Під час цих свят поети славлять видатних полководців та їхні перемоги. Хто з них, однак, вплітає у твір вигадки чи перехвалює когось із героїв, наражається на кару. На думку соляріїв, не може гідно носити звання поета той, хто дозволяє собі неправдиво зображувати дійсність. Таку поетичну вільність вони засуджують як заразу, шкідливу для всього людства, бо в такий спосіб поети віднімають нагороду в доблесних людей і віддають її іншим, часто-густо негідникам, керуючись при цьому або страхом, або бажанням підлеститись, або честолюбством, чи жадобою наживи. Пам’ятники заслуженим діячам споруджують лише після їхньої смерті. Однак тих, хто уславився винаходами або корисними відкриттями, хто зробив державі важливу послугу в мирному ділі чи на війні, заносять у «Книгу героїв» за їхнього життя. Щоб запобігти заразі, тіла померлих не ховають у землі, а спалюють, перетворюючи їх у вогонь — благородну і животворну стихію, яка походить від Сонця і повертається до Сонця. Чинять це і для того, щоб не дати підстав для виникнення ідолопоклонства. Залишають, однак, статуї і зображення героїв, що їх повинні розглядати вродливі жінки, обрані властями для того, щоб народжувати дітей.
Солярії моляться, повертаючись навпереміну на чотири сторони світу: ритуал вранці спочатку на схід, потім на за хід, відтак на південь і нарешті на північ, а увечері навпаки: насамперед на захід, потім на схід, відтак на північ, а тоді на південь. Проказують вони завжди одну й ту саму молитву, в якій просять про тілесне здоров’я, душевну бадьорість і щастя для себе й всіх народів. Закінчують моління словами: «Хай буде на це воля божа». Всенародні молебні тривають довго й звернені до неба. Тому вівтар у них круглий і поділений чотирма проходами, які перехрещуються під прямим кутом. Ними входить і, чотири рази поблагословивши, молиться, скерувавши погляд у небо. Цей обряд вважається великим таїнством. Вбрання первосвященика приваблює зір своєю пишністю і доцільністю, подібно як шати Аарона.
Час лічать солярії не за тропічним, а за сидеричним роком, але щорічно відмічають наскільки рік тропічний випереджає сидеричний. Вони вважають, що Сонце безупинно наближається до Землі й, описуючи щораз вужчі кола, досягає тропіків і рівнодення раніше, ніж у попередньому році, а може, нашим очам це тільки здається, оскільки ми бачимо його щораз нижче у нахилі. Календарні місяці рахують за рухом Місяця, а роки лічать за рухом Сонця. З уваги на те, що одна міра збігається з другою лише через дев’ятнадцять років, коли голова Дракона завершить свій кругообіг, солярії створили нову астрономію.
Вони славлять Птолемея і захоплюються Коперником, підкреслюючи, що вже Арістарх і Філолай були його попередниками. Кажуть, однак, що перший з них для обчислення руху небесних тіл вдається до камінців, другий — до бобів, але і той, і другий платять світові неповноцінною монетою. Тим-то вони самі наполегливо досліджують цю справу, оскільки це потрібно для пізнання будови та устрою світу і вирішення, чи настане його кінець, чи ні, а якщо так, то коли саме. Вірять вони у правдивість пророцтва Ісуса Христа про знамення на Сонці, Місяці й зорях перед кінцем світу, що в нас заперечує чимало дурнів-недовірків, через це загибель світу заскочить їх зненацька, як злодія серед глухої ночі. Тому чекають вони оновлення світу, а можливо, і кінця. На їхню думку, дуже важко вирішити, чи світ виник з нічого, чи з руїн інших світів, чи постав з хаосу; вважають, однак, не тільки імовірним, а й безперечним, що світ був створений, а не існував споконвіку. Тому-то в цьому питанні та й у багатьох інших нехтують Арістотелем, якого називають логіком, а не філософом, і на підставі аномалій отримують багато вагомих доказів проти вічності світу. До Сонця й зірок ставляться з благоговінням, ніби до живих істот, вшановуючи їх, немов зображення бога, немов його храми та вівтарі, проте не поклоняються їм. Найбільше шанують вони Сонце. Але ніщо на світі, на їхню думку, не заслуговує поклоніння і обожнення, крім бога, і тому тільки йому одному вони поклоняються; якби цього не робили, то потрапили б у ярмо ідолопоклонництва й зазнали б біди. В Сонці вони вбачають і пізнають суть бога, називаючи його віддзеркаленням божим, обличчям божим, живим образом, що проливає на землю світло, тепло, життя, животворні сили і всілякі блага. Цим пояснюється, що й вівтар у них побудований на зразок Сонця, а священики їхні звеличують бога в Сонці і в зорях, які здаються їм його вівтарями, а небо — його храмом. Звертаються до прихильних ангелів як до посередників, що населяють зорі — їхні живі оселі. Вірять, що бог виявив свою безмежну велич і передусім у небі і в Сонці, яке є його відображенням і неперевершеним творінням.
