— Ні,— відповів Лукас. — А що в нього трапилося?
Пінг Понг раптом став дуже серйозним.
— Я вам все покажу, коли закінчу, — пообіцяв він, — тільки, будь ласка, зачекайте ще трохи!
Тут він узявся за свою пляшечку і старанно зачмокав.
Лукас і Джим значуще подивилися один на одного.
Може бути, Пінг Понг покаже їм дорогу до царя?
В очікування Лукас задумливо крутив перед собою одну з паличок і раптом, щось на ній помітивши, почав вивчати іншу. Нарешті він сказав:
— Тут щось написаною Здається, вірші.
— А які? — спитав Джим. Адже він ще не вмів читати сам.
Минуло доволі багато часу, преш ніж Лукас розібрав написане, бо мигдальські літери розташовані не зліва направо, а згори донизу.
На одній паличці стояло:
«Побачу місяць — очі мої сліпнуть від сліз».
А на іншій:
«Місяць за туманом сліз, ніби обличчя моєї дитини».
— Який сумний надпис, — підсумував Джим, почувши зміст.
— Та-а-ак, видно, хтось сумує за своєю дитиною, — сказав Лукас, — може, вона померла чи дуже сильно хворіє. Чи так далеко звідси, що цей хтось не може з нею бачитися і тому так побивається. Наприклад, якщо дитину викрали.
— Точно, викрали, — замислено погодився Джим, — таке трапляється.
— От би дізнатися, — сказав Лукас, запалюючи свою носогрійку, — хто це написав.
Пінг Понг, який тим часом розправився зі своєю пляшечкою, уважно вислухав розмову друзів, а потім пояснив:
— Ці вірші, вельмишановні іноземці, написав його величність цар мигдальський. За його наказом їх нанесли на палички по всій країні, аби ми постійно про це думали.
— Про що? — хором спитали друзі.
— Зачекайте ще трохи! — попрохав Пінг Понг. Він хутко відніс увесь посуд назад до палацу і витяг лампіон із колеса. — А тепер, вельмишановні іноземці, ідемо! — урочисто оголосив він і закрокував геть. Проте, зробивши кілька кроків, малюк зупинився та обернувся назад. — У мене є прохання, — сказав він із сором'язливою посмішкою. — Мені дуже хочеться разок прокотитися на вашому локомотиві. Чи не можна це якось меня есть просьба, — сказал он со стеснительной улыбкой. — Мне ужасно хочется разочек прокатиться на вашем локомотиве влаштувати?
— Чом би й ні? — здивувався Лукас. — Скажи лишень, куди нам треба їхати.
Джим узяв крихутку Пінг Понга на руки, вони всі разом сіли на локомотив і поїхали.
Здається, Пінг Понг усе-таки трохи побоювався, незважаючи на його ввічливо-хоробру посмішку.
— Ось це вже швидко так швидко! — пищав він. — На наступній вулиці ліворучбудьласкаколинепомиляюся, — при цьому він стурбовано погладив себе по повному животику, — теперправоручбудьтеласкаві — якщонепомиляюся, ой, — теперпрямо — яздається — трохипоквапився — ізмолоком — теперчерезмістбудьласка — цедлядітеймоговіку— весьчаспрямо — дітеймоговікунекорисно — зновуправоручбудьтеласкаві — зовсімнекорисно, ой-ой! Як швидко!
За кілька хвилин вони вже були на іншому, абсолютно круглому майдані.
У самому його центрі стояв величезний кольоровий лампіон завбільшки із афішну тумбу. він світив темно-червоним світлом. На невеличкому пустому майдані у блакитному сяйві місяця лампіон виглядав дивно і дещо моторошно.
— Стоп, — приглушено сказав Пінг Понг. — Ми прибули. Тут знаходиться центр Мигдалії. А там, де великий лампіон, — самісінький центр світу. Це обчислили наші мудреці. Тому майдан і називається просто «Центр».
Вони зупинили Емму та вибралися назовні.
Підійшовши до великого лампіону, друзі побачили, що на ньому щось написано. Слова мигдальськими літерами і знову згори донизу. Виглядало це так:
Я, Пунь Гінь, цар мигдальський, урочисто оголошую, що віддав за дружину свою доньку, принцесу Лі Сі, тому, хто визволить її з Дракон-Міста.
Розшифрувавши напис, Лукас здивовано присвиснув.
— Що там написано? — зацікавився Джим.
Лукас прочитав напис уголос.
А крихітка Пінг Понг ставав тим часом все занепокоїніше.
— Із молоком я і насправді поквапився, — стурбовано пробурмотів він собі під ніс пару разів. І раптом скрикнув: — О боги небесні!
— Що з тобою? — із співчуттям запитав Джим.
— Ах, вельмишановні чужинці,— засмучено відповідав Пінг Понг, — адже вам відомо, як воно, із сосунками мого віку: стільки хвилювань у цю пізню годину! Але нічого не вдієш, це вже сталося, і мені конче необхідно змінити підгузок.
Вони терміново поїхали назад до палацу, де Пінг Понг поспіхом попрощався.
— Уже давно настав час спати малюкам на зразок мене, — сказав він. — Отже, до завтра! Приємного сну, вельмишановні чужинці! Радий був із вами познайомитися.
Він уклонився та зник у тіні палацу. Було видно, як відчинилися та знову зачинилися двері царської кухні. Потім знову стало темно та тихо.
Друзі, посміхаючись, дивилися вслід малюкові.
Тут Джим сказав: