В 1626 р. його випустили на волю, але невдовзі знову ув’язнили. Після остаточного помилування, за розпорядженням папи римського Урбана VIII, закоханого в астрологію, Кампанеллу перевели до Рима, бо папа хотів мати напохваті авторитетного знавця цієї «науки», що відвертав би від нього «лиховісний вплив астральний». Кампанелла, як чимало видатних людей того часу, вірив, що рух небесних світил впливає на земні події й людські долі. Більше того, навіть писав на цю тему, зокрема дав волю своїм астрономічно-астрологічним знанням у «Місті Сонця». Вирішальну роль у звільненні Кампанелли з в’язниці відіграла його стаття «Про те, як уникнути долі, пророкованої зірками». Хоч католицька церква офіційно не визнавала астрології, все ж деякі римські первосвященики, як Павло V, Урбан VIII та інші, а також окремі церковні діячі, як кардинал Рішельє, свято вірили в неї і в приватному житті зверталися до порад астрологів. Та добрі стосунки з папою швидко зіпсувалися. Ортодоксальні кола Ватікану вже вкотре почали переслідувати Кампанеллу. Не до вподоби припав їм і його сміливий виступ на захист Галілея під час процесу, затіяного церквою в 1632 р. Крім того, віце-король Неаполя звинуватив Кампанеллу в новій змові проти іспанської влади й вимагав його видачі. Кампанелла, рятуючись від переслідувань, покинув у 1634 р. Італію і знайшов гостинний притулок у Франції, яка в той час ворогувала з Іспанією. Тут він видав ряд творів і прожив останні роки свого життя. Помер Кампанелла 21 травня 1639 року в Парижі.
Кампанелла був високоосвіченою людиною, визначним ученим свого часу з надзвичайно широким колом наукових зацікавлень. З-під його пера вийшли твори з філософії, теології, фізики, медицини, економіки, політики, військової справи, астрології. Переважна більшість їх написана у в’язниці, де Кампанелла провів 33 роки — найкращі роки свого життя. Творча спадщина мислителя, яка колись спричиняла стільки суперечок і дискусій, викликають лють у його ідейних противників, втратила а часом свою злободенність і залягла на полицях бібліотечних книгосховищ. Лише один-єдиний твір не побляк, зберіг свою привабливість, хоч від його виходу у світ минуло майже чотири століття. Це — «Місто Сонця». А не втратив цей твір своєї актуальності, бо відобразив мрію не лише самого автора, а й одвічну мрію всього людства про краще завтра, про безкласове суспільство, де люди жили б у злагоді, як рівні серед рівних, де праця, а не аристократичне походження, була б мірилом цінності людини.
«Місто Сонця» — це літературна утопія, що є моделлю суспільства, побудованого на наукових засадах. У творі розповідається про те, як вихідці з Індії, залишивши батьківщину, оселилися на острові Тапробані й заснували там місто-державу, де постановили «вести філософський спосіб життя общиною». Солярії, тобто жителі «Міста Сонця», живуть, не знаючи класових відмінностей і приватної власності, що породжує майнову нерівність і соціальну нерівноправність.
Демократизм управління державою, рівність усіх громадян як у політичному, так і в економічному відношенні, загальнообов’язкова трудова повинність, колективна праця як джерело радості, свідоме ставлення до праці всіх громадян, усуспільнення засобів виробництва, чотиригодинний робочий день, полегшений технічними винаходами, розподіл матеріальних благ за потребами, можливість після фізичної праці присвятити себе інтелектуальним заняттям і культурним розвагам, доступність освіти для кожного, громадське виховання дітей, тісний зв’язок навчання з виробництвом, вибір професії за здібностями й покликанням, обов’язковий для всіх режим дня — такі головні риси суспільного життя соляріїв. Соціально-політичні погляди Кампанелли вражають подекуди наївністю й помилковістю. Це — і передача керівництва державою групі мудреців-священиків, ліквідація родинного життя внаслідок спільності жінок, позбавлення батьків змоги виховувати дітей, нехтування особистими симпатіями в шлюбних стосунках, визнання впливу астрології на життя окремих людей і суспільства в цілому, утиск особистості державою і таке інше...
