А ще він багатий. Колосально, казково багатий...
«І забагатіє ще більше, якщо я вдовольню його прохання». Коли Дані зачинила міські бійцівські кубла, їхня вартість різко впала. Гіздар зо Лорак кинувся скуповувати їх обома руками й нині став власником більшості бійцівських кубел у Міріні.
На скронях шляхтича красувалися крила з жорсткого чорно-рудого волосся. Враження складалося таке, наче його голова от-от відлетить. Довге обличчя здавалося ще довшим через бороду, перехоплену золотими кільцями. Фіолетовий токар був по краю прикрашений аметистами й перлами.
— Ваша ясновельможність знає, чому я прийшов.
— Мабуть, тому, що у вас немає інших справ — тільки переслідувати мене. Скільки разів уже я вам відмовляла?
— П’ять разів, ваша препишносте.
— Уже шість. Я не дозволю знову відчинити бійцівські кубла.
— Якщо ваша величність вислухає мої аргументи...
— Я вже їх вислухала. П’ять разів. У вас з’явилися нові?
— Аргументи старі,— визнав Гіздар,— але новими словами. Гарними й люб’язними, які мають зворушити королеву.
— Вам бракує аргументації, а не люб’язних слів. Ваші доводи я чула вже стільки разів, що сама вже можу подавати ваше прохання. Мені починати? — Дані гойднулася вперед.— Бійцівські кубла були невіддільні від Міріна з часів заснування міста. Бої мають релігійне підґрунтя: це кривава офіра богам Гіса. Смертельне мистецтво Гіса — це не проста різанина, а вияв мужності, вправності й сили — усього, що так цінують боги. Переможців пестують і хвалять, а загиблих шанують і пам’ятають. Знову відчинивши кубла, я доведу мірінцям, що поважаю їхні звичаї і традиції. Кубла знамениті по всьому світу. Вони приваблюють купців, вони наповнюють міську скарбницю грішми, які стікаються з усіх куточків землі. Всі люди жадають крові, а в бійцівських кублах цю жагу можна втамувати. Саме тому в Міріні так спокійно. Для злочинців, засуджених до смерті на піску, бійцівські кубла стають таким собі судом через двобій — останнім шансом довести, що засуджений не винен,— Дані знову відхилилася й мотнула головою.— Ось. Як я впоралася?
— Ваша ясновельможність аргументувала справу краще, ніж я. Ви, бачу, не тільки вродлива, а й красномовна. Мене ви переконали.
Вона не стрималася — засміялася.
— А от себе я не переконала.
— Ваша препишносте,— прошепотів Резнак мо Резнак їй на вухо,— в місті заведено брати з бійцівських кубел податок — десятину з усіх прибутків. А гроші можна використати на благородні справи.
— Можна... та якщо ми й відчинимо кубла, ми брати десятину будемо з доходів. Я ще молоденька дівчина й не розуміюся на таких речах, але я провела достатньо часу з Заро Зоаном Даксосом, щоб затямити бодай це. Гіздаре, якби ви шикували армії так само вправно, як шикуєте свої аргументи, ви б завоювали світ... але я знову кажу вам «ні». Ушосте.
— Як скаже королева,— він знову вклонився — низько, як і першого разу. Перли й аметисти стиха зацокотіли об мармурову підлогу. Вельми гнучкий він, цей Гіздар зо Лорак.
«Якби не ця дурнувата зачіска, його можна було б назвати вродливим». Резнак і зелена грація вмовляли Дані пошлюбити когось із мірінської шляхти, щоб місто змирилося з її правлінням. До Гіздара зо Лорака варто придивитися. «Ліпше вже він, аніж Скагаз». Гирявий пропонував навіть заради неї розлучитися зі своєю жінкою, але на саму думку про це Дані здригалася. Гіздар бодай усміхатися вміє.
— Ваша препишносте,— мовив Резнак, звіряючись зі своїм переліком,— до вас хоче звернутися шляхетний Граздан зо Галар. Вислухаєте його?
— Залюбки,— озвалася Дані, милуючись блиском золота й сяйвом зелених перлів Клеонових пантофель і намагаючись не звертати уваги на біль у пальцях. Її попередили, що Граздан — родич зеленої грації, а її підтримка неоціненна. Жриця переконувала мірінців, що з законною владою слід примиритися, визнати її і скоритися. «Я шанобливо вислухаю будь-яке прохання її родича».
А прохання його, як виявилося, стосувалося золота. Дані відмовилася компенсувати мудрому панству вартість рабів, але мірінці продовжували шукати інших шляхів витиснути з неї гроші. Шляхетному Гразданові колись належала дуже вправна рабиня-ткаля; плоди її ткацького верстата високо цінувалися не лише в Міріні, але й у Новому Гісі, Астапорі й Карті. Коли ткаля постаріла, Граздан купив дюжину молоденьких рабинь і наказав старій навчити їх усіх секретів свого ремесла. Стара ткаля вже померла. А молоді, звільнившись, відчинили в гавані на дамбі крамничку, де торгують своїми виробами. Граздан зо Галар просив частку з їхнього прибутку.
— Майстерністю своєю вони завдячують мені,— наполягав він.— Це я обрав їх на базарі та приставив до ткацьких верстатів.
