Для своєї резиденції Стен обрав дім інсгварського купця Лодислава Савича, найвпливовішого і найзаможнішого з місцевих Конорів. І хоча він міг знайти собі кращу оселю, цей вибір нікого не здивував — адже в Цервениграді Стен мешкав у Арпада Савича, що доводився ріднею тутешнім Савичам і, напевно ж, порекомендував своїх родичів, як вірних та надійних людей. А зараз Стен дуже потребував вільного доступу до порталу. Крім боротьби за імператорську корону, він також мав інші справи, що стосувалися майбуття всього роду Конорів.
Шість днів тому стало відомо про зникнення Кейта — хлопця, якого (в чому ніхто з обізнаних не сумнівався) найняли Послідовники, щоб він шпигував за Марікою. Причому зник Кейт разом зі своєю сестрою Джейн, колишньою Алісиною подругою, яка, найімовірніше, також працювала на Послідовників.
Вже саме по собі одночасне зникнення двох людей, пов’язаних із Послідовниками, не могло не насторожувати. А тут ще виявилося, що Кейтова й Джейнина мати була переконана, буцім вони втекли, вдавшись до Марічиної допомоги. І ця впевненість була така сильна, що навіть після всіх заперечень з боку Маріки під час їх телефонної розмови, пані Волш не змінила своєї думки. Через чотири дні (тамтешні дні, як висловилася б Маріка) Аліса одержала листа нібито з університету, де вона навчалася. Насправді ж лист не мав жодного стосунку до університету, всередині конверта лежав ще один запечатаний конверт, адресований Кейтові та Джейн, а ще призначена для Маріки записка наступного змісту:
Будь ласка, якщо ви знаєте, де перебувають Кейт і Джейн, передайте їм цього листа. Якщо ж ви сказали мені правду і не маєте відношення до їхньої втечі, то прошу вас: спаліть конверт, не розкриваючи його. Запевняю, що лист суто особистий і не містить нічого, що могло б зацікавити вас та ваших родичів. Покладаюся на вашу порядність.
І ще одне. Попросіть сера Генрі й Алісу утриматися від будь-яких розмов про Кейта і Джейн за вашої відсутності. Поки це не актуально, але питання про поновлення активно обговорюється. Якщо Кейт вам усе розповів, ви знаєте, про що мова. А якщо ні — все одно дослухайтесь моєї поради.
Сподіваюся, ви знищите цю записку після прочитання.
З повагою,
Стен дізнався про це позавчора, коли знову бачився з сестрою. Хоча Маріка уявлення не мала, де перебувають Кейт і Джейн, призначеного їм листа вона не спалила, але й не читала його. Хоч як Стен не наполягав на тому, щоб відкрити конверт, Маріка з Алісою вперто не погоджувалися. Чарівні слова „покладаюся на вашу порядність“ справили на обох дівчат неабияке враження. Стен розумів, що рано чи пізно вони таки наважаться „вчинити непорядно“, проте не став квапити події.
Розгадати натяк у другій частині записки виявилося простіше простого. Ще до Стенової появи Анте Стоїчков, ознайомившись з її перекладом, припустив, що йдеться про підслуховування їхніх розмов сторонніми людьми. Треновані Конори мають гостре чуття і здатні відразу виявити, що хтось їх підслуховує. А оскільки Аліса ще була початківцем, то її розмови, на відміну від Марічиних, могли підслухати шпигуни Послідовників.