Вони відкидають Птолемеєві й Коперникові ексцентрики і епіцикли. Доводять, що існує лише одне небо, що планети самі рухаються й піднімаються, коли наближаються до Сонця й вступають з ним у сполучення; з тої причини вони повільніше рухаються уперед по великому колу в напрямку загального руху, а коли підходять до Сонця, то дещо збочують, щоб прийняти від нього світло. Далі, вже ближче до землі, вони рухаються коротшою дорогою і значно швидше. Коли вони пересуваються із такою ж швидкістю, як і нерухомі зірки, то їх називають стаціонарними, а коли швидше — ретроградними, як звичайно іменують їх астрономи, коли повільніше — то такими, що йдуть прямо до великого світла, яке вони одержують і до якого піднімаються і т. д. Бо з квадратур і в протистояннях планети знижуються, щоб від цього світла не віддалятись. Тільки Місяць навіть у протистоянні, тим паче в сполученні, піднімається вгору, тому що перебуває нижче від Сонця. Через це й здається, що всі небесні світила, хоч і рухаються із сходу на захід, пересуваються у зворотному напрямку, бо все зоряне небо обертається протягом двадцяти чотирьох годин, а вони повільніше, через що відстають на своєму шляху. Саме тому, що небо їх обганяє, складається враження, начебто вони рухаються зворотно. Зате ніколи не видно, щоб Місяць, який є найближче до нас, перебуваючи чи в протистоянні, чи в сполученні, рухався назад. Але й він тільки незначно посувається вперед тоді, коли повністю освітлений згори або знизу. Річ у тім, що перше небо настільки швидше рухається порівняно з Місяцем, що в своєму русі обганяє його на тринадцять градусів, на які Місяць відстає. Отже, Місяць не рухається назад, а лише сповільнює або прискорює рух уперед або назад. Звідси, ясна річ, випливає, що епіцикли й ексцентрики не здатні пояснити, чому планети рухаються то вгору, то вниз, то назад і чому сповільнюють свій рух. Солярії доводять, що мандрівні зорі в певних частинах всесвіту вступають у співдружність з небесними явищами. З цієї причини вони затримуються там довше. Звідси й виникає твердження, що вони піднімаються до абсиди. А довше перебування Сонця в північній смузі, ніж у південній, вони пояснюють фізичними причинами, зокрема тим, що Сонце піднімається, щоб дужче нагрівати землю там, де випало їй одержати більше сили в той час, коли воно скерувалося спершу на південь, як тільки виникло разом із світом. Через те, всупереч новішим поглядам, вони погоджуються з халдеями і стародавніми євреями в тому, що світ виник тоді, коли у нас буває осінь, а на південній півкулі весна. Отже, Сонце, піднімаючись, щоб надолужити втрачене, більше днів перебуває на півночі, ніж на півдні, і видно, що воно сходить на шлях ексцентрика. Разом з тим солярії не мають твердої певності, чи Сонце є центром нашого світу, чи немає ще інших центральних планет і чи навколо них не обертаються інші Місяці так само, як обертається Місяць навколо нашої Землі. Але вони, не заспокоюючись, наполегливо намагаються дійти до істини.
