— Тоді скажіть нам назву мотелю.
— Спитайте в Діка. Він знає. Я ніколи не запам’ятовую таких дрібниць.
Дьюї обернувся до свого помічника.
— Кларенсе, гадаю, час уже з’ясувати Перрі ситуацію.
Данц нахилився над столом. Він типовий важковаговик з прихованим зарядом невичерпної енергії. Але очі в нього ліниві й наче сонні. Говорить він спроквола, розтягуючи слова, з виразним західним акцентом.
— Так, сер,— мовив він.— Мабуть, час.
— Слухайте уважно, Перрі. Зараз містер Данц розкаже вам, де ви насправді були в ту суботу вночі. Де були й що робили.
Данц сказав:
— Ви вбивали сім’ю Клаттерів.
Сміт не озвався ані словом і почав терти коліна.
— Ви були в Голкомбі, штат Канзас. У домі містера Герберта Вільяма Клаттера. А перед тим як піти, вбили всіх, хто там був.
— Ні. Ніколи...
— Що «ніколи»?
— Я ніколи не чув такого прізвища... Клаттер...
Дьюї назвав його брехуном, а тоді викинув козиря, про який четверо детективів умовилися заздалегідь. Він сказав:
— У нас є живий свідок, Перрі. Ви, хлопці, його недогледіли.
Минула ціла хвилина. На превелику радість Дьюї, Сміт мовчав. Адже невинний неодмінно спитав би, хто цей свідок, і хто такі Клаттери, і чому саме на нього впала підозра,— в кожному разі, сказав би що-небудь. Але Сміт сидів мовчки, стискаючи руками коліна.
— Ну, Перрі?
— Чи нема у вас аспірину? В мене забрали аспірин.
— Вам погано?
— Ноги болять.
Було пів на шосту. Дьюї, зумисне раптово, припинив допит.
— Тоді скажіть нам назву мотелю.
— Спитайте в Діка. Він знає. Я ніколи не запам’ятовую таких дрібниць.
Дьюї обернувся до свого помічника.
— Кларенсе, гадаю, час уже з’ясувати Перрі ситуацію.
Данц нахилився над столом. Він типовий важковаговик з прихованим зарядом невичерпної енергії. Але очі в нього ліниві й наче сонні. Говорить він спроквола, розтягуючи слова, з виразним західним акцентом.
— Так, сер,— мовив він.— Мабуть, час.
— Слухайте уважно, Перрі. Зараз містер Данц розкаже вам, де ви насправді були в ту суботу вночі. Де були й що робили.
Данц сказав:
— Ви вбивали сім’ю Клаттерів.
Сміт не озвався ані словом і почав терти коліна.
— Ви були в Голкомбі, штат Канзас. У домі містера Герберта Вільяма Клаттера. А перед тим як піти, вбили всіх, хто там був.
— Ні. Ніколи...
— Що «ніколи»?
— Я ніколи не чув такого прізвища... Клаттер...
Дьюї назвав його брехуном, а тоді викинув козиря, про який четверо детективів умовилися заздалегідь. Він сказав:
— У нас є живий свідок, Перрі. Ви, хлопці, його недогледіли.
Минула ціла хвилина. На превелику радість Дьюї, Сміт мовчав. Адже невинний неодмінно спитав би, хто цей свідок, і хто такі Клаттери, і чому саме на нього впала підозра,— в кожному разі, сказав би що-небудь. Але Сміт сидів мовчки, стискаючи руками коліна.
— Ну, Перрі?
— Чи нема у вас аспірину? В мене забрали аспірин.
— Вам погано?
— Ноги болять.
Було пів на шосту. Дьюї, зумисне раптово, припинив допит.