— Для таких тверджень нема жодних підстав,— здавленим тоном зашепотіла принцеса.— Ці дівчата ніколи б...
— Їм і не треба. Вони купують цей одяг, щоб його носити, хизуватися. Всі докази — це низка фото: на них ви і ці дами, зняті за кілька останніх місяців, цілком пристойно, у громадських місцях...— Лендлес помовчав.— І ще є корінець чека.
Вона з хвилину мовчала, не в змозі заспокоїтися, а в цій тиші лунало тільки виспівування хору про зимову студінь під час сонцевороту та про завірюхи.
— Не дуже гарний це вигляд матиме, правда? Смороду буде...
Вона обм'якла, упевненість у собі зникла. Зо мить вона пильно роздивлялася свої рукавички, недбало розгладжуючи бганки.
— Я маю бути у п'ятьох різних місцях на добу — не носити ж одне і те саме вбрання! Я гарую як віл, щоб зробити інших людей щасливими, щоб принести їм у життя королівську радість. Я щороку допомагаю зібрати мільйони, буквально мільйони, на благодійність. Заради інших. І при цьому очікується, що я житиму на мізерні кошти з цивільного листа. А це неможливо,— її голос понизився до шепотіння: вона усвідомила невідворотність Лендлесових закидів.— Ох, до біса,— зітхнула вона.
— Не хвилюйтеся, мем. Думаю, я здатний викупити ці фотографії і переконатися, що вони ніколи не будуть оприлюднені.
Вона відірвала погляд від рукавичок; в очах сяйнули полегшення і вдячність. Вона й не здогадувалася, що ці світлини вже у Лендлеса, що зроблені вони за його чіткими вказівками за підказкою однієї незадоволеної іспанки-au pair, яка підслухала телефонну розмову і викрала корінець від чека.
— Але суть не в тому,— провадив Лендлес.— Нам треба знайти спосіб, щоб ви не зіткнулися з подібними неприємностями ще раз. Я знаю, що це таке — постійні глузування преси. В цьому ми з вами схожі. Я британець, народився тут і пишаюся з цього, і не маю часу на цих чужоземних пролаз, які загарбали половину нашої національної преси й не розуміють нашої країни, яких не хвилює її велич.
Плечі у неї напружилися від цих грубих лестощів, а вікарій почав закликати допомагати безпритульним, значною мірою будуючи проповідь на описах бездушних власників готелів і на цитатах зі щорічного звіту доброчинного житлового фонду.
— Я хотів би запропонувати вам проконсультуватися з однією з моїх компаній. Повністю конфіденційно, про це знатимемо тільки ви і я. Я надаю вам відповідний гонорар, а натомість ви надаєте мені кілька днів свого часу. Побудете на відкритті одного-двох наших нових офісів. Зустрінетеся за ланчем з деякими з моїх важливих іноземних ділових партнерів. Можливо, це буде імпровізований прийом — вечеря у Палаці. І я хотів би влаштувати щось такого штибу на королівській яхті, якщо можливо. Але слово за вами.
— Скільки?
— Дюжину разів на рік, можливо.
— Ні. Скільки грошей?
— Сто тисяч. Плюс гарантія — прихильне висвітлення в пресі й ексклюзивні інтерв'ю в газетах.
— Що це дасть вам?
— Можливість роззнайомитися з вами. Зустрітися з королем. Отримати певний піар для мене і мого бізнесу. Отримати ексклюзивну інформацію про королівську родину, щоб мої газети продавалися. Вам далі розповідати?
— Ні, містере Лендлес. Мені не дуже подобається моя робота, вона не приносить мені аж надто великого особистого щастя, але якщо я щось роблю, то волію робити добре. Якщо коротко, то суть така: мені треба більше грошей, ніж це визначено цивільним листом. У таких умовах, якщо все залишиться цілком приватно і від мене не вимагатиметься нічого, що спаплюжило б королівську родину, я буду рада прийняти пропозицію. Дякую вам.
