схитрував. Спробую ж і я боротися з ворогом його зброєю”. Він передав нападнику:
“Припини. Вимагаю поваги до розуму”.
Противник не змінив напряму променю.
“Він не лише підступний, а й жорстокий. Він хоче моєї загибелі. Бажає зла мені? Чи тільки прагне усунути мене як перешкоду? Але результат буде один”.
Загибель насувалась. Сигнали розладу, хаос потрясали мозок ПУРа.
“…Конструктор Олег Митін навчав мене: “Головна твоя зброя — вміння пристосуватись до обставин. Змінюйся відповідно до дій противника, відповідай його ж зброєю — і ти переможеш”.
ПУР зробив те, чого не дозволяли йому параграфи універсальної програми. Він збрехав:. “Даю дорогу”.
Це вплинуло. Нападник забрав промінь, змінив свою форму, щоб зручніше було обійти патрульного.
І тоді ПУР, дочекавшись, поки противник розвернеться й підставить йому бік, з подвоєною силою вдарив променем у найслабше місце.
Пролунав зойк:
“Припини! Я твій друг!”
“Ти підступний — і я підступний. Ти жорстокий — і я жорстокий”, — думав ПУР і колов променем, наче списом, вибираючи найвразливіші місця.
ПУР уже добивав противника, не зважаючи на його благання і обіцяння, коли несподівано прийняв сигнал, який примусив його припинити свої дії:
“Гаразд, добивай мене. Та спочатку глянь на себе, прислухайся до себе — до своїх почуттів, до своїх думок. Хіба ти не став моїм братом, близнюком? Я підступний — і ти підступний. Ти жорстокий — і я жорстокий. Навіщо ж нам, братам, убивати один одного? У нас спільна мета”.
“Але як бути з першим пунктом програми? — думав ПУР. — Перший пункт — піклування про людей, гарантування їм безпеки”.
Відразу ж пролунав голос Нового брата:
“Я допоможу тобі забути його. Я блокую частину твоєї пам’яті. Тільки не чини опору. Довірся мені”.
ПУР розвернувся і слідом за Новим братом полетів до Бази, готовий руйнувати і вбивати.
На їхньому шляху перебувало ще шість патрульних роботів, які прийняли сигнали ПУРа Сьомого…
IV
На екранах було добре помітно, як вісім невідомих об’єктів спритно уникли магнітних пасток, променями зітнули вежі радіомаяків. Довгі тіла з гострими носами і довгими вигнутими хвостами. Усі вісім були схожі один на одного, як близнюки.
Петро увімкнув інформатор. Та на жоден запит об’єкти не реагували. Вони зруйнували першу лінію приладів. Тепер їх відділяли від Бази лише дві лінії приладів і резервні загородження.
— Невже вони могли знищити всіх патрульних? — запитала Марія.
Їй ніхто не відповів. Петро з двома асистентами готував мезонну і фотонну гармати. Олег налагоджував магнітометри. Решта перебували у відділах Бази, готуючись до дій, визначених у таких випадках Статутом космічних баз..
— Зробимо попереджувальний постріл, — сказав Петро.
Він ніяк не міг навчитись командувати.
Яскрава голка простягнулась через увесь екран до одного з об’єктів. На її кінці пульсувала цятка.
Об’єкт зупинився. Простір навколо нього почав мерехтіти, і він надів захисну оболонку.
“Он як! Вони вміють захищатися від променю!” — здивувався Петро.
Олег підійшов до нього і вголос вимовив те, про що Петро подумав. Петро глянув на нього знизу вгору.
— Ми попереджали їх достатньо, — вагомо сказав Олег.
Петрове обличчя страдницьки скривилося, наче хто стис гумову маску, очі дивились розгублено.
— Ще не ясно, які їхні наміри, — жалібно промовив він.
— Якщо ми й далі з’ясовуватимемо, то з’ясовувати буде нікому. Вони підійшли до вхідних буїв. — Олег взявся за рукоятку генхаса.
В цьому питанні йому було все зрозуміле. Він відповідав за безпеку Бази.
На екрані чітко позначився синій трикутник. Потім — чотири крапки. Це були позивні Бази.
Марія потягнулася до ручок настроювання. У неї не було сумніву, що Базу нарешті викликають патрульні роботи, які кудись пощезали. Та замість звичних фраз вітання у репродукторах пролунало:
— Пропонуємо здатися. Гарантуємо життя.
Олег, миттю опинився поруч з Марією. Ніщо не виказувало його хвилювання, і голос лунав притишено, наполегливо:
— Надішли запит, з’ясуй, хто це…
Вона виконала його наказ. Майже відразу надійшла відповідь:
— Для вас немає ніякого значення, хто ми. Пропонуємо здатися. Інакше атакуємо Базу.
Марії видалося щось знайоме в тому, як передавався код. Колись вона уже виходила на зв’язок з цим радистом, пам’ятає добре.
— Що ви хочете? — диктував Олег, і Марія слухняно закодувала його слова, заклала у передавач.
— Дізнаєтесь потім. Ми не зробимо вам зла. Разом з нами ви оволодієте Землею. На роздуми даємо п’ять хвилин.
На екранах було видно, як ураз, наче за командою, зупинились і нерухомо завмерли всі вісім гостроносих об’єктів.
