Карлик подивився на таріль перед собою. Від запаху часнику й масла аж слинка потекла. Щось його штовхало з’їсти гриби, хоч він і знав, що вони таке. Йому б забракло сміливості загнати собі холодну крицю в живіт, а от шматок гриба — зовсім інша справа. Це його неймовірно налякало.
— Ви помиляєтеся щодо мене,— почув він власний голос.
— Справді? Цікаво. Якщо ви волієте втопитися у вині, тільки скажіть — усе буде дуже швидко. Бо заливатися кубком по кубку — тільки марнувати час і вино.
— Ви помиляєтеся щодо мене,— повторив Тиріон голосніше. Гриби в маслі зблискували в світлі лампи, темні й манливі.— Я не бажаю смерті, повірте. У мене...— голос його невпевнено зірвався. «У мене що? Життя попереду? Справи? Діти підростають, землі під орудою, кохана жінка?»
— У вас нічого немає,— закінчив за нього магістр Іліріо,— але це можна виправити.
Він підхопив з масла гриб і жадібно прожував його.
— Дуже смачно.
— То гриби не отруйні! — Тиріон відчув роздратування.
— Ні. Чого б це я мав зичити вам зла? — магістр Іліріо з’їв ще один грибок.— Ми повинні трішки довіряти одне одному — ви і я. Їжте,— він знову плеснув у долоні.— В нас ще робота попереду. Моєму маленькому другові знадобляться сили.
Слуги винесли чаплю з начинкою з оливок, потім вимоченого у вершках оселедця, зацукровану цибулю, сири з гострим запахом, цілі тарелі равликів і потрушків, а ще чорного лебедя в пір’ї. Від лебедя Тиріон відмовився, бо це нагадало йому вечерю з сестрою. Однак покуштував і чаплю, і оселедця, а ще взяв трохи солодкої цибулі. А слуги підливали йому в кубок вино щоразу, як воно закінчувалося.
— Як на такого малюка, ви жлуктите чимало вина.
— Кревногубство сушить зсередини. Викликає спрагу.
Очі товстуна зблиснули, як самоцвіти на пальцях.
— У Вестеросі дехто сказав би, що вбивство лорда Ланістера — тільки добрий початок.
— То ліпше хай не каже цього в присутності моєї сестрички, бо може язика позбутися,— карлик розломив навпіл хлібину.— І вам теж ліпше зважувати, що саме ви кажете про мою родину, магістре. Кревногубець чи ні, а я все-таки лев.
Це, схоже, незмірно потішило самовладця сиру. Плеснувши себе по м’ясистому стегну, він мовив:
— Ви, вестеросці, всі однакові. Вигаптували звіра на обривку шовку — й от уже ви всі леви, дракони чи орли. Я можу завести вас до справжнього лева, мій маленький друже. Правитель у своєму звіринці тримає цілий прайд. Не хочете пожити з ними в клітці?
Лорди Сімох Королівств і справді надто серйозно ставляться до своїх гербів, мусив визнати Тиріон.
— Ну гаразд,— поступився він.— Ланістер не лев. Але я все одно син свого батька, і якщо вже комусь і вбивати Джеймі та Серсі, то тільки мені.
— Дивно, що ви згадали свою красуню-сестру,— мовив Іліріо, пригощаючись равликами.— Королева пожалує титул лорда людині навіть найскромнішого походження, яка привезе їй вашу голову.
Тиріон приблизно такого й очікував.
— Якщо збираєтеся прийняти її пропозицію, вимагайте від Серсі ще й розсунути ноги. Справедливий обмін: найкраще в мені на найкраще в ній.
Карлик подивився на таріль перед собою. Від запаху часнику й масла аж слинка потекла. Щось його штовхало з’їсти гриби, хоч він і знав, що вони таке. Йому б забракло сміливості загнати собі холодну крицю в живіт, а от шматок гриба — зовсім інша справа. Це його неймовірно налякало.
— Ви помиляєтеся щодо мене,— почув він власний голос.
— Справді? Цікаво. Якщо ви волієте втопитися у вині, тільки скажіть — усе буде дуже швидко. Бо заливатися кубком по кубку — тільки марнувати час і вино.
— Ви помиляєтеся щодо мене,— повторив Тиріон голосніше. Гриби в маслі зблискували в світлі лампи, темні й манливі.— Я не бажаю смерті, повірте. У мене...— голос його невпевнено зірвався. «У мене що? Життя попереду? Справи? Діти підростають, землі під орудою, кохана жінка?»
— У вас нічого немає,— закінчив за нього магістр Іліріо,— але це можна виправити.
Він підхопив з масла гриб і жадібно прожував його.
— Дуже смачно.
— То гриби не отруйні! — Тиріон відчув роздратування.
— Ні. Чого б це я мав зичити вам зла? — магістр Іліріо з’їв ще один грибок.— Ми повинні трішки довіряти одне одному — ви і я. Їжте,— він знову плеснув у долоні.— В нас ще робота попереду. Моєму маленькому другові знадобляться сили.
Слуги винесли чаплю з начинкою з оливок, потім вимоченого у вершках оселедця, зацукровану цибулю, сири з гострим запахом, цілі тарелі равликів і потрушків, а ще чорного лебедя в пір’ї. Від лебедя Тиріон відмовився, бо це нагадало йому вечерю з сестрою. Однак покуштував і чаплю, і оселедця, а ще взяв трохи солодкої цибулі. А слуги підливали йому в кубок вино щоразу, як воно закінчувалося.
— Як на такого малюка, ви жлуктите чимало вина.
— Кревногубство сушить зсередини. Викликає спрагу.
Очі товстуна зблиснули, як самоцвіти на пальцях.
— У Вестеросі дехто сказав би, що вбивство лорда Ланістера — тільки добрий початок.
— То ліпше хай не каже цього в присутності моєї сестрички, бо може язика позбутися,— карлик розломив навпіл хлібину.— І вам теж ліпше зважувати, що саме ви кажете про мою родину, магістре. Кревногубець чи ні, а я все-таки лев.
Це, схоже, незмірно потішило самовладця сиру. Плеснувши себе по м’ясистому стегну, він мовив:
— Ви, вестеросці, всі однакові. Вигаптували звіра на обривку шовку — й от уже ви всі леви, дракони чи орли. Я можу завести вас до справжнього лева, мій маленький друже. Правитель у своєму звіринці тримає цілий прайд. Не хочете пожити з ними в клітці?
Лорди Сімох Королівств і справді надто серйозно ставляться до своїх гербів, мусив визнати Тиріон.
— Ну гаразд,— поступився він.— Ланістер не лев. Але я все одно син свого батька, і якщо вже комусь і вбивати Джеймі та Серсі, то тільки мені.
— Дивно, що ви згадали свою красуню-сестру,— мовив Іліріо, пригощаючись равликами.— Королева пожалує титул лорда людині навіть найскромнішого походження, яка привезе їй вашу голову.
Тиріон приблизно такого й очікував.
— Якщо збираєтеся прийняти її пропозицію, вимагайте від Серсі ще й розсунути ноги. Справедливий обмін: найкраще в мені на найкраще в ній.