Цю думку висловив, здається, святий Августин, та я вважаю, що дружба серед таких людей не може мати практичних виявів, оскільки вони не мають змоги робити одне одному взаємні послуги.
Навпаки, для цього у них великі можливості. Щоправда,— і це варто підкреслити,— вони не мають потреби обмінюватись подарунками, бо кожен одержує все необхідне від громади, до того ж службовці пильно стежать за тим, щоб ніхто не одержував більше, ніж йому належить, і водночас щоб нікому не було відмовлено в найнеобхіднішому. А дружба в них виявляється на війні, під час хвороби, при змаганні в науках, коли вони допомагають одне одному і діляться знаннями; крім того, дружба в них знаходить вияв у похвалах, словах заохочення, взаємодопомозі при виконанні громадських обов’язків, взаємовиручці.
Ровесники називають один одного братами, а молодших на двадцять два роки називають синами. Службовці пильно стежать, щоб ніхто нікого не скривдив і щоб стосунки між людьми були істинно братські.
Яким чином?
Вони мають стільки урядовців, скільки ми розрізняємо чеснот. Отже, є в них посади, що мають назви: Великодушність, Мужність, Цнотливість, Щедрість, Справедливість (кримінальна й цивільна), Запопадливість, Щирість, Доброчинність, Вдячність, Веселість, Бадьорість, Стриманість і такі інші. На ці посади обираються люди, кого ще змалку, в школі, визнано за взірець такої чесноти. Оскільки в них не трапляється ні грабунків, ні зумисних убивств, ні насильств, ні кровозмішання, ні перелюбства, ні інших злочинів, що бувають у нас, то вони ведуть у себе боротьбу з такими вадами, як невдячність, злостивість, зарозумілість, лінощі, душевна пригніченість, бундючність, блазенство, обмова, брехня, яку ненавидять гірше від чуми. Винних карають тим, що відсторонюють їх від спільного столу, від спілкування з жінками або від різних почестей на такий строк, який суддя визнає необхідним для спокутування провини.
Скажи, а як вони обирають цих урядовців?
Це важко пояснити тому, хто не знає до ладу їхнього способу життя. Перш за все хочу довести до твого відома, що чоловіки і жінки у них носять майже однаковий одяг, до того ж пристосований до військової справи. Проте якщо в жінок плащ сягає нижче колін, то в чоловіків він не доходить до колін. І всі у них навчаються разом. Протягом другого й третього року життя діти вчаться говорити і вивчають азбуку, прогулюючись попід мурами. Усіх дітей поділяють на чотири загони, якими керують четверо літніх вчених мужів. Згодом діти починають займатися гімнастикою, бігом, метанням диска та іншими вправами й іграми, що всебічно розвивають їхнє тіло. До сьомого року життя діти ходять скрізь босоніж і з непокритою головою. У цей час учителі водять дітей у шевські майстерні, пекарні, кузні, до столярів, малярів тощо, щоб виявити нахили і обдаровання кожного з них.
На восьмому році, після ознайомлення з основами математики за малюнками на мурах, учні відвідують лекції з природничих наук. На кожний предмет виділяють по чотири викладачі, які протягом чотирьох годин читають усім чотирьом загонам по черзі. Отже, поки одні займаються фізичними вправами або виконують суспільно корисну роботу, інші уважно слухають лекції.
Згодом усі вони беруться за вивчення складніших наук: математики, медицини тощо, причому на уроках постійно влаштовуються диспути і запальні дискусії. Відтак кожний одержує роботу в тій галузі науки чи в тому ремеслі, де він домігся найбільших успіхів. Вирішальне слово має тут наставник, що водночас є для учнів суддею. Учнів водять на поля й пасовища, щоб вони дивилися, як працюють селяни, і призвичаювалися до хліборобства та скотарства. І більшої пошани серед них заслуговує той, хто опанував більше мистецтв та ремесел і вміє їх добре застосовувати в житті. Через те й насміхаються вони з нас за те, що ми ремісників називаємо простолюдом, а благородними вважаємо тих, хто не знає ніякого ремесла, веде гультяйський спосіб життя і тримає безліч слуг, які ледарюють та розбещуються. З цих багатих домів, немов із розсадника пороків, плодиться в нас на шкоду державі сила-силенна дармоїдів і лиходіїв.
Решту урядовців обирають згадані чотири правителі: Сонце (. Крім того, як сам бачиш, у нашому місті знання здобувають з такою легкістю, що учні за один рік досягають більших успіхів, аніж у вас за десять чи п’ятнадцять років. Можеш сам перевірити на наших дітях».
Мене вразила слушність цих міркувань, до того ж я перевірив знання дітей, які добре розмовляли моєю рідною мовою. Бо так у них водиться, що кожна трійка учнів повинна знати або нашу мову, або арабську, або польську, або якусь іншу. Дозвілля дітям влаштовують у такий спосіб, щоб, відпочиваючи від занять, вони збагачувалися новим умінням. З цією метою їх виводять загонами в поле — бігати, стріляти з лука та аркебузи, метати спис, полювати на диких звірів, розпізнавати трави, камені й таке інше, а також вчитися хліборобства і тваринництва.
Трьом співправителям Сонця належить опановувати лише ті науки, що стосуються підпорядкованих їм справ: потрібні кожному з них загальні знання вони здобувають у наочний спосіб, але свою науку знають до тонкощів і, природна річ, краще, ніж хто-небудь інший. Наприклад, Сила досконало вміє їздити верхи, шикувати військо, знається на побудові табору, виготовленні всілякої зброї і військових машин, володіє військовими хитрощами і взагалі всією військовою справою. Проте ці співправителі неодмінно повинні бути й філософами, істориками, політиками та фізиками.
Тепер, коли твоя ласка, розкажи про засади їхнього життя й поясни, як вони призвичаюють до них молодь.
Житлові будинки, спальні, ліжка та інші необхідні речі — в них спільне добро. Але через кожних шість місяців керівництво визначає, хто де має спати: хто в першій спальні, хто в другій і т. д.; кожна з них позначена літерами над дверима. І в ремеслах, і в науках чоловіки та жінки працюють спільно, з тією різницею, що трудомісткі ремесла й роботи за містом виконують чоловіки, наприклад: орють, сіють, збирають плоди, молотять, а також збирають виноград. Зате доїти овець і виготовляти сир звичайно призначаються жінки. Вони також виходять на околицю міста вирощувати і збирати городину. Жінок призначають на такі роботи, які можна виконувати сидячи або стоячи, а саме: вони тчуть, прядуть, шиють, стрижуть волосся та бороди, виготовляють ліки і різний одяг. Але їм ніколи не доручають ні столярних робіт, ні ковальства, ні виготовлення зброї. Дозволяють їм займатися малярством, якщо котрась виявить хист до нього. Музика повністю стала жіночою справою, оскільки вона в їхньому виконанні звучить приємніше; грають також і діти — на всіх інструментах, окрім труб і барабанів. Жінки куховарять і накривають на столи, але прислуговувати за столом — обов’язок хлопців і дівчат віком до двадцяти років. У кожному поясі є свої кухні, магазини, комори для посуду, харчів і напоїв. За роботою молоді наглядають поважні чоловіки і літні жінки, які відають слугами і мають право відшмагати або наказати відлупцювати недбалих і неслухняних. Разом з тим вони придивляються, хто як працює, і відзначають тих хлопців і дівчат, які краще від інших виконують свої обов’язки. Молодь прислуговує старшим, кому вже понад сорок років. Увечері, коли дорослі ідуть відпочивати, і вранці керівник та керівниця виділяють одного або двох з-поміж молодих, згідно з установленим чергуванням, прислуговувати в кожну спальню. Молоді прислуговують одне одному самі, і горе тому, хто ухиляється від такої взаємодопомоги.
Столи розставлені в них у два ряди, а поряд стоять з обох боків лави. З одного боку столу сидять жінки, з другого — чоловіки, і, як у монастирських трапезних, панує повна тиша. Під час їди один з юнаків, сидячи на підвищеному місці, виразно й розбірливо читає співучим голосом якісь уривки з книжки, а урядовці обмінюються думками з приводу цікавих місць у тексті. Любо бачити, як спритно прислуговує громаді вродлива юнь у підперезаних одіннях, скільки друзів, братів, синів, батьків і матерів живуть разом у зразковій злагоді, статечності і любові. Кожний одержує серветку, тарілку, закуску і страви. Лікарі зобов’язані визначити кухарям їжу на кожний день: що варити літнім людям, що молодим і що хворим. Урядовці одержують порції більші й кращі, але частину з того віддають дітям, які вранці були особливо уважні на лекціях, активні у вчених дискусіях чи під час військових занять. Таке відзначення вважається однією з найбільших почестей. У святкові дні вони люблять поспівати за столом, а співають вони або в декілька голосів, або соло в супроводі цитри. Оскільки всі беруть рівну участь у домашньому господарстві, то ніколи і ні в чому не відчувають нестатків. Шановним людям літнього віку довірено нагляд за кухнею і слугами в їдальні, вони також уважно стежать за чистотою спальних та інших приміщень, посуду, майстерень і комор.
На тіло солярії надягають білу сорочку, а на неї вбрання, що править одночасно за блузу й штани. Пошите воно без складок, розрізане згори від плечей до гомілок. З одного боку розрізу попришивані петельки, з другого — гудзики, на які вони застібаються. Штани закінчуються підв’язками при самих кісточках. На ноги взувають довгі, що сягають до половини литок, шкарпетки з пряжками, а на них черевики. Поверх усього вдягають плащ. Одяг сидить на них вигідно й гарно; коли зняти плащ, дуже докладно окреслюється вся постать, так що ніякої вади приховати неможливо. Одяг міняють чотири рази в рік, тобто коли сонце вступає в знак Овна, Рака, Терезів і Козерога. При розподілі одягу лікарі й комірники зважають на роботу і потреби громадян. Аж дивно, які великі в них запаси всілякого необхідного одягу, теплого і легкого, залежно від пори року. Увесь одяг білого кольору, і перуть його щомісяця лугом або милом та іншими засобами.
Перший поверх будинків відведено під майстерні, кухні, комори, склади харчів, зброярні, їдальні й лазні. Можна митися також біля колон перистилів, звідки брудна вода стікає жолобами у водостічні канали. У кожному поясі є фонтани; вода, підведена трубами, б’є з них за допомогою особливого пристрою. Крім джерельної води, вони користуються і дощовою, що збирається на дахах і стікає наповненими піском трубами у цистерни. Купаються вони часто — за вказівками лікаря й керівника. Ремісники роблять свою роботу внизу, під аркадами, а вчені працюють нагорі, на балконах і галереях, де висять знамениті картини; богослов’я вивчають у храмі. При входах у будинки і на виступах міських мурів приладнані сонячні годинники, дзигарі й прапорці, що показують час і напрямок вітру.
Розкажи мені про дітородіння.
Жодна жінка не сміє вступати в статеві зносини з чоловіком до дев’ятнадцяти років, чоловікам не дозволяється мати потомство, поки їм не виповниться двадцять один рік, а якщо хто слабої будови тіла, то й більше. Декому дозволено й до цього терміну заходити в стосунки з жінками, але тільки з безплідними або вагітними, щоб ніхто не допускав протиприродних збочень. Начальники і начальниці старшого віку дбають про задоволення статевих потреб більш хтивих і збудливих представників молоді, дізнаючись про їхні потаємні бажання з довірчих розмов або під час гімнастичних вправ. Проте дозвіл розпочати статеві зносини дає тільки головний керівник у справах дітородіння — цю посаду займає досвідчений лікар, підпорядкований Любові, одному з трьох співправителів Сонця. Тим, кого викрили в розпусті, виносять догану і змушують носити протягом двох днів прив’язані до шиї черевики на знак того, що порушено природний порядок, тобто все стало догори ногами. Якщо хтось скоїть такий гріх удруге, може дійти навіть до кари смертю. Ті, хто втримується від статевих зносин до двадцяти одного року, тим-паче до двадцяти семи, користуються великою пошаною й славляться публічно на зборах. Оскільки під час гімнастичних занять у палестрі чоловіки і жінки виступають голими, як це було у стародавніх спартанців, то наставники можуть визначити, хто здатний для злягання, хто млявий, а також які чоловіки та жінки будовою тіла найкраще підходять одне одному. Потім, після ретельного омивання, їм дозволяється мати статеві зносини кожної третьої ночі. Ставні й вродливі жінки паруються лише із ставними і сильними чоловіками, опасисті — з худорлявими і, навпаки, худорляві — з повнотілими, щоб вони добре і з користю доповнювали одне одного. Надвечір приходять хлопці і стелять їм ліжка, відтак вибрані пари ідуть спати згідно з наказом наглядача і наглядачки. Злягаються вони лише перетравивши їжу і після молитви богу Всевишньому. У спальнях стоять гарні статуї славнозвісних чоловіків, жінки повинні їх споглядати, а тоді, звернувши крізь вікно погляд у небо, просити бога про гарне потомство. До години злягання пари сплять нарізно в окремих кімнатах. У визначений час наглядачка відчиняє двері обох кімнат. Цю годину визначають астролог і лікар, які намагаються вибрати час, коли Венера і Меркурій перебувають на схід від Сонця в доброзичливому домі в доброму аспекті Юпітера, а також Сатурна і Марса або поза їхніми аспектами. Особливо корисні Сонце і Місяць, які здебільшого бувають афетами. Полюбляють також Діву в гороскопі, але стежать за тим, щоб у куті не було шкідливих планет, тому що вони заражають у квадратному і протилежному аспекті всі кути, від яких залежить основа життєвої сили і щастя людини у відповідності до гармонії всесвіту в цілому і його частин. При народженні дитини вони звертають увагу не стільки на супровід у розташуванні планет, скільки на хороші аспекти. На супровід зважають при заснуванні міста й коли встановлюють новий закон, але уважно стежать, щоб панівними планетами не виявилися Марс і Сатурн, крім тих випадків, коли ці планети займають якнайкраще положення. Беруть вони також до уваги розташування нерухомих зірок.
Вважається ганьбою, якщо майбутні батьки протягом трьох днів до злягання не дотримують статевої чистоти і не утримуються від нечесних учинків або не миряться з богом небесним і не виявляють йому покори. Не стосуються ці правила тих, хто має зносини з жінками безплідними або вагітними, або легкої поведінки, для насолоди, або за лікарською порадою, чи під впливом пристрасті. Урядовці, які заодно є священиками, а також учені наставники можуть ставати батьками тільки тоді, коли протягом ряду днів дотримуються багатьох додаткових настанов. Річ у тім, що від напруженої розумової діяльності слабне їхня життєва снага й мозок їхній не витворює сили, бо вони постійно заглиблені в якісь роздуми і через те приводять на світ хирляве потомство. Цьому солярії намагаються рішуче зарадити, отже, тих мудреців зводять з жінками жвавими, діяльними і гарними. А чоловіків невгамовних, метких, рухливих і запальних — з жінками повними і лагідної вдачі. Твердять також, що досконалої будови тіла, яка сприяє схильності людей до чеснот, не можна досягнути в штучний спосіб — вправами, і гадають, що порочні від природи люди працюють добре лише із страху перед законом чи перед богом, а як немає цього страху, то вони або тайкома, або явно завдають шкоди державі. Тому-то всю увагу, кажуть, треба присвятити дітонародженню й цінувати природні якості батьків, а не посаг чи оманливу знатність походження.
