Відвідувач обернувся обличчям до неї.
— Молода леді, ви кажете, що вам треба випити. І вигляд у вас такий, ніби вам треба випити. Мій лікар каже, що нема такої речі, як «треба випити», та що він там тямить? Ви не проти, якщо чоловік, який годиться вам у батьки, приєднається до вас? До речі, моє ім’я Колінґридж, містер Чарльз Колінґридж. Але, будь ласка, називайте мене Чарлі. Всі кличуть мене Чарлі.
— Що ж, Чарлі, за умови, що ми не будемо розмовляти про політику, залюбки. Дозвольте моєму редактору зробити сьогодні бодай щось вартісне й купити вам велику склянку!
Кімната мала низьку стелю й була напхом напхана людьми. Навіть з відчиненими навстіж вікнами «Наднормова алея» скидалася на термінал аеропорту з третього світу. Як наслідок, охолоджене шампанське, яке розносила Уркгартова секретарка з виборчої дільниці, користувалося ще більшим попитом. Спека і алкоголь розтопили формальність, і свято вже перетворювалося на один з найбільш розкутих конференційних прийомів головного організатора.
Проте Уркгарт не мав змоги кружляти залою і приймати подяки гостей. Його фактично пришпилила у кутку гігантська туша Бенджаміна Лендлеса. Іст-ендський газетний магнат добряче пітнів, він зняв піджак і розщібнув комір сорочки, демонструючи темно-зелені підтяжки, ніби ті парашутні ремені, які підтримували його широкі брюки, що спадали. Лендлес і не подумав зважати на такий дискомфорт. Вся його увага концентрувалася на загнаній здобичі.
— Але ж це якесь безглуздя, Френкі, ви ж розумієте. На минулих виборах я забезпечив вам підтримку всієї своєї мережі газет. Я перевіз свій світовий офіс до Лондона. Я інвестував у країну мільйони. Я вважаю, що ви мені винні. Та якщо Генрі не витягне голову з піску, весь той сраний цирк на наступних же виборах покотиться в тартарари. І через те, що я був з вами такий добрий, ті мерзотники з опозиції розіпнуть мене, якщо прорвуться. Тож припиніть байдики бити, заради бога!
Він спинився, щоб дістати десь із-поміж складок брюк великого шовкового носовичка і витерти чоло, а Уркгарт тим часом підбурював його.
— Напевне, все не так уже й погано, Бене. Всі уряди проходять складні часи. Ми вже теж таке проходили. Ми виберемося.
— Гівно собаче! Це самозаспокоєння, і ви це знаєте, Френкі. Ви хіба не бачили результатів опитування? Мені телефонували сьогодні вдень. Результати ката-бляха-строфічні! Якби вибори проводили сьогодні, вас би рознесли. Дідько, та просто знищили б!
Уркгарт відчув приплив задоволення, бо передбачав, який буде зранку заголовок «Кронікла», але не можна ще показувати того.
— Чорт. Звідки, на бога, ви отримали їх? Вони нашкодять на завтрашніх довиборах.
— Не спішіть бруднити штанці, Френкі. Я звелів Престону притримати їх. Результати, звісно, зрештою витечуть, але це станеться опісля довиборів. Я,— він тицьнув товстим пальцем собі у груди,— врятував вашу конференцію від перетворення на ведмежу яму,— він глибоко зітхнув.— Це більше, ніж ви, бляха, заслуговуєте.
— Я знаю, що Генрі буде вдячний, Бене,— сказав Уркгарт, почуваючи нудоту від розчарування.
— Атож, він буде,— проревів Лендлес, його палець уже штрикав Уркгарта у груди,— але подяка від найменш популярного прем’єр-міністра, відколи розіпнули Христа, не є активом, який можна покласти в банк.
— Що ви маєте на увазі?
— Будьмо реалістами, Френкі. Політична популярність — це бабло. І поки ваш лот у грі, мені треба мати змогу займатися своїми справами й робити те, що я вмію найкраще,— заробляти гроші. Саме тому я й підтримав вас. Але тільки-но у ваш човен починає потрапляти вода, всі панікують. Ціни на фондовій біржі обвалюються. Люди не хочуть інвестувати. Профспілки впертішають. Я не можу планувати наперед. І це все відбувається від самого червня. Прем’єр не може організувати сракорозкольну боротьбу просто зараз. Та якби він зараз поцілував немовля, його б засудили за напад. Він тягне всю партію донизу, і мій бізнес разом з нею. Якщо ви нічого з цим не зробите, ми всі зникнемо у велетенській сраній дірі.
— Ви справді так почуваєтеся?
Лендлес зробив паузу — лише щоб дати Уркгарту зрозуміти, що це в ньому говорить не шампанське.
— Цілковито,— гаркнув він.
— Тоді схоже, що у нас дійсно проблема.
— До біса, так і є.
— Що ж, по-вашому, нам робити, Бене?
— Френкі, якби мої акціонери побачили, як я тут мудохаюся, я б не дотягнув і до обіду. Мене б не стало.
— Ви маєте на увазі...
— Атож. Позбудьтеся його. Грандіозне Бувай!
Уркгарт гостро звів брови, та Лендлес був з тих людей, які, осідлавши коня й рушивши, вже не можуть повернути назад.
— Життя занадто коротке, щоб марнувати його на підтримку невдах, Френкі. Я не для того провів останні двадцять років надриваючи пупа, щоб дивитися, як ваш бос просрав усе.
Уркгарт відчув, як його руку боляче стиснули пальці гостя. За неймовірною хваткою чолов’яги була справжня сила, й Уркгарт почав розуміти, як Лендлес завжди досягав свого. Тих, над ким він не міг домінувати своїм багатством і комерційною потужністю, він поглинав своєю фізичною силою і батогом свого гострого язика. Уркгарту ніколи не подобалося, коли його називали Френкі, а це єдина людина на світі, яка наполегливо це робить. Проте сьогодні, у вечір усіх вечорів, він не протестуватиме. Це суперечка, яку він залюбки програє.
Лендлес нахилився ближче, по-змовницькому, остаточно пришпилюючи Уркгарта в кутку.
— Дозвольте навести вам приклад, між нами. Згода, Френкі? — Лендлес роззирнувся, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує.— Одна пташинка сказала мені, що вже дуже скоро «Юнайтед ньюзпейперс» виставлять на продаж. Якщо це так, я хочу їх купити. Насправді я вже мав з ними серйозні переговори. Та ці педикуваті юристи кажуть мені, що я вже й так володію однією групою газет і що уряд не дозволить мені купити ще одну. Я сказав їм: ви кажете мені, що я не можу стати найбільшим газетним власником у країні, навіть якщо я змушу всі заголовки підтримувати уряд?! — піт рясно котився йому по обличчю, та він не зважав.— І знаєте, що вони відповіли, Френкі? Знаєте, що сказали мені ті дебіли? Що саме тому, що я підтримую уряд, я й у біді. Ніби мені навіть моргнути достатньо у бік об’єднаної опозиції, щоб мене порвали. Здійметься паскудний сморід. І ніхто не наважиться встати й захистити мене, от що мені сказали. Це придбання передадуть до Комісії з монополій і злиття, я на місяці погрузну серед стада дорогих юристів у якомусь сраному комітетському кабінеті, змушений слухати купку гомосяцьких мудил, які читатимуть мені лекції щодо того, як мені вести бізнес. І знаєте, що справді до всирачки мене вибішує, Френкі?
Уркгарт кліпнув. Зблизька цей чолов’яга трохи лякав.
— Гадки не маю, Бене. Скажіть, будь ласка.
— Що мене до всирачки вибішує,— знову штрикнув пальцем Лендлес,— це те, що хай які аргументи я використаю, хай що казатиму, зрештою уряд відмовиться дозволити пройти цій угоді. Чому? Та тому, що у них нема яєць, щоб битися,— він видув сигарний дим в обличчя Уркгарта.— І через те, що у вашого уряду нема яєць, мій хрін опиниться під пресом. Вам недостатньо накосячити зі своїми справами, ви ще й мої пересерете!
Лише тоді Лендлес забрав свій палець від грудей господаря. А доти палець так болюче врізався, що Уркгарт був певен — на ранок буде синець. Уркгарт повільно заговорив.
— Бене, ви завжди були добрим другом партії. Я, зі свого боку, надзвичайно ціную те, що ви зробили. Було б непростимо, якби ми не змогли відплатити за цю дружбу. Я не можу говорити за прем’єр-міністра з цього приводу,— насправді нині мені дедалі важче говорити за нього з будь-якого приводу,— та я зроблю все, що від мене залежить, аби підтримати вас, коли ви того потребуєте.
Лендлес кивав.
— Приємно знати це, Френкі. Мені подобається те, що ви кажете, дуже. Якби ж тільки Генрі був таким рішучим!
— Боюся, це не в його натурі. Але я знаю, що він буде неймовірно вдячний.
— За що?
— За те, що ви приховали опитування громадськості. Не можу навіть уявити, якої шкоди це завдало б йому, якби його опублікували. Це перетворило б усю конференцію на ведмежі бої.
— Ага. Так би й сталося, правда?
— Зважте, що є й такі, хто вірить, ніби не буває прогресу без маленького дискомфорту.
Похмуре розчарування, що набігло на Лендлесове чоло, вже поступилося посмішці. Його шкіра стала навдивовижу рожевою й м’якою, вишкір — широчезним.
— Гадаю, я втямив, до чого ви ведете, Френкі.