Втім, «Місто Сонця» не було примхою уяви мислителя, який хотів розважити себе під час перебування у в’язниці: мрію про сонячну державу, де людям жилося б вільно й щасливо, Кампанелла плекав ще задовго до ув’язнення. Тавруючи суспільно-політичні порядки, що існували тоді в Італії, він протиставляє їм ідеальний соціальний і політичний лад «Міста Сонця». У творі відображено прагнення народних мас до рівноправності, справедливого розподілу матеріальних благ, миру, задоволення духовних запитів. «Місто Сонця» демократичною спрямованістю було співзвучне з настроями й мріями широких верств трудящого населення Італії — соціальних низів міста й села. Тогочасне соціально-економічне становище Італії стисло і влучно охарактеризував радянський вчений-історик, академік В. П. Волгін, пов’язавши з ним виникнення твору Кампанелли:
«Становище плебейських мас, які раніше знаходили собі заробіток у мануфактурі або в роботі на скупника-торговця, на рубежі XVI і XVII століть було неймовірно тяжким. У жодній країні того часу не було такого жебрацтва й розбійництва, як в Італії. Тому нас не повинна дивувати поява саме в Італії твору, який виражав протест проти нестерпних суспільних порядків, протиставляв їм лад, що грунтується на інших соціальних принципах, захищав інтереси пригнічених».
Кампанелла, як виходець із соціальних низів, чудово знав, у яких злиднях животіє сільська й міська біднота, якою ціною живе в розкоші соціальна верхівка — паразитична верства суспільства. На прикладі Неаполя він наочно показує в «Місті Сонця» жахливу несправедливість соціально-економічного укладу великих міст Італії, паразитизм аристократії.
Кампанелла назвав вимріяну ним ідеальну державу «Містом Сонця» тому, що із словами «сонце», «сонячний» асоціювалось у нього, як і в усіх людей, найкраще, прекрасне, досконале, світле. Можливо, вибором назви Кампанелла завдячує античному джерелу. Так, грецький історик Діодор Сіцілійський (І ст. до н. е.) у своїй «Історичній бібліотеці» (кн. II, розд. 55—60) подає скорочено зміст фантастично-пригодницького твору якогось Ямбула. Цей Ямбул, вирушивши на кораблі в торгову подорож, прибуває на казковий сонячний острів, що лежить десь біля екватора. Острову властивий м’який клімат, земля рясно родить цілий рік, жителі — люди ставні, здорові, освічені — живуть щасливо, колективно обробляючи землю, не знаючи ні воєн, ні злиднів, вони — довгожителі завдяки скромному й розміреному способові життя — поклоняються склепінню небес і небесним світилам, зокрема Сонцю. Твір Діодора Сіцілійського міг Кампанелла прочитати в перекладі латинською мовою, виданому Поджо Браччоліні в 1472 р.
Відчутно позначився, на думку вчених, на проекті досконалого суспільства Кампанелли вплив «Держави» — твору грецького філософа Платона. Насамперед впадає в око схоже зображення в обох творах шлюбних взаємин, спільності жінок, суворо регламентованого побуту, передачі правління державою в руки вибраній групі мудреців, але з тією різницею, що панівна верхівка в Кампанелли не становить замкнутої окремої касти. Головна ж різниця між «Державою» Платона й «Містом Сонця» Кампанелли полягав в тому, що в Платона відсутня ідея соціальної рівності, яка пронизує твір італійця і взагалі в основною рисою всієї утопічно-соціалістичної літератури, починаючи від Т. Мора.