Якщо якась жінка не завагітніє від одного чоловіка, її зводять з іншим. Якщо ж і тепер вона виявляється безплідною, її віддають у загальне користування, зате позбавляють тих почестей, якими вшановують матрон у раді, що відає справами продовження роду. Це правило впроваджено для того, щоб жінки не протидіяли вагітності заради розпусти. А ті, що зачали, звільняються від будь-якої фізичної праці на строк до п’ятнадцяти днів. Відтак вони беруться за легку роботу, щоб зміцнити плід і відкрити для нього приплив живлення, далі, поступово переходячи щораз до важчих робіт, набираються сили, їжу їм дозволяється споживати тільки приписану лікарями, корисну для них. Після пологів матері самі годують немовлят і виховують їх у громадських будинках, призначених для цієї мети; годують їх груддю протягом двох років і довше, залежно від вказівок Фізика. Вигодувана грудьми матері дитина переходить під опіку начальниць, якщо це дівчинка, і начальників, якщо це хлопчик. Тоді разом з іншими дітьми вони, немов граючись, вивчають азбуку, розглядають картини, бігають, прогулюються й борються; вчать історію та мови за допомогою малюнків. Носять гарний барвистий одяг. Після шести років діти приступають до вивчення природничих наук, згодом знайомляться з іншими предметами, відповідно до рішення керівництва, потім — з ремеслом. Дітей, котрі недосить здібні, відправляють на село, але тих із них, котрі зарекомендують себе добре, повертають до міста. Все ж здебільшого ровесники мають однакові здібності, а також вдачу і зовнішній вигляд, тому що народилися під тим самим сузір’ям. Звідси і походить непорушна й велика згода в суспільстві, а громадянам властиві взаємна любов і готовність прийти на допомогу одне одному.
Імена в них вибираються не довільно а даються Метафізиком на підставі очевидних прикмет кожного громадянина, як це було у звичаї в стародавніх римлян. Тим-то один називається «Гарний», інший — «Носаль», ще інший — «Товстоногий», цей — «Суворий», той — «Худий» і так далі. А якщо хтось відзначиться своєю майстерністю або вславиться якимсь видатним подвигом на війні чи в мирний час, то він одержує додаткове ім’я, залежно від того, чим уславився, наприклад: «Великий Живописець», «Золотий», «Досконалий», «Спритний», «Хоробрий», «Мудрий», «Великий, або Неперевершений Переможець»; від назви переможеного ворога, як-от: «Африканський», «Азіатський», «Тосканський»; або якщо хтось переміг Манфреда чи Тортелія, то його звуть: «Манфредій», «Тортелій» тощо. Імена ці присвоюють високі урядовці під схвальні оплески і звуки музики, дуже часто нагороджуючи того, хто відзначився, вінком, відповідно до подвигу чи майстерності. Бо золото й срібло в них ціняться тільки як матеріал для виготовлення посуду або прикрас, які становлять громадське добро.
Скажи-но, будь ласка, чи не притаманна їм заздрість і чи не боляче тому, кого не вибрали начальником чи на якусь іншу посаду, якої він домагався?
Аніскілечки. Річ у тому, що в кожного є все, що йому потрібно, навіть утіх йому не бракує. Дітородіння вони розглядають як священну справу, яка має на меті добро держави, а не особисте добро окремих осіб. Через те вважають, що в цьому ділі слід беззастережно коритися властям. Наші докази на користь того, що людині природно мати власну дружину, дім і дітей, бо вона хоче знати і виховувати своє потомство, вони спростовують, доводячи, що дітородіння має на меті збереження роду людського, як твердить святий Фома, а не однієї особи. Отже, розмноження має на меті добро суспільства, а інтереси окремих осіб лише остільки, оскільки вони є членами суспільства. Зваживши, що приватні особи звичайно не дбають про гарне потомство і погано виховують своїх дітей, від чого суспільству буває велика шкода, священний обов’язок відповідати за цю справу — як головну передумову процвітання держави — солярії довіряють представникам влади. Тим-то майбутні батьки і матері добираються з найкращими природними даними, згідно з засадами філософії. На думку Платона, добір цей повинен проводитися шляхом жеребкування, щоб ті, кого не допускають до гарних жінок, в нападі заздрощів і гніву не повстали проти влади. Він вважає також, що чоловіків, нездатних запліднювати вродливих жінок, власті повинні хитро обманювати при жеребкуванні, так, щоб їм завжди діставались визначені жінки, а не ті, яких вони самі бажають.
Але в соляріїв відпадає необхідність вдаватись до такого роду хитрощів, щоб бридким чоловікам діставались негарні жінки, з тої простої причини, що в них взагалі немає негарних. Річ у тім, що завдяки здоровій праці у жінок шкіра набуває гарного кольору, їхнє тіло міцнішає, вони стають ставними і жвавими; вродлива жінка для них це передусім жінка бадьора й струнка. Тому страта чекає на ту жінку, яка зважилася б підмальовувати обличчя, щоб надати собі штучної вроди, або носити взуття на високих підборах, щоб здаватись вищою на зріст, або вдягати на себе плаття з довгим шлейфом, щоб сховати потворні ноги. Навіть якби яка надумалася таке зробити, то в неї не було б для цього можливості. Бо хто дав би їй засоби для такої забаганки? На їхню думку, такого роду зловживання постають у нас внаслідок неробства й лінощів, ось чому наші жінки втрачають гарний колір шкіри, бліднуть, в’януть і миршавіють. Через те вони змушені фарбуватись, носити високе взуття, намагаються подобатись не міцною будовою тіла, а розніженою тендітністю. Так вони гублять природні дані, підриваючи заодно здоров’я своє власне і свого потомства.
Далі, коли хтось запалає пристрасним коханням до якоїсь жінки, то закоханим дозволяють розмовляти між собою, жартувати, дарувати одне одному вінки з квітів чи листя, присвячувати вірші. Але якщо їхні взаємини можуть зашкодити потомству, то статеві зносини їм не дозволяються, хіба що тоді, коли жінка вагітна (це чоловікам особливо на руку) чи безплідна. Зрештою, кохання в них виявляється радше в дружбі, аніж у чуттєвій хтивості.
Предметам домашнього вжитку і харчам вони не надають особливого значення, тому що кожний одержує все необхідне, однак цінуються ці речі лише тоді, коли стають почесною нагородою. Бо на свята держава нагороджує героїв і героїнь — як правило, під час бенкетів — або гарними вінками, або смачними стравами, чи ошатним одягом.
Удень і в межах міста всі носять білий одяг, а вночі й за містом вдягають одяг червоного кольору, з вовни або шовку. До чорного кольору вони відчувають відразу, немов до нечисті, тому і недолюблюють японців, яким до вподоби темний колір.
Найгіршою вадою в них вважається пиха, і до зарозумілих людей вони ставляться з глибоким презирством, через те прислуговування за столом, роботу на кухні, доглядання хворих та інші подібні обов’язки не вважають приниженням. Будь-який вид праці називають наукою. Твердять, що ногам ходити, задові випорожнюватись так само почесно, як очам дивитись на світ і язику говорити; адже очам належить виділяти сльози, язикові — слину; так само справа стоїть з випорожнюванням. Тим-то кожний справно виконує все, що йому доручають, як найпочеснішу роботу.
Немає в них рабів, які розкладають мораль, бо солярії самі задовольняють свої потреби і навіть з лишком. У нас, на жаль, не так: у Неаполі, приміром, живе сімдесят тисяч душ, а з них працює ледве десять чи п’ятнадцять тисяч, причому від непосильної і безнастанної праці вони гибіють і вироджуються. А решта, тобто дармоїди, хиріють від неробства, жадоби наживи, тілесних недуг, розпусти, лихварства та інших вад; до того ж ці нероби псують і розбещують безліч людей, тримаючи їх у кабалі, нужді й раболіпстві, заражаючи їх власними пороками. А це завдає непоправної шкоди і суспільству взагалі, і суспільно корисним справам. Хліборобством, військовою справою, мистецтвом і ремеслом займається у нас жменька людей і то абияк та з великою нехіттю.
Тим часом у Місті Сонця, де обов’язки, мистецтва, ремесла й роботи розподілені між усіма, кожному випадає працювати не більше чотирьох годин денно; решту часу громадяни можуть присвятити цікавим науковим дослідженням, диспутам, читати, писати, прогулюватися — тобто розвивати свій розум і тіло, і все це вони роблять залюбки. Не дозволені тут ігри, в які грають сидячи, як-от: гра в кості, крем’яхи, шахи тощо. Зате вони охоче грають у м’яча, гилку, обруч, борються, метають спис, стріляють з лука, аркебузи тощо.
