— Що маєш іще?
— Записку для мене, — відповів він і передав її сестрі.
Маріка пробігла поглядом текст і сказала:
— Тут те ж саме, тільки стисліше. Нічого нового.
Аліса ствердно кивнула.
Відтак у кімнаті запала мовчанка. Стенові було що сказати, але він за звичкою чекав, поки першим заговорить Анте Стоїчков. Флавіан теж мовчав, на його обличчі застиг розгублений вираз. Обидві дівчини вичікувально дивилися на чоловіків.
— Отже, — нарешті промовив Стоїчков, — тепер нам принаймні відомо, що знадобилося Кейтові й Джейн в Ібрії. Вони їдуть до Флавіана.
— Але звідки вони знали про мене? — озвався Флавіан. — Знали ще до того, як вибралися з замку.
— По-моєму, це очевидно, — знизала плечима Маріка. — Здається, ми всі погодилися, що в своєму листі пані Волш натякала на прослуховування розмов Аліси з моїм батьком. Мабуть, вони згадували твоє ім’я…
— Атож, — сказала Аліса. — Я достеменно пам’ятаю, що одного разу ми з дядьком говорили про вас, Флавіане. Гадали, як вплине ваш шлюб з Марікою на її відвідини нашого світу.
— В такому разі, — зауважив Флавіан, — вони мали точно знати, що я Конор.
— Не конче. Ми з дядьком могли й не згадувати про це. Як і про те, що ви король. У своєму листі Кейт написав про вас, лише як про Марічиного нареченого. Схоже, тоді він більше нічого не знав.
— Так чи інакше, — підсумувала Маріка, — зараз Кейт і Джейн їдуть до Паланти. Якщо в дорозі з ними нічого не трапиться, то через три або чотири дні за тамтешнім часом вони будуть на місці.
— А може й раніше, — вставив Флавіан. — Маю надію, що Траяну вистачило розуму запропонувати їм їхати разом. Тоді загін Радечану перехопить їх уже завтра вранці чи навіть цієї ночі. А післязавтра надвечір вони вже будуть у Флорешті.
— Будемо сподіватися, — сказав Стоїчков. — А ти що думаєш, Стеніславе?
Стен неквапно обвів поглядом присутніх.
— З цього листа можна зробити два висновки, — промовив він. — Але перший з них цілком ґрунтується на тому, що Кейт не бреше.
— Я певна, що не бреше, — сказала Аліса. — Листа написано щиро. В перекладі це відчувається слабко, але ориґінал дуже красномовний. Та й елементарна лоґіка підказує те ж саме: адже це Кейт попередив Маріку, що за нею стежать. І зробив це не під тиском, а добровільно. Він уже довів, що хоче нам допомогти.
— Добре. Припустімо, що так і є. Тоді з листа випливає, що справи не такі кепські, як ми боялися. Якщо вірити Кейтові, то ніхто, крім нього, не знає, як до нас потрапити. Його з сестрою поява в нашому світі — це ще не початок вторгнення Послідовників. З листа не зовсім зрозуміло, чому вони опинились у Мишковарі. Проте Кейт звинувачує себе в дурості й необачності, тож можна припустити, що він, навчившись відкривати портал, вирішив подивитися, що там по інший бік. Разом з ним пішла сестра — і, за збігом обставин, вони потрапили в пастку, з якої їм довелося вибиратися… Гмм. Треба сказати, що вони вправно викрутилися. І, між іншим, дивно, що вони знають нашу мову. Дуже дивно.
— Не так уже й дивно, — заперечила Маріка. — Ми з Алісою та паном Стоїчковим обговорювали це питання. Здається, я казала тобі, що тут також живуть словани. Понад десяток різних народів…
— Так, казала, — підтвердив Стен. — І ще казала, що їхні мови хоч і схожі на нашу, та все ж відрізняються. А записка написана слованською — каліченою, але слованською. Та й за свідченням Котятка, вони обоє розмовляли по-нашому, причому в дівчини виходило дуже непогано.
— Стене, ти не дав мені договорити, — дорікнула йому сестра. — Я мала на увазі, що в цьому світі наша мова не є геть чужою й незрозумілою. Мій батько з Алісою частенько розмовляли між собою слованською, а Послідовники їх підслуховували й записували. Крім того, Джейн могла знайти в Аліси одну з моїх книжок і сфотоґрафувати її сторінки. Цього мало вистачити, щоб розібратися в нашій мові.
— Цілком, — підтвердила Аліса.
— А якщо Послідовники готували вторгнення до нашого світу, — вела далі Маріка, — то, звичайно ж, навчали своїх людей слованської. Вочевидь, серед них були і Кейт та Джейн.
— Гаразд, — сказав Стен. — Пояснення щодо мови приймається. Також будемо вважати, що Кейт написав правду. А це означає, що ситуація не така критична, щоб негайно оприлюднювати Заповіт і піднімати всіх Конорів на боротьбу з Послідовниками. Думаю, нам слід зачекати до зустрічі з Кейтом та його сестрою, а вже потім ухвалювати остаточне рішення. Втім, я не заперечую, що Норвік став небезпечним місцем для Маріки та Аліси… гм… а також для сера Генрі. Мушу погодитися з тим, що найближчим часом вони мають залишити замок і підшукати надійний сховок.
— Ми вже готуємося, — сказала Маріка. — Вчора ввечері я говорила про це з батьком, і він усе зрозумів. Він дуже не хоче розлучатися зі мною, та я переконала його, що так треба. Сподіваюсь, коли він дізнається, що нас супроводжуватиме дорослий досвідчений Конор, то взагалі перестане хвилюватися.
Стен запитливо глянув на Стоїчкова:
— То ти вже сказав їм?
— Так, — відповів той і зітхнув. — Але боюся, що Рада мою кандидатуру не схвалить. Я говорив про це з Міятовичем, і він прямо заявив, що я вже надто старий, щоб бути надійним захисником для двох чарівних дівчат. Крім того, Ендре вважає, що в такий непростий час Рада не може залишатися без свого Голови. Як гадаєш, кого він запропонував замість мене?
— Себе?
— Певна річ. І Рада, мабуть, підтримає його. Принаймні Флавіан цілком на боці Міятовича. Він би й сам хотів супроводжувати Маріку, проте чудово розуміє, що це неможливо. Король схожий на сторожового пса, ланцюг обов’язку міцно утримує його біля трону.
Флавіан лише мовчки розвів руками.
— А що ж до Конорового Заповіту, — продовжував Стоїчков, — то тут я згоден з тобою. З його оприлюдненням слід зачекати. От поговоримо з Кейтом, послухаємо, що він нам скаже, тоді й вирішимо… Але стривай. Ти говорив про два висновки. Який другий?
— Він очевидний. Сам ти, певно, і не вважаєш це висновком — а просто фактом, який виразно читається між рядками листа. Ми недооцінювали Кейта, коли думали, що він лише шпигун Послідовників. Якщо він спромігся відкрити портал, якщо йому було доручено відшукати шлях до нашого світу, то він сам є Послідовником. А отже, і його сестра… За умови, звісно, що чаклунський дар Послідовників спадковий, як у нас, а не набутий, як у друїдів.
Стоїчков згідно кивнув. Слідом за ним кивнули й Маріка з Флавіаном. І тільки для Аліси це стало несподіванкою.
— Як же так? — розгублено мовила вона й подивилася на Маріку. — Хіба це можливо? Ти ж давно мала помітити їхній дар.
Маріка збиралася відповісти, але її випередив Флавіан:
— Це так само, як з друїдами. Поки вони не вдаються до чарів, ми можемо розпізнати їх лише за характерною зовнішністю альбіносів. А друїди, в свою чергу, не здатні відрізнити Конорів від простих людей. За звичайних обставин, помітити можна лише споріднений дар. А в Заповіті ясно сказано, що маґія Послідовників відрізняється від нашої навіть дужче, ніж наша — від друїдської.
— Можна не сумніватися, — додав Стоїчков, — що в Марічиній присутності Кейт і Джейн поводилися вкрай обережно, щоб не виказати свого справжнього єства.
— А проте, — зауважив Стен, звертаючись до Маріки, — Кейт мав якось стежити за тобою, коли ти проходила через портал. Тільки так він міг знайти шлях до нашого світу. Ти не помічала нічого бодай трохи підозрілого?
— Ні, — впевнено відповіла Маріка. — Я думала про це відтоді, коли стало відомо, що Кейт і Джейн потрапили до нашого світу. Намагалася пригадати, чи відбувалося щось незвичайне при моєму проходженні порталу. Нічого такого не було, це точно. А вчора ввечері, за порадою пана Стоїчкова, я ще раз оглянула старий портал Конора МакКоя. З ним усе гаразд, жодних ознак стороннього втручання не виявила. І в усій комірчині не знайшла ніяких маґічних предметів.
— А Кейтові подарунки? — запитав Флавіан, не приховуючи ревнивих ноток у голосі. — Він же робив тобі подарунки?
— Робив, — без найменшого збентеження, навіть зухвало, підтвердила Маріка. — Багато чоловіків роблять мені подарунки. Тобі доведеться звикнути до цього — і не лише до цього… — Перехопивши застережливий братів погляд, вона трохи вгамувалася. — Ну, гаразд. Я оглянула всі Кейтові подарунки. Я оглянула взагалі все, що ношу на собі і з собою. Також оглянула все, що носить Аліса — адже останнім часом вона також користувалася порталами.
— І що?