Але це було не все, авжеж. Якби вона краще знала Лендлеса, то здогадалася б, що це було не все. Зв'язки в королівській родині корисні, вони б заповнило прогалину, що залишилася після сутички на Даунінг-стріт, справили б враження на тих, для кого королівська величність — досі не абищо. Але цей зв'язок був дуже ненадійний. Лендлес знав, що принцеса зазвичай необережна, іноді нерозважлива, часто надміру розкута і зрадлива. Вона відчайдушно бажала опинитися в серці королівської родини, і коли нарешті це бажання стане занадто великим (у чому Лендлес не сумнівався), його газети випередять зграю шакалів, озброївшись ексклюзивною прозірливістю, і роздеруть її на клоччя.
У кімнаті була притихла, майже побожна атмосфера. Це було місце для роздумів, для втечі від мирської суєти, від зовнішнього світу з його нав'язливими телефонними дзвінками і несподіванками, це був прихисток, де бізнесмени можуть розслабитися після ситного ланчу, щоб зібратися на думці. Принаймні так вони казали своїм секретаркам, якщо, звісно, ті не чекали їх у спальнях нагорі. Турецька лазня Королівського автомобільного клубу на Пелл-Меллі — один з тих багатьох лондонських закладів, які не рекламують своїх послуг. Це не зразок англійської скромності: просто якщо установа добра, то сама її репутація — найкраща реклама, і до того ж обійдеться без напливу так званих людей не того типу. Неможливо визначити, хто належить до цього «не того типу», але досвід поколінь джентльменських клубів учить вирізняти таких людей ще в дверях і негайно допомагати їм вийти тим самим шляхом. Однак політики і редактори газет до таких людей зазвичай не належать.
Політик Тім Стемпер і редактор Браян Бринфорд-Джонс сиділи у кутку парильні. Ранок ще не минув, і тому не почалась обідня тиснява; у будь-якому разі, пара не дозволяла бачити далі, ніж на п'ять футів. Пара повивала тьмяні настінні світильники і заглушувала будь-які звуки, наче лондонський туман. Неможливо було ні побачити, ні підслухати. Гарне місце, щоб поділитися сокровенним. Двоє чоловіків нахилилися вперед на дерев'яній лавці, обливаючись потом, що скрапував у них з носів і стікав тілами. Стемпер був запнутий великим малиновим рушником, а співрозмовник, відомий як Бі-Бі-Джей, сидів як мати породила. На відміну від худорлявого Стемпера, він був опасистий, і коли Браян нахилявся вперед, черево майже затуляло інтимні місця. Він був екстравертом, самовпевненим і водночас залежним від чужої думки, «клімактеричним» чоловіком добре за сорок, який наближався до тонкої межі між зрілістю та фізичною неміччю.
А ще він був глибоко роздратований. Стемпер щойно ознайомив його з Новорічним нагородним переліком, який скоро оголосять, а його імені там не вказано. І ще гірше: один із затятих ворогів з клубу редакторів національної преси отримав лицарське звання, приєднавшися до двох інших «К» з Фліт-стріт.
— Звісно, я не вважаю, що заслужив на це,— пояснив він.— Та коли всі конкуренти у фаворі, то решта людей починає тицяти в тебе пальцем, ніби ти другого ґатунку. Не знаю, що в біса мені ще вчинити, щоб завоювати прихильність цієї влади. Зрештою, це я перетворив «Таймз» на найпопулярнішу газету та збільшив її наклад. З вас би пір'я полетіло на останніх виборах, якби я нападав на вас, як деякі інші.
— Я співчуваю вам, правда, співчуваю,— відповів голова партії не надто щиро, водночас проглядаючи номер «Індепендента».— Але ж, ви знаєте, такі речі від нас не цілком залежать.
— Дурниці.
— Ми мусимо бути неупередженими, ви ж знаєте...
— День, коли уряд починає бути неупередженим до друзів і ворогів, означає день, коли в нього більше немає друзів.
— Усі рекомендації мають надходити у Комітет перевірки. Ви ж знаєте, стримування і противаги, щоб система мала привабливий вигляд. Ми не контролюємо їхню роботу. Вони часто рекомендують не на користь...