Вони твердять також, що злидні призводять до душевної ницості, підступності, лукавства, роблять з людини злодія, запроданця, покидька, брехуна, клятвопорушника і т. д.; багатство ж породжує пиху, зарозумілість, неуцтво, від нього люди стають облудниками, ошуканцями, зрадниками, грубіянами, себелюбцями і т. д. Лише усуспільнення власності робить усіх водночас багатими і заодно бідними; багатими — тому що вони все мають, бідними — тому що в них немає ніякої власності. Внаслідок цього не вони служать речам, а речі їм. З уваги на це вони славлять благочестивих християн, особливо ж звеличують життя апостолів.
Усе це, на мою думку, виглядає прекрасно й розумно, але спільність жінок — надто складна справа. Щоправда, св. Климент Римський каже, що жінки, відповідно до вчення апостолів, повинні бути спільними, і хвалить Платона та Сократа, які те саме проповідували. Але Глоса тлумачить цю спільність жінок як слугування всім, а не в розумінні спільного ліжка. Та й Тертулліан погоджується з Глосою, доводячи, що в перших християн усе було спільне, за винятком жінок, які тільки в справі слугування були спільними.
Я особисто не дуже знаюсь на тому. Тільки зумів помітити, що у соляріїв існує спільність жінок і в справі слугування, і щодо ліжка. Але так буває не завжди і не так, як у тварин, котрі кидаються на першу-ліпшу самку. Бо в соляріїв спільність жінок служить лише для продовження роду, і то в певному порядку, про що я вже згадував. Гадаю, однак, що вони можуть стосовно цього помилятися. Самі вони, щоправда, на свій захист посилаються на думку Сократа, Катона, Платона і св. Климента, хоч, як ти твердиш, неправильно її розуміють. Кажуть, що св. Августин палко схвалював общину, але не спільність подружнього ліжка, тому що це єресь миколаїтів. Наша церква мириться з приватною власністю не стільки для того, щоб домогтися більшого добра, як для того, щоб уникнути більшого зла. Можливо, однак, що солярії коли-небудь облишать цей звичай, бо в підпорядкованих їм містах спільною є тільки власність, а ні в якому разі не жінки, окрім того, що вони слугують усім і спільно ремісникують. Щоправда, солярії пояснюють таке становище відсталістю людей, які, мовляв, недостатньо обізнані з філософією. Проте вони посилають своїх громадян вивчати звичаї інших народів і завжди засвоюють усе, що в них найкраще. Безперечно, спосіб життя соляріїв сприяє тому, що жінки оволодівають військовою справою й ремеслами. Приглянувшись до цих жінок, я погоджуюся з Платоном; докази нашого Каєтана не дуже мене переконують, а Арістотелеві — зовсім не переконливі.
Що в них досконале і гідне наслідування, це те, що ніяка тілесна вада не дає підстави до ледарювання. Виняток становить лише похилий вік, але навіть літніх людей запрошують на наради. Хто кульгавий, той стоїть на варті, тому що має зір і може пильнувати; сліпі чешуть руками вовну, скубуть пух для перин і подушок; ті, хто не має ні очей, ні рук, приносять користь суспільству своїм слухом, голосом і т. д. Зрештою, якщо хтось володіє хоч одною рукою, одержує доступну йому роботу на селі. Таким людям дають добре утримання: вони виконують також обов’язки спостерігачів, повідомляючи державу про все, що дізнаються.
Розкажи тепер, будь ласка, про військову справу, а також про мистецтва й ремесла, про науку і, нарешті, про їхню релігію.