«Місто Сонця» Кампанелла написав у 1602 р. в неаполітанській в’язниці спочатку рідною, італійською мовою. Писав він жахливим почерком, бо покалічені пальці насилу тримали перо. Окремі аркушики з великим ризиком передавав з в’язниці знайомим, які переписували їх у багатьох примірниках. Автограф італійського рукопису, на жаль, не зберігся. До наших днів дійшло одинадцять списків італійського тексту, виконаних на самому початку XVII ст. Потім, 1613 року, сам Кампанелла переклав італійський текст латинською мовою, що була в той час міжнародною. Саме цей латинський текст твору вийшов у світ через десять років у Франкфурті-на-Майні. Причому видано було його не самостійною книжкою, а як додаток до об’ємної «Реальної філософії» — філософського трактату, в якому висвітлювались різні теми: природа речей, мораль людей, політика й економіка. Саме до політики — третьої частини цього трактату — він і був доданий під заголовком «Брата Фоми Кампанелли Доповнення до Політики. Місто Сонця. Ідея філософської республіки». Такий заголовок стояв на титульному аркуші, а на першій сторінці самого тексту був надрукований трохи інший: «Місто Сонця, або Про ідею республіки. Поетичний діалог». Видання це здійснив друг автора, визначний юрист Товій Адамі. Через чотирнадцять років уже сам Кампанелла, перевидаючи «Реальну філософію» в Парижі, перевидав водночас і «Місто Сонця». Трете видання цього твору було посмертним: вийшло воно в Утрехті (Голландія) в 1643 р.
«Місто Сонця» Кампанелли — одне з найяскравіших, найзріліших творінь ренесансної філософсько-політичної думки і за своїми реформаторськими тенденціями не поступається перед «Утопією». Т. Кампанелла так само, як і Т. Мор, намалював картину уявної сонячної держави, вірячи, що нащадки створять собі за її взірцем реальну державу. Своїм твором італійський мислитель по праву посідає почесне місце в розвитку передових суспільних вчень, виступає як один з перших провісників комунізму. Вчення Кампанелли, ясна річ, не є вченням наукового комунізму, бо мислитель не володів ні матеріалістичним світоглядом, ні знанням законів історичного розвитку.
Високо цінували Кампанеллу основоположники наукового комунізму. К. Маркс зараховував його до тих мислителів, які «стали розглядати державу людськими очима і виводять її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології». Ф. Енгельс, який у 1878 р. в праці «Розвиток соціалізму від утопії до науки» встановив поділ соціалізму на утопічний і науковий, щоправда, не називає і не оцінює «Місто Сонця» і «Утопію», але безперечно мав їх на увазі, коли пише, що утопічні зображення ідеального суспільного ладу в XVI і XVII століттях являють собою теоретичні виступи «того класу, який був більш-менш розвинутим попередником сучасного пролетаріату», і коли пише, що його радують «зародки геніальних ідей і геніальні думки, які прориваються на кожному кроці крізь фантастичний покрив і яких не бачать філістери».
Про зацікавлення В. І. Леніна Кампанеллою свідчить те, що в його особистій бібліотеці були «Місто Сонця» в російському перекладі А. Г. Генкеля і книжка Лафарга, присвячена його творцеві. А. В. Луначарський у статті «Ленін про монументальну пропаганду» згадує, що під час його розмови з В. І. Леніним про монументальну пропаганду творець Радянської держави звернув увагу на велике наочне і виховне значення фресок, якими були оздоблені мури «Міста Сонця».
Безстрашному оборонцеві прав людини присвятив натхненний свій вірш Борис Олійник:
Твір Кампанелли перекладений багатьма європейськими мовами. Російською він перекладався кілька разів. Найдосконаліший з них вийшов у 1934 р., здійснив його Ф. О. Петровський, який подарував радянському читачеві не одну пам’ятку римської літератури, зокрема незрівнянний переклад поеми Лукреція «Про природу речей», епіграми Марціала та інші. Йому ж належать коментарі, в яких висвітлено життєвий і творчий шлях Кампанелли, а також грунтовні примітки до «Міста Сонця».
Нинішній переклад «Міста Сонця» українською мовою — перший в українській літературі. Твір перекладено за його першим виданням 1623 року в Франкфурті-на-Майні.
Будь ласка, розкажи, що ти бачив цікавого, мандруючи морями, і яких тобі довелося зазнати пригод.
Я вже розповідав тобі, як, об’їхавши навколо світу, наш корабель прибув насамкінець на Тапробану, що лежить на самому екваторі. Там мене висадили на берег. Боячись попасти в руки дикунів, я довгенько ховався у лісі. Та, зрештою, мені довелося вийти зі своєї схованки, і я опинився на розлогій рівнині.
І що ж було далі?
Тут мене перестрів великий загін озброєних чоловіків і жінок. Багато з них знали нашу мову. Вони повели мене в Місто Сонця.
А що це за місто: як воно збудоване і який у ньому державний устрій?
Серед рівнини височить пагорб, на якому стоїть саме місто. А передмістя розкинулися біля його підніжжя. Діаметр пагорба становить дві милі з лишком, окружність — сім миль. А що місто розташоване на схилах, то його площа насправді більша, ніж якби воно лежало на рівнині. Місто складається з семи великих поясів, або кілець, які мають назви семи планет. З одного пояса до іншого можна пройти однією з чотирьох брукованих вулиць крізь чотири брами, звернені на чотири сторони світу. Отже, місто побудоване так, що якби хтось приступом оволодів першим поясом, то другий йому довелось би брати з подвоєною витратою сил, а третій — з іще більшою, тобто щоразу треба було б подвоювати зусилля й засоби. Виходить, якби хто-небудь задумав підкорити це місто, мусив би брати його сім разів. Тим часом, на мою думку, неможливо здобути навіть один перший пояс, бо на підступах до нього споруджено велетенський земляний оборонний вал з кількома бастіонами, вежами, бомбардамий ровами.
Увійшовши в місто північною брамою (вона окута залізом, але може легко підніматись і опускатись, а також щільно замикатися завдяки майстерно викуваним засувам, що заходять у глибокі заглибини одвірків), я побачив між першим і другим поясами рівний майданчик завширшки сімдесят кроків. Далі було видно великі будинки, сполучені з зовнішнім муром другого пояса в такий спосіб, що, можна сказати, становили з ним одне ціле. Вздовж тих будинків до половини їхньої висоти тяглися аркади, а на них — галереї для прогулянок, підперті гарними могутніми колонами, які оперізували аркади і утворювали щось на зразок перистилів чи монастирських хідників. Кожний будинок мав вхід лише з внутрішнього, увігнутого, боку муру; у приміщення першого поверху люди могли заходити прямо з вулиці, а на вищі поверхи треба було підніматися мармуровими сходами, що ведуть у внутрішні коридори з дверима до кімнат, вікна яких виходять як на зовнішній бік будинку, так і на внутрішній. Кімнати відгороджені одна від одної тонкими стінами. Опукла зовнішня стіна — завтовшки вісім п’ядей, увігнута — три; товщина міжкімнатних перегородок становить від однієї до півтори п’ядей.
Другий проміжок між поясами на три кроки вужчий від попереднього; за ним видно перший, зовнішній мур наступного пояса, з аркадами і галереями, а з внутрішнього боку тягнеться другий мур, з такими ж аркадами і галереями на колонах. Стіна над галереями, куди виходять двері верхніх помешкань, прикрашена чудовим розписом. Отак, проминувши всі проміжки й подвійні мури, складовою частиною яких є й будинки з зовнішніми галереями на колонах, дістаєшся нарешті до останнього проміжку, йдучи весь час по рівному грунту. А от минаючи подвійні брами, одну в зовнішньому, другу у внутрішньому мурі, треба підніматися по східцях, побудованих так, що ступати по них зовсім легко, бо вони йдуть навскіс і здіймаються непомітно. Вершина гори являє собою просторий майдан, на якому височить храм, справжній взірець будівельного мистецтва.
Дуже прошу тебе, розкажи про цей храм.
Передусім вражає досконалість його круглої форми. Храм не обведений муром, але спирається на могутні прекрасні колони. На величезний купол, зведений з дивовижною майстерністю, насаджений посередині, в самому зеніті, малий купол з отвором над самим вівтарем. Цей єдиний, оточений колонами вівтар стоїть у центрі храму, що має в окружності понад триста п’ятдесят кроків. Зовні на капітелі колон спираються арки, висунуті вперед кроків на вісім і підперті другим рядом колон, що стоять на грубому і міцному парапеті заввишки в три лікті. Між ним і першим рядом колон ідуть нижні галереї, вимощені чудовою мозаїкою. На увігнутому боці парапету, розділеного багатьма широкими проходами, стоять кам’яні лави, а між внутрішніми колонами, що підтримують храм, є чимало гарних переносних крісел. На вівтарі — два великі глобуси; на одному зображено небосхил, на другому — землю. На склепінні великого купола відтворено всі зірки від першої до шостої величини, подано їхні назви і в трьох віршованих рядках пояснено, який вплив на земні справи має кожна з них. Позначено там і полюси, а також великі й малі кола, розміщені перпендикулярно до горизонту, але не до кінця, бо заважає підлога; проте їхнє продовження можна простежити по колах, накреслених на глобусах вівтаря. Підлога храму сяє дорогоцінними каменями. Зі стелі звисає сім золотих світильників, що мають назви семи планет і палахкотять вічним вогнем. Навколо малого купола над храмом — кілька невеликих затишних келій, а за відкритим переходом над галереями, або аркадами, внутрішніх і зовнішніх колон є чимало просторих і гарних келій, де живуть священики та ченці — усього, мабуть, сорок дев’ять чоловік. Над малим куполом прилаштовано флюгер, що показує напрямок вітрів, яких розрізняють тут аж тридцять шість. Знають тут також, яку погоду на рік віщує кожен із них, які будуть зміни на суші й на морі, але тільки стосовно клімату. Там же, під флюгером, зберігається списаний золотими літерами сувій.
Прошу тебе, сміливий мандрівнику, розкажи докладно, як там правлять державою. Мені дуже цікаво це знати.
Головою держави в них є священик, який називається їхньою мовою «Сонце», що по-нашому означало б «Метафізик». Він має найвищу владу як у світських, так і духовних справах; в усіх спірних питаннях йому належить остаточне вирішення. Його помічниками є три співправителі: Пон, Сін і Мор, що нашою мовою означає: Сила, Мудрість і Любов.
Сила відає питаннями війни та миpy, військової справи, він — верховний командувач на війні, але і в цьому відношенні не стоїть вище за Сонце. Йому підлягають воєначальники і солдати, він керує облогою міст, дбає про озброєння, укріплення, військові машини, відає зброярнями та ремісниками, які в них працюють.
Влада Мудрості
У віданні мудрості — вільні мистецтва й ремесла, розмаїті науки, відповідні службовці, вчені і учбові заклади. Йому підлягає стільки службовців, скільки є наук. До них належать: Астроном, Космограф, Геометр, Історіограф, Поет, Логік, Ритор, Граматик, Медик, Фізик, Політик і Мораліст. Є в них книга під назвою «Мудрість», де міститься стислий і доступний виклад усіх наук. Її читають народові згідно звичаю піфагорійців.
За розпорядженням Мудрості, мури цілого міста, внутрішні й зовнішні, нижні й верхні, оздоблені чудовим розписом, де напрочуд виразно зображено всі науки. На зовнішніх стінах храму зображено зорі; під кожною з них у трьох віршованих рядках подаються відомості про її величину, силу та рух. Ці зорі можна побачити і на завісах храму, які опускаються кожний раз, коли священик промовляє до народу. Завдяки цьому його голос не губиться, а виразно доходить до слухачів.