Однак на це Аліса заперечила, що в її світі давно минули ті часи, коли хтось підкуповував слуг, щоб ті стовбичили під дверима й слухали панські розмови, для цього існують так звані „електронні жучки“. Вони чимось схожі на маґічні кристали пам’яті, куди Конори записують свої слова, думки й побачені зображення, але, на відміну від таких кристалів, „жучки“ можуть працювати самостійно, не потребуючи присутності чаклуна, який би записував на них усе почуте. А крім того, вони ще й здатні самостійно передавати підслухані розмови на досить велику відстань. У відповідь Маріка зауважила, що ніякі „жучки“ не ошукали б її, і за приклад навела телефонний зв’язок — виявляється, коли вона розмовляє по телефону, то ніби чує в голові слабкий відгомін своїх слів. Стен перевірив сестрине твердження і переконався, що вона має рацію: коли він говорив при ввімкненому телефоні, складалося враження, наче хтось пошепки повторює його слова — саме так буває, коли підслуховують під дверима. Маріка намагалася розтлумачити, чому це відбувається, говорила про якісь електромаґнітні хвилі, про якийсь резонанс. З її пояснень Стен зрозумів лише одне: і телефон, і „жучки“ перетворюють людську мову на якусь форму природної сили, що не сприймається звичайним слухом, але треновані Конори таки здатні відчути її, якщо вона звучить до ладу з їхніми словами. Щось подібне, за сестриним твердженням, відбувається і при звичайному підслуховуванні: коли людина просто слухає розмову — це одне, а коли підслуховує — зовсім інше. У другому випадку вона напружена й зосереджена, кожне слово надто голосно віддається в її голові.
Маріка з Алісою ретельно обшукали свої кімнати, а також кімнати сера Генрі, але не виявили присутності „жучків“. Утім, Стена це нітрохи не заспокоїло, він збирався був заговорити про те, що подальше перебування Маріки в батьковому замку стає вкрай небезпечним, але вчасно прикусив язика. Якщо Норвік буде визнано небезпечним місцем, то дівчатам доведеться знайти щось безпечніше. Заперечуючи проти сестриної пропозиції, Стен, одначе, від самого початку розумів, що не стане опиратися цьому планові, коли не залишиться іншого виходу. А виходу, схоже, не залишилося…
Коли армія наближалася до Інсгвара, Стен несподівано почув, як його подумки викликає Анте Стоїчков. Голова Ради поспішав йому назустріч, щоб терміново поговорити. Вони зустрілися миль за п’ять від міста і решту шляху подолали разом. Стоїчков розповів Стенові про останні події, які ще дужче заплутали й без того непросту ситуацію.
Виявилося, що вчора ввечері, з майже п’ятиденним запізненням, сотник Влад Котятко нарешті зволив відгукнутися на попередження членів Ради і повідомив про двох підозрілих чужинців, які невідь звідки з’явилися в Мишковичі. Їх звали Кейт і Джейн Волш, вони представлялися подружжям, але точнісінько підходили під опис зниклих брата й сестри з такими ж іменами. Аліса мала багато картинок, зроблених фотокамерою, з зображенням Джейн і кілька — з Кейтом. Вона передала з десяток таких фотоґрафій Флавіанові, й Котятко підтвердив, що на них справді зображено подружжя Волшів. Ні найменших сумнівів у нього не виникло.
На жаль (і це найбільше розлютило Стена), Котятко дозволив Волшам залишити Мишкович. Вони сіли на „Самотню зорю“ й відпливли до Ібрії. За всіма розрахунками, ще позавчора ввечері вони мали прибути в Канабру. Проте в Канабрі не було жодного порталу; та й на всьому північному узбережжі Ібрії мешкало лише три родини Конорів. Флавіан уже відрядив на пошуки Волшів кілька загонів на чолі з Конорами. Втішали хіба дві обставини: по-перше, за словами господаря гостинки, де зупинялися Кейт і Джейн, вони збиралися їхати прямісінько до Паланти; а по-друге, на тому ж кораблі відплив Октавіан Траяну зі своєю дружиною Боженкою. Залишалося сподіватись, що Траяну виявиться не таким роззявою, як Котятко. Та й Боженка Корач дуже тямуща дівчина…
Вислухавши розповідь Стоїчкова, Стен не знав, що й думати. І він не був самотній у своїй розгубленості — цього не знав ні Стоїчков, ні решта членів Ради. Маріка з Алісою також губилися в здогадах. Але так чи інакше, хай що тут робили Кейт і Джейн, одне було очевидно: зв’язок між світами став доступний стороннім, і ситуація вийшла з-під контролю. Минулої ночі відбулися збори Ради в неповному складі, і всі одинадцятеро братів та сестер, включно з Жихом, Танич та княгинею Зареною, погодились на тому, що слід негайно оприлюднити Заповіт й оголосити загальну мобілізацію Конорів, а Маріка з Алісою мають якнайшвидше залишити Норвік, потай оселитися в іншому місці й узятися до спорудження порталу. Ухвалення остаточного рішення відклали до прибуття Стена — хоча й так було ясно, що він не заперечуватиме. Сувора дійсність диктувала свої умови, з якими доводилося миритися. Наступні збори було призначено на сьогоднішню ніч, і перед голосуванням Стен збирався запропонувати, щоб Маріку та Алісу супроводжував досвідчений Конор, що видаватиме з себе німого й трохи недоумкуватого родича — старшого брата або дядька. До дивацтв каліки ніхто не стане прискіпуватися, до того ж дівчата опікуватимуть його, поможуть зорієнтуватися в чужому світі, а він, у свою чергу, в разі необхідності захистить їх. Та й спорудження порталу піде набагато швидше.
