Він мало не спалив листа. Але натомість ковтнув елю — залишки від півкубка, яким учора на самоті запивав вечерю. «Я мушу це підписати. Мене ж обрали лордом-командувачем. Стіна в моїх руках, і Варта теж. Нічна варта не стає ані на чий бік».
Яке було полегшення, коли Стражденний Ед Толет відчинив двері, щоб повідомити: прийшла Жиллі. Джон відсунув листа, складеного мейстром Еймоном.
— Я прийму її,— озвався він, жахаючись майбутньої розмови.— Розшукай мені Сема. Потім я побалакаю з ним.
— Він унизу, за книжками. Мій старий септон любив повторювати, що через книжки промовляють померлі. А я вважаю, що мерцям ліпше мовчати. Ніхто не схоче слухати теревені мерців.
Стражденний Ед вийшов, бурмочучи щось про хробаків і павуків.
Жиллі, увійшовши, одразу бухнулася навколішки. Джон, обійшовши стіл, поставив її на ноги.
— Ти не повинна переді мною прихиляти коліно. Так роблять тільки перед королями.
Жиллі, яка була вже і жінкою, і матір’ю, все одно здавалася йому ще зовсім дитиною — тоненькою дівчинкою, яка горнулася в один зі старих Семових плащів. Той плащ був такий широчезний, що в його брижах могло б заховатися ще декілька дівчат.
— З немовлятами все гаразд? — запитав Джон.
Дикунка боязко всміхнулася з-під каптура.
— Так, м’лорде. Я боялася, мені молока на двох не стане, та воно тільки прибуває, коли вони смокчуть. Вони міцненькі.
— Мушу повідомити тебе про дещо неприємне.
Джон мало не сказав «попросити», але останньої миті похопився.
— Про Манса? Вал благала короля помилувати його. Сказала, що навіть віддасться за якогось уклінника й не переріже йому горлянку, якщо Мансові збережуть життя. От кістяний лорд — його не страчуватимуть. Крастер завжди присягався, що вб’є його, якщо побачить його пику біля фортеці. Манс і половини не накоїв такого, як він.
«Манс усього-на-всього повів військо проти держави, яку колись присягався захищати».
— Манс давав нашу обітницю, Жиллі. А тоді перекинувся на чужий бік, побрався з Даллою і вдягнув корону короля-за-Стіною. Тепер його життя в руках короля. І не про нього ми повинні говорити. А про його сина. Про Даллиного хлопчика.
— Про малого? — голос Жиллі затремтів.— Він обітниць не ламав, м’лорде. Не дайте його спалити. Врятуйте його, будь ласка.
— Тільки ти здатна його врятувати, Жиллі,— промовив Джон і розповів їй, як саме.
Інша жінка накричала б на нього, прокляла, послала в сьоме пекло. Інша жінка люто кинулася б на нього, дала ляпаса, хвицнула, спробувала видряпати йому очі. Інша жінка кинула б йому виклик.
А Житті тільки похитала головою.
— Ні. Будь ласка, не треба.
Крук одразу підхопив останнє слово.
Він мало не спалив листа. Але натомість ковтнув елю — залишки від півкубка, яким учора на самоті запивав вечерю. «Я мушу це підписати. Мене ж обрали лордом-командувачем. Стіна в моїх руках, і Варта теж. Нічна варта не стає ані на чий бік».
Яке було полегшення, коли Стражденний Ед Толет відчинив двері, щоб повідомити: прийшла Жиллі. Джон відсунув листа, складеного мейстром Еймоном.
— Я прийму її,— озвався він, жахаючись майбутньої розмови.— Розшукай мені Сема. Потім я побалакаю з ним.
— Він унизу, за книжками. Мій старий септон любив повторювати, що через книжки промовляють померлі. А я вважаю, що мерцям ліпше мовчати. Ніхто не схоче слухати теревені мерців.
Стражденний Ед вийшов, бурмочучи щось про хробаків і павуків.
Жиллі, увійшовши, одразу бухнулася навколішки. Джон, обійшовши стіл, поставив її на ноги.
— Ти не повинна переді мною прихиляти коліно. Так роблять тільки перед королями.
Жиллі, яка була вже і жінкою, і матір’ю, все одно здавалася йому ще зовсім дитиною — тоненькою дівчинкою, яка горнулася в один зі старих Семових плащів. Той плащ був такий широчезний, що в його брижах могло б заховатися ще декілька дівчат.
— З немовлятами все гаразд? — запитав Джон.
Дикунка боязко всміхнулася з-під каптура.
— Так, м’лорде. Я боялася, мені молока на двох не стане, та воно тільки прибуває, коли вони смокчуть. Вони міцненькі.
— Мушу повідомити тебе про дещо неприємне.
Джон мало не сказав «попросити», але останньої миті похопився.
— Про Манса? Вал благала короля помилувати його. Сказала, що навіть віддасться за якогось уклінника й не переріже йому горлянку, якщо Мансові збережуть життя. От кістяний лорд — його не страчуватимуть. Крастер завжди присягався, що вб’є його, якщо побачить його пику біля фортеці. Манс і половини не накоїв такого, як він.
«Манс усього-на-всього повів військо проти держави, яку колись присягався захищати».
— Манс давав нашу обітницю, Жиллі. А тоді перекинувся на чужий бік, побрався з Даллою і вдягнув корону короля-за-Стіною. Тепер його життя в руках короля. І не про нього ми повинні говорити. А про його сина. Про Даллиного хлопчика.
— Про малого? — голос Жиллі затремтів.— Він обітниць не ламав, м’лорде. Не дайте його спалити. Врятуйте його, будь ласка.
— Тільки ти здатна його врятувати, Жиллі,— промовив Джон і розповів їй, як саме.
Інша жінка накричала б на нього, прокляла, послала в сьоме пекло. Інша жінка люто кинулася б на нього, дала ляпаса, хвицнула, спробувала видряпати йому очі. Інша жінка кинула б йому виклик.
А Житті тільки похитала головою.
— Ні. Будь ласка, не треба.
Крук одразу підхопив останнє слово.