www.globus-book.com
Борхес заворожує, Кортасар переконує, Бйой Касарес хвилює.
— Юбер Жюен, літературний критик, журналіст
Коли читаєш твір Хорхе Луїса Борхеса вперше — наче знаходиш нову букву в алфавіті чи нову ноту в звукоряді. Використання Борхесом лабіринтів, дзеркал, шахових ігор та детективних історій створює складний інтелектуальний ландшафт, проте мова його зрозуміла і має іронічний підтекст. Він передає найфантастичніші сцени простими словами і цим приваблює й змушує увійти до світу його, здавалося б, нескінченної фантазії.
— Джейн Чіабаттарі, письменниця, літературний критик
Я впевнена, «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» приходять до українського читача саме в правильну мить. Ми тепер нарешті достатньо дорослі, щоби сміятися. І достатньо вільні, щоби розгадувати головоломки.
— Маріанна Кіяновська
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником
С. 116: Вона уважно [причитала] => прочитала все, що там було написано, і дізналася про підступний план.
З франц. — літератор.
Так друзі часто називають Бустоса Домека (прим. Хервасіо Монтенегро).
Це прізвисько мовою оригіналу цікаво корелює з прізвиськом Анхеля Амадео Лабруна — «Гидкий» (див. примітку про Лабруна).
З франц. — після впертого спротиву; цілком знесилівши.
Див. примітку про Арсена Люпена.
Центральна територія Стародавньої Греції. Усний коментар Михайла Назаренка: тут Борхес і Касарес навмисне переплутали алюзії. «Був я і в Аркадії», et in Arcadia ego.
З франц. — збірник; колекція.
Іспанська назва мешканця або уродженця портового міста; традиційна самоназва мешканців Буенос-Айреса.
Ісп. ranzón, з франц. rançon — буквально «гроші на порятунок»; гроші за викуп полоненого.
Ла-Бока (з ісп. — гирло) — припортовий район міста Буенос-Айрес, батьківщина танго.
З франц. — випереджувати події.
Метью Фіпс Шил (1865—1947) — британський прозаїк (література жахів і наукова фантастика), син ірландця і мулатки, народжений у британських колоніях (о. Монтсеррат), випускник Англійського Королівського коледжу, геній-поліглот. Принц — бо його батько Метью Дауді Шил, радіючи народженню сина, проголосив його принцом Редонди — маленького острова, на якому вони жили (у 1947 р. анексованого Великобританією). Крім того, його перша книжка — збірка детективних оповідань «Князь Залеський» (1895), де князь (принц) Залеський чимось схожий на Шерлока Голмса, а самі оповідання написані під великим впливом Едгара По. Особливістю цих оповідань є те, що друг і співрозмовник князя Залеського — сам Шил (персонаж-містифікація образу реального Шила). Патетичний — бо мова творів Метью Фіпса Шила відзначалася певними особливостями, була ускладненою, пафосною, ексцентрично-піднесеною.
Баронеса Емма Орці (1865—1947) — британська романістка і драматург угорського походження, автор знаменитих романів «Червоний Первоцвіт» (в якому вона ввела в літературу першого «месника в масці», що став прототипом, зокрема, Бетмена) і «Леді Моллі зі Скотланд-Ярду» (де головною героїнею вперше виступила жінка-детектив).
З франц. — особлива прихильність; слабкість; почуття симпатії.
З лат. — своєрідний.
Лінн Брок (справжнє ім’я — Алістер Макалістер, 1877—1943) — ірландський письменник і драматург; писав детективні історії під псевдонімом «Лінн Брок» та історичну белетристику під псевдонімом «Ентоні Вортон».
З лат. — замінивши те, що підлягає заміні; враховуючи певні обставини.
З італ. — pasticcio, запозичене з франц. pastiche: зібрання, набір. Тут — цілість, складена з уривків і фрагментів інших творів, точніше — з найкращих фрагментів і уривків на кшталт попурі.
З лат. — применшення особи, обмеження громадянських прав. Термін римського права, що означає цілковиту або часткову втрату громадянських прав.