Стен не сумнівався, що Рада прийме його доповнення до плану, а Маріка пристане на це. Анте Стоїчков визнав думку слушною, вирішив підтримати його в цьому питанні і навіть запропонував свою кандидатуру на роль недоумкуватого дядечка — чи, радше, дідуся. Стен і сам хотів би супроводжувати Маріку з Алісою, проте розумів, що це неможливо. Він мусив змиритися з тим, що найближчі кілька тижнів йому доведеться провести в тривожному чеканні, мучитися від невідомості й молити Спасителя про щасливе повернення сестри…
Надвечір військо вже розмістилося в Інсгварі та його околицях, а всі непрості орґанізаційні питання, пов’язані з розташуванням такої великої армії в одному місті й постачанням його провіантом, було вирішено. Задля уникнення можливих непорозумінь та конфліктів, Стен подбав про орґанізацію патрулювання вулиць і охорони фортечних мурів спільно з князівськими дружинниками та міською вартою, а довкола Інсгвара було виставлено цілодобові дозорні пости. Оскільки на появу ворожих сил очікували не раніше ніж за чотири доби, Стен оголосив, що решту цього дня і весь наступний день вільні від чергувань та нарядів солдати можуть відпочивати. Прості воїни, втомлені півторатижневим походом, натхненно сприйняли заяву свого очільника і за один вечір винищили щонайменше місячний запас вина з інсгварських льохів. А для князів та воєвод знатні городяни влаштували бучний бенкет, який ще до настання темряви вилився в ґрандіозну пиятику. Стен аж ніяк не був у захваті від такої гульні, проте розумів, що людям треба дати можливість розслабитися. Сам він майже не пив і нетерпляче чекав, коли на землю опуститься ніч, щоб, пославшись на втому, піти з бенкету і взятися до важливіших справ.
Стен звільнився лише на початку десятої. В домі Лодислава Савича він змінив своє багате вбрання, яке вдягнув для бенкету, на простий та зручний костюм і, скориставшись порталом, передовсім навідався до свого мишковарського кабінету, аби перевірити сестрине припущення про те, що Кейт і Джейн могли скористатися її порталом ще до того, як вона його вимкнула. Сама Маріка не могла потрапити до Мишковара, а просити когось із місцевих Конорів оглянути її покої не хотіла.
Опинившись у замкненій ніші, де було сховано його портал, Стен відсунув убік шафу і тут-таки зрозумів, що в його кабінеті побували непрохані гості. Замок на дверях було зламано, в шухлядах письмового столу хтось порпався, книжки на полицях було переставлено, а на стільці посеред кімнати лежала записка. Стілець було навмисно поставлено так, щоб він відразу привернув до себе увагу.
Стен узяв до рук записку. Починалася вона слованською, з численними помилками, всі літери було виведено старанно, проте вигляд вони мали чудернацький.
Σωοηυ σεστρε ποζνα μοωε, ο θεμυ σλεδεθηι ρεδκοωε. Νεχα γο θιτα. Το ηε ωαξνο α ωελμε χηιτνο. Μαρηικα σοβηι να στολυ μα πισμο ποδροβνεηψο.
Подальший текст було написано швидким розгонистим почерком. Літери нагадували ібрійські — а Стен знав, що в світі МакКоїв схожа абетка використовується в багатьох мовах, зокрема і в анґлійській. Він не сумнівався, що це саме анґлійська, бо інших тамтешніх мов Маріка не знала.
Перейшовши до сестриних покоїв, Стен виявив, що ліжко в спальні заправлене абияк. Очевидно, на ньому хтось спав чи, принаймні, лежав.
У Марічинім кабінеті панував більший безлад, ніж звичайно. На письмовому столі було розстелено мапу Західного Краю, а поверх неї лежало кілька списаних аркушів паперу. Від початку до кінця текст був незрозумілою мовою. В першому рядку на першій сторінці було акуратно виведено: „Dear Marika!“ Стенові не склало труднощів розібрати, що друге слово — ім’я сестри. Ібрійською воно писалося майже так само: „Marica“.
„А перше, мабуть, ‘люба’,“ — подумав він роздратовано. — „Чи навіть ‘кохана’…“
Лист завершувався словами „Your Keith“. Залишалося сподівався, що оце „your“ не означає „цілую“.
Стен склав аркуші навпіл і сунув їх за відворот камзолу. Він був певен, що подальший огляд покоїв дозволить виявити ще чимало слідів перебування Кейта з Джейн, але це вже не мало значення. І так було ясно, що сестрин здогад цілком підтвердився. А щодо того, яким шляхом незвані гості непомітно залишили замок, Стен мав своє припущення, яке виникло ще тоді, коли побачив у себе в кабінеті на столі сувої з планом Мишковара.
Він пройшов до своєї спальні й обережно, щоб не забруднитися сажею, зазирнув у камін. Задня стінка була трохи відсунута, і з вузької щілини тягло холодом та вогкістю. Стен знав про існування цього підземного ходу, прокладеного за наказом його предка й тезка, п’ятого князя Мишковицького, який правив у неспокійні часи і (ніде правди діти) був несповна розуму. Ще років тринадцять тому, вивчаючи плани замку, Стен звернув увагу на дивне зображення трьох камінів і запитав у батька, що це означає. Той розповів синові про їхнього предка і про підземний хід, а згодом Стен, з властивої всім підліткам допитливості, обстежив цей хід (щоправда, скористався іншим каміном), пройшов довгим тунелем до самого кінця і цим задовольнився. Кладку руйнувати не став.
„А цей Кейт метикуватий хлопець,“ — подумав він з мимовільним схваленням.
З’ясувавши все, що його цікавило, Стен повернувся до свого кабінету, ввійшов до ніші й увімкнув портал, після чого засунув за собою шафу. Минулого разу Маріка налаштувала на брата свій новий норвікський портал, але перш ніж відкрити його, він про всяк випадок надіслав запит. Сестра негайно озвалась і запросила його проходити.
У кімнаті, окрім Маріки з Алісою, перебувало ще двоє людей — Анте Стоїчков та Флавіан. Стен поцілував сестру в щоку, приязно всміхнувся Алісі, а обом чоловікам потиснув руки. При цьому він відзначив, що Аліса, з поваги до гостей, надягла довгу сукню, а от Маріка, нестерпне дівчисько, як і під час попередніх його відвідин, була в безсоромно короткій спідниці до середини стегон. Після заручин з Флавіаном сестра не втрачала жодної нагоди підкреслити свою незалежність, і зокрема це стосувалося вбрання. Тут, до речі, була чимала частка провини Стоїчкова, який мав необережність сказати їй, що така одіж тішить його старече серце.
„А втім, це вже не мій клопіт,“ — вирішив Стен. — „Тепер це Флавіанова морока. Нехай він сам розбирається і з її манерою вдягатися, і з її почуттями до Кейта, і з надто вже ніжною її дружбою з Алісою. Неборака…“
— Ти був у Мишковарі, — промовила Маріка, не питаючи, а стверджуючи; вона визначила це за „ниткою“, якою скористався брат. — Щось там знайшов?
Стен улаштувався на вільному стільці й почав розповідати про свої знахідки. Але сестра не дала йому закінчити.