Солярії дотримуються погляду, що є дві першооснови всіх земних речей, а саме: Сонце як батько, і Земля як мати. Повітря вони вважають нечистою частиною неба, а весь вогонь, на їхню думку, походить від сонця. Море є ніщо інше, як піт землі або випари розпеченого й розплавленого її нутра, являючи собою сполучну ланку між повітрям і землею, таку, як кров між тілом і духом у живих істот. Світ, твердять вони,— це величезне живе створіння. Ми живемо в його череві, як черв’яки живуть у наших нутрощах. Тим-то ми залежимо не від провидіння зірок, Сонця й Землі, а від божого провидіння, адже по відношенню до небесних тіл, які прагнуть лише збільшення своєї величини, ми виникли і живемо випадково, а по відношенню до бога, знаряддям якого вони є, ми були обмірковано створені провидінням і призначені для великої мети. Отже, своїм існуванням ми зобов’язані лише богу як батькові, і повинні пам’ятати, що йому все підвладне.
Вони твердо вірять у безсмертя душі; вона, на їхній погляд, після смерті приєднується до гурту добрих або злих ангелів, залежно від того, до кого уподібнилась своїми вчинками за життя на цьому світі. Все-бо, що існує, тягнеться до чогось схожого.
Їхні погляди про місця покарання й нагороди в потойбічному житті майже збігаються з нашими. Вони не певні, чи існують інші світи поза межами нашого, але вважають безглуздим твердження, що поза ним нічого немає, хоча й не відкидають можливості небуття взагалі. Однак бог для них як безконечне буття і небуття — поняття несумісні.
Визнають дві метафізичні першооснови: існуюче, тобто бога Всевишнього, і небуття, тобто відсутність існування чого-небудь, а також умову, без якої ніщо в природі не існує. Далі, схильність до небуття породжує зло й гріх; значить, гріх є наслідком причини недостатньої, а не дієздатної. Під недостатньою причиною розуміють брак сили, або мудрості, або волі. Саме в браку волі полягає суть гріха, бо хто знає, що таке добро й може творити добро, повинен також хотіти це робити, адже воля випливає з мудрості й сили, а не навпаки.
Викликає подив те, що солярії вшановують бога в трійці, доводячи, що бог є найвища сила, від якої походить найвища мудрість, яка також є богом, а від них двох, у свою чергу, походить любов, котра заодно є і силою, і мудрістю. Бо похідне обов’язково зберігає природу того, від чого походить. Разом з тим вони не вміють розрізнити поіменно осіб трійці, як це властиво християнській вірі, бо не знають, що таке одкровення. Але вони знають, що в богові закладене походження трійці та відношення її самої до себе, між собою і поза собою.
Отже, все, що існує, за їхніми словами, метафізично складається, з одного боку, з сили, мудрості й любові, оскільки воно наділене буттям, і, з другого боку,— з немочі, незнання і ненависті, оскільки причетне до небуття. Завдяки трьом першим властивостям люди творять добро. Через три інші — грішать, впадаючи у гріх супроти природи внаслідок немочі й незнання, або допускаються гріха з власної волі й свідомо, бо їхній гріх спричинений воднораз трьома вадами: неміччю, незнанням і ненавистю, чи грішать під впливом однієї ненависті. Та й природа в поодиноких випадках грішить через слабість або незнання, плодячи чудовиська. Зрештою, все це передбачене й влаштоване богом, істотою всемогутньою, наймудрішою і найдобрішою, обдарованою безконечним буттям. Тому в богові жодне створіння не грішить, а грішить поза богом. Однак поза богом ми можемо перебувати лише для себе і щодо нас самих, а не для нього і у відношенні до нього. Річ у тім, що нам властива недосконалість, а богові — дієвість. Тому гріх є дією бога настільки, наскільки гріху властиві істотність і дієвість; і саме через те, що йому більше притаманні неістотність і недосконалість (у цьому, власне, і виражається суть гріха), він зароджується в нас і походить від нас, бо ми через свою недосконалість тяжіємо до небуття.
Боже мій, які премудрості!
Твоя правда, якби я зумів тоді все запам’ятати і якби не боявся тепер, що запізнюся, то розповів би тобі дивні-предивні чудеса, але мені вже пора рушати — інакше я не встигну на корабель.
Дуже прошу, поясни мені ще одне-єдине: що вони думають про гріхопадіння Адама?
Вони глибоко впевнені, що в світі дедалі більше панує неправда; що люди вже не керуються світлими і високими пориваннями; що чесні люди зазнають переслідувань і їх зневажають; що мало не скрізь при владі стоять негідники. Проте солярії вважають, що розкішне життя цих нечестивців не дає їм справжнього щастя. Їхнє благоденство — насправді не що інше, як нікчемність і омана, бо людина не може бути царем чи мудрецем, чи подвижником, чи святим тільки по назві, треба, щоб вона була ним по суті. Звідси солярії роблять висновок: в людських справах з невідомої причини пішов великий нелад. Спочатку вони схилялися до погляду, який відстоював Платон,— що небесні тіла первісно оберталися з теперішнього заходу в той бік, який ми називаємо сходом, і тільки згодом вони почали рухатися в протилежний бік. Вважали також можливим і те, що справами нашого світу за велінням верховного божества керує якесь нижче божество, але тепер цей погляд визнають безглуздим. А ще безглуздіше, на їхню думку, вірити в те, що спершу добре правив світом Сатурн, потім гірше — Юпітер, далі по черзі — і все гірше — інші планети, хоч вони стоять на тій точці зору, що загалом світові періоди зумовлені черговістю планет. Вони також вважають, що внаслідок переміщення абсид через кожні тисячу або тисячу шістсот років у світі відбуваються значні зміни.
Наш вік, на їхню думку, слід визнати віком Меркурія, причому в його дію втручаються великі сполучення, та й повороти аномалій мають шкідливий вплив. Зрештою, вони твердять, що християни — щасливі люди, бо задовольняються вірою в те, що такі смутні часи настали через гріхопадіння Адама. Гадають також, що від батьків до дітей переходить у спадщину скоріше тяжка кара за провину, ніж сама провина.
З іншого боку, відповідальність за провини синів падає на батьків через те, що вони легковажно поставились до дітородіння і зробили це у невідповідний час та в невідповідному місці, занедбали справу виховання дітей, погано вчили їх і наставляли. Тим-то солярії величезну увагу приділяють дітородінню й вихованню, виходячи з тої точки зору, що вина і кара як батьків, так і дітей обертається лихом для всього суспільства. Доводять, що в наш час усі держави потрапили в скруту. Але, що набагато гірше, цей жалюгідний стан люди називають миром і благоденством і роблять це тільки тому, що не відають, у чому полягає справжнє добро, і тому, що вірять, начебто світом керує сліпа випадковість. Насправді, однак, хто уважно приглянеться до будови всесвіту і пізнає анатомію людини (її вони вивчають часто-густо на трупах страчених злочинців), а також анатомію рослин і тварин, як і дію їхніх більших і менших органів, той врешті-решт на весь голос визнає мудрість і передбачливість бога. Отже, людина повинна цілком покластися на свою віру і повсякчасно славити небесного творця. Одначе виконувати цей обов’язок завжди й у всьому може тільки той, хто глибоко вивчить і збагне творіння бога, дотримується його заповідей і в своїх учинках керується мудрими настановами, як-от: «Чого не бажаєш собі самому, не роби того іншому», або: «Що ви хочете, аби люди робили вам, робіть і ви їм». Звідси випливає таке: якщо ми вимагаємо пошани і подяки від наших дітей і від людей за ту крихітку добра, яке ми їм робимо, то в далеко більшому боргу ми у бога, від якого все одержуємо, всім йому зобов’язані й повсюдно з ним живемо. Хвала йому повік!