Аперкот — класичний удар (знизу вгору) в традиційному боксі; використовується в ближньому бою.
Естаніслао дель Кампо (1834—1880) — аргентинський військовий, урядовець, поет; народився і жив у Буенос-Айресі. Прославився в 1857 р. сатиричним віршем із сюжетом, заснованим на реальних подіях (гаучо їде до міста, щоби подивитися оперу; вважаючи, що події сюжету відбуваються в дійсності, вискакує на сцену, щоби захистити актрису). У 1866 р., коли на сцені буенос-айреського театру «Колон» йшла опера «Фауст», поет використав цей епізод і, посилаючись на вірш, яким він найбільше всім запам’ятався, написав свого «Фауста», що згодом розійшовся на цитати, став практично фольклором; цю поему в народі почали називати «Креольським Фаустом».
Хосе Рафаель Ернандес-і-Пуейрредон (1834—1886) — великий латиноамериканський (аргентинський та уругвайський) поет, журналіст. Народився під Буенос-Айресом. Створив образ ла-платського блукальця-гаучо (поема «Гаучо Мартін Ф’єрро»). Мати Хосе Рафаеля — племінниця Хуана Мартіна де Пуейрредона, в минулому — президента Аргентини. У 12 років через стан здоров’я Хосе Рафаель Ернандес опинився в пампі — в маєтках сім’ї, де зблизька побачив життя гаучо. Писав про себе: «За обставинами моєї асиміляції… я син гаучо, брат гаучо; я сам — гаучо…» Головний герой поеми названий на честь Мартіна де Гуемеса — очільника кавалеристів-гаучо, героя Війни за незалежність Південної Америки. Історія страждань і боротьби Мартіна Ф’єрро злилася з народними традиціями і перетворилася на національну поему, яка в іспаномовній Америці читається, як у нас — «Кобзар» Шевченка. Це опис очевидцем цілої епохи; сучасники Ернандеса знали її напам’ять. 10 листопада, на день народження Ернандеса, в Аргентині відзначають День Традицій, а 6 грудня, в день першої публікації «Мартіна Ф’єрро», — День Гаучо.
Огюст Дюпен — літературний персонаж, створений Едгаром Алланом По. Огюст Дюпен багато в чому є прототипом Ісидро Пароді. Він розкриває вбивство і водночас шляхом аналізу розв’язує головоломку, отримуючи від цього задоволення; саме так пише про нього По. Ще один важливий аспект авторського методу Борхеса і Касареса, які орієнтуються на ті три новели По, де фігурує Дюпен, — свідомо застосовані елементи неправдоподібності при дуже правдоподібному і скрупульозно прописаному, на перший погляд, сюжеті. По зображує «неможливий», нереальний Париж, де, наприклад, реальні назви вулиць сусідують з нереальними. Те саме — з іменами персонажів, коли «нормальні» імена сусідують із «фальшивками», а також із іменами, особисто важливими для автора і т. д. Борхес із Касаресом, як і По, пишуть оповідання з кінця, вони показують поліцію як таку абсолютно безпорадною; при цьому передбачається, що масовий читач цих текстів — також безпорадний, не бачить очевидних невідповідностей.
Див. примітку про Ернеста Браму Сміта.
Натяк на «Voyage autour de ma chambre», «Мандрівка довкола моєї кімнати» — автобіографічний роман Ксав’є де Местра (1763—1852) — сардинського дворянина, художника-любителя, генерал-майора російської імператорської армії, учасника наполеонівських війн, члена Туринської академії наук. У 1794 р., опинившись під арештом через участь у дуелі під час війни у фортеці Турин, написав «Мандрівку довкола моєї кімнати», яка свого часу перевидавалася кільканадцять разів. Друг О. С. Пушкіна (одружений з рідною тіткою дружини Пушкіна), директор Імператорського Морського музею в Петербурзі, фактично — творець колекції і бібліотеки цього музею, «головний бібліотекар Росії».
З франц. — знахідка.
Рамон Антоніо Кастильйо (1873—1944, Буенос-Айрес) — аргентинський адвокат, суддя і політик. Віце-президент Аргентини в 1938—1942 рр. Як суддя і політик мав сумнівну репутацію. Борхес, вочевидь, натякає на причини (несправедливий суд), через які Ісидро Пароді опинився в тюрмі.
Рідкісне для Аргентини ім’я «Адельма» — очевидно, натяк на Адельма, персонажа Хораса Волпола (1717—1797) — англійського письменника і засновника жанру готичного роману. Адельм у Волпола — як сон уві сні. Цей же персонаж стоїть коло витоків образу переписувача книг Адельма з Отранто в «Імені Рози» Умберто Еко. Прізвище асоціюється з П’єтро Бадольо (1871—1956) — італійським маршалом і політиком, що став знаменитим після вчинення військових злочинів під час захоплення Ефіопії. Зокрема, йдеться про газові атаки й бомбардування лікарень під юрисдикцією Червоного Хреста. Це був загальновідомий факт, як для наших сучасників — трагедія Косово, і на час написання «Шести головоломок…» це була єдина пов’язана з цим прізвищем асоціація. Відтак «Адельма Бадольо», яка пише про Бустоса Домека, — далеко не нейтральний, з огляду на ім’я, «педагог-біограф».
Натяк на непереможну аргентинську мафію; в Росаріо, що було тоді, по суті, одною зі столиць латиноамериканського злочинного світу, як «хресний батько» орудував Чічо Гранде.
З лат. — буквально «суєта, марнославство»; жанр живопису епохи бароко, натюрморт-алегорія, композиційним центром якого традиційно є людський череп.
Натяк на кольори прапору Аргентини; біло-блакитна тканина в смужку — традиційний матеріал тюремного одягу в Аргентині.
З лат., від gallicus — французький; запозичення з французької мови.
Лабруна, Анхель Амадео, прізвисько — Гидкий (El Feo) (1918—1983) — аргентинський футболіст, нападник. Офіційно — на 26-му місці серед найкращих футболістів XX ст. в Південній Америці, друге місце за загальною кількістю голів в Аргентинському чемпіонаті за всю історію турніру — 293. У 1941 і 1942 рр. його клуб «Рівер» виграв чемпіонат Аргентини. «Інтервенція Лабруна», «прорив Лабруна» — ідіоматизовані звороти футбольного сленгу. Тут — чітка вказівка на дату: 1941 р. і 1942 р. як час написання «Шести головоломок…».
Родрігес Оттоленгі (1861—1937) — американський письменник, за фахом — стоматолог. Більшість життя прожив у Нью-Йорку. Один із перших, хто писав у детективному жанрі (4 романи і збірка оповідань).
Хосе С. Альварес (1858—1903) — перший аргентинський професійний письменник і журналіст, писав під кількома псевдонімами, найвідоміші — Фрей Мочо, Немезіо Мачука, Фабіо Каррісо. У 1882 р. вийшли друком напівгумористичні «Смарагди. Буденні історії» — короткі оповідання з цікавими трактуваннями еротичних сюжетів і з точно відтвореною розмовною мовою в діалогах персонажів. У 1887 р. вийшла збірка про найзнаменитіших злодіїв Буенос-Айреса і способи красти — на підставі власного досвіду Альвареса в ролі кримінального репортера. У 1889 р. він став одним із засновників журналу «Caras у Caretas», де опублікував багато своїх коротких оповідань, пізніше ці тексти були видані як «Оповідки Фрея Мочо». Ці оповідання — всі вони — в певному сенсі є жанровим, стильовим і тематичним прототипом «Шести головоломок для дона Ісидро». В оповіданнях із посмертно виданого збірника 1920 року оповідач (на перший погляд — профан і простак) бере на себе роль аналітика, спілкується зі співрозмовником, на підставі розказаного теоретизує та філософствує, а тоді розгадує кримінальну загадку. Заснований ним журнал, важливий для кількох поколінь літераторів і читачів, закрився якраз 1941 року, і це могло бути одною з причин, що спонукала Борхеса і Касареса написати «Шість головоломок…».