Силі — одному з трьох співправителів, підпорядковані: начальники озброєння, артилерії, кінноти, піхоти, інженерної справи, воєнної науки та інші. Цим начальникам підлягають у свою чергу інші керівники і численні знавці різних галузей військової справи. Крім того, Сила відає атлетами, які ведуть військові навчання з усіма громадянами. Ці атлети, люди зрілого віку,— досвідчені вчителі: вони навчають володіти зброєю хлопців, яким виповнилось дванадцять років і які вже раніше набули навичок у боротьбі, бігу, метанні каменів тощо під наглядом нижчих наставників. Далі молодь набуває вміння битися з ворогом, оборонятися проти кінноти і слонів, володіти мечем, списом, луком, пращею, їздити верхи, нападати, відступати, зберігати військовий стрій, допомагати товаришам по зброї, запобігати нападу ворогів і перемагати їх. Жінки також здобувають військові знання під керівництвом своїх наставників і наставниць, щоб у разі необхідності могли допомагати чоловікам у бою на підступах до міста або боронити його мури, коли ворог зненацька спробує взяти його приступом. За зразок солярійському жіноцтву править доблесть спартанок і амазонок.
Завдяки вправам солярії вміють влучно стріляти з аркебузи, відливати кулі із свинцю, метати камені з мурів, відбивати ворожі напади і відвикають від будь-якого страху ще й тому, що за боягузтво у них суворо карають. Смерті вони зовсім не бояться, бо всі, як один, вірять у безсмертя душі і вважають, що душі, залишаючи тіло, приєднуються до духів добрих або злих, залежно від заслуг чи гріхів під час життя на землі. Хоч своїми поглядами вони нагадують брахманів і піфагорійців, але не визнають переселення душ, за винятком поодиноких випадків та за особливим велінням божим. Вони жорстоко карають ворогів держави і релігії, як негідних будь-якої поблажливості. Через кожних два місяці влаштовують огляд війська, а щоденно проводять військові навчання або в межах міста, або верхи на конях у полі. Не обходиться й без лекцій з військової справи; великого значення вони надають читанню історій Мойсея, Ісуса Навіна, Давида, Маккавеїв, Цезаря, Александра, Сціпіона, Ганнібала та інших полководців, потім кожний висловлює свою думку, хто з цих воєначальників учинив де гарно, а де погано, де корисно, а де недостойно, на закінчення наставник відповідає на запитання і підсумовує обговорення.
Якщо їм так добре живеться, то з ким же вони ведуть війни і заради чого?
Якби навіть відпала потреба воювати, вони не припинили б займатися військовим навчанням і мисливством, Щоб не розніжитись і не дати себе заскочити зненацька. Зрештою, на цьому острові є ще чотири царства, які дуже заздрять їхньому добробуту, правителів хвилює, що населення хотіло б жити за образом і подобою соляріїв і воліло б краще підкорятись їм, аніж владі своїх царів. Через те сусідні держави часто починають війни проти соляріїв під тим приводом, що буцімто ті привласнили собі їхні землі й живуть безбожно, не будучи ідолопоклонниками і не визнаючи забобонів язичників та стародавніх брахманів. Нападають на них як на бунтівників також індійці, яким солярії раніше підкорялись, і тапробанці, під зверхністю яких спочатку перебували.
Все ж перемога завжди залишається на боці соляріїв. Якщо вони стають жертвою вторгнення, якщо їхніх громадян образять чи пограбують або коли їхні союзники потраплять у халепу чи інші, гноблені самодержцями, міста попросять допомоги в боротьбі за визволення, солярії негайно скликають нараду. Насамперед навколішки моляться богу, щоб надихнув їх на щонайкраще рішення, потім всебічно розглядають обставини справи і тільки тоді оголошують війну. Спочатку виряджають до ворогів священика, якого звуть посередником; той вимагає повернути награбоване добро або припинити утиск союзників чи покласти край тиранії. У разі відмови він оголошує війну, звертаючись до бога помсти Саваофа з благанням наслати погибель на тих, хто відстоює несправедливу справу. Якщо ворог затягує відповідь, священик дає час для роздумів; коли має справу з царем — одну годину, коли з республікою — три години. Все це робиться для того, щоб запобігти підступу. Ось так починають вони війну проти зухвалих порушників природного права й релігії.