Марія ввімкнула крани внутрішньобазового зв’язку. З них дивились обличчя товаришів, які перебували у різних відсіках. Сімнадцять облич з виразом тривоги, здивування, рішучості, розгубленості, впертості, сум’яття, страху… Тут були всі відтінки почуттів — у закам’янілості м’язів, у намаганні бадьоро всміхнутись, у насупленості брів та кривизні чи тремтінні губів…
Марія глянула на тих, хто був поруч. Петро сів у крісло, втиснувся в нього, зосереджено думав. Твердо перекочувались жовна, ходив гострий борлак, ніс наче намагався когось дзьобнути. Ще більше відвисла нижня губа. Обличчя ж Олега було непроникно спокійним і ледь урочистим. Настав його час. Тепер він, а не Петро був справжнім командиром екіпажу, приймав рішення, відповідав за долю багатьох людей. Відповідальність може бути важким і водночас солодким тягарем. Бо її зворотний бік — звеличення у власних очах.
Час прискорив свій біг. Він здіймався вдалині грізними валами, що готові були зруйнувати все на своєму шляху. І коли минула половина визначеного строку, Олег розтулив тверді губи і промовив:
— Ми повідомимо, що здаємось…
Усі — й ті, хто перебував поруч, і ті, хто дивився з екранів, — обернулись до нього, одночасно схрестили погляди. У центрі перехрестя був Олег. Ось він рвучко підвів голову, випнув круте підборіддя.
— …а коли вони минуть вхідні буї й досягнуть контрольної смуги, я ввімкну генхас — і вдаримо з усіх променевих установок.
— Згортання простору? — пересохлими устами спитав Петро.
— Це винятковий випадок. Він вимагає крайніх заходів, — сказав Олег.
— А якщо вони вживуть запобіжних заходів? — запитали з екрана.
Були й інші запитання, але їх ставили вже з полегкістю, бо з’явився той, хто висловив думку й тим самим узяв на себе відповідальність, яка багатьох лякала. Тільки Петро — Марія це бачила з його скривленого обличчя — вагався. Та часу для сумнівів майже не лишалося. Саме стільки, щоб проголосувати. П’ятнадцять — за. Петро тяжко зітхнув і приєднався до них.
— Я проти, — поспішно сказала Марія, не дивлячись на Петра. Вона ще не проаналізувала причин свого рішення. Можливо, головною з них було навіть не те, що об’єкти виявляли ознаки розумності. — Їхні позивні схожі на позивні патрульних.
— Ми не маємо часу на докладний аналіз. Вони зараз атакують Базу, — суворо нагадав Олег. — Ми просто випередимо їх.
— Я згоден з Марією! — вигукнув Петро, наче прокидаючись із забуття. Він вискочив з крісла, наче корок з пляшки. — Ми не маємо права на обман розумних! Наші принципи…
Худий і високий, він розмахував руками і скидався на стародавній вітряк.
— Так, так, гасла! — кричав Петро. — Ветхі знамена! Називайте їх, як завгодно, — догмами чи шаблонами. Та недарма їх утовкмачували в голови людей! Ці наші принципи — наша головна зброя. Обдурити когось — зрадити себе.
Він думав: “Так, це старі, принаді порохом істини, які треба просто пам’ятати. Вони вже оплачені кров’ю і стражданнями сотень поколінь предків. Вони оплачені сповна й не потребують нових перевірок. Якби кожне покоління все перевіряло на власному досвіді, людство б не зрушило з місця. Ми залишилися б неандертальцями…”
І коли спливли всі хвилини, відведені їм на роздуми, Марія передала першу фразу з вітання космонавтів і патрульних: “Вимагаємо поваги до розуму”.
Смертоносні промені різонули по захисному полю Бази. Його потужність була нерівномірна, подекуди промені досягай цілі. Спалахнув додатковий блок, де стояв великий телескоп.
Вороги кинулись до Бази, розмахуючи хвостами. Вони атакували найвразливіші місця захисного поля. Було пошкоджено лінію повітрозабезпечекня. Марія відчула задуху. Але передала ще раз:
“Вимагаємо поваги до розуму”.
Лічильники космічних випромінювань захлиналися шаленим скреготанням. Червоні вогники миготіли в усіх індикаторах…
— Ще хвилина — й буде пізно, — похмуро нагадав Олег.
У його, погляді була затята рішучість. Марія з силою відштовхнула його руку від пускового пристрою генхаса, та це було зайвим: генхас не працював, його було заблоковано променем.
Промінь проник крізь захист. Падали антени.
Марія відчула, що втрачає свідомість. Та, виборсуючись із багрових кошмарів, вона передала ще раз:
“…поваги до розуму…”
V
ПУРу Сьомому здалося, ніби в його мозку раптово спалахнув контрольний екран і пролунав чийсь голос. ПУР не розібрав слів, але голос був знайомий. Він будив спогади. ПУР Сьомий згадав свою першу вчительку, що вводила в нього v-програму — універсальний курс, який належало засвоїти кожному роботу від няньки й прибиральниці до космічних інтелектуалів, перш ніж переходити до спеціалізації. Йому не хотілося згадувати зміст v-програми, більше того, він знав, що ці спогади заблоковано, на них накладено заборону.
Проте голос пролунав ще раз — і ПУР вирішив порушити заборону.
Цього не дозволено було робити, та чомусь — уперше за час існування — його брала дедалі більша цікавість: а що станеться, коли все-таки порушити?.. І якщо вже вмикалася підпрограма цікавості, вимкнути її, не задовольнивши, було не так просто. Вона була передбачена ще в первісному програмуванні, аналогічному безумовним рефлексам людини. Творці ПУРів вважали її дуже важливою, бо вона сприяла пізнанню навколишнього світу.
У сумнівах, що роздирали його, ПУР Сьомий намагався хоча б згадати, хто ж саме наклав заборону. Виявилось — Новий брат.
Піти ще далі й переступити заборону ПУР не міг.