А ще він багатий. Колосально, казково багатий...
«І забагатіє ще більше, якщо я вдовольню його прохання». Коли Дані зачинила міські бійцівські кубла, їхня вартість різко впала. Гіздар зо Лорак кинувся скуповувати їх обома руками й нині став власником більшості бійцівських кубел у Міріні.
На скронях шляхтича красувалися крила з жорсткого чорно-рудого волосся. Враження складалося таке, наче його голова от-от відлетить. Довге обличчя здавалося ще довшим через бороду, перехоплену золотими кільцями. Фіолетовий токар був по краю прикрашений аметистами й перлами.
— Ваша ясновельможність знає, чому я прийшов.
— Мабуть, тому, що у вас немає інших справ — тільки переслідувати мене. Скільки разів уже я вам відмовляла?
— П’ять разів, ваша препишносте.
— Уже шість. Я не дозволю знову відчинити бійцівські кубла.
— Якщо ваша величність вислухає мої аргументи...
— Я вже їх вислухала. П’ять разів. У вас з’явилися нові?
— Аргументи старі,— визнав Гіздар,— але новими словами. Гарними й люб’язними, які мають зворушити королеву.
— Вам бракує аргументації, а не люб’язних слів. Ваші доводи я чула вже стільки разів, що сама вже можу подавати ваше прохання. Мені починати? — Дані гойднулася вперед.— Бійцівські кубла були невіддільні від Міріна з часів заснування міста. Бої мають релігійне підґрунтя: це кривава офіра богам Гіса. Смертельне мистецтво Гіса — це не проста різанина, а вияв мужності, вправності й сили — усього, що так цінують боги. Переможців пестують і хвалять, а загиблих шанують і пам’ятають. Знову відчинивши кубла, я доведу мірінцям, що поважаю їхні звичаї і традиції. Кубла знамениті по всьому світу. Вони приваблюють купців, вони наповнюють міську скарбницю грішми, які стікаються з усіх куточків землі. Всі люди жадають крові, а в бійцівських кублах цю жагу можна втамувати. Саме тому в Міріні так спокійно. Для злочинців, засуджених до смерті на піску, бійцівські кубла стають таким собі судом через двобій — останнім шансом довести, що засуджений не винен,— Дані знову відхилилася й мотнула головою.— Ось. Як я впоралася?
— Ваша ясновельможність аргументувала справу краще, ніж я. Ви, бачу, не тільки вродлива, а й красномовна. Мене ви переконали.
Вона не стрималася — засміялася.
— А от себе я не переконала.
— Ваша препишносте,— прошепотів Резнак мо Резнак їй на вухо,— в місті заведено брати з бійцівських кубел податок — десятину з усіх прибутків. А гроші можна використати на благородні справи.
— Можна... та якщо ми й відчинимо кубла, ми брати десятину будемо з доходів. Я ще молоденька дівчина й не розуміюся на таких речах, але я провела достатньо часу з Заро Зоаном Даксосом, щоб затямити бодай це. Гіздаре, якби ви шикували армії так само вправно, як шикуєте свої аргументи, ви б завоювали світ... але я знову кажу вам «ні». Ушосте.
— Як скаже королева,— він знову вклонився — низько, як і першого разу. Перли й аметисти стиха зацокотіли об мармурову підлогу. Вельми гнучкий він, цей Гіздар зо Лорак.
«Якби не ця дурнувата зачіска, його можна було б назвати вродливим». Резнак і зелена грація вмовляли Дані пошлюбити когось із мірінської шляхти, щоб місто змирилося з її правлінням. До Гіздара зо Лорака варто придивитися. «Ліпше вже він, аніж Скагаз». Гирявий пропонував навіть заради неї розлучитися зі своєю жінкою, але на саму думку про це Дані здригалася. Гіздар бодай усміхатися вміє.
— Ваша препишносте,— мовив Резнак, звіряючись зі своїм переліком,— до вас хоче звернутися шляхетний Граздан зо Галар. Вислухаєте його?
— Залюбки,— озвалася Дані, милуючись блиском золота й сяйвом зелених перлів Клеонових пантофель і намагаючись не звертати уваги на біль у пальцях. Її попередили, що Граздан — родич зеленої грації, а її підтримка неоціненна. Жриця переконувала мірінців, що з законною владою слід примиритися, визнати її і скоритися. «Я шанобливо вислухаю будь-яке прохання її родича».
А прохання його, як виявилося, стосувалося золота. Дані відмовилася компенсувати мудрому панству вартість рабів, але мірінці продовжували шукати інших шляхів витиснути з неї гроші. Шляхетному Гразданові колись належала дуже вправна рабиня-ткаля; плоди її ткацького верстата високо цінувалися не лише в Міріні, але й у Новому Гісі, Астапорі й Карті. Коли ткаля постаріла, Граздан купив дюжину молоденьких рабинь і наказав старій навчити їх усіх секретів свого ремесла. Стара ткаля вже померла. А молоді, звільнившись, відчинили в гавані на дамбі крамничку, де торгують своїми виробами. Граздан зо Галар просив частку з їхнього прибутку.
— Майстерністю своєю вони завдячують мені,— наполягав він.— Це я обрав їх на базарі та приставив до ткацьких верстатів.