Справді, якщо ці люди, знаючи тільки закон природи, так близько підійшли до християнства, яке не додає нічого зайвого до природних законів, крім таїнств, необхідних для їхнього дотримування, то я розцінюю це як вагомий доказ на користь християнської віри. Вона-бо із усіх релігій найправдивіша й після очищення від зловживань запанує у всьому світі, як це вчать і на що сподіваються найвидатніші теологи. Виходячи з цих міркувань, вони твердять, що іспанці відкрили Новий Світ (до речі, першим відкрив його наш уславлений земляк — Колумб) для того, щоб усі народи об’єдналися під єдиним законом. Отже, ці філософи Міста Сонця стануть свідками істини, обраними богом. Звідси я доходжу висновку, що ми самі не знаємо, що чинимо, а є лиш слухняним знаряддям в руках бога: люди, опановані жадобою золота й збагачення, шукають нових країн, але бог ставить перед собою благороднішу мету. Сонце намагається спалити Землю, не бажаючи сприяти ростові рослин і людей і т. д., але бог використовує боротьбу між Сонцем і Землею для розквіту життя. За це честь йому і хвала!
Якби ти знав, які зміни передбачають солярії у майбутньому. Ці передбачення вони роблять, спираючись на астрологію, а також на провіщення пророків. Вони кажуть, що на наше століття випало більше історичних подій, ніж було їх у всьому світі протягом попередніх чотирьох тисяч років, що в нашому столітті видано більше книжок, ніж їх вийшло за попередні п’ять тисяч років. З захопленням висловлюються вони про три дивовижні винаходи — друку, рушниці й магнітної стрілки — яскраві докази і водночас засоби об’єднання жителів землі в одну сім’ю. Ці винаходи, кажуть вони, були зроблені під час великих синодів у трикутнику Рака, коли абсида Меркурія проходила через сузір’я Скорпіона, і під впливом Місяця та Марса, які сприяли в цьому трикутнику новим мореплаванням, виникненню нових держав і появі нової зброї. Але як тільки абсида Сатурна підійде до сузір’я Козерога, абсида Меркурія — до Стрільця, Марс — до сузір’я Діви, після перших великих синодів і появи нової зірки в Кассіопеї, постане нова монархія, зміняться й оновляться закони та науки, з’являться нові пророки — все це, за їхнім твердженням, передвіщає великий тріумф християнства. Однак перш ніж створювати і насаджувати нове, доведеться викорчувати і вирвати все віджиле. Але пробач, мені пора йти, бо треба упорати чимало справ! А втім, розповім тобі ще одне: вони вже навчилися літати — єдиний винахід, брак якого гостро відчувався в світі,— а в найближчий час сподіваються винайти далекоглядні труби, за допомогою яких можна буде оглядати не відомі ще нині зорі, і слухові труби, які зроблять доступною для нас гармонію неба.
Невже? Та це ж чудової Але сузір’я Рака — це жіночий знак Венери і Місяця, то який благотворний вилив може мати таке сузір’я у повітрі, якщо воно — водяний знак?
Вони перекопані, що жіночі небесні тіла приносять на землю родючість і дають владу слабшій статі. Саме цим пояснюється те, що у нашому столітті як ніколи володарюють жінки. Так, наприклад, між Нубією і Монопотапою з’явилось нове плем’я амазонок, у Європі правили такі жінки: Роксолана в Туреччині, Бона в Польщі, Марія в Угорщині, Єлизавета в Англії, Катерина Медічі у Франції, Б’янка в Тоскані, Маргарита в Бельгії, Марія в Шотландії і Ізабелла в Іспанії — саме при ній було відкрито Новий Світ. Тож поет цього віку починає з жінок: Le donne, і cavalier, l’arme e gli amori!
