Пам'ятає комендант Трясогуз, як уперше переховувався він у дерезі, коли отаман Чорний до них навідався. Подряпався так, неначе з котами цілувавсь, березневими, спорзними. А Чорний зайшов був тоді до комендатури, — аж там портрети Маркса, Леніна та Шевченка висять. Позирнув люто, плюнув, зняв Тараса й поставив у кутку, лицем до стінки.
Забрав тоді Чорний мануфактуру, що були з міста на прозодежу прислали, і подавсь. Щасливо обійшлося: тільки одного міліціонера забив та руду Шевчиху зґвалтував. А може, й того не було, бо клята баба щось дуже рано після цього дитя привела. Чи не Кирило-писарчук, кажуть люди, з нею побандитував, а вже на Чорного звернули, щоб очі одвести старому Шевцеві.
Хто його знає, тільки Чорний за кілька місяців іще раз завітав на Підгаєцьку цукроварню. Знов довелося комендантові в рові пересиджувати. Знов батько-отаман у комендатуру зайшов і знов на стінці портрети Маркса, Леніна, а посередині Шевченка побачив. Пхекнув батько-отаман, хитонув докірливо головою й сумно промовив:
— І ти, Тарасе, в комунію втаскавсь!
Та й пішов цукор грабувати. Підвід двадцять вивіз.
А на третій раз інакше скоїлося. Перший прибіг на цукроварню середульший Шевчихин синок, що підпасичем ходив:
— Ой, матінко, бандити в гай на автомобілях приїхали. З рушницями, шаблями... В китицях...
Шевчиха, як була простоволоса, в комендатуру та в крик:
— Ой, рятуйте, знов Чорного лиха година принесла!
— Тю, дурна! Хіба бандити роз'їздять на автомобілях!?
Коли в гаю раз — постріл, вдруге — постріл...
Еге-ге! Та й справді біда... Директор із жінкою в льох, бухгальтер старший рачки-рачки та в гарбузиння, адміністрація вся хто куди, враз ушилася. Один комендант Трясогуз не здрейфив та до телефону в місто:
— Висилайте негайно військо. Бандити з панцерника цукроварню обстрілюють. Ой ряту...
...як гупне в гаю вибух, аж курява знялася й Трясогуз умить опинився в дерезі. Зібгався їжаком та й труситься, мов цуценя закинуте.
А в місті переполох. Воєнком на коня. В окружкомі паніка (де ж пак — усього сім верстов до Підгайчого), телефони дзеленчать, по вулицях верхівці скачуть, комсомольці збирають мітинг...
Нарешті, вирядили експедицію. Попереду кінних півсотні, далі кулеметів двоє на тачанках, позаду піших набралось чоловіка з півтораста. А в місті комсомол озброївся, скрізь на підступах варту порозстановлював.
Тим часом на узліссі все автомобіль гарчав та деколи постріли чути. Кирило-писарчук на горище заводське здерся, так ізвідтіль бачив, як бандити перебігали поміж деревами, розстрільною розсипалися. А під великим дубом ніби кулемет поставили на тринозі. Пораються коло нього бандити, туди-сюди повертають, — на завод, значить, приціл беруть.
— Ой, аби скорше підмога була. Дадуть-бо духу нам, як тим білим під Перекопом.
А загін міський не квапився. Розвідку вперед вислав. Кінні в обхід лісом пішли. Кулемети за горбком сховалися. Бувалий воєнком був, ще за Махном гонився колись. Для спокою в окружком послав першого рапорта:
— Оточую ворога. Жадний живим не вискочить. Готуйте буцегарню для бранців. Скликайте ревтриб. Воєнком Скорохватський.
А в лісі знов як торорохне бомба. Схопили бандити кулемет та й потаскали кудись на інше місце...
— В атаку вперед! — скрикнув воєнком та з шаблюкою наголо до лісу.
— Гур-ра!— лава за ним дружньо, а збоку кулемети з тачанок тах-тах-тах, тільки кулі зафюкали.
Бандити з несподіванки в ліс навтьоки, а звідти кінні назустріч, що обходом були пішли:
— Гей, рубай, не жалій!
Воєнком до кулемета ворожого (бандити з переляку кинули), сам думає:
— Не інакше — орден Червоного прапору зароблю...
Підскочив соколом, та й став стовпом придорожнім: перед ним стояв сиротливо на тринозі апарат кінематографічний. Мало були не повбивали артистів, що сюди картину на зразок «Остапа Бандури» приїхали тоді знімати.
Отака була банда остання в Підгайчому. Коменданту Трясогузові вона найбільше завдала клопоту, та про це вже нашого воєнкома Скорохватського спитайте.
конче вирішив його вбити, цього капосного короля. Спочатку я довго вагався. Мій марксистський світогляд говорив, що особа в історії — ніщо, а індивідуальний терор — безглуздя. Але коли захорів тов. Ленін і я пригадав, що це є до певної міри наслідок есерівської отруєної кулі, коли фашистський наймит Конраді в Лозані убив по-злодіяцькому, ззаду, тов. Воровського, коли монархісти в Болгарії своїми бандитськими наскоками змусили виїхати звідти наше радянське посольство — терпець мені увірвавсь.
Треба помститися. Це — раз.
А по-друге: хіба особа, видатна особа, не є той організаційний центр, круг котрого купчаться певні клясові сили? Той конденсатор, звідки йдуть проводи на слухняну периферію, слухняну тому, що в тім конденсаторі-особі втілено авторитет цієї клясової групи? Гай-гай! Авторитарність ще така сильна, така глибока. Багато, багато комуністів, як захорів тов. Ленін, розгублено плакали: що ж ми робитимемо без нього? Цей королик, що я маю його неодмінно вбити, ніякий геній, ніякий талант. Це сіра, звичайна людина. Але круг нього купчаться наші гетьманці, монархісти всіх кольорів, оргеші, фашисти, всяке контрреволюційне сміття. Він — осередок їхнього мерзотного павутиння.
Пірвати його — і всі липучі нитки розвіються, переплутаються. Доведеться плести наново.
Так. Я вже наваживсь.
Мій акт буде актом дезорганізації ворожого стану.
Хоч на деякий час. Це — ніби на пиві бачимо налички «Баварія», «Тригорне». Я зірву наличку, хай підшукують іншу. Поки то зазнайомлять із нею маси. Адже масам треба прапора, щоб маяв десь поперед колони. Нема прапора — за ким іти?
Я забув повідомити, де такі думки снувалися в моїй запальній голові.
Напівтемна «Bier-Halle» близько королівського палацу. Туди ходили пиячити різні челядники. Там я міг довідатися про всякі королівські звички, щоб винайти слушний момент для атентату.
Вже не вперше спускався я в цей закислий льох. І не один метр пива вихилив із льокаями з королівських покоїв... Може, ви не знаєте, як це пити пиво метрами? Напевно ні, бо метрична система ще в нас за новину. Так от, бачите, кельнер несе вам кружку пива, а під нею кружалко, сантиметр заввишки. Кричите:
— Ще кружку!
Наливає ще, а на стіл кладе друге кружалко.
— Годі. Рахунок?
Подивився:
— П'ять кружалків — п'ять кружок. Що це ви сьогодні мало п'єте?