— Де листи? — нетерпляче запитала вона, щойно він згадав про них.
Стен видобув складені аркуші, коротку записку поки лишив у себе, а „писмо подробнейшо“ передав Маріці.
— Читай і відразу перекладай, — сказав він. — Уголос.
— А я допоможу, — швиденько зголосилась Аліса і присіла на край ліжка поруч з Марікою.
Проте її поміч майже не знадобилася. Маріка впоралася з перекладом сама, хіба що в кількох місцях кузина трохи підправила її. Лист починався не з „любої“ і не з „коханої“, а лише з „дорогої“. При цьому сестра нітрохи не зніяковіла, і Стен дійшов висновку, що слово „dear“ вона переклала правильно.
Ми з Джейн ускочили в халепу, і сталося це винятково з моєї вини. Під час нашої вчорашньої розмови я утнув величезну дурницю, мені слід було розповісти тобі про все, а не лякати туманними натяками. Коли ми зустрінемось, я так і вчиню, та про вся випадок (не хочу думати про цей „всяк випадок“, але життя є життя) дослухайся моєї поради: негайно, якщо ти досі не зробила цього, забери Алісу та сера Генрі до свого світу, а норвікський портал зруйнуй. Забудь про наш світ, не потикайся туди, не став під загрозу себе, всіх своїх родичів, та й весь ваш світ загалом.
Ти правильно вчинила, вимкнувши свій портал у Мишковарі. На жаль, саме в цей час тут були ми з Джейн і тепер не можемо повернутися назад. Чому ми тут опинилися — це довга історія про мою дурість і необачність, при зустрічі я розповім її. Якщо ж ми не зустрінемося, задовольнись тим, що наразі тільки я один знаю шлях до твого світу. Віднайти його було моїм завданням, яке я виконав лише частково — сам про все довідався, але нікому нічого не сказав. Тож інші поки не в курсі, але я не наважуся передбачити події навіть на найближчий час. Ті люди, що про них я тобі казав (хто вони — також довго розповідати), справді дуже могутні й мають у своєму розпорядженні необмежені ресурси. Вони ладні вдатися до найжорсткіших заходів не лише стосовно тебе, твого батька й Аліси, а й щодо всіх твоїх родичів-Конорів. Тому повторюю, вимагаю, благаю, заклинаю: якщо ти ще не залишила наш світ, негайно це зроби! Якщо ти пішла сама, то повернись і забери Алісу з сером Генрі, бо їм також загрожує смертельна небезпека. Утім, я сподіваюся, що ви з батьком та Алісою вже перебуваєте в безпечному місці, і пишу лише для заспокоєння власного сумління. І ще для того, щоб переконати тебе в жодному разі не повертатися до нашого світу. А подробиці — при зустрічі.
Що ж до нас із Джейн, то ми не можемо залишатися в твоїх покоях. У нас мало їжі та питної води, а судячи з того, що ти вимкнула свій портал, нам годі розраховувати на твою появу найближчими днями. Цього листа й записку в кабінеті твого брата ми залишаємо про всяк випадок, а самі спробуємо вибратися з замку і потрапити до міста. Шукатимемо Конорів, щоб вони допомогли нам зв’язатися з тобою або зі Стеніславом. Гадаю, Конори мають бути серед вищих сановників князівства. Якщо твої родичі з материного боку мешкають неподалік, звернемося до них. А якщо ні, то спробуємо розшукати твого нареченого Флавіана — я маю припущення, що він також Конор. Ми трохи розмовляємо вашою мовою, тому вдаватимемо чужоземців, що подорожують Західним Краєм. Назвемося нашими справжніми іменами, щоб нас було легше знайти. Нам доведеться позичити в тебе і в твого брата одяг, деякі інші речі, трохи твоїх коштовностей та гроші зі схованки в ґардеробній. Обіцяємо компенсувати всі ваші збитки.
І ще одне. Ми вирішили йти підземним ходом, що починається за каміном у спальні Стеніслава. Повідомляю про це на той випадок, якщо ми не зможемо з нього вибратися.
Маріка відклала останній аркуш і запитала в Стена: