— Так, твоя правда: мені повинно бути соромно за такі лихі думки. Ліпше вже їхати на Стіну. Кажуть, коли чоловік долучається до Нічної варти, прощаються всі його злочини. От тільки боюся, мені не дозволять взяти з собою тебе, любцю. Не беруть у Варту солоденьких веснянкуватих жіночок, щоб гріли ліжко уночі,— там тільки холодні вітри, солона тріска й дешеве пиво. Як гадаєте, міледі, у чорному я здаватимуся вищим? — він знову наповнив кубок.— То що скажете? Північ чи південь? Мені спокутувати старі гріхи чи нові починати коїти?
Праля кинула на нього останній погляд, підхопила кошик і пішла геть. «Не вдається мені жінку надовго втримати,— подумав Тиріон. Карафа непомітно спорожніла.— Мабуть, подибаю я назад у льох». Але від міцновина в голові крутилося, а сходи в льох дуже круті.
— І куди діваються повії? — запитав Тиріон у білизни, яка виляскувала на мотузці. Мабуть, слід було у пралі запитати. «Я не натякаю, що ти повія, дорогенька, та ти, може, знаєш, куди вони діваються». Але краще б він у батька запитав. «А куди діваються повії?» — сказав лорд Тайвін. «А вона мене кохала,— подумав Тиріон.— Вона, хуторяночка, покохала мене й побралася зі мною, довірилася мені».
Порожня карафа вислизнула з пальців і покотилася через двір. Тиріон підвівся з лавки й кинувся її наздоганяти. Нахилившись, він побачив якісь гриби, що росли зі щілини в потрісканих кахлях. Згори білі в крапочку, вони мали темні як кров пластинки. Карлик зірвав одного гриба й понюхав. «Смачні,— подумав він,— і смертельні».
Грибів було сім. Може, це Семеро намагаються йому щось сказати. Він зібрав усі, обережно загорнув у зняту з мотузки рукавичку й заховав у кишеню. Від докладених зусиль у нього запаморочилось у голові, отож він заповз на лавицю, скрутився калачиком і заплющив очі.
Прокинувся він знов у спальні, потопаючи в гусячій перині, а за плече його трусила білява дівчина.
— Мілорде,— промовляла вона,— купіль готова. Магістр Іліріо за годину чекає на вас за столом.
Тиріон сів, спираючись на подушки й підтримуючи голову руками.
— Я сплю — чи ти справді розмовляєш загальною мовою?
— Справді, мілорде. Мене купили розважати короля.
Блакитноока й білява, вона була тоненька, як верба.
— Понад сумнів, ти його добре розважала. Мені потрібен кубок вина.
Вона подала йому вина.
— Магістр Іліріо сказав, що я маю терти вам спину та гріти постіль. Моє ім’я...
— ...мене не цікавить. Ти не знаєш, куди діваються повії?
— Повії продаються за гроші,— почервоніла вона.
— Або за коштовності, сукні, замки. Але куди вони діваються?
Дівчина не розуміла питання.
— Це загадка, м’лорде? Я не вмію розгадувати загадки. Ви скажете мені відповідь?
«Ні,— подумав Тиріон,— я сам терпіти не можу загадок».
— Нічого я тобі не казатиму. І ти мені зроби таку саму ласку.
«Мене в тобі цікавить єдине — те, що в тебе між ногами»,— мало не промовив він. Слова вже крутилися на язиці, але чомусь не зірвалися з вуст. «Вона не Шей,— сказав собі карлик,— а просто дурненька мала, яка вважає, що я граюся в загадки». Якщо по правді, то навіть її піхва не так уже його й цікавила. «Я чи то хворий, чи то мертвий».
— Так, твоя правда: мені повинно бути соромно за такі лихі думки. Ліпше вже їхати на Стіну. Кажуть, коли чоловік долучається до Нічної варти, прощаються всі його злочини. От тільки боюся, мені не дозволять взяти з собою тебе, любцю. Не беруть у Варту солоденьких веснянкуватих жіночок, щоб гріли ліжко уночі,— там тільки холодні вітри, солона тріска й дешеве пиво. Як гадаєте, міледі, у чорному я здаватимуся вищим? — він знову наповнив кубок.— То що скажете? Північ чи південь? Мені спокутувати старі гріхи чи нові починати коїти?
Праля кинула на нього останній погляд, підхопила кошик і пішла геть. «Не вдається мені жінку надовго втримати,— подумав Тиріон. Карафа непомітно спорожніла.— Мабуть, подибаю я назад у льох». Але від міцновина в голові крутилося, а сходи в льох дуже круті.
— І куди діваються повії? — запитав Тиріон у білизни, яка виляскувала на мотузці. Мабуть, слід було у пралі запитати. «Я не натякаю, що ти повія, дорогенька, та ти, може, знаєш, куди вони діваються». Але краще б він у батька запитав. «А куди діваються повії?» — сказав лорд Тайвін. «А вона мене кохала,— подумав Тиріон.— Вона, хуторяночка, покохала мене й побралася зі мною, довірилася мені».
Порожня карафа вислизнула з пальців і покотилася через двір. Тиріон підвівся з лавки й кинувся її наздоганяти. Нахилившись, він побачив якісь гриби, що росли зі щілини в потрісканих кахлях. Згори білі в крапочку, вони мали темні як кров пластинки. Карлик зірвав одного гриба й понюхав. «Смачні,— подумав він,— і смертельні».
Грибів було сім. Може, це Семеро намагаються йому щось сказати. Він зібрав усі, обережно загорнув у зняту з мотузки рукавичку й заховав у кишеню. Від докладених зусиль у нього запаморочилось у голові, отож він заповз на лавицю, скрутився калачиком і заплющив очі.
Прокинувся він знов у спальні, потопаючи в гусячій перині, а за плече його трусила білява дівчина.
— Мілорде,— промовляла вона,— купіль готова. Магістр Іліріо за годину чекає на вас за столом.
Тиріон сів, спираючись на подушки й підтримуючи голову руками.
— Я сплю — чи ти справді розмовляєш загальною мовою?
— Справді, мілорде. Мене купили розважати короля.
Блакитноока й білява, вона була тоненька, як верба.
— Понад сумнів, ти його добре розважала. Мені потрібен кубок вина.
Вона подала йому вина.
— Магістр Іліріо сказав, що я маю терти вам спину та гріти постіль. Моє ім’я...
— ...мене не цікавить. Ти не знаєш, куди діваються повії?
— Повії продаються за гроші,— почервоніла вона.
— Або за коштовності, сукні, замки. Але куди вони діваються?
Дівчина не розуміла питання.
— Це загадка, м’лорде? Я не вмію розгадувати загадки. Ви скажете мені відповідь?
«Ні,— подумав Тиріон,— я сам терпіти не можу загадок».
— Нічого я тобі не казатиму. І ти мені зроби таку саму ласку.
«Мене в тобі цікавить єдине — те, що в тебе між ногами»,— мало не промовив він. Слова вже крутилися на язиці, але чомусь не зірвалися з вуст. «Вона не Шей,— сказав собі карлик,— а просто дурненька мала, яка вважає, що я граюся в загадки». Якщо по правді, то навіть її піхва не так уже його й цікавила. «Я чи то хворий, чи то мертвий».