На внутрішньому боці муру першого пояса впадає у вічі величезна кількість геометричних фігур. Такої кількості фігур не знали ні Архімед, ні Евклід. Накреслено їх у відповідній до висоти муру пропорції, і кожну супроводить стисле віршоване пояснення; можна там прочитати визначення, теореми тощо. На зовнішньому, опуклому боці муру розміщено величезне зображення всієї землі; поруч виділяються докладні карти поодиноких країн. Тут стислою прозою описано звичаї, закони, вдачу, походження й чисельність їхнього населення. Над алфавітом Міста Сонця накреслено також алфавіти, вживані у згаданих країнах.
На внутрішньому боці муру другого пояса, тобто другого ряду будинків, поміщено не лише зображення розмаїтих дорогоцінних і звичайних каменів, мінералів та металів, а й справжні зразки з доданими до них дворядковими поясненнями. На зовнішній частині муру зображено моря, річки, озера й джерела всього світу, а також вина, олії та різні рідини з поясненням їхнього походження, якості й призначення, а на виступах муру встановлено посудини, де зберігаються для лікування розмаїтих захворювань рідини, вік яких від сотні до трьохсот літ. А ще там змальовано також град, сніг, блискавки і взагалі всі атмосферні явища з відповідним віршованим описом.
На внутрішньому боці муру третього пояса намальовані всі види дерев і трав. Деякі з них ростуть там у горщиках на виступах стіни. В поясненнях до них указано їхню батьківщину, силу і властивості, зазначено, в чому полягає їхня схожість з небесними явищами, металами, частинами людського тіла, морським світом, яке їхнє застосування в медицині тощо. На зовнішньому боці муру відтворені всі породи риб — річкових, озерних і морських, описано їхні звички, особливості, способи розмноження, життя, розведення, користь кожної для світу і нас, а також їхню схожість з предметами небесними і земними, природними і утвореними в штучний спосіб. Я був дуже вражений, коли побачив рибу-єпископа, рибу-ланцюг, -панцир, -цвях, -зірку, -чоловічий член, які точно відповідали своїм виглядом предметам, що існують у нас. Можна там побачити і морських їжаків, скойок, устриць і т. д.— одне слово, все, що у водному царстві заслуговує уваги, зображено там на чудових малюнках з супровідними письмовими поясненнями.
На внутрішньому боці муру четвертого пояса зображено всілякі породи птахів, їхні властивості, величину, звички, колір оперення, спосіб життя тощо. І Фенікса там вважають птахом, що дійсно існує. На зовнішньому боці цього ж муру можна побачити всі види плазунів, а саме: змій, драконів, хробаків; і всі види комах: мух, комарів, гедзів, жуків тощо з описом їхніх умов життя, властивостей, отруйності, а також з поясненням, у який спосіб можна використати їхню отруту.
На внутрішньому боці муру п’ятого пояса містяться зображення вищих видів земних тварин, причому в неймовірній кількості. Ми не знаємо навіть тисячної частини відомих їм тварин! Тому що їх тут безліч і вони величезних розмірів, то намальовано їх і на зовнішньому боці муру. Скільки там самих тільки порід коней! А яка досконалість зображення, які доречні пояснення!
На внутрішньому боці муру шостого пояса зображено найрізноманітніші ремесла з відповідними знаряддями та їхнім застосуванням у різних народів; подані вони за порядком їхньої важливості у супроводі необхідних пояснень. Поруч зазначено, хто яке ремесло винайшов. На зовнішньому боці цього муру намальовані творці наук, винахідники зброї та законодавці. Бачив я там Мойсея, Озіріса, Юпітера, Меркурія, Лікурга, Помпілія, Піфагора, Замолксіса, Солона та багатьох інших. До речі, є тут зображення Магомета, якого вони, однак, мають за безглуздого і поганого законодавця. Зате на почесному місці я побачив постать Ісуса Христа й дванадцяти апостолів, яких тут вельми поважають і цінують. Бачив я Цезаря, Александра, Пірра, Ганнібала та інших видатних діячів, які уславились на війні і в мирний час, в першу чергу римлян; зображення їхні поміщені на нижній частині муру, під аркадами. Коли я, зачудований, почав розпитувати, звідкіля вони знають нашу історію, мені пояснили, що в них високо цінується знання всіх мов і вони повсякчасно виряджають до країн усього світу розвідників та посланців, доручаючи їм докладно вивчати звичаї, могутність, державний лад й історію того чи іншого народу, все, що в нього хороше і погане, а потім доповідати про це своєму урядові. Все це їх дуже цікавить. Дізнався я там і про те, що бомбарди і мистецтво друку винайшли набагато раніше від нас китайці. Пояснення до цих зображень дають дітям наставники; отож діти без великих зусиль, немов для забави, ще до десятирічного віку знайомляться в наочний спосіб з усіма науками.
Любов піклується передусім про дітородіння, стежить, щоб одруження чоловіків і жінок давало якнайдобірніше потомство. Вони кепкують з нас за те, що ми, попри велику дбайливість про поліпшення породи собак і коней, занедбуємо людський рід. В обов’язки цього правителя входить також піклування про виховання дітей, про лікування та виготовлення ліків, про сівбу та жнива, про збирання плодів, землеробство та скотарство, про засоби харчування, куховарство і взагалі про все, що стосується їжі, одягу і статевих зносин. Володареві Любові підпорядкована значна кількість наставників і наставниць, відповідальних за ці справи.
Метафізик керує державою через трьох названих співправителів; ніщо не діється без його відома. Отже, всі державні справи перебувають у віданні цих чотирьох осіб. Три співправителі одностайно погоджуються з думкою, яку висловить Метафізик.
А тепер поясни, будь ласка, їхній устрій — установи, посади, обов’язки, виховання, спосіб життя,— що це таке: республіка, монархія чи аристократія?
Народ цей прибув з Індії, втікаючи від навали монголів, що спустошили країну, а також від розбійників і гнобителів. На новому місці цей народ вирішив удатися до філософського способу життя на основі спільного володіння благами. І хоч спільність жінок не знайшла схвалення серед решти населення, у самому місті вона міцно утвердилась на тій підставі, що в них усе спільне. Розподіл усіх благ — у руках службовців, однак блага вважаються спільною власністю настільки, що ніхто тут не може собі нічого привласнити. Будь-яка власність, на погляд соляріїв, виникає й утверджується через те, що кожний з нас має власне житло, власну дружину і дітей. Звідси породжується себелюбство, бо, намагаючись здобути синові багатство й почесті та залишити йому в спадщину великий маєток, кожний з нас стає розкрадачем громадського добра. Багачеві й вельможі, звісно, нічого боятись, якщо ж людина слабка, бідна чи низького походження, то може стати скнарою, зрадником і облудником. Коли ж позбутися себелюбства, то залишиться тільки любов до громади.
Але в такому разі ніхто не захоче працювати, розраховуючи на те, що буде жити з праці інших; такий закид уже зробив Платонові Арістотель.
Я не маю звички сперечатися, та все ж запевняю тебе, що вони палають такою любов’ю до батьківщини, яку годі собі уявити. Ця любов у них дужча, ніж у римлян, що, як відомо з переказів, добровільно йшли на смерть за батьківщину; дужча вона тому, що солярії в більшій мірі зреклися приватної власності. Щодо мене, то я переконаний: якби наших ченців і кліриків не спокушала до гріха жадоба почестей, то й вони б не розпаскуджувалися, не прагнули власності, а більше дбали про добро своїх ближніх.