А зловмисні поети і єретики з’явилися під впливом трикутника Марса й перебування Меркурія в апогеї. Спонукувані Венерою і Місяцем, вони безперестану пишуть про любострасні і непристойні речі; всі чоловіки прагнуть стати схожими на жінок і в статевих стосунках, і своєю мовою,— звертаючись один до одного, вони кажуть: «Vossignoria».
А в Африці, де при владі Рак і Скорпіон, не кажучи про амазонок, у Фесі і Марокко з’явились чоловічі будинки розпусти та чимало інших гидот. Однак це ще не доводить, що саме трикутник Рака (його перебування в тропіку, місце екзальтації Юпітера, апогей Сонця і троїстість Марса), буцімто при втручанні Місяця, Марса й Венери, спричинив до відкриття нової земної півкулі, до дивовижної кругосвітньої подорожі й влади жінок, а за посередництвом Меркурія та Марса сприяв винаходові друкарства й вогнепальної зброї. І не він став причиною корінної зміни законів. Річ у тому, що в Новому Світі і по всьому узбережжі Африки та Азії, зокрема південному, під впливом Юпітера й Сатурна — планет, які в релігійних та світських справах схиляють і вказують, а в житті людей і природи навіть спричиняють до різних подій — глибоко пустила коріння християнська віра. А в Африці під впливом Місяця й Марса поширилась секта Сетіфа, в Персії під впливом Венери і Юпітера закоренилась секта Алі, відновлена Софієм, одночасно із зміною державного ладу в цих країнах. Далі. У Німеччині, Франції, Англії і майже по всій Північній Європі внаслідок панування там Марса, Венери і Місяця розповсюджується згубна єресь. На відміну від них, Іспанія й Італія завдяки їхнім небесним тілам Стрільцю і Леву непохитно бережуть християнську віру, її справжню суть і чистоту. Якби ж то вони дотримувались ще і моральної чистоти!
Згадаю також, що під впливом Місяця й Меркурія солярії винайшли нові мистецтва не без допомоги абсиди Сонця, бо ці планети сприяють мистецтву літання у повітрі, яке в наших країнах буває водянистим і пливким, а на екваторі легким і летючим, тому що небо зігріває там землю сильнішим сонячним теплом.
Вони створили також нову астрономію, згідно з якою на другій півкулі, на південь від екватора, домом Сонця є Водолій, домом Місяця — Козерог і т. д. Всі небесні тіла та їхній вплив вони тлумачать навпаки. І це відповідає законам природи. Скільки цікавого я встиг дізнатися від цих мудрих людей про переміщення абсид, ексцентриситетів, нахилу екліптики, рівнодень, сонцестоянь, полюсів, про порушення руху небесних тіл при хитаннях небесного механізму в безмежному просторі, про символічні співвідношення між предметами нашого світу і того, що поза нами, про те, скільки змін станеться після великого синоду під знаками Овна й Терезів, які означають рівнодення, при відновленні аномалій, і які подиву гідні явища відбудуться після великого сполучення при утвердженні того, що визначено у зв’язку із зміною і оновленням руху зірок.