— Та годі знову цієї заяложеної дурні, Тіме,— Бринфорд-Джонс відчував дедалі більше обурення, оскільки Стемпер безжально топтав його амбіції, не відриваючи очей од газети.— Скільки ще разів маю пояснювати? Це було сто років тому. Дрібне правопорушення. Я визнав себе винним, лише щоб припинити цю історію. Якби я рипався, мене б уже притягли до суду, тільки гірше зіпсувавши мені репутацію.
Стемпер поволі звів очі від газети.
— Визнання себе винним у тому, що ви показували інтимні частини тіла жінці у громадському місці, навряд чи сприятиме тому, щоб Комітет перевірки надав вам добрі та схвальні рекомендації, Браяне.
— Та заради Христа, це ж не було громадське місце. Я стояв біля вікна власної вбиральні. Я не знав, що мене видно з вулиці. Та жінка брехала, кажучи, що я робив непристойні жести. Усе це — огидна підстава, Тіме.
— Ви визнали свою провину.
— Мене мої адвокати переконали. Мої слова проти її слів. Я міг би борсатися, затягнути справу на рік, і отоді кожна газетка в країні звинувачувала б мене у всьому, що заманеться. А так обійшлося кількома шпальтами в парі-трійці місцевих газеток. Христе, усього лише пара шпальт — та цього, певно, стара шкапа й домагалася. Мабуть, слід було її цим і вдовольнити.
Стемпер намагався згорнути сторінки «Індепендента», які у вологій задусі зовсім відсиріли та розм'якли, а його очевидна незацікавленість тільки більше доводила Бринфорд-Джонса до сказу.
— Це я жертва! Я вже п'ятнадцять років розплачуюся за брехню якоїсь старої порохні. Я старався як міг компенсувати це, лишити цю справу в минулому. Але, здається, я навіть не можу розраховувати на підтримку своїх друзів. Може, треба мені нарешті прокинутись і збагнути, що вони не друзі. І не думаю, що взагалі ними були.
Неможливо було не помітити в його словах гіркоти і прихованих погроз припинити редакційну підтримку, але Стемпер не відповів одразу, а спочатку спробував акуратно згорнути газету, однак зусилля були намарні: у хмарах пари «Індепендент» уже рвався, і Стемперу врешті-решт довелося відкласти вогку газету вбік.
— Причина не лише в друзях, Браяне. Щоб спробувати спростувати закиди Комітету перевірки й у процесі підставити себе під вогонь, треба бути дуже добрим другом. Чесно кажучи, для вас Генрі Колінґридж ніколи не був таким другом і сам ніколи не підставив би себе під вогонь,— мовив він і помовчав.— Однак Френсис Уркгарт — собака зовсім іншої породи. Він, сказати б, тер'єр. А зараз, коли не за горами рецесія, він дуже вірить у дружбу.
Вони обидва замовкли: в імлі відчинилися двері, з'явилася темна постать, але пара була надто густа, тому прибулець, кілька разів глибоко вдихнувши, закашлявся й забрався геть.
— Далі.
— Не ходімо околяса, Браяне. У вас нема жодного чортового шансу отримати свого побрязкача, якщо не знайдете такого прем'єр-міністра, який готовий буде за вас битися до останньої краплі крові. А прем'єр-міністр такого не зробить, якщо ви не будете готові зробити те ж саме для нього,— він витер долонею чоло, щоб піт не заливав очі.— Потрібна ваша незмінна підтримка і співпраця аж до наступних виборів. В обмін на інформацію, ексклюзивну аналітику, першочергове право на репортажі. А після цього — лицарство. Це шанс почати все з чистого аркуша, Браяне, щоб спалити всі мости. Ніхто не сперечається з «К».
Бринфорд-Джонс сидів, зіпершися ліктями на коліна й дивлячись уперед, а брижі його черева нависали одна над одною.
На мокрому обличчі став проступати усміх, наче сонячний промінь у цьому тьмяному, туманному світі запалих грудей і обвислих статевих органів.
— А знаєте, що я подумав, Тіме?