Але, будь ласка, не затримуй мене, бо я маю ще багато справ, ти ж знаєш, як мені ніколи. Про все інше — колись потім. Ба! Мало не забув ось що: солярії твердо вірять у те, що людина вільна обрати той чи інший шлях. Справді, кажуть вони, якщо одного шанованого серед них філософа вороги катували сорок годин, а проте не змогли добути з нього ні одного слівця потрібних їм зізнань, тому що він постановив мовчати, значить, і зірки, які впливають на нас здаля і без примусу, не можуть приневолити нас діяти всупереч нашому переконанню. Все ж, хоч вони впливають на нас ненастирливо й м’яко, кожний, хто керується більше почуттям, ніж божественним розумом, підпадає під їхній вплив. Адже те саме розміщення зірок, яке спричинилося до того, що трупи єретиків засмерділися на весь світ, зробило так, що мертві тіла засновників ордену єзуїтів, міноритів і капуцинів проливають пахощі чеснот. Під цим же розміщенням зірок Фернандо Кортес поширив християнську віру в Мексіці. А про багато дечого, що має статися у світі, я розповім тобі іншим разом. Апостол Павло твердить, що єресь породжена тілесними відчуттями; отже, чутливих людей зірки схиляють до єресі, хто до якої схильний, а людей розсудливих скеровують до розумного, правдивого святого закону, встановленого споконвічним розумом і словом божим. Тож слава пресвятому богові во віки віків. Амінь.
Ну постривай. Розкажи ще хоч трохи.
Не можу, бо мені вже пора.
З листа Еразма Роттердамського Ульріху Гуттену від 23 липня 1535 року.
Осиновский И. Томас Мор.— М., 1985.— С. 131.
Петро Егідій (1486—1533) — латинізоване прізвище Пітера Гіллеса, бельгійського гуманіста, друга Томаса Мора. Егідій займав високі посади в Антверпені, здобув славу як видавець творів класиків античної літератури і сучасних йому письменників.
Рафаїл — мова про Рафаїла Гітлодея (особа вигадана), який нібито розповів Т. Мору і П. Егідію про своє п’ятирічне перебування на острові Утопія. Ім’я Гітлодей утворене Мором від двох грецьких слів: űθλοs — «балаканина», «бридня» і σαιοs — «досвідчений», «бувалий», тобто «досвідчений балакун».
Іоанн Клемент — Джон Клемент (пом. у 1572 р.); виховувався в сім’ї Т. Мора й одружився з його приймачкою. Деякий час працював у Оксфордському університеті, потім займався лікарською практикою в Лондоні.
Амауротський міст на річці Анідр — про цей міст та річку мова йде в другій книзі «Утопії».
Грецька приказка; в оригіналі вона подана грецьким шрифтом.
У травні 1515 р. на пропозицію лондонських купців Томас Мор увійшов до складу королівського посольства, що вирушало у Фландрію для залагодження конфлікту, який виник між англійським королем Генріхом VIII та іспанським принцом Карлом (майбутнім імператором Карлом V) у зв’язку з тим, що Карл, заручений із сестрою Генріха, відмовився від шлюбу. У відповідь на це ображений Генріх заборонив англійським купцям експортувати вовну в Нідерланди (про торгівлю нею було укладено при Генріху VII відповідні договори в 1496 і 1506 рр.), а фламандським купцям було заборонено ввозити в Англію фламандські тканини. Переговори проходили в Бругге, були складними, але зрештою закінчилися успішно: торгівля між Англією й Нідерландами відновилась.
Кутберт Тунсталл (1474—1559) — визначний англійський державний діяч і церковний сановник, друг Мора й Еразма Роттердамського.
Т. Мор вряди-годи пересипає свій твір латинськими прислів’ями та приказками, почерпнутими із збірника «Адагії», укладеного і виданого Еразмом Роттердамським у 1500 р.
Бругге — в той час столиця Західної Фландрії (нині одне з міст Бельгії).
Георгій Темсіцій (пом. у 1536 р.) — бельгійський сановник і письменник, ігумен монастиря в Касселі на півночі Франції.
Петро Егідій — див. комент. 1 до листа Томаса Мора Петру Егідію.
Т. Мор виїхав з Англії 12 травня 1515 р. і був у відрядженні більше п’яти місяців.
Палінур — стерничий Енея; тут у значенні «бувалий моряк».
Улісс — інакше Одіссей (Улісс — латинська форма імені Одіссея), герой поеми Гомера «Одіссея».